Папа Лев XIV з ентузіазмом прокоментував Апостольську подорож до Франції, яка завершилася в понеділок, 28 вересня 2026 року. Під час зворотного рейсу з Меца до Риму, Святіший Отець привітався і подякував 80 журналістам, які супроводжували його під час цієї поїздки: «Ще раз дякую вам за виконану роботу. Гадаю, ви чимало втомилися за ці останні чотири дні. У певному сенсі це була дуже насичена програма…».
Про це повідомляє Vatican News.
«Особисто я, – сказав Папа, – відчув себе дуже благословенним за те, що мав привілей відвідати Францію, щоб підбадьорити насамперед молодь, яка, звісно, перебуває у пошуках чогось. Це було очевидно на стадіоні того вечора, коли зібралися 80 тисяч молодих людей з усієї Франції, з їхнім ентузіазмом, радістю та почуттям надії, які вони передавали, але, насамперед, я вважаю, які вони отримали і якими зможуть ділитися з іншими». Далі Лев XIV відповів – англійською та іспанською мовами – на деякі запитання. Серед тем, що були порушені у відповідях на запитання французьких журналістів, – проблема сексуального насильства та питання світськості держави. Далі йшли міжнародні питання, такі як війна в Європі та сміливість у переговорах, побоювання щодо зростання екстремізму в Німеччині та на континенті, штучний інтелект і загроза з боку великих технологічних компаній, житлова криза, а також можливі майбутні подорожі.
Сіріак Целлер (I.Media) Вчора під час прес-конференції потерпілі, з якими Ви зустрілися, повідомили нам, що Ви визнали системний характер сексуальних зловживань у Церкві. Чи це так? Чи могли б Ви пояснити нам свою позицію з цього приводу? Чи вважаєте Ви, що сексуальні зловживання в Церкві мають системний характер?
Не бажаючи нікому суперечити, оскільки вважаю це дуже важливим, насамперед хотів би уточнити, що під час зустрічі з тими сімома потерпілими я попросив їх допомогти мені також висловити іншим потерпілим готовність – мою та Церкви – вислухати їх і супроводжувати на їхньому шляху до зцілення, визнаючи біль, який було заподіяно в їхньому житті внаслідок випадків сексуального насильства.
Багато з них говорили про системне насильство. Особисто я волію формулювати це інакше, хоча я й згадував про деякі організації в Церкві, які, так би мовити, іноді діяли зловживаючи як система. Але я вважаю важливим зробити таке розрізнення. Сексуальне зловживання – це насамперед людська проблема, але коли воно відбувається в Церкві, воно насправді набуває іншого виміру, бо релігійне життя людей глибоко травмується, а іноді навіть руйнується. Тому Церква несе особливу відповідальність за те, щоб супроводжувати цих людей і допомагати їм у пошуках зцілення. У цьому контексті я говорив з ними про те, як на Церкву дивилися як на відповідальну сторону, але водночас вважаю, що Церква має відігравати важливу роль у допомозі їм у пошуках зцілення.
Ксав’єр Ле Норман (Le Pèlerin) Девізом Вашої Апостольської подорожі було: «Щоб світ мав життя». Тема кінця життя неодноразово згадувалася у Ваших промовах; ба більше, мені здається, що Ви порушували її у понад половині промов, виголошених у Франції. Я маю на увазі, зокрема, те, що Ви сказали в Єлисейському палаці та вчора в Люрді, коли заявили, що те, що є законним, не обов’язково є моральним; це було явне посилання на нещодавню легалізацію евтаназії у Франції. У Франції також діє принцип «світськості», тобто відокремлення релігії від політики. Чи вважаєте Ви, що у вирішальні моменти або коли ставки високі, цю межу слід перетинати в ім’я верховенства совісті? І, якщо так, чи перетнули Ви цю межу?
