У листі від 9 листопада 2024 року, оприлюдненому 16 листопада, Папа Франциск заохотив місцеві Церкви щороку 9 листопада, у день освячення Латеранської базиліки, вшановувати святих, блаженних, преподобних і слуг Божих, пов’язаних з їхніми територіями, якими здавна багата Церква, розсіяна по всьому світу.
У згаданому листі Святіший Отець наголосив, що не йдеться про запровадження нового свята до літургійного календаря. Натомість він заохотив місцеві Церкви за допомогою позалітургійних ініціатив згадувати постаті, які залишили свій слід у місцевій християнській історії та духовності.
Україну без перебільшення можна назвати землею святих, мучеників і свідків віри. Частина з них, на жаль, маловідома навіть у церковному середовищі. Тому ми підготували перелік святих, блаженних, преподобних і слуг Божих, пов’язаних із кожною дієцезією місцем народження, смерті або служіння. Він не є вичерпним, адже чимало інших людей також залишили свій слід в історії Церкви на українських землях.
Київсько-Житомирська дієцезія
Святий князь Володимир (близько 960–1015).
У 987 році Володимир підтримав візантійського імператора Василія II у боротьбі за владу й узяв за дружину його сестру, царівну Анну. У 988 році князь прийняв християнство, після чого розпочалося хрещення Русі. Він сприяв поширенню християнства, запросив на руські землі духовенство з Болгарії, організував церковну ієрархію та підтримував зв’язки з Апостольським Престолом. За його правління в Києві було збудовано Десятинну церкву. З його ім’ям також пов’язують заснування міста Володимира-Волинського та розвиток освіти на Русі.
Володимир відомий як хреститель Русі. Його літургійний спомин – 15 липня. Цього дня в Україні також відзначають День хрещення Київської Русі – України.
Свята княгиня Ольга (близько 910–969).
Походження княгині Ольги достеменно невідоме. За літописною традицією, вона походила з Пскова. Була дружиною київського князя Ігоря та матір’ю Святослава. Після загибелі чоловіка від рук деревлян у 945 році стала регенткою при малолітньому синові. У 946 році здійснила каральний похід проти деревлян і впорядкувала систему збирання данини.
Ольга прийняла християнство в середині X століття. У 957 році відвідала Константинополь, однак точні обставини та місце її хрещення залишаються предметом історичних дискусій. У 959 році звернулася до німецького короля Оттона I з проханням надіслати на Русь єпископа та священників. Однак її син Святослав залишився язичником і не підтримав християнських переконань матері.
Святий Адальберт Магдебурзький (близько 910–981).
Німецький бенедиктинський монах, місіонер, перший архієпископ Магдебурзький. Близько 950 року служив у канцелярії Кельнського архієпископа Вігфріда, а 953 року перейшов на службу до короля Оттона I. Близько 958 року вступив до бенедиктинського монастиря святого Максиміна в Трірі.
У 959 році київська княгиня Ольга звернулася до Оттона I з проханням надіслати місіонерів на Русь. Спочатку для цієї місії призначили єпископа Лібуція, який помер 961 року, не встигнувши вирушити. Його наступником став Адальберт. Місія виявилася невдалою, і 962 року він повернувся до Німеччини. Частина його супутників загинула.
У 968 році Адальберт став першим архієпископом Магдебурзьким. Помер 20 червня 981 року в Цшербені поблизу Галле. Літургійний спомин – 20 червня.
Блаженна Едігна (дата народження невідома – 26 лютого 1109).
За переданням, Едігна була дочкою французького короля Генріха I та Анни Ярославни, онукою великого князя Київського Ярослава Мудрого. Її життєпис значною мірою ґрунтується на місцевій традиції. Згідно з нею, Едігна відмовилася від шлюбу й залишила королівський двір, прагнучи присвятити життя Богові.
У селі Пух у Баварії вона оселилася в дуплі старої липи, де провела багато років у молитві та самотності. За переказами, навчала дітей читанню і письму, допомагала місцевим мешканцям і лікувала хворих. Її шанування поширилося в Баварії. Померла 26 лютого 1109 року. Культ Едігни був підтверджений 1600 року. Літургійний спомин – 26 лютого.
Блаженна Єлизавета Роза Чацька (22 жовтня 1876 – 15 травня 1961).
У віці 22 років Єлизавета Чацька втратила зір і присвятила життя допомозі незрячим. Вивчила шрифт Брайля, а 1911 року домоглася затвердження царською владою статуту Товариства опіки над сліпими.
У Житомирі під духовним керівництвом о. Владислава Кравецького склала чернечі обіти та прийняла габіт Третього Ордену святого Франциска, отримавши ім’я сестри Єлизавети. Повернувшись до Варшави 1918 року, отримала дозвіл церковної влади заснувати нове згромадження. У Лясках поблизу Варшави створила його головний осередок і центр опіки над незрячими.
