Підсумовуючи нараду кардиналів, яка відбувалася у Ватикані, Папа Лев XIV запевнив, що його втішили почуті свідчення: «Погляд, який не відвертається від ран світу». Далі Святіший Отець повернувся до тем, що були порушені під час обговорення, та оголосив, що чергова консисторія відбудеться наступного року.
Про це повідомляє Vatican News.
В нарадах, які відбувалися 26 та 27 червня 2026 р, взяли участь 178 кардиналів, які протягом чотирьох сесій розмірковували, молилися, ділилися думками та обговорювали поставлені питання. Остання сесія відбулася в суботу пополудні та включала момент вільного діалогу зі Святішим Отцем в залі синодальних засідань.
Папа також оголосив про намір скликання наступної такої зустрічі. «Я ще не визначив дату: планую повідомити вам про неї ближче до кінця року. Ця консисторія стала цінною подією, але вона не повинна залишитися поодиноким випадком», – сказав він.
Молитва за Венесуелу
Користуючись цією важливою подією для Церкви, вселенськість якої уособлюють самі учасники зустрічі, Лев XIV попросив усіх об’єднатися в спільній молитві за Венесуелу, яка постраждала від землетрусу, що на даний момент забрав життя майже тисячі людей. «Запевняємо в наших молитвах за жертв, за їхні родини та за всіх, хто страждає від наслідків цієї трагедії. Доручаємо Господу також усіх, хто бере участь у рятувальних роботах, і просимо, щоб не згасла солідарність міжнародної спільноти з цією дорогою країною», – мовив Святіший Отець.
Мир є Божим прагненням
Далі Папа по черзі розглянув теми, що піднімалися протягом чотирьох сесій, підкреслюючи висловлені думки, приймаючи висунуті пропозиції, запевняючи, що роздуми над деякими питаннями триватимуть і надалі. Він підтримав «одностайний заклик, що пролунав на цій консисторії», щоб поширити його серед єпископів, Церков та всіх народів землі: «Бог прагне миру для кожної нації та кожного народу. Тому ми не повинні миритися з насильством. Насильство не матиме останнього слова. Бог і надалі відкриває в історії шляхи примирення та миру. Ми несемо відповідальність за те, щоб сміливо йти цими шляхами та допомагати світові їх розпізнати».
Погляд на світ
Єпископ Риму запевнив у тому, що для нього стало «приводом втіхи та надії» побачити, як кардинали, «які походять із різних Церков, культур та життєвих обставин», зуміли взаємно вислухати одне одного та разом шукати те, що найкраще служить Євангелію. Він забирає собі той «погляд», яким кардинали споглядали світ, розповідаючи про «страждання, спричинені війнами, насильством, бідністю та численними формами несправедливості, що позначаються на житті народів». «За цими трагедіями, – сказав він, – ви розпізнали ще глибше страждання: самотність, кризу стосунків, втрату надії, труднощі у взаємному визнанні один одного братами та сестрами. Це погляд, який не відвертає очей від ран світу, а шукає їхні корені, розпізнаючи, часто приховане в них, поновлене прагнення сенсу, автентичності, духовності та спільноти. Сьогодні багато хто шукає надію та справжні стосунки».
У цьому ж ключі Лев XIV виявив задоволення тим, що, як йому здається, було чітко сприйнято одну з ідей енцикліки Magnifica humanitas. А саме ту, що війна «є не лише конфліктом між державами», а «зароджується набагато раніше – з культури сили, яка пронизує наш спосіб мислення, налагодження стосунків, здійснення влади, використання економіки, технологій і навіть релігії». Виходом є «відновлення культури співпраці та діалогу, здатної надати нової сили також і багатосторонності».
Ненасильство, що перемагає ненависть і помсту
На цьому шляху, на думку Папи, важливу роль відіграє внесок мирян, які беруть участь у суспільному житті та отримують підтримку від церковної спільноти, «щоб втілювати політичну милосердну любов». Важливе значення має також екуменічний та міжрелігійний діалог, який «не применшує нашу християнську ідентичність, а робить її здатною служити як загальному благу, так і миру». Особливо цінною для Лева XIV є тема ненасильницької відповіді на численні форми насильства. Ненасильство «не полягає у тому, щоб миритися конфліктом чи в пасивній позиції, а в рішенні протистояти йому, не повторюючи його логіки». «Воно не відмовляється від істини й не замовчує зло, але відмовляється захищати її насильством і перетворювати іншого на ворога: воно починається з роззброєння самих себе. Таким чином воно відкриває логіку Пасхи, в якій любов виявляється сильнішою за ненависть, а прощення розриває спіраль помсти. У цьому полягає сила Воскреслого Розп’ятого: сила, яка не знищує ворога, а дає змогу знову знайти брата». У цьому контексті Папа повторив прохання, висловлене різними групами, продовжувати «поглиблення теми законної оборони у світлі глибоких змін, що відбулися в природі сучасних війн». «Ця рефлексія заслуговує на подальший розвиток із необхідною теологічною та пастирською ретельністю», – запевняє Святіший Отець.
