По обіді у вівторок, 10 листопада 2026 року, на третій день свого візиту до Аргентини, Папа Лев XIV вирушив до катедрального собору Внебовзяття Пресвятої Богородиці – єпископського осідку архідієцезії Кордови. Там відбулася зустріч Папи з духовенством.
Про це повідомляє Vatican News.
Біля входу до собору Святішого Отця зустріли архієпископ Кордови кардинал Анхель Сіксто Россі та парох катедри отець Хав’єр Луїс Сотерас. Папа пройшов до каплиці Пресвятих Дарів, де затримався на коротку молитву в тиші, після чого вийшов на соборну площу, щоб розпочати зустріч із єпископами, священниками, дияконами, богопосвяченими особами, семінаристами та душпастирськими працівниками.
Після вітального слова архієпископа Кордови розпочалася частина зустрічі, під час якої співи чергувалися з особистими свідченнями представників духовенства і богопосвячених осіб Аргентини.
Першою виступила Лаура Сампальйо, богопосвячена діва з дієцезії Санто-Томе, яка багато років працювала в сільській школі, супроводжуючи учнів у складних життєвих обставинах. Ділячись власним досвідом переживання хвороби, що впливає на її зір, вона зауважила, що сьогодні по-новому відкриває для себе заклик «забруднити руки» у служінні ближнім. За її словами, місія полягає не завжди в активній дії чи готових відповідях, а часом у простій вірності – не проходити повз, залишатися поруч, дбати про інших і дозволяти дбати про себе. На завершення Лаура запитала Святішого Отця, як глибше торкатися конкретного життя народу, щоб навіть із власної людської крихкості перетворювати руки служителів на знаряддя сопричастя, служіння та надії.
Своїм досвідом поділився також Хуліан Перейра, семінарист з архідієцезії Мендоси, який під час розпізнавання покликання долучився до служіння безпритульним. Він розповів про зустріч у каплиці з бідною жінкою, яка під час збірки віддала останні заощадження, нагадавши йому євангельську вдову і ставши взірцем цілковитої самопожертви в майбутньому священстві. На прикладі цього жесту щирої віри семінарист запитав Папу, як у період священничого формування плекати живу чутливість до потреб бідних. Він також поцікавився, як майбутнім душпастирям зберігати здатність по-справжньому дивуватися глибині віри найсмиренніших людей.
Своїм зворушливим свідченням поділився також отець Мартін Карранса з архідієцезії Кордови, який 11 років тому після ускладнень під час операції зазнав тяжких фізичних обмежень, втративши здатність вільно ходити, рухати руками та говорити. Замість того, щоб піддатися гіркоті чи замкнутися в собі, він обрав шлях глибшої молитви та відкритості, продовжуючи жити у семінарії, де раніше був вихователем, та раз на місяць очолюючи Святу Месу. Завдяки ініціативі друзів, «Радіо Марія» та технологіям штучного інтелекту вдалося відтворити його колишній голос, яким тепер озвучуються написані ним проповіді й духовні роздуми. З огляду на власний досвід, священник запитав Папу, як душпастирям і богопосвяченим особам, обмеженим хворобою чи віком, з відданістю Богові й ближнім проживати цей етап своєї місії.
Своїм свідченням поділилася також сестра Марія Елізабет Торрес зі Згромадження Сестер Ісуса і Марії, згадавши, як ще в дитинстві телесюжет про допомогу дітям в Африці пробудив у ній глибоке співчуття та відкрив покликання бути «будівничою сопричастя». Посилаючись на роздуми з «Духовних вправ» святого Ігнатія про співчуття Пресвятої Трійці до людства, черниця запитала Папу, який аспект богопосвяченого життя варто сьогодні поглиблювати, щоб залишатися переконливим свідченням дієвої Божої доброти в умовах фрагментованого та віртуалізованого світу.
Черпати сили для служіння з першого «так»
У своїх роздумах під час зустрічі з духовенством та богопосвяченими особами Лев XIV звернувся до ігнатіанської духовної спадщини, глибоко вкоріненої в історії Аргентини, висловивши радість із приводу того, що сестра Марія Елізабет у своєму свідченні також згадала одне з розважань «Духовних вправ». Він нагадав про приклад Мами Антули (святої Марії Антонії де Сан Хосе), яка долала великі відстані, щоб зберегти цю практику доступною для всіх, про святого Хосе Ґабріеля дель Росаріо Брочеро, що перетинав гірські хребти разом із земляками, прямуючи до Кордови заради їхньої особистої зустрічі з Богом, а також про Папу Франциска, який поділився багатством ігнатіанської духовності з усією Вселенською Церквою.