Під час бомбардування Варшави німецькою авіацією була поранена. Через стан здоров’я 1950 року передала обов’язки генеральної настоятельки наступниці, але продовжувала підтримувати згромадження молитвою та жертвуванням страждань. Померла 15 травня 1961 року. Беатифікована 12 вересня 2021 року у Варшаві. Літургійний спомин – 19 травня.
Блаженний Владислав Буковинський (22 грудня 1904 – 3 грудня 1974).
Народився в Бердичеві. Навчався в гімназіях Києва та Проскурова (нині Хмельницький), згодом – у духовній семінарії в Кракові. У 1931 році отримав священницькі свячення. Душпастирював у Польщі, а з 1936 року – в Луцьку. У 1939 році став настоятелем катедральної парафії.
Двічі заарештований НКВС – у 1940 та 1945 роках. Після звільнення з таборів у 1954 році залишився в Караганді, де таємно душпастирював серед католиків Казахстану та інших республік Середньої Азії. У 1958 році його знову засудили до трьох років ув’язнення. Після звільнення він повернувся до душпастирського служіння.
Помер у Караганді. Відомий як Апостол Казахстану. Беатифікований 11 вересня 2016 року. Літургійний спомин – 20 червня в Казахстані та Краківській архідієцезії.
Кам’янець-Подільська дієцезія
Блаженна Маргарита Луція Шевчик (1828 – 5 червня 1905).
Народилася на Волині, рано втратила батьків і виховувалася старшою зведеною сестрою. У молодому віці вступила до Францисканського Ордену Світських. У 1870 році вирушила в паломництво до Святої Землі, де близько трьох років доглядала хворих і допомагала паломникам.
Повернувшись, познайомилася з блаженним Гоноратом Козьмінським, під духовним керівництвом якого заснувала Згромадження Дочок Страждальної Матері Божої, відомих як сестри серафітки. Згромадження було покликане служити бідним, хворим і покинутим. У 1891 році Маргарита переїхала до Галичини, а в Освенцимі заснувала материнський дім згромадження.
У 1901–1904 роках була генеральною настоятелькою. Останні місяці життя провела в Нешаві, де померла 5 червня 1905 року. Беатифікована 9 червня 2013 року в Кракові. Літургійний спомин – 5 червня.
Блаженний Ян Бейзим SJ (15 травня 1850 – 2 жовтня 1912).
Народився на Волині в родині Яна Бейзима та Ольги Стадніцької. 10 грудня 1872 року вступив до новіціату Товариства Ісуса, а 26 липня 1881 року в Кракові отримав священницькі свячення. Протягом 17 років працював вихователем у єзуїтських колегіях у Тернополі та Хирові.
У 1898 році вирушив на місію до Мадагаскару, де присвятив себе служінню людям, хворим на проказу. Жив серед них, доглядав за хворими та збирав пожертви на будівництво лікарні в Марані поблизу Фіанаранцуа. Лікарню відкрили 1911 року.
Помер 2 жовтня 1912 року в Марані. Беатифікований Папою Йоаном Павлом II 18 серпня 2002 року в Кракові. Літургійний спомин – 2 жовтня.
Слуга Божий Ян Ольшанський (14 січня 1919 – 23 лютого 2003).
Народився 14 січня 1919 року в селі Гутисько Бродське поблизу Бродів. У 1938 році вступив до Митрополичої вищої духовної семінарії у Львові. У 1942 році був висвячений на священника архієпископом Болеславом Твардовським.
Першою парафією о. Яна Ольшанського стала Качанівка. Згодом, на прохання адміністратора Кам’янець-Подільської дієцезії о. Адольфа Кукурудзінського, він став адміністратором парафії в Городку на Хмельниччині, опікуючись також сусідніми парафіями. Після двох років служіння в Городку через політичну ситуацію переїхав до Львова, де виконував обов’язки вікарія при катедральному соборі та храмі Сніжної Богородиці. Згодом повернувся до Городка, а 1959 року радянська влада перевела його до села Маниківці, де він служив до 1991 року.
16 січня 1991 року Папа Йоан Павло II призначив о. Яна Ольшанського єпископом відновленої Кам’янець-Подільської дієцезії. Єпископ створив вищу духовну семінарію та сприяв відновленню діяльності понад 200 парафій. 4 травня 2002 року Папа прийняв його прохання про звільнення з посади правлячого єпископа. Помер 23 лютого 2003 року в Кам’янці-Подільському та був похований у крипті місцевого катедрального собору. 23 лютого 2022 року розпочався його беатифікаційний процес.
Луцька дієцезія
Слуга Божий Адольф Пйотр Шельонжек (30 липня 1865 – 9 лютого 1950).
Народився в Сточеку-Луковському на Підляшші в родині Станіслава та Маріанни Шельонжек. Після ранньої смерті матері виховувався батьком і мачухою. У 1883 році вступив до духовної семінарії в Плоцьку, а 26 травня 1888 року отримав священницькі свячення. Працював у єпархіальній курії та семінарії, викладав канонічне право й філософію. У 1909 році став ректором семінарії в Плоцьку.
