Санктуарій (від латинського «sanctus» – «святий») – термін, який використовують для опису святих місць; часто санктуарій ототожнюють із храмом чи будівлею, спорудженою на місці, що вважається священним.
Санктуарії відомі ще з прадавніх, дохристиянських часів і зустрічаються в багатьох релігіях. Наприклад, давні слов’яни місця для санктуаріїв зазвичай обирали, відштовхуючись від географічних чи рельєфних властивостей: святинями могли бути вершини гір і великі пагорби, вигини річок, острови чи півострови. А під час христианізації храми й собори часто поставали на священних для язичників місцях, що символізувало передачу їх під особливу опіку Істинного Бога.
У Римсько-Католицькій Церкві санктуарій – це простір, що вважається святим місцем, у якому Бог надприродним чином дарує благодать. Зазвичай санктуарії пов’язані з чудесами, які Господь учинив для Свого люду. Саме тому вони стають популярними місцями паломництв, куди вірні прибувають, щоб особливо близького поспілкуватися з Богом.
Санктуарієм керує хранитель (настоятель), обов’язки якого полягають у піклуванні про паломників, наданні їм вільного доступу до богослужінь і церковних таїнств. Хранитель також виконує адміністративні функції, збираючи і зберігаючи документацію та вотивні дари.
Кодекс канонічного права поділяє санктуарії на типи залежно від влади, яка їх заснувала:
Сьогодні в Україні діють такі санктуарії: