Уже в жовтні відбудуться єпископські свячення брата Сергія Кіппи OFMCap, якого призначено єпископом-помічником Київсько-Житомирської дієцезії. Напередодні цієї події він розповів про значення символів, зображених на його єпископському гербі, поділився особистими переживаннями під час підготовки до свячень і висловив вдячність усім, хто молиться за нього.
На запитання про те, що він відчуває напередодні єпископських свячень, брат Сергій Кіппа відповів, що переживає момент прийняття нового служіння. Він сподівається, що Святу Месу, під час якої отримає свячення, переживе у вірі та зможе зосередитися на молитві: «На щастя, будуть там люди, які турбуються про різні речі, за літургію. І тому я розумію, що якби щось, то підійдуть, щось там підкажуть, скажуть, нагадають. І тому я маю такий комфорт, щоб переключитися на більше якби таке молитовне переживання цього. І чи так вдасться, чи ні, побачимо. Але я б сказав би так, що в мене навпаки все укладається більше як прийняття».
Також єпископ-номінант особливо наголосив на вдячності всім людям, які підтримують його молитвою.
Розповідаючи про символи, зображені на єпископському гербі, брат Сергій пояснив їхнє значення та зв’язок із власною історією покликання.
«Знаки, які тут знаходяться, мають конкретне історичне значення. Так би мовити, це моє Sitz im Leben, тобто мій історично-культурний контекст у момент мого покликання до єпископського служіння.
Зірка – знак марійний. Мені було сповіщено цю звістку на марійний спомин Матері Божої Ченстоховської, і Бог підкріпив мене словом із Години читань. У другому читанні Йоан Павло ІІ робить коментар до фрагменту з Євангелія про весілля в Кані Галилейській, де каже такі слова: «Слухайте, що каже Мати, зробіть усе, що скаже вам мій Син».
І ці слова я почув на Адорації, під час реколекцій, із сестрами-вербістками. А потім, коли зі мною відбулася розмова і мені було об’явлено волю Святішого Отця, волю Церкви – Бог уже приготував мене до цього цим словом.
Тому ця зірка – власне, спомин про ту подію, про те слово, про заступництво Марії, про те, щоб зробити все, що скаже Син. Тобто робити кожного дня малі речі, «набирати воду», а Він має силу «перетворювати це на вино». Наші людські зусилля Він може перетворювати на Божий задум, на любов.
Окрім того, зірка є для мене близькою ще й тому, що це також мій історичний контекст. Я маю день народження 12 грудня, а це, власне, день Марії з Гваделупе. Тому я завжди відчуваю зв’язок також і з цією датою, і з Марією. На плащі Марії з Гваделупе, власне, є ці зірки, тому для мене це також марійний знак Її заступництва. Але Марія є також Stella Maris – дороговказом, тобто вона вказує на Ісуса Христа. Тому ця зірка має для мене кілька вимірів. Історично так склалося, що спочатку була ця сцена з Кани Галилейської. Але зірка для мене – це також знак обітниці.
Важливим словом для мене є слово про Авраама, про вихід у незнане, про єврейське Lech Lecha – «вийди», «іди». Це шлях і до Бога, і до себе – у християнській і людській формації. Тому зірка є також зіркою обітниці – знаком довіри Богові, готовності піти за Ним і того, що Бог приготував нам великі речі».
Мир. Shalom
«Відразу після реколекцій із сестрами були наші капуцинські реколекції, де протягом тижня наш реколекціоніст розкривав тему миру в Біблії – shalom. І я теж це прийняв як конкретне слово від Бога, так само, як ті реколекції у сестер. Тут я не відчував потреби вигадувати щось інше. Я сприйняв це так, що Бог дав мені слово, яке власне товаришувало мені в цій події про єпископство.
Тому єпископське гасло і те, що видно на гербі, – це motto: Pax nostra. Насправді це фрагмент із речення Послання до Ефесян 2,14: Ipse enim pax nostra – «Адже Він є наш мир».
Не буду переказувати всі реколекції, але це надзвичайно глибокий сенс – Христос як мир. Це також має вимір у францисканській духовності: мир, привітання Франциска – Pax et bonum (Мир і добро) – і несення цього миру.
Тому є цей напис у motto – Pax nostra. Це також десь співзвучне з тим марійним «зробіть усе, що скаже вам мій Син». Він скаже. І тут так само: «Адже Він є наш мир». Це Він є нашим миром. Не я своїми зусиллями в цьому служінні можу принести мир, але Він. Мені треба стати «знаряддям Миру».
Мир, як ми чули на реколекціях, – це не про емоції спокою і не про відсутність війни. Мир – це про Божий порядок, гармонію, Божу цілісність, це про Христа. І місія єпископа міцно з цим пов’язана. Єпископ у тілі Церкви є також елементом єдності, таким, як суглоб, який зв’язує. Через нього діє єдність локальної Церкви, а також через нього здійснюється її єдність із Вселенською Церквою. Тому його місія має такий поєднавчий вимір – служіння миру, єднанню, поєднанню в усіх напрямках.