У 1918 році Папа Бенедикт XV призначив його титулярним єпископом Барки та єпископом-помічником Плоцька. У 1925 році Папа Пій XI призначив його першим ординарієм Луцької дієцезії на Волині. У 1936 році заснував Згромадження Сестер святої Терези від Дитяти Ісуса.
Під час радянської окупації залишився зі своєю паствою. У ніч із 3 на 4 січня 1945 року його заарештувало НКВС і ув’язнило спочатку в Луцьку, а потім у Києві. Після 16 місяців ув’язнення, у травні 1946 року, його звільнили за втручанням Святого Престолу. Останні роки життя провів у Замку Бежґловському поблизу Торуня, де помер 9 лютого 1950 року. Похований у крипті храму святого Якова в Торуні.
Беатифікаційний процес розпочався 6 жовтня 2013 року в Торуні.
Слуга Божий о. Людвік Вродарчик OMI (25 серпня 1907 – грудень 1943).
Народився 25 серпня 1907 року в Радзьонкуві у Верхній Сілезії. У чотирнадцять років залишив батьківський дім і вступив до Нижчої духовної семінарії Місіонерів Облатів Непорочної Марії в Кротошині. 10 серпня 1927 року склав перші чернечі обіти та розпочав навчання у Вищій духовній семінарії в Обри. 10 червня 1933 року отримав священницькі свячення.
У серпні 1936 року його перевели до Марковіц, а через три роки – на Волинь. Під час Другої світової війни, поряд із душпастирською діяльністю, намагався сприяти порозумінню між поляками й українцями. Після прибуття до Окопів використовував також свої медичні знання, допомагаючи місцевим мешканцям.
6 грудня 1943 року його викрали. Після побиття та катувань він загинув. Точний день смерті в джерелах подається по-різному; найчастіше вказують 8 грудня 1943 року. Беатифікаційний процес розпочався 11 травня 2016 року в Луцьку.
Отець Міхал Тишка (7 січня 1906 – дата і місце смерті невідомі).
Народився 7 січня 1906 року в Пйотруві Остроленського повіту. У 1926 році закінчив Державну чоловічу гімназію імені короля Станіслава Лещинського в Остроленці, а того ж року вступив до Богословської семінарії в Луцьку. 19 січня 1930 року був висвячений на священника єпископом Луцьким Адольфом Шельонжеком.
Розпочав служіння як вікарій парафії Святих Петра і Павла у Здолбунові. 1 квітня 1938 року його призначили допоміжним капеланом полку Корпусу охорони кордону «Здолбунів», а 13 жовтня того ж року – капеланом цього полку, дислокованого в Рівному.
18 вересня 1939 року його заарештували співробітники НКВС у Рівному. Спочатку він перебував під вартою, а 28 березня 1940 року його перевели до в’язниці в Дніпропетровську. Навесні 1940 року його могли вбити в Харкові, Києві, Херсоні або Дніпропетровську, однак точне місце смерті невідоме. Місце поховання також не встановлене.
Отець Міхал Тишка належить до групи 29 осіб – 27 священників і двох семінаристів, щодо яких триває попередній етап збору матеріалів для можливого беатифікаційного процесу.
Львівська архідієцезія
Святий Йосиф Більчевський (26 квітня 1860 – 20 березня 1923).
Народився у Вілямовіцах поблизу Кентів (Польща) у селянській родині. Навчався у Кракові, Відні, Римі та Парижі. 6 липня 1884 року прийняв священничі свячення.
У 1891 році став професором Львівського університету, а 1900 року – його ректором. 17 грудня того ж року Папа Лев XIII призначив його архієпископом Львівським латинського обряду. Цю посаду він обіймав до смерті.
Особливу увагу архієпископ приділяв духовному формуванню духовенства і вірних, катехизації дітей та молоді, розвитку парафіяльного життя. Опікувався бідними, хворими й потребуючими, підтримував будівництво храмів та благодійні ініціативи.
Помер у Львові 20 березня 1923 року. Згідно зі своїм бажанням, був похований на Янівському цвинтарі серед могил бідних мешканців міста.
Беатифікований 26 червня 2001 року Папою Йоаном Павлом II у Львові, канонізований Папою Бенедиктом XVI 23 жовтня 2005 року в Римі. Літургійний спомин – 20 березня.
Святий Зигмунд Гораздовський (1 листопада 1845 – 1 січня 1920).
Львівський священник, відомий служінням убогим, хворим і безпритульним. Заснував Згромадження Сестер святого Йосифа у 1884 році. Канонізований 23 жовтня 2005 року. Літургійний спомин – 26 червня.
Святий Зигмунд Щенсний Фелінський (1 листопада 1822 – 17 вересня 1895).
Архієпископ Варшавський у 1862–1863 роках, засновник Згромадження Сестер Родини Марії. Через критику царських репресій був засланий до Ярославля, де провів близько двадцяти років. У 1883 році Папа Лев XIII призначив його титулярним архієпископом Тарса.
