Бета-версія
Бета-версія
Бета-версія

ДУХОВЕНСТВО І ЧЕРНЕЦТВО

Священник Римсько-Католицької Церкви – це особа, яка безапеляційно присвятила життя Богові. Священники РКЦ поділяються на дієцезіальних і належних до чернечих орденів. Усіх їх об’єднує одна назва – «духовенство».

Дієцезіальний священник – це чоловік, який був рукопокладений єпископом і отримав таїнство священства. Його головний обов’язок – звершувати Святу Месу. Також він може сповідати (таїнство покаяння), уділяти таїнства шлюбу і єлеопомазання. Окрім душпастирських справ, дієцезіальний священник зазвичай має адміністративні обов’язки. Священників також часто залучають до навчання дітей, молоді та старших людей, які вирішили пов’язати духовне життя з Римсько-Католицькою Церквою.

Адміністративно дієцезіальний священник належить до певної дієцезії (яка складається з парафій). Час від часу священників переводять із однієї парафії до іншої, за потреби – в іншу дієцезію.

Як і ченці, дієцезіальні священники складають обіт безшлюбності (целібату) та послуху настоятелям і єпископам. Основна їхня відмінність від священників-ченців полягає в тому, що вони не складають обітниці вбогості та можуть набувати й успадковувати майно.

Традиційно прості миряни звертаються до дієцезіальних священників «отче», висловлюючи в такий спосіб повагу і визнаючи їхню пастирську місію перед Божим людом. 

Станом на 2019 рік в Україні служило 707 дієцезіальних священників.

Ченці і черниці

Слово «монах» походить від грецького «monachus», тобто «відлюдник», «самітник». Так називали ще пустельних Отців, які серед перших здобули досвід життя у спогляданні та молитві. В Україні також поширене слово «чернець», адже перші монахи носили чорний одяг.

Як і дієцезіальні священники, священники-монахи мають обов’язок звершувати Месу і звершувати таїнства «in persona Christi», а також виконувати інші душпастирські й адміністративні обов’язки при монастирях. Часто вони також беруть активну участь у навчанні дітей і дорослих, які вирішили пов’язати своє духовне життя з Церквою.

Священники, які належать до жебручих орденів (францисканці чи домініканці) або монастирів (бенедиктинці, цистерціанці), приносять обіт убогості, віддаючи набуте монастирю чи спільноті, у якій живуть. Власного майна монахи мати не можуть. Вони складають обіт послуху настоятелеві (провінціалові); в абатстві монахи обіцяють послух абатові, у пріораті – пріорові.

Варто звернути увагу, що не кожен монах чи брат мусить бути священником. Деякі особи розпізнають своє покликання до богопосвяченого життя, та, вступаючи до ордену чи спільноти, не приймають свячень.

Існують також жіночі чернечі згромадження. Сестри-монахині складають ті самі обітниці вбогості, послуху і чистоти.

До чоловіків із чернечих згромаджень миряни звертаються «отче» або «брате». Жінок називають «сестрами». 

В Україні служать Богові і Його людові 684 ченці й черниці. Станом на 2021 рік тут діяли такі ордени і згромадження:

ЧОЛОВІЧІ ОРДЕНИ ТА ЗГРОМАДЖЕННЯ
ЖІНОЧІ ОРДЕНИ ТА ЗГРОМАДЖЕННЯ