На гербі це виражено знаком Хі-Ро. Це не англійське «герой», а дві грецькі літери – Хі і Ро, які в древній Церкві означали скорочення слова «Христос». Але коли бачили цей древній знак Хі-Ро в латинському середовищі, то його форма нагадувала літери P і X, тобто Pax — «мир». І тому він від давнього часу асоціювався також із тим, що Христос є мир.
На щиті це зображено таким чином, що цей знак є великий, а на гербі немає жодних поділів на секції. Бо Христос – Він є наш мир, який руйнує будь-який мур, нищить мури, нищить поділи. Він має освітити всю дійсність. Тому цей знак по-різному можна зобразити, а тут він зображений, по суті, також як сонце. І тут згадується інший фрагмент із Біблії – що Він є Сонце, що сходить з висоти. Цей Христос-Мир, який освітлює всю дійсність, має діяти в усіх напрямках. Це служіння має просвітити.
Бо єпископське служіння має потрійну місію, як вчить Церква: munus docendi – обов’язок нести вчення, навчати; munus sanctificandi – служіння освячення, і тут усе, що пов’язане з літургією, з Євхаристією, взагалі з місією освячення люду Божого; і також munus regendi – служіння, яке виражається через керування, бо це пастирська місія».
Жолудь
«Наступний знак – жолудь, який, можливо, є тут найдивнішим, бо всі інші знаки більш-менш класичні й зрозумілі. А чому жолудь?
Це також моє Sitz im Leben, тобто мій історичний контекст. Бо це конкретна подія – реколекції, коли я, власне, довідався напередодні ввечері про те, що Папа Римський хоче, щоб я був єпископом-помічником. Звісно, в мені відбувалися сум’яття, внутрішньо було багато питань. Ідучи за словом із Кани Галилейської – «зробіть усе, що скаже Син», – я за цим пішов, але всередині в мене ще діяв великий переполох. І якраз у тому часі на реколекціях ми розкривали певні елементи францисканської духовності, де Франциск, святий Асизький, також говорив про покору створіння, про те, що в ньому немає бунту в стосунку до ведення Бога, тобто до того, як Бог веде.
Люди мають багато внутрішнього опору: чому саме так складається, а не інакше? Чому мене переводять з одного монастиря в інший? Чому я маю мати такі служіння, а не інші? Є багато різних внутрішніх питань. Натомість створіння просто робить те, що має робити, на славу Божу. Така була тема.
Наступного дня певна сестра ділилася своїми рефлексіями, які стосувалися її самої, її труднощів, і теж цією темою — що дійсно у створінні є ця покора. І вона казала власне про цей жолудь і про дуб: у створінні немає бунту проти того, як Бог веде. Вона показувала мені цей жолудь і говорила про дуб, який виростає з нього. Він не питає, чому саме тут росте, чому саме таким чином, чому в цьому селі, хто його тут знає, хто його побачить. Він просто росте на славу Божу. І коли вона ділилася цими думками, а я, власне, в собі мав багато сум’яття стосовно почутого напередодні, для мене це слово теж приходило як допомога: я не знаю до кінця задуму Бога. Тому це була конкретна подія, яка говорила мені про те, що Бог веде так, як Він хоче.
Ще цікаво було, що вона показувала мені цей жолудь. Він навіть виглядає трошки так, ніби він у єпископській шапочці. І це було мені теж смішно: той маленький жолудь навіть трохи схожий на єпископа. Я думаю: «Боже, ну взагалі я собі такого не думав, не уявляв, а Ти даєш мені таку місію». Але той жолудь, якщо дивитися євангельськи, – це насправді притча про зерно.
Є різні притчі про зерно в Євангелії: про гірчичне, з якого виростає дерево, про зерна, які сіє сіяч…, але взагалі йдеться про зерно, з якого виростає рослина. Тобто Бог робить великі речі з маленьких. На кожен день мені потрібно збирати Його Слово, зернину. Мені потрібна ця зернина віри, а Бог буде з неї робити Свою історію. Власне, чи спимо, чи чуваємо, зерно росте. Бог діє, Божа благодать, Боже Слово працює.
Тому жолудь – це, по суті, притча про зерно. І мені подобається думка, що це зерно має розростися настільки, щоб у його гілках птахи знайшли сховище. Тобто щоб у цьому єпископському служінні інші також відчули прийняття, пригорнутість, прихисток. І це може зробити тільки Бог».
Тау
«Інший знак – Tau. Він, звісно, також говорить про моє францисканське покликання. Я залишаюся належати до капуцинів, хоча вже не в таких формах, як це було раніше. Тобто я залишаюся пов’язаним із францисканською духовністю. І тут у цьому знаку Tau закладена дуже велика глибина всієї цієї духовності. Це не просто знак приналежності, а знак тієї духовної формації, яку я отримав і яка залишається частиною моєї історії та мого покликання».
Колір
«Що стосується кольорів, то це також мій історично-культурний контекст – жовто-блакитний.
Я покликаний до локальної Церкви в Україні. Бог покликав мене до єпископського служіння в конкретній країні. Я маю українське походження і в мене немає інших походжень. Тому це також певний національний символ – знак України, конкретної землі й конкретної Церкви, до служіння якій мене покликав Бог».
