24 вересня 2026 року в бенедиктинському монастирі в Солонці неподалік Львова урочисто відзначили 100‑річчя народження для Неба блаженної матері Колумби Ґабріель — абатиси львівських бенедиктинок та засновниці Згромадження Бенедиктинок Милосердя. Та, яка на початку минулого століття покидала Львів знеславленою, повернулась додому в славі Неба.
Про це повідомляє credo.pro.
Подячну Святу Месу, якій передувала презентація короткого біографічного фільму та книжки с. Малґожати Борковської OSB «Чорна вівця», очолив архієпископ Мечислав Мокшицький, митрополит Львівський.
У проповіді він не раз наголошував на вірності блаженної Колумби Богові й Церкві, особливо в часи випробувань: «Сьогодні ми дякуємо Господу за блаженну Матір Колумбу, за її покликання, молитви, бенедиктинську вірність, любов до Церкви і служіння людям. Дякуємо і за її життя, в якому було багато страждань і нерозуміння, а попри це воно стало свідченням перемоги благодаті над людською слабкістю, добра — над кривдою і надії — над розпачем. (…) На шляху Матері Колумби були важкі випробування: її ошукали, оскаржили і неправдиво звинуватили, через що була змушена виїхати зі Львова. І хоч Апостольська Столиця не знайшла підстав для видалення Матері Колумби з монастиря, але повернення до дорогого її серцю монастиря у Львові теж не було.
Монастир був її домом, львівська спільнота — родиною, бенедиктинський спосіб життя становив сенс її покликання. У Львові вона залишила свою молодість, чернечі обіти, працю вчительки, своїх сестер, служіння, в яке вкладала всі свої сили… і от, усього цього була позбавлена. Під впливом таких переживань Мати Колумба могла живити в серці почуття кривди, зосередитися на своєму болю. Та вона не залишила Церкву, попри те що люди, які представляли Церкву, поставились до неї несправедливо. Вона не піддалася спокусі й залишилася вірною Христовій Церкві. (…) Найбільша життєва рана Матері Колумби стала місцем народження нової харизми. Та, яка втратила дім, — заснувала дім для відкинутих; та, яка пізнала смак самотності, стала матір’ю самотніх; та, чия репутація була заплямована, повертала гідність зраненим жінкам.
Ось так може діяти Божа благодать. Бог не завжди забирає від нас страждання — бо може вивести з нього більше добро. Не завжди пояснює нам сенс усіх подій, бо очікує нашої довіри; не змінює минулого, але чинить так, що на спаленій терпінням землі може вирости нове життя.
Це не означає, що все, що ми переживаємо, є добре. Кривда залишається кривдою, несправедливість — несправедливістю, а страждання — стражданнями. Господь запевняє нас, що для людини, яка є близько Бога, жодна рана не може бути змарнована. Бог може з усього вивести добро».
Підсумовуючи проповідь, митрополит додав: «Блажена Мати Колумбо, вірна дочко святого Бенедикта, вчи нас невтомно шукати Бога; молитися, працювати; у труднощах не впадати в розпач, пробачати, терпіти, не втрачаючи надії, і служити, не шукаючи власної слави. Випроси сестрам-бенедиктинкам дар нових, святих покликань і радісного служіння Богові та Церкві. Огорни своєю опікою зранених, несправедливо осуджених, самотніх і позбавлених місця проживання. Допомагай нам будувати Церкву, в якій кожна людина знайде відчинені двері, добре слово і любляче серце».
На завершення Святої Меси всі присутні отримали благословення мощами блаж. Матері Колумби Ґабріель, яка нарешті «повернулася» до своєї львівської спільноти. В ювілейних урочистостях, окрім священників та сестер-бенедиктинок зі Львова, Житомира та з Польщі, взяли також участь сестри-студитки УГКЦ, чия чернеча спільнота після розпаду Радянського Союзу перейняла приміщення давнього бенедиктинського абатства у Львові. Нині обидві чернечі спільноти підтримують дружні зв’язки.
Яніна Матильда Ґабріель народилася у Станіславові (нині Івано-Франківськ) 3 травня 1858 року в аристократичній родині, отримала гарну освіту, займалася живописом, грала на фортепіано, знала кілька мов. Коли родина перебралася до Львова, дівчинка почала навчатися у школі сестер-бенедиктинок і згодом відчула покликання до чернечого життя. 1882 року Яніна Ґабріель склала довічні обіти в Ордені Сестер Бенедиктинок і стала сестрою Колумбою, а згодом і абатисою львівської спільноти.
У львівському монастирі Матір Колумба прожила 27 років, аж коли у 1900 році була змушена його покинути через наклепи і несправедливі звинувачення. Зі Львова вона поїхала до Рима, сподіваючись відновити своє добре ім’я. Вона подала свою справу на розгляд спеціальної комісії. Апостольська Столиця провела ретельне розслідування, яке не виявило зі сторони Матері Колумби жодних порушень чи негідної поведінки; проте львівська церковна влада все одно не дозволила їй повернутися до міста. Це було ще одним болючим випробуванням для Яніни Ґабріель, яка вважала чернече життя своїм істинним покликанням, а бенедиктинське абатство у Львові — своїм домом.
Та все ж ці обставини її не зламали. У Римі Матір Колумба присвятила себе служінню покинутим дітям, хворим, самотнім і молодим жінкам, які потребували допомоги. З її ініціативи постав дім для жінок, позбавлених родини й безпечного місця для проживання. Навколо Матері Колумби почали гуртуватися жінки, які прагнули служити Богові й потребуючим. Так виникло Згромадження Бенедиктинок Милосердя, затверджене церковною владою 1926 року, за декілька місяців до відходу Засновниці до вічності. Мати Колумба Ґабріель завершила свій земний шлях 24 вересня 1926 року в Римі. 16 травня 1993 року папа Йоан Павло II офіційно проголосив її блаженною Вселенської Церкви, відзначивши її безмежну любов до Бога і здатність прощати кривди й служити найменшим. Її історія стала свідченням того, як Бог може перетворити пережите страждання на джерело нового служіння.
Автор : Віта Якубовська.