Після смерті його останки перевезли до Дзвінячки на Тернопільщині, а 1920 року – до Варшави. 14 квітня 1921 року їх урочисто поховали в крипті катедрального собору святого Йоана. Беатифікований 18 серпня 2002 року Папою Йоаном Павлом II у Кракові, канонізований 11 жовтня 2009 року у Ватикані. Літургійний спомин – 17 вересня.
Святий Йоан з Дуклі OFM (1414 – 29 вересня 1484).
Францисканський монах-обсервант, сповідник і проповідник, покровитель Львова. Після закриття львівського монастиря у 1946 році бернардини перевезли його труну до Жешува, а 1974 року – до костелу бернардинів у Дуклі. 10 червня 1997 року Папа Йоан Павло II канонізував його в Кросно. Літургійний спомин – 8 липня.
Блаженна Марта Вєцка (12 січня 1874 – 30 травня 1904).
Монахиня Згромадження Сестер Милосердя святого Вікентія де Поля. Під час служіння у Снятині добровільно взялася дезінфікувати лікарняне приміщення після пацієнта, хворого на черевний тиф. Заразилася й невдовзі померла. Беатифікована 24 травня 2008 року у Львові.
Блаженна Колюмба Ґабрієль, у миру Яніна Матильда Ґабрієль (3 травня 1858в – 24 вересня 1926).
Бенедиктинка, абатиса львівського монастиря бенедиктинок і засновниця Згромадження Сестер Бенедиктинок від Милосердної Любові. Після численних труднощів залишила Львів і продовжила діяльність у Римі, де й померла 24 вересня 1926 року. 16 травня 1993 року Папа Йоан Павло II беатифікував її в базиліці Святого Петра у Ватикані. Літургійний спомин – 24 вересня.
Блаженний Яків Стрепа OFM (бл. 1340 – 1 червня 1409).
Францисканець, галицько-львівський латинський архієпископ. Дбав про поширення культу Пресвятого Таїнства та шанування Пресвятої Богородиці, сприяв будівництву храмів і релігійному вихованню молоді. Помер у Львові 1409 року.
У 1790 році Папа Пій VI підтвердив його культ. Якова Стрепу проголошено покровителем Львівської архідієцезії та Краківської провінції конвентуальних францисканців. Його мощі з 2009 року спочивають у головному вівтарі Львівського катедрального собору Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Літургійний спомин – 21 жовтня.
Блаженна Марцеліна Даровська (16 січня 1827 – 5 січня 1911).
Монахиня, співзасновниця Згромадження Сестер Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Народилася в селі Шуляки на території сучасної Черкаської області, а померла в Язловці на Тернопільщині.
Походила з багатодітної шляхетської родини Яна Котовича та Максимілії Ястшембської. Після смерті слуги Божої Юзефи Карської стала генеральною настоятелькою згромадження сестер непокалянок. Розробила власну педагогічну систему виховання молоді, засновану на індивідуальному підході та чотирьох принципах: навчити дітей жити Богом, бути добрими громадянами, любити свої обов’язки й уміти мислити.
Померла в монастирі в Язловці, який 1999 року проголосили дієцезіальним санктуарієм. У 1996 році Папа Йоан Павло II беатифікував Марцеліну Даровську. Літургійний спомин – 5 січня.
Блаженний Владислав Блондзінський (6 січня 1908 – 8 вересня 1944).
Священник Товариства святого Архангела Михаїла. Був організатором і викладачем підпільної гімназії в Павліковичах, за що його заарештувало гестапо. Згодом його відправили до концентраційного табору Гросс-Розен у Сілезії, де він загинув від рук нацистського охоронця.
Беатифікований 13 червня 1999 року Папою Йоаном Павлом II у групі 108 польських мучеників Другої світової війни. Літургійний спомин – 9 вересня.
Преподобна мати Колумба Бялецька (23 серпня 1838 – 18 березня 1887).
Засновниця та перша генеральна настоятелька Згромадження Сестер Домініканок Третього Чину Святого Домініка. Народилася в селі Яснище поблизу Підкаменя на Львівщині. 11 червня 1857 року вступила до монастиря у французькому місті Нансі. У 1859 році переїхала до Львова, а згодом певний час проживала з бенедиктинками в Перемишлі, працюючи над конституціями нового згромадження.
29 січня 1867 року Перемишльський єпископ Антоній Манастирський видав декрет про заснування Конгрегації Сестер Третього Чину Святого Домініка. Мати Колумба померла від туберкульозу 18 березня 1887 року у Вєловєсі. 20 грудня 2004 року Папа Йоан Павло II затвердив декрет про героїчність її чеснот.
Преподобний Слуга Божий Венантій Катажинець OFMConv (7 жовтня 1889 – 31 березня 1921).
Йосиф Катажинець народився 7 жовтня 1889 року в селі Обидів. Навчався в Радехові. У 1908 році розпочав новіціат в Ордені Братів Менших Конвентуальних у Львові, прийнявши чернече ім’я Венантій. Після складення чернечих обітів 26 вересня 1909 року був направлений на філософсько-богословське навчання до Кракова, де 2 червня 1914 року отримав священницькі свячення.