Зауваживши, що й сьогодні духовенство, чернецтво та миряни в тиші і роздумах шукають Божої волі, Святіший Отець запропонував присутнім разом зосередити увагу на окремих думках із «Духовних вправ» святого Ігнатія Лойоли. Відштовхуючись від «Принципу і Фундаменту», Папа закликав повернутися до першого запитання: «Чому ми тут?». Він підкреслив, що кожному служінню чи обов’язку передувало особисте покликання – мить, коли Христос пройшов через життя людини, покликав її, і вона відчула, що за Ним варто йти. За словами Лева XIV, усе подальше служіння має й надалі черпати силу саме з цього першого «так».
Звертаючись до священників і богопосвячених осіб, Наступник святого Петра звернув увагу на ризик розчинити молитву в нескінченній активності, коли служіння починає витісняти стосунки із Богом. «Тож повертаймося до Євхаристії, до слухання Слова та до тих стосунків із Господом, які є основою усього іншого. Підтримумо той вогонь, що колись розпалив наше покликання, і не дозвольмо, щоб щоденні турботи, втома чи рутина зрештою його загасили», – заохотив він.
У чому ми підвели Бога
Нагадуючи про запитання «Духовних вправ» щодо внутрішнього безладу та невірності Богові, Папа зауважив, що з часом після першого «так» учні Христа можуть звикнути до суворості, суперництва, несприйняття критики чи невільних прив’язаностей. Проте ще серйознішим, на його думку, є вміння виправдовувати будь-що, знаходячи «душпастирські причини» чи зручні особисті й спільнотні мотиви для того, що насправді є неправильним.
«Ми також грішимо, коли не робимо добра, якого від нас вимагають, коли перестаємо терпляче слухати, коли обираємо зручність або коли мовчимо перед тим, що маємо виправити», – вів далі Папа і додав, що навернення необхідне у будь якому віці. «Нам потрібно робити іспит сумління, приступати до сповіді та бути достатньо смиренними, щоб дозволити іншим нас виправляти. Дорогі брати і сестри, маймо мужність чітко визнати, де ми були невірними Богові, і віддати це Його милосердю», – підсумував Папа.
Продовжуючи роздуми в ключі «Духовних вправ», Папа зазначив, що після визнання власних гріхів святий Ігнатій ставить людину перед Христом – вічним Царем, Який попри людську слабкість і надалі розраховує на нас. Він зауважив, що головне питання полягає не в мірі наших колишніх провин, а в тому, чи зберігаємо ми готовність і надалі йти за Ним. З роками священники та богопосвячені особи часто обживають власні зони комфорту й планують життя за власним сценарієм, проте справжнє покликання вимагає запитати себе: чи дозволимо ми Господу скерувати нас туди, куди ми не планували, або доручити те, чого ми ніколи б не обрали самі?
Церква – це не гуманітарна організація
Далі Наступник святого Петра зазначив, що внутрішня свобода очищується через глибші етапи духовного розпізнавання. За його словами, це допомагає розпізнати те, що обмежує наші рішення, і перевірити, наскільки ми готові дозволити Богові діяти в нашому житті. Оскільки місія духовенства спрямована до народу, Папа закликав духовенство та богопосвячених осіб постійно запитувати себе, що саме вони покликані запропонувати людям. Звертаючись до семінаристів, він підкреслив: «Дорогі семінаристи, вчіться бачити очима Бога і дозволяйте Його народу євангелізувати вас. Навіть ті, хто має найменше, можуть багато чого нас навчити, як це зрозумів Хуліан під час Меси».
Відзначивши глибоку чутливість Церкви в Аргентині до соціальних потреб людей та її великодушне служіння стражденним, Папа наголосив, що вона повинна вести ще далі – до особистої зустрічі кожної людини з Христом. У зв’язку з цим Лев XIV навів промовисті слова свого попередника Папи Франциска: «Церква – це не бізнес; це не гуманітарна організація; Церква – це не неурядова організація; Церква покликана нести Христа та Його Євангеліє кожному… Якби, гіпотетично, колись сталося так, що Церква не несла б Ісуса, вона була б мертвою Церквою». Тож він закликав духовенство допомагати людям розпізнавати присутність Христа у власному житті через Боже слово, таїнства та душпастирську турботу, даруючи їм те, що Церква зберігала протягом століть.
Євангелізація через життя своїм покликанням
Торкаючись теми випробувань і хреста у священницькому та богопосвяченому житті, Папа зауважив, що з часом служіння може стикатися з періодами духовної сухості, втоми та відсутності видимих плодів. У такі моменти, коли ентузіазм перших років згасає, сама лише витривалість і вірність – у молитві чи щоденній праці попри відчуття, що нічого не змінюється, – стають конкретною формою самопожертви. «Навіть серед сумнівів і втоми людина продовжує говорити своїм життям: “Ось я”»,– підсумував він.
