Нещодавно на сторінці православного архімандрита Костянтина Марченка з’явився схвальний відгук на книгу католицького єпископа Миколи Лучка «У пошуках авторитету». Чим зацікавила православного священнослужителя книга католицького автора? Що спільного між їхніми світоглядами та чому страх перед «іншою думкою» є ознакою сектантства? Про це кореспонденти Духовна велич Львова запитували в отця-архімандрита Костянтина Марченка – намісника Свято-Миколаївського Жидичинського монастиря та декана монастирів Волинської єпархії ПЦУ.
На своїй Facebook-сторінці о. Костянтин днями написав: «Дочитую неймовірну, якоюсь мірою, біографічну книгу католицького єпископа Миколи Лучка “У ПОШУКАХ АВТОРИТЕТУ”. Як викладачу пастирського богослів’я і людині, яка з Божою поміччю намагається урядувати в монастирі вже майже 20 років, думка сучасника, нехай і представника іншої конфесії, про проблеми сучасного священства і духовної освіти завжди цікава». Після чого він зацитував уривок.
Отче, Ваш відгук на книгу католицького єпископа Миколи Лучка привернув увагу. Чому православного архімандрита зацікавила саме ця праця?
Я б не робив акценту на тому, що це саме католицька література. Я читаю різні книги: і католицькі, і світські – усе, в чому бачу якусь жвавість, сенс, те, що торкається душі. І я абсолютно не соромлюся це коментувати чи рекомендувати іншим.
Що саме виділили для себе в «У пошуках авторитету»? Чим ця книга виявилася корисною?
У цій книзі мені сподобалося багато ліній, зокрема ставлення автора до свого покликання та служіння. Єпископ Микола не соромиться описувати епізоди зі свого життя, де він був дуже заплутаний.
Наприклад, там є цікавий момент про його дружбу з одним православним архімандритом. Через це спілкування у нього навіть виникали думки перейти в православ’я, поїхати на гору Афон. Він описує, що практикує Ісусову молитву. Тобто, знаєте, погляд на цей світ, на багато речей у нас дуже сходиться, і це приємно.
Дехто, особливо в середовищі так званого «московського православ’я», звик лякати людей католиками. Як Ви ставитесь до закидів на кшталт: «Як це так, православний читає католицького єпископа»?
Знаєте, у московських семінаріях і академіях викладають сектознавство Дворкіна. Іронія в тому, що, згідно з ним, однією з головних ознак секти є саме звуженість погляду — коли люди навмисно відсікають себе від будь-якої альтернативної думки чи іншого погляду.
Мені ж здається абсолютно нормальним спробувати подивитися на цей світ чужими очима. Такий підхід набагато більше допомагає у проповіді, ніж коли ти дивишся на все виключно зі своєї власної бульбашки.
Якщо говорити про літературу, яка розширює світогляд: які ще книги з останнього прочитаного справили на Вас сильне враження?
Дуже захопила книга архієпископа Албанської церкви Анастасія (Яннулатоса) «Місія – по стопах Христа». Це збірка його доповідей на різних конференціях, і вона багато в чому перевернула моє бачення.
Він піднімає вкрай важливі питання про те, що ми в православному середовищі дуже часто забуваємо про основне покликання християнина — місіонерство. Ця праця справді змушує глибоко задуматися.
Дякую, отче, за позицію.
Джерело: Духовна Велич Львова.
