У неділю, 14 червня 2026 р., у Ватикані оприлюднено Послання Папи Лева XIV на X Всесвітній день убогих, який цього року відзначатиметься 15 листопада. Його тема: «Господь – притулок убогого» натхнена 14 Псалмом. Послання датоване 13 червня, спомином святого Антонія Падуанського, покровителя вбогих.
Про це повідомляє Vatican News.
«Господь – притулок убогого» (пор. Пс 14,6)
1. Господь – притулок убогого (пор. Пс 14,6). Слова псалмоспівця підказують шлях, яким ми покликані пройти з огляду на X Всесвітній день убогих. Вкотре необхідно повернутися до Божого Слова, щоб переконатися у важливості, яку вбогі мають у житті Церкви. Слова із Псалма стають критерієм оцінки християнського життя, бо вони об’являють обличчя Бога і визнають людську вбогість. У драматичний історичний момент, яким було зруйнування Єрусалимського храму, народ почувався позбавленим Божої присутності та переживав безпрецедентну матеріальну й моральну злиденність.
Кожному поколінню це слово постає у всій своїй актуальності. З самого початку воно висвітлює суперечність, у яку часто впадають і в наші дні. Перше зауваження, власне, звучить так: «Каже безумний у своїм серці: “Немає Бога!” Зіпсувалися, мерзоту коять; нема нікого, хто добро чинив би» (Пс 14,1). Воно підкреслює контраст між тими, хто поводиться мудро, і тими, хто, навпаки, веде своє життя так, ніби над ними немає нікого. На жаль, можна помітити, як і в наші дні поширена соціальна несправедливість, що випливає з пихатої корупції, настільки ж гідної осуду, як і джерела дискримінації. Втрата почуття трансцендентності в повсякденному житті вже не є стільки теоретичним запереченням існування Бога; вона радше виявляється в нехтуванні Його добротою та милосердям для побудови особистої та соціальної справедливості.
Першими, хто вимушений потерпати від наслідків цього, є бідні, кількість яких у багатьох суспільствах, і це не випадково, зростає. Відсутність Бога ставить людей не поруч одне з одним у взаємній повазі, а одне над одним під знаком домінування та гноблення. Таким чином проявляється блюзнірська логіка зловживання владою та відкидання, яка маргіналізує та принижує. У такому становищі перебувають не лише окремі особи, а й цілі народи. Слова Псалма й досі відлунюють, сповнені істини: «Вони пожирають мій народ, начебто хліб їли» (Пс 14,4).
2. Крик бідних про справедливість сьогодні приглушують за допомогою різноманітних, дедалі підступніших методів, аж до того, щоб зробити беззвучними всі їхні зусилля, спрямовані на те, щоб їхні вимоги були почуті. Цифрове середовище радикалізує упередження щодо них і посилює завісу байдужості, що огортає їхні питання. Бідному залишається лише взивати до Бога (пор. Пс 34,7) і доносити до Нього свою скаргу, маючи впевненість, що він буде почутий, бо Бог вірний і багатий милосердям. Ті, хто пригноблені, принижені та беззахисні, і сьогодні зростають у впевненості, що повинні віддатися Богові, сповнені довіри та очікування. У цій повній відданості відроджується почуття власної гідності, визнаються сестри та брати, з якими можна будувати свої мрії, надія тихо стає дійсністю. Знайти притулок у Бозі означає знайти справжній і надійний захист, той, якого могутні не можуть гарантувати і воліють заперечувати.
Однак убогий краще за інших вміє розпізнати те, що суттєве, бо живе суттєвим. Найбільше схожий на Христа, він вбачає в Бозі свій притулок також тоді, коли обставини, здавалося б, спростовують це, і сповнений надії на Його справедливість, яка не забариться проявитися. У ніч покинутості та самотності бідний «живе під покровом Всевишнього» (пор. Пс 91,1). Скільки людей страждають, скільки зазнають несправедливості та образи, скільки перебувають у стражданні та болю, скільки самотніх і позбавлених сенсу життя можуть знайти втіху та нову мотивацію у Господа.
3. Бути притулком – це не лише обітниця, а реальність, що втілилася в особі Ісуса Христа. Бог оселяється серед нас через втілення Свого Сина, і це робить омріяний притулок конкретним і видимим. Ісус Христос справді є Божим притулком для вбогих. Завдяки своїй слухняності Отцю Він сходить до найнижчої точки, де перебувають найменші. Він іде назустріч усім і кожному пропонує надійний притулок: «Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я дам вам полегшення» (Мт 11,28). У Ісусі Бог не лише захищає, але й поділяє людську вбогість аж до хреста.