Дякую за запитання. Я б сказав, що, згідно з уявленням Церкви про відокремлення Церкви від політики – або від держави – я не перетнув цю межу. Я пропоную вам прочитати або перечитати «Magnifica humanitas»: у першій частині, у перших розділах, присвячених соціальній доктрині Церкви, я пояснюю, що коли Церква говорить про захист життя або про питання соціальної доктрини, вона не займається політикою, а застосовує Євангеліє до життя людей. І серед цих людей можуть бути політики – лівих чи правих, залежно від обставин – які стверджують, що релігія має залишатися виключно у приватній сфері. І можуть бути політики, скажімо, лівих чи правих, які стверджують, що релігія має залишатися виключно у приватній сфері: нехай кожен робить, що хоче, на власний розсуд, але держава має залишатися осторонь. Справа в тому, що, коли я поїхав до Франції, я зробив це насамперед для того, щоб проповідувати Євангеліє, сповіщати Добру Новину, повторювати те, що говорить сам Ісус Христос: «Я є Дорога, Істина і Життя». А отже, для того, щоб проголошувати істину, яку нам передає Ісус. Захист життя – це принцип, який, як усі ви знаєте, Церква проповідує і в який глибоко вірить. З одного боку, звісно, я усвідомлюю, що у Франції нещодавно було ухвалено відповідний закон і що також в інших європейських країнах, як і в решті світу, триває широка дискусія щодо питань, пов’язаних із кінцем життя. Проте перебувати в такому місці, як Люрд, де люди шукають чогось набагато глибшого і розуміють, що їхнє життя, навіть серед хвороби, інвалідності чи страждань різного роду, має сенс, є дуже важливим. Церква, в ім’я Ісуса, прагне бути поруч із цими людьми та підтверджувати ті цінності, які, на мою думку, саме життя несе в собі для всіх нас. Тож я б сказав, що якщо це вважається зайняттям політикою, то я цим займався; але я аж ніяк не мав наміру втручатися у французьку політику. Я просто хотів навчати того, у що Церква справді вірить.
Іньїґо Домінґес (El País) Ви неодноразово, в тому числі й під час цієї подорожі, згадували про культуру відкинення, яка нас оточує, про маргіналізацію тих, кого не вважають продуктивними, зокрема людей похилого віку та людей з інвалідністю. В Іспанії останніми днями стався випадок, який певним чином уособлює все це і викликав велике обурення в країні. Це справа Марікармен, 87-річної жінки з інвалідністю, у якої відібрали будинок, де вона мешкала в Мадриді, через те, що вона не сплачувала орендну плату, яку їй підвищували щонайменше п’ять разів. Не знаю, чи знаєте Ви цю історію про Марікармен, але, у будь-якому разі, що Ви думаєте про проблему «vivienda» (житлова криза, прим. ред.), яка існує по всій Європі, у всьому світі, де спекуляції на ринку нерухомості витісняють мешканців із міст, а молодь не може дозволити собі житло. Що Ви думаєте про цю проблему?
Я вважаю, що це хороший приклад того, що Церква, як також громада чи просто люди, навіть ті, хто не сповідує віру, повинні знайти більш справедливі рішення, щоб такі випадки не траплялися. Я не знайомий із конкретним випадком, про який ви згадуєте, але мені здається, що це ситуація, в якій сусіди, громада, парафія, дієцезія і також держава повинні об’єднатися і сказати: «Як таке взагалі може трапитися? У чому полягає проблема системи, яка дозволяє, щоб літню жінку, до того ж з інвалідністю, вигнали з дому?». Церква багато говорить про відкидання та справедливість, закликає та сприяє тому, щоб пробуджувати в усіх здатність реагувати з більшою людяністю, чутливістю до болю та страждань інших. Проблема житла існує в багатьох країнах, і її не може вирішити лише одна парафія, одна дієцезія чи та ж Церква. Однак я вважаю, що перед нами стоїть великий виклик, тому ми маємо вимагати від політичних лідерів та влади пошуку рішень, адже ця проблема явно набирає обертів. Часто ми реагуємо лише в екстрених ситуаціях, але насправді ми маємо зрозуміти, у чому полягає системна причина цієї проблеми та як можна допомогти.
Мануела Туллі (Ansa) Ваша Святосте, сьогодні та протягом усієї цієї подорожі Ви наголошували на необхідності діалогу, а звертаючись до Європи, говорили про ілюзорність переозброєння. Але водночас Ви сказали, що потрібно мати відвагу йти на поступки, йти на жертви заради вищого блага, зокрема заради миру. Конфлікт у Європі — це війна між Росією та Україною. Що Ви мали на увазі, коли говорили про ці жертви? Крім того, Ви вірите в переговори, адже маєте своїх посланців: спочатку поїхав архиєпископ Ґаллаґер, а цими днями там перебуває кардинал Дзуппі. Але як можна вести переговори з державою, яка здійснює агресію, бомбардує та погрожує не лише Україні, а й іншим європейським державам?