Протягом року о. Венантій служив вікарієм у парафії в Чишках поблизу Львова. Згодом став наставником новіціату та вихователем семінаристів. У 1920 році його перевели до санктуарію в Кальварії Пацлавській, де він помер від туберкульозу 31 березня 1921 року.
26 квітня 2016 року Папа Франциск затвердив декрет про героїчність чеснот Преподобного Слуги Божого Венантія Катажинця.
Преподобний Слуга Божий Серафім Кашуба OFMCap (17 червня 1910 – 20 вересня 1977).
Алоїз-Казимир Кашуба народився в Замарстинові поблизу Львова. У 1928 році вступив до капуцинського новіціату в Сендзішові-Малопольському, прийнявши ім’я Серафім. 11 березня 1933 року був висвячений на священника.
У 1940 році вирушив на Волинь, де служив у Рівному, Здолбунові та Острозі. У 1958 році радянська влада заборонила йому священнодіяти, однак він продовжив таємне душпастирство. Подорожував Волинню, Поділлям, Кримом, Литвою та іншими регіонами СРСР, за що його називали «Мандрівним Апостолом».
У 1966 році його заарештували й засудили до заслання. Після звільнення він знову зазнав переслідувань, однак 1967 року втік із закладу для невиліковно хворих і продовжив душпастирську діяльність. У 1968 році відвідав Польщу, а згодом повернувся до Казахстану. У липні 1977 року повернувся до Львова, де помер 20 вересня.
У листопаді 2010 року його останки перенесли до капуцинського храму Матері Божої Ангельської у Вінниці. 9 жовтня 2017 року Папа Франциск затвердив декрет про героїчність його чеснот.
Слугиня Божа Марія від Хреста (Людвіка Наленч-Моравська; 22 серпня 1842 – 26 січня 1906).
Людвіка Наленч-Моравська народилася в Рокоші у Великопольщі. У 1857 році вступила до Згромадження Сестер Феліціянок у Варшаві, де отримала ім’я Катерина. Після розпуску згромадження російською владою виїхала до Франції.
У 1866 році вступила до Згромадження Францисканок Найсвятіших Тайн у Труа, прийнявши ім’я Марія від Хреста. Повернувшись до Польщі, заснувала монастирі в Гранові та Гнєзно, а згодом прибула до Львова. У 1880 році заснувала там монастир, а від 1893 року була генеральною настоятелькою згромадження.
Померла 26 січня 1906 року в потязі поблизу Монте-Карло. Її поховали у Львові, у крипті монастиря сестер-кларисок Вічної Адорації. Беатифікаційний процес розпочався у Львові 2002 року.
Слуга Божий Войцех Баудіс SJ (14 квітня 1842 – 25 квітня 1926).
Войцех Баудіс народився в Боянах на Буковині. У 1856 році вступив до Товариства Ісуса, а 10 вересня 1871 року був висвячений на священника.
Працював викладачем, вихователем і духовним наставником. На доручення Папи Лева XIII єзуїти долучилися до реформи Василіянського Чину. У 1884–1902 роках о. Баудіс служив у василіянських монастирях у Добромилі, Львові та Лаврові. Був настоятелем, викладачем і магістром новіціату. Серед його учнів був майбутній митрополит Андрей Шептицький.
Згодом працював у єзуїтських навчальних закладах, зокрема в Хирові. Останні роки життя провів у Старій Весі, де був духовним наставником і викладачем. Беатифікаційний процес розпочався в Римі 22 листопада 1971 року.
Отець Едвард Хома (26 грудня 1889 – 9 квітня 1940).
Едвард Хома народився в Золочеві. Навчався у Львівській духовній семінарії та на богословському факультеті Львівського університету. 4 серпня 1913 року був висвячений на священника архієпископом Йосифом Більчевським.
Душпастирював у Болехові, Язловці та інших парафіях. Під час Першої світової війни служив у військовому шпиталі, а згодом був військовим капеланом. У 1921 році очолив католицький душпастирський округ у Скерневицях, пізніше служив у військових парафіях.
Після радянського вторгнення у вересні 1939 року потрапив у полон. Перебував у таборах НКВС, зокрема в Старобільську та Козельську. У квітні 1940 року був убитий НКВС. Його поховали на польському військовому кладовищі в Катині.
Належить до групи 29 катинських капеланів, щодо яких у червні 2007 року розпочався попередній етап підготовки беатифікаційного процесу.
Отець Анджей Шептицький (5 липня 1912 – 1940).
Анджей Шептицький народився у Прилбичах у родині Леона та Ядвіги Шептицьких. Був племінником митрополита Андрея Шептицького. Навчався у Вищій школі торгівлі в Антверпені, а згодом на юридичному факультеті Варшавського університету. Паралельно навчався у Львівській духовній семінарії.
Після початку Другої світової війни потрапив у радянський полон і був ув’язнений у таборі в Козельську. Навесні 1940 року його вбили в Катині.
Анджей Шептицький належить до групи 29 осіб – 27 священників і двох семінаристів, щодо яких триває попередній етап збору матеріалів для можливого беатифікаційного процесу.
