4 жовтня в катедральному храмі святого Олександра в Києві єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії Сергій Кіппа OFMCap звершив свою першу Святу Месу як єпископ. Під час проповіді владика роздумував над Літургійними читаннями та говорив про важливість почути «пісню Любого» – Божу любов, яка відкриває людині нову перспективу життя і змінює її.
На початку єпископ процитував слова: «Дозвольте, заспіваю любому моєму пісню любого мого про його виноградник», які були зачитані в першому читанні з Книги пророка Ісаї, та зауважив, що тут є образ нареченого і нареченої, і вона чує його спів: «Як важливо чути пісню Нареченого. Це є про досвід любові Бога. Це про досвід Його слова. Це про досвід Його Духа. Це про відносини з Ним. Як важливо у своєму житті почути пісню Любого. Від цього змінюється взагалі перспектива життя. Це стає зовсім інше життя», – підкреслив він.
Також єпископ порівняв храм, який уже довгий час є на цьому місці, з повсякденним життям людини, до якого вона звикає, але в якому раптом може щось змінитися: «Жила собі людина у своїх уявах, своїх планах. І одного разу вона почула щось надзвичайне, хоча зовні нічого надзвичайного не відбувалося. Так як і цей храм тут уже давно знаходиться, або інші храми. І людина в собі живе, біжить зранку на роботу кудись, та потім відбувається якесь надзвичайне явище: людина почула пісню Любого мого».
Після цього владика звернув увагуна те, що, якщо людина перестане чути цю пісню, то її християнське життя перетвориться на рутину, обов’язки та роботу, хоч би де ми були: «Навіть якщо ми приходимо до храму, навіть якщо ми приступаємо до Таїнства примирення, навіть якщо ми приступаємо до Євхаристії, навіть якщо ми виконуємо якісь обов’язки, але якщо ми не чуємо пісні Любого, тоді все це стає рутиною, стає просто обов’язком, і заникають відносини».
Єпископ також зазначив, як слухання пісні Любого змінює людину: «Коли ми слухаємо пісню, ми починаємо співати. Уподібнення, так? Бо спів – це уподібнення».
На прикладі взаємодії голосів у хорі проповідник показав, як людина може взаємодіяти зі Святим Духом: «В хорі є різні голоси, але коли вони разом, то це не какофонія. Кожен має свій голос, але він не губиться. Немає уніфікації, цього юнісону. Кожен має свій голос, але всі разом творять щось прекрасне».
Цікавою була також гра слів: єврейські слова «людина» і «земля» – «Адам» та «адама». Тобто Господь готує, розорює цю землю, бо, на жаль, після первородного гріха ця земля стала твердою. У цьому контексті також пригадалася притча про зерна, які падають то на дорогу, то на каміння, то на терни: «І Бог приходить до цієї землі, до людини, щоб її обробити, щоб вона могла приносити плід».
Продовжуючи тему землі, якою є людина, а навіть швидше її серце, єпископ Сергій зауважив, що, коли відбувається процес орання, тобто якщо копнути трохи глибше, людина починає задумуватися над життям, бачити, що є в ній всередині, і тоді відкриває, що насправді там є багато каменів і перешкод, які заважають любити Бога: «А коли Бог входить у наше життя і починає орати, починає копати, починає щось змінювати, тоді ми бачимо, що там є. І коли Він увійде глибше, тоді ми побачимо, що там є багато каменів, багато різних речей, які заважають нам любити. (…) І тоді починається процес очищення. Це є той етап, коли ми починаємо розуміти, що Бог хоче від нас. І тоді Він починає нас очищати. Це Він у нас любить. І Бога, і також інших людей. Він у нас любить».
Роздумуючи над біблійним образом виноградника, єпископ наголосив, що Бог не лише садить добірну лозу, але й прищеплює людину до божественної природи Ісуса Христа, щоб Його життя почало діяти в ній і приносити плід.
Цей плід особливо виявляється в Євхаристії, де вино є знаком Крові Господа нашого Ісуса Христа. Йдеться про любов, яка здатна віддати життя за іншого. Людина сама по собі не спроможна на таку любов, однак Бог вводить її у цей дар і поступово преображає.
Єпископ звернув увагу на те, що людина може багато знати про Бога, але водночас не дозволяти Йому діяти у своєму житті. Саме тому важливо не лише чути про Божу любов, а дозволити їй змінювати серце.
У цьому контексті було згадано і про дар Хрещення, завдяки якому людина входить у життя Церкви та отримує можливість жити Божим життям. Це не одноразова подія, яка залишається в минулому, а початок дороги, на якій Бог поступово формує людину і допомагає їй приносити плід.
Окремо владика звернув увагу на образ башти у винограднику. Башта дає можливість дивитися здалеку, бачити більше і пильнувати. У цьому контексті він пов’язав цей образ із єпископським служінням. Саме слово «єпископ» походить від грецького терміна, пов’язаного з наглядом і пильнуванням. Водночас владика наголосив, що цей образ стосується кожної людини, адже кожен відповідає за своє серце і має його пильнувати – «виходити на башту» і дивитися, що в ньому є.
Далі владика звернув увагу на інший образ із притчі – виноградне точило, в якому чавили плоди винограду. Цей образ також дозволяє побачити, що плід не залишається лише плодом: він має бути відданий, щоб із нього могло народитися нове життя.
Завершуючи роздум, єпископ закликав просити Господа відновлювати в кожному цю духовну «архітектуру» виноградника, щоб людина не залишалася лише землею, яку Бог обробляє, але ставала тією, що приносить плід. Говорячи про цей плід, він звернувся також до образу «пісні Любого» та нагадав про слова апостола Павла: Божий мир, який перевищує всяке розуміння, береже серце і думки людини в Ісусі Христі.
«Нехай вона в нас лунає», – завершив єпископ, закликаючи не втрачати здатності чути пісню Любого і дозволяти Божій любові преображати наше життя.