Насамперед слід підкреслити принципи соціальної доктрини Церкви, згідно з якими ми намагаємося не заохочувати насильство, ненависть, озброєння та небезпеки, що існують у сучасному світі, в тому числі з боку деяких лідерів і країн, які знову починають говорити про ядерну зброю, про війни, що стають дедалі руйнівнішими, особливо з огляду на питання людського життя. Продовжувати озброюватися, інвестувати в цю жахливу військову промисловість, яка вже протягом багатьох десятиліть – з минулого року минуло п’ять років – продовжує залучати військові інвестиції. Деякі народи стрімко розвиваються завдяки промисловості, що підтримує війни. Адже за допомогою цих мільярдів доларів можна було б вирішити такі проблеми, як голод у світі, житло, безробіття тощо. Усі шукають голос, який би запропонував інший шлях – не той, що полягає у збільшенні інвестицій у зброю, яка лише дедалі більше посилює напругу, що може призвести до спалаху чергової війни, чергового конфлікту.
І ми бачимо, що насильство, яке ці держави завжди намагаються нав’язати силою, замість того щоб вести діалог і сприяти переговорам щодо розбіжностей, які, звісно, можуть існувати, наближає нас дедалі ближче до війни, до багатьох воєн, до конфліктів, які ми бачимо у сучасному світі. Ідеться не про те, бути політичним чи аполітичним, але (потрібен) голос, який прагне просувати цінності людської гідності, важливості життя, можливості витрачати більше на охорону здоров’я та освіту, а менше – на зброю. Я вважаю, що Церква несе відповідальність за поширення цих цінностей, постійно закликаючи лідерів, як-от у Росії, Україні та в інших країнах, зібратися, сісти за стіл переговорів, вести діалог, шукати шляхи вирішення проблем, не ведучи цих воєн, які вже не мають сенсу. З огляду на це Церква й надалі піднімає свій голос. Ми не можемо нікого змусити, іноді це може здаватися даремним, але ми й надалі говоримо, й надалі запрошуємо, й надалі звіщаємо Євангеліє.
Джастін МакЛеллан (National Catholic Reporter) У Парижі Ви говорили про нагальну необхідність етичного розрізнення щодо розвитку штучного інтелекту, а на тлі численних кібератак, скоєних агентами ШІ, кілька лідерів технологічного сектору попередили, що ця технологія може знищити світ. Наскільки Ви стурбовані тим, що ШІ може становити катастрофічну загрозу для людства або навіть повністю знищити його, і що повинні зробити країни, зокрема США та Китай, щоб гарантувати безпеку своїх технологій для людства? Ви відчуваєте паніку?
Якби хтось мене запитав: «Ви в паніці?». Ні, я не в паніці, вночі я сплю. Проте я вважаю, що занепокоєння, висловлені багатьма експертами та фахівцями з ШІ, слід сприймати серйозно. Я не думаю, що це фейкові новини, як дехто стверджує, поширені з метою отримання якоїсь економічної чи іншої вигоди. Цікаво, що саме сьогодні я прочитав, що керівник компанії NVIDIA стверджує, нібито знайшов спосіб вбудувати в ШІ певні, так би мовити, обмеження, щоб вони не виходили за межі своїх конкретних модулів і не завдавали тієї шкоди, про яку йдеться. Однак це той самий чоловік, який стверджує, що обмежень не слід встановлювати і що не повинно бути жодного державного регулювання. Це питання, яке, на мою думку, потрібно сісти і обговорити. Ми маємо й надалі запрошувати політичних лідерів, лідерів у сфері ШІ, громадські організації та асоціації збиратися разом, щоб проаналізувати те, що вже відбувається, і те, що може статися в майбутньому. Просто сказати: «О, цього не станеться», і закрити на це очі, на мою думку, не є найвідповідальнішим підходом до вирішення цього питання. Ватикан створив власну Комісію з питань штучного інтелекту, яка була заснована з метою координації того, що ми самі робимо у Святому Престолі: як ми використовуємо ШІ, які існують ризики та які переваги. Але з моменту опублікування енцикліки «Magnifica humanitas» до нас звернулося багато людей, і тому ми намагаємося й надалі сприяти діалогу, дослідженню та вивченню, щоб знайти способи гарантувати, щоб ШІ не дійшов до того, щоб знищити людство або виключити людство з дискусії. Я відносно оптимістичний щодо того, що це вдасться. Гадаю, є достатньо людей, які серйозно цікавляться цим питанням і готові розглядати його поза межами питань домінування, того, хто першим досягне мети, того, що станеться, коли ШІ перетвориться на так званий «загальний штучний інтелект», і так далі.
