11 листопада 2026 року під час Апостольської подорожі до Аргентини Папа Лев XIV відвідав Федеральний пенітенціарний комплекс Буенос-Айреса, відомий як в’язниця «Карсель-де-Девото». Святішого Отця зустріли архієпископ Буенос-Айреса Хорхе Ігнасіо Гарсія Куерва, представники влади та адміністрації закладу, капелан отець Матіас Де Мартіні та ув’язнені.
Під час зустрічі у спортивному залі троє чоловіків – Крістіан, Максіміліано та Рейнальдо, який уже відбув покарання, – поділилися особистими історіями. Папа подякував їм за відвертість і готовність розповісти про власний досвід.
За майже столітню історію в’язниця «Карсель-де-Девото» пережила чимало змін і стала свідком драматичних сторінок історії Аргентини. Відкрита у 1927 році для утримання осіб, засуджених за незначні правопорушення, вона згодом набула сумної слави. Під час військової диктатури 1970-1980-х років тут утримували політичних активістів, а будівлю використовували як таємний центр катувань. Трагічним епізодом став бунт 1978 року, відомий як «бунт матраців» (Motín de los colchones) або «різанина в 7-му корпусі»: тоді загинули понад 60 осіб, ще 85 отримали поранення. Останніми роками розпочалося поступове закриття установи та переведення ув’язнених до нового пенітенціарного комплексу в Маркос-Пасі, провінція Буенос-Айрес. Та за історією цієї установи стоять передусім людські долі – особисті трагедії, помилки та надії тих, хто опинився за ґратами. Саме до досвіду цих людей і звернувся Папа Лев XIV, роздумуючи про людську обмеженість, страждання та можливість навернення.
Обмеженість людини та надія на навернення
Лев XIV запропонував замислитися над людською обмеженістю, яку сучасне суспільство часто сприймає як недолік, намагаючись будь-якою ціною позбутися хвороб, старіння та страждань. Таке прагнення може породжувати ілюзію всемогутності, що виявляється у залежностях, жадобі легких грошей, насильстві й корупції. Водночас життєві випробування та помилки стають частиною особистого досвіду, залишаючи глибокий слід у пам’яті. Як зазначив Святіший Отець, «з роками ми зберігаємо в собі повчання, що закарбовуються, наче шрами, стаючи пам’яттю про пройдений шлях – між свободою і падіннями, мріями та розчаруваннями» (Magnifica humanitas, 120).
Папа наголосив, що навіть скоєне зло не позбавляє людину гідності й можливості навернення. Попри тяжкі наслідки людських вчинків, Божа благодать залишає відкритим шлях до примирення. Адже, за словами Святішого Отця, «навіть тоді, коли людина втрачає людяність і чинить трагедії, маленьке світло продовжує світити […] і залишається здатним знову розгорітися, завдяки Божій благодаті, на шляхах навернення та примирення» (Magnifica humanitas, 121).
В’язниця як можливість нового початку
Від загальних роздумів про людську обмеженість Папа перейшов до конкретного досвіду тих, хто перебуває за ґратами. Лев XIV наголосив, що навіть біль і помилки минулого не позбавляють людину можливості змінити життя. Навпаки, пережиті обмеження можуть відкрити нові перспективи, допомогти пізнати себе, відчути підтримку ближніх і зустріти Бога. Тому Папа закликав сприймати час ув’язнення також як нагоду для примирення з Господом і підготовки до повернення в родину та суспільство. На підтвердження цієї думки він навів слова: «Люди розквітають не всупереч своїм обмеженням, а часто саме завдяки їм» (Magnifica humanitas, 118).
Святіший Отець водночас не оминув болісних переживань, пов’язаних із позбавленням волі: розлуки з дітьми та близькими, самотності, докорів сумління й усвідомлення завданої іншим шкоди. Він згадав також про тих, хто у важкі моменти не знайшов підтримки. «Може здаватися, що все це – відкрита рана, яка ніколи не заживе», – зауважив Лев XIV. Попри це, він закликав бачити у в’язниці не лише місце покарання, а й простір для особистісного зростання, навчання та здобуття нових професійних умінь. Папа навів образ пустелі, яка з Божою допомогою перетворюється на родючий сад, а темрява поступається місцем вогникам надії. Таке оновлення може принести плоди не лише самим ув’язненим, а й їхнім родинам, працівникам пенітенціарних установ та суспільству загалом.
Родини ув’язнених: Христос поруч із тими, хто позбавлений свободи
Окремо Лев XIV звернувся до тих, хто переживає ув’язнення близької людини, залишаючись поза стінами в’язниці. «Дорогі батьки й матері, дорогі дружини та діти, дорогі родини тих, хто перебуває у в’язниці. Хочу нагадати вам, що, коли Ісус Христос говорив про фундаментальне значення милосердя, Він ототожнив Себе з ув’язненим» (Мт 25, 36), – сказав Папа. Продовжуючи цю думку, Святіший Отець звернув увагу на те, що сам Христос пізнав досвід позбавлення волі. «Тому саме до Нього ми повинні звертатися з молитвою за наших близьких, які перебувають у в’язниці. У Нього, Який сам пізнав ув’язнення, слід просити сили й мудрості для них, щоб час самотності та ізоляції не був змарнований, а став часом благодаті та спасіння», – наголосив Лев XIV, підкресливши важливість молитви та духовної підтримки родин ув’язнених.
До працівників пенітенціарної системи: виклики як нагода для зростання
Від духовної підтримки родин Святіший Отець перейшов до тих, хто безпосередньо служить людям у пенітенціарних установах. Звертаючись до працівників пенітенціарної адміністрації, фахівців, волонтерів і душпастирів, які відвідують в’язниці Аргентини, Лев XIV визнав, наскільки непростим є їхнє служіння. Він звернув увагу на розчарування та відчуття безсилля, які можуть виникати перед «структурами гріха», смертю, обманом і корупцією, що породжують різні форми агресії. Водночас Папа запевнив, що навіть такі випробування можуть стати нагодою для зростання та подолання труднощів.
Нагадуючи, що відвідування ув’язнених належить до діл милосердя, Лев XIV підкреслив, що це покликання стосується кожного. До тих, хто працює у пенітенціарній сфері, він звернувся з побажанням не втрачати віри й надії та докладати зусиль задля зміни в’язничного середовища. «Я закликаю вас залишатися непохитними у вірі та міцно триматися християнської надії, щоб долати численні виклики, які постають щодня, і сприяти тому, щоб це середовище ставало людянішим і сповненим поваги, конкретно допомагаючи реабілітації людей та їхньому поверненню до суспільства», – сказав Папа.
Заклик до аргентинського суспільства: спільна відповідальність за ближнього
Лев XIV також закликав представників влади та все аргентинське суспільство усвідомлювати спільну відповідальність за ближнього. Розмірковуючи про те, як людська вразливість може стати джерелом взаємної підтримки, Папа зазначив: «Саме в нашій обмеженості знаходять місце співчуття, щире занепокоєння потребами інших і щедрість» (Magnifica humanitas, 119).
Нагадуючи, що всі належать до єдиного людського роду, Папа закликав підтримувати тих, хто працює задля загального блага, дбати про виховання дітей і молоді у справжніх цінностях та захищати одне одного від небезпек злочинності. Він застеріг, що відповідальність за ближнього є також відповідальністю перед Богом, Який запитає кожного про його вчинки: «Господь запитає нас, що ми зробили для кожного з наших братів і сестер».
Завершуючи зустріч, Святіший Отець ввірив усіх заступництву Пресвятої Діви Марії Милосердя (Nuestra Señora de la Merced) та уділив присутнім благословення.
