21 серпня 2026 року виповнюється 100 років від дня народження кардинала Мар’яна Яворського, першого після Другої світової війни архієпископа-митрополита Львівського латинського обряду. Він народився 21 серпня 1926 року у Львові, а помер 5 вересня 2020 року в Кракові. Понад два десятиліття його служіння було тісно пов’язане з відродженням церковного життя в Україні.
Мар’ян Яворський народився у Львові, який на той час був частиною Польщі. 25 червня 1950 року в базиліці Матері Божої Кальварійської у Кальварії Зебжидовській він прийняв священницькі свячення з рук архієпископа Львівського Євгеніуша Базяка».
3 липня 1967 року, коли майбутній кардинал ще був священником і професором, він потрапив у залізничну катастрофу неподалік Дзялдова. Унаслідок аварії він втратив ліву руку.
Здобув докторські ступені з богослов’я та філософії, викладав у польських богословських навчальних закладах, а в 1981–1987 роках був першим ректором Папської богословської академії в Кракові.
Особливий етап його служіння розпочався 1984 року. 21 травня того року Папа Йоан Павло II призначив Мар’яна Яворського титулярним єпископом Ламбези та адміністратором Львівської архідієцезії з осередком в Польському Любашові. Єпископські свячення він отримав 23 червня 1984 року.
У січні 1991 року Папа Йоан Павло II призначив Мар’яна Яворського архієпископом-митрополитом Львівським латинського обряду. Він став першим архієпископом-митрополитом Львівським після Другої світової війни, який осів у Львові. Перед ним стояло завдання відновлення повноцінного церковного життя після десятиліть радянських переслідувань: потрібно було розбудовувати церковні структури, формувати духовенство, підтримувати покликання, організовувати катехизацію та відновлювати життя парафіяльних спільнот.
Одним із напрямків, якому архієпископ Яворський приділяв особливу увагу, була підготовка майбутніх священників. Про це свідчить турбота про Вищу духовну семінарію Львівської архідієцезії у Брюховичах. Як згадував священник Львівської архідієцезії о. Олександр Кусий, за часів кардинала Яворського постало питання про придбання приміщення для семінарії. Зрештою було обрано колишню базу відпочинку заводу «Електрон» у Брюховичах.
Саме формуванню нового покоління духовенства архієпископ приділяв значну увагу. Отець Олександр Кусий згадував, що Яворський заохочував молодих священників здобувати ґрунтовну освіту за кордоном, щоб згодом вони могли викладати в українських семінаріях. Показовим є і його власний досвід: за порадою архієпископа Яворського о. Олександр Кусий навчався філософії у Римі.
Служіння Мар’яна Яворського не обмежувалося Львівською архідієцезією. 18 травня 1996 року Папа Йоан Павло II відновив Луцьку дієцезію, а Апостольським адміністратором призначив архієпископа Мар’яна Яворського. У 1998 році першим ординарієм відновленої Луцької дієцезії став єпископ Маркіян Трофим’як. Таким чином, Яворський долучився також до відновлення церковного життя на Волині після десятиліть переслідувань.
Важливою була також його роль у формуванні єпископської спільноти Римсько-Католицької Церкви в Україні. Перше засідання Конференції римсько-католицьких єпископів України відбулося 28 лютого 1992 року у Львові. У ньому взяли участь єпископи відновлених дієцезій. Під час зустрічі було підготовлено проєкт статуту Конференції, а головою обрали архієпископа Мар’яна Яворського.
Особливе місце у служінні кардинала посідали відносини між українцями та поляками. Це питання мало для нього не лише церковний, а й особистий вимір: він народився у Львові та жив у часи глибоких історичних потрясінь, які позначилися на польсько-українських відносинах.
У 2003 році Папа Йоан Павло II звернувся до кардиналів Мар’яна Яворського, Любомира Гузара та Юзефа Ґлемпа з посланням з нагоди 60-ї річниці трагічних подій на Волині. Папа наголошував на необхідності правди про минуле, взаємного прощення та примирення між українським і польським народами.
Важливим моментом для Католицької Церкви в Україні став історичний візит св’ятого Йоана Павла II у 2001 році. 26 червня у Львові Папа проголосив блаженними архієпископа Юзефа Більчевського та священника Зигмунта Ґораздовського, які належали до латинського обряду. Наступного дня під час візантійської Божественної Літургії він проголосив блаженними 28 католиків східного обряду, мучеників та ісповідників віри.
Під час львівської зустрічі 26 червня Йоан Павло II окремо привітав кардинала Мар’яна Яворського та кардинала Любомира Гузара, пастирів двох Львівських Церков. Цей візит став однією з найважливіших подій у новітній історії Католицької Церкви в Україні.
Того ж року Мар’ян Яворський став кардиналом. Ще 21 лютого 1998 року Йоан Павло II призначив його кардиналом in pectore, тобто таємно. 28 січня 2001 року Папа офіційно оголосив його ім’я, а 21 лютого того ж року на консисторії Мар’ян Яворський був проголошений кардиналом-пресвітером титулярної церкви Сан-Сісто.
Кардинал Яворський брав участь і в конклаві у квітні 2005 року, на якому Папою був обраний Бенедикт XVI.
Упродовж років служіння в Україні Мар’ян Яворський був залучений до відновлення єпископських структур, розвитку духовних семінарій, формування духовенства та організації церковного життя в незалежній Україні. Його служіння припало на час, коли Римсько-Католицька Церква переходила від окремих спільнот, які зберігали віру в умовах переслідувань, до повноцінної церковної структури з дієцезіями, семінаріями та розвиненим душпастирством.
21 жовтня 2008 року Мар’ян Яворський став архієпископом-емеритом Львівським. Він продовжував жити в Кракові та підтримував зв’язок із Церквою в Україні.
Кардинал Мар’ян Яворський помер 5 вересня 2020 року в Кракові. Похоронна Меса відбулася 11 вересня у Марійному санктуарії в Кальварії Зебжидовській. Згідно з його останньою волею, кардинала поховали у крипті каплиці чудотворного образу Матері Божої Кальварійської.
Для історії Римсько-Католицької Церкви в Україні Мар’ян Яворський залишився передусім як пастир періоду відродження. Він очолив Львівську архідієцезію в час, коли перед Церквою стояло завдання не лише відновити зруйновані структури, а й створити умови для її подальшого розвитку вже в незалежній Україні. Відновлення церковних структур, підготовка нового покоління духовенства, розвиток семінарій, участь у формуванні Конференції єпископів України та служіння на Волині стали важливими складовими цього процесу.