Отець Броніслав Швед (20 січня 1895 – 1940).
Броніслав Швед народився в Руднику-над-Сяном. Навчався у Львівській духовній семінарії та на богословському факультеті Львівського університету. 7 липня 1918 року був висвячений на священника архієпископом Йосифом Більчевським.
Душпастирював у Снятині, Рогатині та Станіславові, був катехитом і капеланом в’язниці. Також служив військовим капеланом.
Наприкінці 1939 року його заарештували органи НКВС. Після ув’язнення в Києві перевели до табору в Осташкові. У квітні 1940 року його передали до управління НКВС у Калініні, де вбили. Похований у Медному поблизу Твері.
Він належить до групи 29 катинських капеланів, щодо яких у червні 2007 року розпочався попередній етап підготовки беатифікаційного процесу.
Слугиня Божа мати Антоніна Мірська (28 липня 1822 – 23 листопада 1905).
Марцянна Мірська народилася в Перемишлі. У 1840 році вступила до Згромадження Сестер Милосердя у Львові, а згодом долучилася до Товариства Дам Милосердя святого Вінкентія де Поля. У 1854 році очолила львівський Дім для дівчат, які потребували опіки.
Після навчання у Франції 1856 року заснувала Згромадження Сестер Божого Провидіння та стала його першою генеральною настоятелькою. Згромадження опікувалося дівчатами, сиротами й хворими дітьми, провадило школу та майстерню.
У 1881 році мати Антоніна придбала маєток у Родатичах, де згодом постали притулок, плебанія та парафіяльний храм Пресвятої Трійці. Померла 23 листопада 1905 року в Родатичах. У 2008 році її останки перенесли до дому згромадження в Ґродзиську-Мазовецькому.
Беатифікаційний процес розпочався 25 листопада 1994 року в Перемишлі. Дієцезіальний етап завершився 8 січня 2019 року, а документацію передали до Рима.
Харківсько-Запорізька дієцезія
Слуга Божий Анджеліно Куккуру (6 грудня 1920 – 10 червня 1942).
Народився 6 грудня 1920 року в Сіндії на Сардинії. Навчався в початковій школі рідного села. Походив із християнської родини, був членом молодіжного руху «Католицька Акція».
Після призову на військову службу брав участь у війні проти Франції. У липні 1941 року вирушив на Східний фронт. 10 червня 1942 року поблизу річки Дон отримав вогнепальне поранення голови. Помер у польовому шпиталі в Ріково (нині Єнакієве, Донецька область). Похований на військовому кладовищі в Єнакієвому, у могилі № 234. 8 червня 1996 року його останки перевезли до Італії. Збереглося понад 150 листів, написаних ним під час військової служби у 1940–1942 роках.
Отець Станіслав Тиборовський (12 вересня 1909 – 1940).
Народився 12 вересня 1909 року у Високому Мазовецькому. Навчався у Вищій духовній семінарії в Ломжі, а 26 травня 1934 року був висвячений на священника. Працював вікарієм у парафії Святої Анни в Кольно, згодом – у парафії Святого Апостола Варфоломія в Кулеше Косьцельне, а від 1936 року – у парафії Пресвятого Серця Ісуса в Малкіні. Також був префектом місцевих початкових шкіл.
1 січня 1939 року його призначили капітаном запасу, а 28 серпня мобілізували до Польської армії. Після 17 вересня 1939 року потрапив у радянський полон і був ув’язнений у таборі в Старобільську. У 1940 році його вбили співробітники НКВС у будівлі обласного управління НКВС у Харкові. Похований на польському військовому кладовищі в Харкові.
Він належить до групи 29 катинських капеланів, щодо яких у червні 2007 року розпочався попередній етап підготовки беатифікаційного процесу.
Отець Анджей Ніва (26 листопада 1900 – 1940).
Народився 26 листопада 1900 року в Чехлах поблизу Ропчиць. Навчався в гімназіях у Станиславові та Дембіці. 4 вересня 1919 року вступив до семінарії в Тарнові, а 29 червня 1923 року був висвячений на священника єпископом Леоном Валенгою.
Душпастирював у парафіях Нового Сонча, Ланьцуту, Кружлової та Устя Сольного. У 1931 році вступив на службу до Війська Польського в Корпусі охорони кордону. Був капеланом батальйону КОП «Сенкевичі», а згодом адміністратором військової парафії Святих Петра і Павла в Пружанах на Поліссі.
Після 17 вересня 1939 року потрапив у радянський полон. У період із 5 квітня до 12 травня 1940 року його вбили співробітники НКВС у будівлі обласного управління НКВС у Харкові. Тіло священника поховали в П’ятихатках, де нині розташоване польське військове кладовище.
Він належить до групи 29 катинських капеланів, щодо яких у червні 2007 року розпочався попередній етап підготовки беатифікаційного процесу.
Отець Ігнатій Дроздович (29 січня 1903 – 1940).