Як взірець такої непохитної вірності Наступник святого Петра навів першого аргентинського святого Ектора Вальдів’єльсо Саеса, який завдяки щорічним реколекціям знайшов сили витримати випробування аж до пролиття крові, а також згадав приклад отця Брочеро, котрий служив своєму народові попри сліпоту і проказу. Папа визнав, що свідчення Лаури та о. Мартіна, які пролунали перед цим, спонукали його замислитися над його нещодавньою госпіталізацією.
Продовжуючи свої роздуми, Наступник святого Петра закликав духовенство бути творчими та використовувати сучасні технології для проповіді, наголосивши, що важливим є те, як богопосвячена особа переживає своє покликання.«Дорогі друзі, пам’ятайте: саме те, як ми реалізуємо своє покликання, і є євангелізацією. Ані вік, ані фізичні обмеження не можуть загасити нашу ревність. Наші сили можуть вичерпатися, але Божа сила – ніколи», – підсумував він і додав, що ця сила об’являється у Господньому Воскресінні. «Паломницька Церква в Аргентині також потребує поглянути на себе, із вдячністю розпізнаючи те, що Бог уже звершує в ній, і запитуючи себе, де Він бажає відкрити нові шляхи. Воскреслий уже там, і Він випереджає нас», – зауважив Папа.
Бог розраховує на нас
На завершення роздумів над «Духовними вправами» Лев XIV звернувся до їхнього підсумку, який закликає усвідомити багатство отриманих від Бога дарів та відповісти на них повною самопожертвою: «Прийми, Господи, і візьми…». За його словами, шлях реколекцій повертає людину до витоків покликання – до життя, знову відданого у Боже розпорядження з усіма його можливостями й обмеженнями. «Можливо, питання, на яке нам слід спробувати відповісти сьогодні, таке: чи може Господь і надалі “використовувати” мене? Якщо відповідь залишається “так”, то попереду нас чекає ще багато чого. Не здаваймося! Ісус і надалі супроводжує Свою Церкву та робить плідним життя тих, хто віддається в Його руки», – наголосив він.
Нагадуючи, що Бог здатний звершити великі діла через «відкрите для Нього» життя, Папа навів приклади святих аргентинської землі: Мами Антули, яка прибула до Буенос-Айреса босоніж і лише з розп’яттям у руках, отця Брочеро, який невтомно проповідував, маючи за свідків своєї праці часто лише Бога та свого мула, а також блаженного Сеферіно, який, померши у вісімнадцять років, встиг засвідчити, заради Кого жив. «Бог і надалі виливає Свою благодать і хоче розраховувати на вас, щоб ви поширювали її від Ла-Квіаки до Ушуаї та аж до самих країв землі», – зазначив Лев XIV.
Насамкінець Наступник святого Петра закликав присутніх подивитися на Аргентину Божими очима: мріяти про молодь, яка розпізнає Христове покликання, про живі парафіяльні спільноти, відважні чернечі родини та семінарії, де формуються святі. Повторюючи відомий заклик Папи Франциска до аргентинської молоді у Ріо-де-Жанейро, Святіший Отець побажав, щоб аргентинська Церква й надалі «здіймала галас» – той євангельський галас, який приводить Церкву в кожен куточок і причиняється до того, що Добра Новина лунає повсюди.
Не «здаватися», поки не станеш святим
На завершення промови Папа наголосив, що головний плід духовних вправ полягає в тому, щоб, дослідивши своє життя перед Богом, повернутися до щоденності та своїх спільнот переміненими – із надією, свободою та бажанням далі служити. Святіший Отець зауважив, що пастирі можуть не побачити всіх плодів того, що сіють сьогодні, так само як їх не бачили попередники, однак саме завдяки їхній відданості Церква живе сьогодні.
«Нехай Бог знайде серед нас чоловіків і жінок, готових йти за Ним і формуватися під впливом Його любові – людей, які не “здаються”, доки не стануть святими. Господь звершив великі діла на цій землі, і я переконаний, що Він звершить ще багато інших», – сказав на завершення Святіший Отець, ввіряючи присутніх заступництву Пресвятої Діви Марії з Люхана, аби кожен із них власним життям засвідчував, що Бог може й надалі на нього розраховувати.
Від катедрального собору Папа відʼїхав до місцевого аеропорту, звідки відлетів до Буенос-Айреса, щоб увечері в столиці зустрітися з молоддю, що стане завершенням пʼятого дня його шостої Апостольської подорожі.