Людвіґ Рінґ-Айфель (KNA) Сьогодні ми перебували в Меці, зовсім поруч із німецьким кордоном. Але досі Ви ще не побували в Німеччині. Тож моє головне запитання таке: коли ми можемо сподіватися побачити Вас по той бік кордону? З огляду також на дві тенденції, які, можливо, турбують Вас особисто, а саме: поступовий занепад Католицької Церкви в Німеччині та неймовірний підйом екстремістських партій у Німеччині, які загрожують зруйнувати той величезний консенсус на користь Європи, про який Ви сьогодні говорили…
З усією скромністю хочу сказати, що я є Папою лише близько п’ятнадцяти місяців. Є багато місць, які я ще не відвідав. Я отримав запрошення. Я справді сподіваюся повернутися туди; тобто, я вже там був, але не як Папа. Проте сподіваюся відвідати Німеччину, так само як і багато інших країн. Але у мене ще немає програми, я все ще працюю над програмою на наступний рік, і єдиною визначеною поїздкою є поїздка на Всесвітній день молоді в Кореї. Але дякую за вашу терпеливість і за запитання. Щодо Вашої згадки про те, що Церква в Німеччині занепадає або що зменшується кількість віруючих, то в минулому те саме говорили про Францію, а ми бачили, що сталося за останні чотири дні. Я вважаю, що якщо ми відновимо справжній місіонерський дух і знайдемо правильний спосіб діяти, то в Німеччині все ще є дуже багато людей, які хочуть жити своєю християнською та католицькою вірою і відкрито її сповідувати. Тому я оптимістично налаштований щодо цього, хоча й визнаю проблеми, визнаю різні причини, які сильно вдарили по Церкві, але які також дуже сильно вдарили по Євангельській або протестантській Церкві і вплинули на суспільство приблизно так само. Але я справді сподіваюся, що нам вдасться достукатися до цих людей. Я справді сподіваюся продовжувати співпрацювати з церковними лідерами в Німеччині та знайти спосіб відповісти на їхні запити. Було б цікаво дослідити й проаналізувати, чи існує і яким чином може існувати взаємозв’язок, наприклад, між зростанням цих ультраправих угруповань і тим фактом, що ультраправі також роздроблюються. Зараз, як можна побачити, ця конкретна група стає ще більш екстремістською разом з іншими так званими ультраправими групами. Водночас ми спостерігаємо поєднання цих ультраправих поглядів з певним видом релігії, який не лише на мою думку, а й, як стверджують лідери католицької та протестантської Церков у Німеччині, не є справжнім вираженням християнства. І знову ми повертаємося до цінностей Євангелія, які стосуються не ненависті та розбрату, а розуміння, співчуття та супроводу.
Я глибоко надіюся, і сподіваюся, що Церква також, що нам вдасться знайти спосіб достукатися до більшості людей доброї волі, щоб вони усвідомили, наскільки важливим є їхнє залучення, зокрема й у плані участі в політичних процесах, для прийняття чітких рішень на користь спільного блага, а не на користь екстремістських ідей, які можуть завдати набагато серйознішої шкоди, ніж ми усвідомлюємо зараз. Тому я вважаю, що ми всі будемо джерелом заохочення в цьому сенсі. Ще раз: Церква, вчення Церкви, говорить, навчає і проповідує те, що, на нашу думку, є цими життєдайними цінностями, а не руйнування та розбрат.
Папа завершив бесіду з журналістами, додавши кілька слів подяки:
Я хотів би скористатися нагодою, щоб подякувати безлічі людей, які працюють за лаштунками і не отримують тих оплесків, які отримує Папа, коли проходить повз, але які зробили вирішальний внесок в організацію цієї подорожі: як співробітники Святого Престолу, так і ті, хто працює у Франції, французькі єпископи, а також безліч мирян, які працювали над організацією різних заходів.