Народився 29 січня 1903 року в Могильові. Навчався в Місіонерському інституті в Любліні, який готував священників для душпастирського служіння на Сході, зокрема для Могилівської архідієцезії на території Радянського Союзу.
У 1931 році був висвячений на священника та інкардинований до Пінської дієцезії. Служив вікарієм парафії Пресвятого Серця Ісуса в Щитниках Брестського деканату, а в 1933–1934 роках – адміністратором новоствореної парафії в Остромачеві. 28 квітня 1939 року його призначили капеланом запасу. У серпні або вересні того ж року мобілізували до Польської армії.
Після 17 вересня 1939 року потрапив у радянський полон. Перебував у пункті прийому-передачі НКВС у Шепетівці, звідки, ймовірно, у листопаді 1939 року його відправили до табору в Старобільську. У період із 5 квітня до 12 травня 1940 року його передали до розпорядження начальника Управління НКВС Харківської області. Згодом його вбили в будівлі обласного управління НКВС у Харкові. Тіло капелана поховали в П’ятихатках, де нині розташоване польське військове кладовище.
Він належить до групи 29 катинських капеланів, щодо яких у червні 2007 року розпочався попередній етап підготовки беатифікаційного процесу.
Отець Юзеф Чемерайда (25 жовтня 1903 – 1940).
Народився 25 жовтня 1903 року в Розджалові Холмського повіту в родині селян Миколая та Констанції. У 1917 році розпочав навчання в приватній середній школі в Хелмі, а згодом продовжив його в Єпископській гімназії для хлопців у Любліні. У вересні 1925 року вступив до семінарії в Любліні. 22 червня 1930 року був висвячений на священника в Люблінському катедральному соборі.
Душпастирське служіння розпочав у парафії Відвідин Пресвятої Діви Марії у Вожучині. Згодом служив вікарієм у парафіях Ченстоборовіце та Закшувек, а в грудні 1935 року став настоятелем парафії Преображення Господнього в Чартовці.
У серпні або вересні 1939 року його мобілізували до Польської армії. Після 17 вересня потрапив у радянський полон. Перебував у пункті утримання НКВС у Шепетівці, звідки в листопаді 1939 року його відправили до табору в Старобільську. У 1940 році його вбили співробітники НКВС у Харкові. Тіло священника поховали в П’ятихатках, де нині розташоване польське військове кладовище.
Він належить до групи 29 катинських капеланів, щодо яких у червні 2007 року розпочався попередній етап підготовки беатифікаційного процесу.
Отець Станіслав Мацнер (7 березня 1891 – 1940).
Народився 7 березня 1891 року в Дембіці в родині залізничного службовця Клеменса та Емілії, уродженої Орловської. Навчався в гімназії в Ясло, а 1909 року вступив до духовної семінарії в Перемишлі. 13 липня 1913 року був висвячений на священника єпископом Перемишльським святим Юзефом Себастьяном Пельчаром.
Після свячень став вікарієм парафії Різдва Пресвятої Діви Марії в Горліцах. Від 1916 року служив окружним військовим капеланом, а з 1 листопада 1918 року – капеланом Олькуського гарнізону. Згодом служив у військових структурах у Бендзі, Кельцях, Львові, Станиславові та Бресті-на-Бугу. У 1931 році його призначили настоятелем військової парафії Богоматері Цариці Польщі у Львові. 1 січня 1936 року отримав звання старшого капелана – майора.
На початку 1939 року його призначили настоятелем військової парафії Святого Юрія у Варшаві. Початок війни застав його у Львові, де він служив капеланом під час оборони міста. Після капітуляції Львова 22 вересня 1939 року залишився в місті. Наприкінці 1939 або на початку 1940 року його заарештували органи НКВС і утримували у львівській в’язниці. Навесні 1940 року його вбили. Точне місце страти та поховання невідоме.
Він належить до групи 29 катинських капеланів, щодо яких у червні 2007 року розпочався попередній етап підготовки беатифікаційного процесу.
Отець Єжи Врадзідло (5 серпня 1905 – 1940).
Народився 5 серпня 1905 року в Біскупіцах поблизу Забже. З 1917 року навчався в Колегіумі Серафікум отців францисканців у Нисі. У 1925 році вступив до Сілезької семінарії в Кракові, а згодом навчався на богословському факультеті Ягеллонського університету. 22 червня 1930 року був висвячений на священника єпископом Станіславом Роспондом.
Душпастирював у парафіях Міколова, Радзьонкова та Рибника. У 1937 році його призначили секретарем Внутрішньої місії Катовіцької дієцезії. Редагував періодичні видання «Misja Wewnętrzna» та «Wonnek Maryi», очолював єпархіальний секретаріат Марійської Спільноти.
Наприкінці серпня 1939 року його мобілізували як капелана до 3-го Сілезького уланського полку Польської армії. Після боїв у вересні 1939 року полк капітулював поблизу Улова неподалік Томашова-Любельського. За наявними відомостями, священник потрапив до радянського полону й був ув’язнений у таборі НКВС у Старобільську. У 1940 році його передали до Харкова, де вбили співробітники НКВС. Тіло священника поховали в П’ятихатках, де нині розташоване польське військове кладовище.
