Інвалідність не принижує гідності: свідчення матері з Чіклайо після зустрічі з Папою

На галявині Католицького університету святого Турибія з Моґровехо в Чіклайо запанувала тиша, коли Марія де лос Анхелес Гусман Вальє взяла мікрофон, щоб поділитися своїм свідченням під час зустрічі зі Святішим Отцем 13 листопада 2026 року. Вона – досвідчений викладач університету та інженер-програміст, а передусім – мати. 

Про це повідомляє Vatican News.

Її синові Аґустіну 20 років, він має аутизм та епілепсію. Під час пандемії в нього виявили рак, і родині довелося жити в розлуці, щоб він міг отримувати необхідний догляд. Для неї це стало Божим благословенням, адже посеред усіх випробувань вона щодня відчувала Його присутність. Її слова зворушили понад 5 000 людей, які зібралися в університеті. Лев XIV також був зворушений. Вислухавши її свідчення, він підійшов до неї і сказав: «Дякую за вашу вірність».

«Зустріч із Папою стала для мене несподіваною благодаттю», – зізналася жінка в інтерв’ю ватиканським медіа у перерві між заходами, йдучи поруч із колісним кріслом Аґустіна й весь час тримаючи його за руку.

Ви говорили з Папою про своє життя, стан вашого сина та про те, як зміцніла ваша віра. Які враження у вас залишилися після зустрічі з ним?

Я відчуваю безмежне щастя. Це справді була надзвичайна благодать, благодать, на яку я навіть не очікувала. І я отримала її завдяки моєму синові Аґустіну. Саме він привів у наше життя стількох чудових людей, а зокрема подарував нам ще й можливість зустрітися з Папою.

Що сказав вам Папа Лев, вислухавши ваше свідчення?

Він сказав мені: «Дякую за вашу вірність». Він також зазначив, що сьогодні, саме в той день, коли ми познайомилися, відзначається свято святого Августина (йдеться про свято Всіх святих Ордену святого Августина – ред). Це чудовий збіг обставин, адже мого сина звати Аґустін.

Ви сказали, що все пережите ще більше згуртувало вашу родину. Спираючись на власний досвід, що б ви порадили сім’ям у Перу та в усьому світі?

Незалежно від того, чи є в них дитина з інвалідністю, як мій син, чи ні, моя порада – покладатися на Бога. Лише Він підтримує нас, у якій би ситуації ми не опинилися. Довіртеся Богові та Пресвятій Діві Марії і ніколи не припиняйте молитися Розарій, бо наша Матір справді веде нас до Бога. Ми повинні зберігати нашу віру живою і передавати її дітям удома з раннього віку, насамперед прикладом. Ми самі маємо подавати цей приклад. Наші діти повинні бачити, як ми втілюємо свою віру в повсякденному житті, щоб вони зростали, розуміючи, що означає жити справжньою вірою.

Де ви черпаєте сили, щоб щодня йти вперед посеред усіх труднощів, з якими стикаєтеся?

У молитві, лише в молитві. Я прошу Бога про допомогу і віддаю нас у Його руки, вірячи, що все, що відбувається, – на краще, згідно з Його задумом. А ще, як я вже казала, я знаходжу силу в молитві на вервиці та в набожності до Діви Марії. Великою підтримкою для нас також є католицькі спільноти, до яких наша родина належить ще з того часу, як діти були маленькими. Коли виникає небезпека збитися зі шляху, саме вони повертають нас до Бога. Мій син – це справжнє благословення.

Як вам вдається поєднувати професійні обов’язки з сімейним життям та доглядом за Аґустіном?

Удень, коли нас немає вдома, за Аґустіном доглядає інша людина. Ми постійно залишаємося на зв’язку та тримаємо все під контролем за допомогою сучасних технологій. Коли ми йдемо на роботу, вдома завжди є хтось, хто про нього піклується. Його сестри також завжди поруч. Коли нас немає, вони складають йому компанію, доглядають за ним і чудово знають усі його потреби. Середній сестрі 18 років, а наймолодшій лише 11, але вони точно знають, як йому допомогти. Наприклад, іноді йому потрібен кисень, і вони вміють його подати. Вдома вони для свого брата немов справжні медсестри.

З огляду на Ваш досвід, що може зробити Церква, щоб допомогти сім’ям, які доглядають за людиною з тяжкою формою інвалідності?

Я вважаю, що для дітей з інвалідністю надзвичайно важливі видимість у суспільстві та обізнаність людей. Важливо, щоб ми почувалися комфортно, коли виходимо в громадські місця, не відчуваючи на собі пильних поглядів лише тому, що ми інші або наша ситуація здається комусь дивною. Нам потрібно підвищувати обізнаність і допомагати людям зрозуміти, що інвалідність ніколи не принижує гідності людини. Насамперед, перед Богом ми всі рівні.

Папа Лев протягом багатьох років відігравав важливу роль у житті Перу та Чіклайо. Як ви гадаєте, які плоди може принести ця зустріч?

Це правда, що Папа завжди був частиною нашого життя. Він був нашим єпископом і часто очолював католицькі заходи тут, у цьому університеті, та в інших місцях Чіклайо. Я вважаю, що він – один із тих, хто може найбільше надихнути молодь, особливо майбутні покоління, ставати кращими. Я маю на увазі ті цінності, яких нам сьогодні бракує, – ті, яких ми спочатку вчимося у сім’ї і які він також вміє передавати через свою духовність.

Схожі новини:

Поширити новину: