23 лютого 2024 року припадають 21-і роковини з дня смерті Слуги Божого єпископа Яна Ольшанського, котрий народився на Тернопільщині, закінчив Львівську Вищу духовну семінарію і був рукоположений на священника у семінарійному храмі у Львові. Після років відданого служіння вірянам на Поділлі 16 січня 1991 року Папа Йоан Павло II призначив його єпископом-ординарієм відновленої Кам`янець-Подільської дієцезії. Свій земний шлях єпископ Ян завершив 23 лютого 2003 року, а 23 лютого 2019 року розпочався його беатифікаційний процес.
Пише Львівська архідієцезія.
Єпископ-емерит Луцької дієцезії Маркіян Трофим’як згадує, як познайомився з о. Яном Ольшанським і яким пам’ятає його до сьогодні:
«Я познайомився з о. Яном Ольшанським у день своєї приміційної Святої Меси у Борщові – 1 вересня 1974 р. Він приїхав познайомитися зі своїм молодим співбратом у священстві. Дав одразу декілька настанов, практичних порад. А вже згодом, як була можливість, то я їздив до нього у Маниківці, щоби трохи побути, поспілкуватися.
Отець Ян був людиною молитви. Він умів молитися так, як я не вмію. Він сам був людина-молитва. У ньому була простота, скромність і спокій. Ми цього потребували у ті важкі часи. Нам був потрібен той його спокій, лагідність. Я ним захоплювався. Здавалося, що він постійно занурений у молитві.
Старші священники це інша епоха, інша цивілізація. Передвоєнне виховання і формація були зовсім іншими. Ми, священники народжені вже за часів совєтського союзу, виховані совєтськими школами, дуже відрізнялися, а вони нас прийняли, вони нам довіряли. Старші священники ставилися до нас, як до рівних собі братів у священстві і це було для нас неймовірно важливо, це нас дуже мотивувало.
Ми мали з ким порадитися, мали до кого звернутися і я думаю, що завдяки цьому мені особисто вдалося оминути багатьох помилок. Зі своїми сумнівами я завжди їздив до о. Рафала Кєрніцького, до о. Дажицького їздив на такі, свого роду, реколекції, до о. Павла (Генрика) Мосінга я приходив зачерпнути від його чистої дитячої беззастережної і безмежної віри. Свою третю Святу Месу після свячень я відслужив у помешканні отця Мосінга. Він був безмежно щасливий з цього приводу. Не можу не згадати о. Яна Цєнського. Я часто до нього їздив. Ми знали, що він єпископ, але не зізнавалися йому, що вже знаємо. На момент оголошення моєї єпископської номінації о. Ян вже був прикутий до ліжка. Я відвідав його наступного дня, він мене привітав, а тоді спитав чи я знаю, що він також єпископ. Я сказав, що знаю і тут почалося! Та я скористався таким давнім принципом, від якого сучасна моральна теологія вже відійшла: «скажи правду, але не всю» і остаточно так і не зізнався від кого я довідався. Отець Ян мав дуже непростий характер, але був таким титаном, який вистояв до кінця і не покинув свою паству».
Текст: Віта Якубовська
Фото: Олександр Кусий