Рани людського серця
Слова Папи сягають ще глибше і торкаються «серця людини». Саме там «вирішується й доля миру». «Перш ніж проявитися в історії, війна зароджується всередині нас, коли підозра замінює довіру, страх – надію, а інший сприймається як загроза. Але саме в цьому серці Христос і далі зустрічається з нами, промовляє до нас і навертає нас», – підкреслив він, додаючи: «З примиреного серця можуть народжуватися слова, що роззброюють, нові стосунки та мир, здатний досягти навіть народів».
Молодь і сімʼя
Говорячи про людські рани, Папа підкреслює, що одна з найглибших спостерігається серед молоді, «у стражданні, яке іноді доводить їх до відчаю, а часом – до крайнього відчаю, що спонукає їх покінчити з життям». «Їхнє прагнення автентичності, справжніх стосунків та сенсу нагадує нам, що Євангеліє й надалі відповідає найглибшим очікуванням людського серця», – зазначив Папа, закликаючи з покорою прислухатися до нових поколінь та їхніх сімей. І ось, сім’я, ще одна ключова тема. «Там, де її підтримують і супроводжують, зростає школа стосунків, солідарності та надії, – додає Папа. – Там, де вона поранена чи ізольована, все суспільство несе наслідки цього». У цьому контексті він нагадує, що в жовтні цього року відбудеться зустріч із Главами Східних Церков та головами Єпископських конференцій для оцінки кроків, зроблених після публікації «Amoris Laetitia». У ній також візьмуть участь деякі сім’ї, які поділяться своїм досвідом.
У пошуках загального блага
Серед тем, що викликали особливе зацікавлення під час консисторії, Папа також відзначив «наполягання на соціальній доктрині Церкви», щоб вона «ставала дедалі більше живим надбанням наших спільнот, звичайним критерієм формування сумління та пастирського розрізнення». Ще одна точка дотику – це спільне благо, яке є не просто «метою, до якої слід прагнути», а «реальністю, яку слід разом відкривати заново». «Ми живемо в часи, коли стає важко навіть розпізнати, що справді є добром для всіх. Тому Церква, вкорінена в Христі, покликана зберігати місця зустрічі, слухання та діалогу, в яких може дозрівати оновлена культура загального блага», – сказав Лев XIV, підкреслюючи, що це вимагає «терпеливих освітніх зусиль, які допомагають визнати непорушну гідність кожної людини та відповідальність, що пов’язує нас один з одним». На цьому шляху «бідні є не лише об’єктами нашого піклування, а й головними дійовими особами надії, яку Бог продовжує пробуджувати в історії».
Справжня синодальність
Наостанок Папа ввіряє кардиналам процес втілення настанов Синоду про синодальність, просячи їх «з переконанням супроводжувати його» в Церквах, яким вони служать, «сприяючи його справжньому розумінню та заохочуючи всіх брати в ньому участь», усвідомлюючи, що «синодальність – це не сукупність засідань і не метод роботи», а духовний стиль, який «народжується із зустрічі, зростає у слуханні та дозріває у розпізнанні». «Справжнє питання полягає не в тому, скільки розмов ми зможемо організувати, а в тому, яку євангельську якість матимуть наші зустрічі», – сказав він, наголошуючи, що в цьому сенсі важливими є свідчення, близькість, формування сумління та побудова братерських і вірогідних спільнот. «Це свідчення походить із зустрічі з Христом, з Його слова та таїнств», – наголосив Святіший Отець, переконаний, що на цьому самому фундаменті можуть принести плоди й «необхідні реформи структур, інституцій та процесів».
Досвід сопричастя в служінні місії
З боку Лева XIV також зауваження щодо самої ж консисторії, справжнє значення якої учасники поступово починають відкривати для себе заново. «Це не парламент, не конгрес, де переважають думки чи інтереси, а досвід сопричастя на служінні місії», – сказав він, додавши: «Те, чого ми вчимося в ці дні, стосується не лише Колегії кардиналів. Це стиль життя, який ми покликані поширювати в усій Церкві, щоб кожен охрещений, відповідно до свого покликання та відповідальності, брав участь у побудові цивілізації любові та служінні спільному благу».