Він належить до групи 29 катинських капеланів, щодо яких у червні 2007 року розпочався попередній етап підготовки беатифікаційного процесу.
Отець Владислав Плевнік (7 квітня 1905і – 1940).
Народився 7 квітня 1905 року в Белжицях на Люблінщині в селянській родині. Після початкової школи навчався в середній школі отців салезіанців у Льондi, а згодом – в архієпархіальній школі у Вільнюсі. У 1929 році вступив до семінарії в Лодзі. 2 вересня 1934 року був висвячений на священника.
Служив вікарієм парафій Святого Адальберта в Кшепчуві та Святого Антонія в Томашові-Мазовецькому. У серпні або вересні 1939 року його мобілізували до Польської армії. Після 17 вересня потрапив у радянський полон і був ув’язнений у в’язниці НКВС у Шепетівці. Ймовірно, у листопаді 1939 року його відправили до табору в Старобільську.
У період із 5 квітня до 12 травня 1940 року його вбили співробітники НКВС у будівлі обласного управління НКВС у Харкові. Тіло священника поховали в П’ятихатках, де нині розташоване польське військове кладовище.
Належить до групи 29 катинських капеланів, щодо яких у червні 2007 року розпочався попередній етап підготовки беатифікаційного процесу.
Одесько-Сімферопольська дієцезія
Святий Климентій I, Папа Римський (дата народження невідома – бл. 99 року).
Відомостей про молоді роки святого дуже мало. За традиційними списками єпископів Рима, Климентій був четвертим наступником апостола Петра. Його понтифікат датують приблизно 88–97 роками.
За церковним переданням, імператор Траян заслав Климентія до Херсонеса в Криму, де він прийняв мученицьку смерть. Згідно з цією традицією, святого втопили в Чорному морі.
Климентій залишив Послання до коринтян – одне з найдавніших свідчень авторитету Римської Церкви та її турботи про інші християнські спільноти. Його вшановують як покровителя каменярів, шахтарів, моряків, дітей і слов’янських народів, а також захисника від бур і небезпек на воді. Він є головним покровителем Одесько-Сімферопольської дієцезії. Літургійний спомин – 23 листопада.
Святий Мартин I, Папа Римський (дата народження невідома – 16 вересня 655 року).
Народився поблизу міста Тоді в Умбрії. Був представником Папи Теодора I у Константинополі, де виступав проти монотелітства. У 649 році був обраний Папою Римським. Того ж року скликав Латеранський синод, який засудив монотелітство.
За наказом імператора Констанса II 15 червня 653 року його схопили та вивезли до Константинополя. Після суду й жорстокого поводження заслали до Херсонеса в Криму, де він помер 16 вересня 655 року. Літургійний спомин у Римо-Католицькій Церкві – 13 квітня.
Слуга Божий Станіслав Шульмінський SAC (10 липня 1894 – 27 листопада 1941).
Народився в Одесі в родині Олександра Шульмінського та Олени з роду Виговських. Навчався в Кам’янці-Подільському, а 1918 року вступив до Житомирської духовної семінарії. Через більшовицьку революцію продовжив навчання в Тарнові, у Польщі.
8 липня 1923 року отримав священницькі свячення в Бучачі від єпископа Пйотра Маньковського. Згодом навчався в Католицькому університеті в Любліні, а 1927 року став професором східного богослов’я в Луцькій духовній семінарії.
У 1928 році вступив до новіціату Товариства Католицького Апостольства – паллотинів. Працював духівником і викладачем у навчальних закладах згромадження. У 1937 році заснував «Апостольство примирення», присвячене праці задля єдності християн.
У жовтні 1939 року його заарештували радянські спецслужби в Новогрудку. 21 серпня 1940 року засудили до п’яти років таборів. У грудні 1940 року депортували до Ухти, куди він прибув у березні 1941 року. У таборі таємно сповідав, підтримував в’язнів і звершував священниче служіння. Помер 27 листопада 1941 року.
Беатифікаційний процес Слуги Божого триває у Варшавсько-Празькій дієцезії.
Слуга Божий Вікентій Ключинський (30 вересня 1847 – 10 лютого 1917).
Народився в Шарковщині, нині у Вітебській області Білорусі. Після смерті батька виховувався в родичів у Динабурзі, нині Даугавпілсі в Латвії. Навчався у Вільнюській духовній семінарії та Петербурзькій духовній академії. У 1871 році отримав священницькі свячення.
Майже 28 років викладав у Вільнюській духовній семінарії догматичне й моральне богослов’я та Святе Письмо. 31 березня 1889 року заснував товариство, з якого згодом постало Згромадження Сестер від Ангелів.
У 1910 році Папа Пій X призначив його архієпископом-митрополитом Могилівським. У 1914 році через стан здоров’я він залишив митрополичу кафедру. Останні роки життя провів у Криму. Помер 10 лютого 1917 року в Алупці.
За матеріалами Олександра Бучковського.