Убогі наших днів є забутими та відкинутими: позбавленими слова й обличчя, а не тільки хліба. Нехай же вони зможуть зустріти Божого Сина, Який стає ближнім для всіх, нікого не залишаючи осторонь. Нехай вони зустрінуть Його, насамперед, у тих, хто називає себе християнами. У Церкві, Його Тілі, саме Ісус пропонує хліб і дружбу; приносить світло і горизонт надії; вимовляє ім’я кожного і повертає всім гідність. Ісус із Назарету – це Божий дар для вбогих. У Ньому всі обіцянки стають дійсністю. Для тих, хто не має дому, роботи, освіти, харчів, здоров’я, відкривається новий шлях: спільне ділення як вираження Божого царства (пор. Мт 5,3). Одержимості тих, хто накопичує багатства лише для себе, протистоїть наполегливість Бога, Який через свідчення людей з тіла і крові відкриває серце та приймає у Свою любов.
4. Отже, у Христі й ми покликані ставати вбогими та бути притулком для вбогих. Християнська спільнота не може залишатися нечутливою перед тими численними людьми, які сьогодні стоять на порозі й залишаються непомітними для тих, хто зачинений у своїх стінах. Церква за своєю природою покликана бути вбогою та притулком для вбогих. Не забуваймо коментар святого Августина до притчі про багатія та вбогого Лазаря: «Він не назвав імені багатія, а сказав нам ім’я вбогого. Ім’я багатія було на вустах у всіх, але Бог його не назвав; ім’я вбогого залишалося непоміченим, але Бог його нам виявив. […] Що б ти вибрав? Бути бідним, як Лазар, чи багатим, як той інший? Не дай себе ошукати! Послухай, яким був кінець, і зверни увагу, який вибір був поганим» (Гомілія 33А, 4).
Як я вже зазначав у Апостольському напоумленні Dilexi te, «Бог виявляє особливу прихильність до вбогих: саме до них насамперед звернене Господнє слово надії та визволення, і тому, навіть перебуваючи в стані вбогості чи слабкості, ніхто не повинен почуватися покинутим. А Церква, якщо хоче бути Христовою, повинна бути Церквою Блаженств, Церквою, яка дає місце малим і крокує вбога з убогими, місцем, де вбогі мають привілейоване місце» (21).
Неминуче виникають певні запитання, які в цей X Всесвітній день убогих ми повинні нагально підняти в наших думках і серцях. Чи є ми знаком Бога, Який є притулком для вбогих? Чи усвідомлюємо ми свою вбогість і чи обираємо її замість несправедливого багатства? Чи доходимо ми туди, де перебувають вбогі, переживаючи їхню маргіналізацію? Чи вислуховуємо їхні думки і чи поділяємо їхні сподівання? Чи вимовляємо їхні імена з божественною ніжністю? Чи наша милосердна любов пробуджує і підтримує в них прагнення справедливості та звільнення? Ці та багато інших запитань спонукають до серйозного іспиту сумління, щоб перевірити, наскільки ми ще покликані ставати на боці вбогих і за їхнє визволення. Тоді ми побачимо, що вбогі самі стають притулком для інших. Досвід убогості робить їх особливо чутливими до оновленої солідарності перед викликами.
Адже любов Христа робить нас учасниками Божого життя любові. У цьому сенсі християни покликані не лише шукати притулку в Бозі, а й ставати в Бозі притулком для інших, не «роблячи різниці між тим, хто допомагає, і тим, кому допомагають, між тим, хто, здається, дає, і тим, хто, здається, отримує, між тим, хто виглядає вбогим, і тим, хто відчуває, що може присвятити свій час, знання та допомогу. Ми є Церквою Господа, Церквою вбогих, усі дорогоцінні, усі суб’єкти, кожен є носієм особливого Божого слова. Кожен є даром для інших» (Проповідь, 17 серпня 2025 р.).
5. Вісімсотріччя смерті святого Франциска Ассізького спонукає нас згадати, як, прибувши до Риму як паломник до гробу апостола Петра, він був охоплений співчуттям до жебраків. Щоб зрозуміти та відчути їхні страждання, він зняв свій одяг і обміняв його на пошарпані лахміття одного з них, сів просити милостині та провів весь день серед убогих з радістю духу (див. Францисканські джерела, 1405-1406). Ми хочемо засвідчити, що й сьогодні можна відчути ту саму радість, поставивши себе на місце вбогих і вислухавши їх, а не просто говорячи про них. Хто має притулок у Бозі, той вільний ухвалювати пророчі рішення, які свідчать про те, що все можна переосмислити знизу, у покорі та братерстві, які самі по собі зцілюють світ, поранений зверхністю.
Я сподіваюся, що цей X Всесвітній день бідних стане значущим етапом для того, щоб наново відкрити обличчя багатьох братів і сестер, які шукають притулку в Бозі та прагнуть почуватися як вдома в наших громадах. Зберігаймо живу слухняність Божому слову, яке спонукає до навернення серця. Нехай же заступається за нас Діва Марія, Яка в розп’ятому тілі Сина споглядала Божу любов, що наповнює благами голодних і відсилає багатих з порожніми руками (пор. Лк 1,53).
З Ватикану, 13 червня 2026 року, спомин святого Антонія Падуанського.
ЛЕВ XIV
