26 червня 2026 р., у Ватикані розпочалася друга надзивичайна констисторія кардиналів, яку скликав Папа Лев XIV. У перший день консисторії кардиналів, що триває у Ватикані, відбулися дві робочі сесії. Вранці кардинали розглянули контекст, у якому Церква покликана звіщати Євангеліє, а після обіду роздумували над викликами, пов’язаними з необхідністю здолати культуру домінування й будувати цивілізацію любові в світлі першої енцикліки Папи Лева XIV.
Про це повідомляє Vatican News.
Після Святої Меси в базиліці Святого Петра, в залі Павла VI розпочалася перша сесія, на початку якої Декан Колегії кардинал Джованні Баттіста Ре виголосив вітальне слово, а Святіший Отець – вступне. В місці проведення зустрічі зібралися 178 кардиналів, розподілені на робочі групи: 8 груп сформували кардинали-виборці, що здійснюють або завершили служіння правлячих єпископів, а 10 груп – кардинали-виборці, що працюють у курії, разом із кардиналами, яким вже виповнилося 80 років.
Перша сесія
Перша сесія мала тему «В якому світі ми покликані звіщати Євангеліє». Впровадженням до праці в групах стала біблійна конференція кардинала Ґжеґожа Рися. Після молитовної паузи кардинали в групах поділилися своїми роздумами, після чого відбулося пленарної сесії секретарі робочих груп представити напрацювання.
Усі групи з глибоким усвідомленням підкреслили страждання, яких зазнають люди в цей час глибоких соціальних перетворень. Серед тем, що були порушені, – зростання поляризації всередині суспільств і громад, що породжує політичні напруження та насильство і підсилюється соціальними розколами, а також поширенням фейкових новин та комунікацією, яка не сприяє взаєморозумінню; було підкреслено, що поляризація ускладнює управління та співіснування, що насильство дедалі частіше стає засобом вирішення суперечок, що призводить до особистих протистоянь, агресії або, на міжнародному рівні, до воєн та конфліктів. Було підкреслено, що багато регіонів планети страждають від неповаги до релігійних та етнічних меншин, що ставить під загрозу релігійну свободу та призводить до ворожості, а то й насильства, особливо проти Церкви; у цьому контексті деякі робочі групи також згадали про зростання антисемітизму. Багато робочих груп говорили про надмірний індивідуалізм, кризу сім’ї, насамперед про самотність, як серед літніх людей, так і серед молоді, як про причину ще гірших бід, зростання кількості самогубств та вживання наркотиків. У цьому контексті багато говорили про молодь, зокрема в умовах економічних, фінансових криз та кризи ринку праці. Говорили про необхідність гуманного та християнського підходу до міграційного явища, яке змінює обличчя народів, суспільств та громад, що робить нагальною потребу в реальній політиці інтеграції, в той час як виникають нові форми виключення; також згадували екологічну кризу, корупцію та складнощі життя у великих містах.
З огляду на ці обставини та описані на багатьох рівнях страждання, усі групи наголосили на необхідності того, щоб Церква проявила себе як мати, як місце прийняття – у тому числі шляхом реорганізації парафій. Щоб Церква показале себе здатною визнавати власні помилки та трансформувати страждання у момент зростання, нагадуючи світові, що ми є одним людським родом. Численні групи зауважили, що в той час, як багато інституцій переживають кризу довіри, Церква відчуває покликання авторитетно виступати на захист гідності людини, миру, примирення та спільного блага. І особливо в тих ситуаціях, де вона перебуває поруч із стражданнями людей, зростає усвідомлення того, що саме там можна знайти ту довіру, якої бракує іншим інституціям. Різні групи підкреслили значення освіти як простору, де можна відновлювати загальне благо та сприяти зростанню покликань, а також описали народну побожність і свято віри Божого народу як знаки надії. Говорилося про те, що в цьому сенсі всі зусилля, спрямовані на відмову від насильства та на діалог, зокрема екуменічний та міжрелігійний, є знаками надії, а також про фундаментальну роль молитви у підтримці миру.
Папа залишився до початку роботи в групах, а потім повернувся перед поновленням пленарного засідання. Після завершення доповідей груп він виступив із короткою промовою, подякувавши присутнім та ще раз наголосивши на важливості участі та діалогу. Сесія завершилася молитвою «Ангел Господній».
Друга сесія
Післяобіднє засідання в залі Павла VI мало тему «Культура влади та цивілізація любові». Воно було присвячене роздумам над V розділом енцикліки «Magnifica humanitas». Після спільної молитви кардинал Віктор Мануель Фернандес виступив із вступною доповіддю. Після хвилини мовчання та молитви розпочалася робота в групах. Папа, який був присутній на початку сесії, повернувся на пленарне засідання, під час якого прозвучали доповіді представників груп.
У виступах усіх груп проявилося глибоке усвідомлення гострих проблем сьогодення, знелюднювальної сили культури сили, її поширення, спокуси підлаштовуватися під логіку можновладців, нормалізації війни та поляризації, що призводять до зниження порогу терпимості до насильства та небезпечного спрощення у спробах знайти рішення. Крім того, усі групи наголосили на глибокій і нагальній відповідальності за побудову миру та цивілізації любові. Багато хто підкреслив, що для цього необхідне правдиве свідчення, насамперед у Церкві, іншої мови, яка сприймає всіх як людей, а не як «інших», мови, що ґрунтується на слуханні, прощенні, примиренні, справедливості, що виправляє, жестах, здатних торкнутися сердець людей, тих, хто перебуває у стані конфлікту, та відкрити їх для розуміння ран, спричинених самим конфліктом, мови, що сприяє пошуку єдності в Церкві. У цьому контексті різні групи наголосили, що таке свідчення має бути спільним для всіх християн, аби бути переконливим. У цьому ж контексті йшлося про необхідність діалогу з іншими віросповіданнями та релігіями, особливо з ісламом, про залучення міжнародних інституцій, а також – у час, коли глобалізація байдужості робить людей нечутливими до чужого страждання, – про заклик до кожної людини взяти на себе відповідальність за побудову миру. У цьому контексті всі групи підкреслювали центральну роль віри в Христа, Євангелія, яке змінює світ, коли його приймають не лише як теорію, та первинного покликання Церкви, адже існують ситуації, для вирішення яких необхідне втручання Бога. Деякі групи у цьому ключі звертали увагу на діяльність Церкви у Святій Землі та у Східній Європі.
Обговорювалися питання ролі політичної влади, сім’ї та освіти, а також труднощі відмови від логіки миттєвих рішень на користь реалізації довгострокових проєктів та сміливої євангелізаційної діяльності, адже рішучість походить від Євангелія, життя та віри. Різні групи наголошували на ролі дипломатії Святого Престолу та нунціїв у тому, щоб голос Церкви був почутий.
Численні групи висловили думку про необхідність подолати логіку «справедливої війни», оскільки Євангеліє не нав’язується силою, а радше говорити про право на пропорційну оборону.
З багатьох доповідей випливала глибока вдячність Святішому Отцю за енцикліку та одностайне прагнення підтримати його й долучитися до його заклику до миру та засудження війни. У цьому контексті також розглядалися роздуми про munus petrino (Петрове служіня) – гарантію незалежності Церкви від політичної влади – та необхідність жестів, які в цей час можуть стати символами миру.
Після завершення доповідей робочих груп час, що залишився, було присвячено кільком особистим виступам на теми сесії. Наприкінці сесії, близько 19:30, Лев XIV провів заключну молитву.
