«Коли я слухаю людей чи стаю свідком їхнього постійного страждання, це дуже швидко відкриває мені глибоку правду: вони неймовірно близько до Господа. Адже ми знаємо, що Господь є близько до тих, хто страждає», – підкреслює в інтерв’ю для ватиканських медіа хранитель марійського санктуарію в Бердичеві о. Рафал Мишковський.
Як жити тишею та споглядальною молитвою, коли довкола лунають сирени повітряної тривоги, а поріг храму переступають люди, які через війну втратили все? Думками про це в інтерв’ю для ватиканських медіаподілився хранитель Всеукраїнського санктуарію Матері Божої Бердичівської на Житомирщині отець Рафал Мишковський OCD. Родом із Польщі, він приїхав служити до Бердичева ще у 2011 році – напередодні поновного освячення святині, ставши свідком і учасником її відродження. Сьогодні босий кармеліт ділиться досвідом того, як санктуарій з чудотворною іконою Богородиці у серці України поєднує вірність своїй багатовіковій харизмі з активним душпастирством, стаючи місцем розради для переселенців і живим свідченням близькості Святішого Отця до українського народу.
Близькість Наступника святого Петра до українців
Всеукраїнський санктуарії Матері Божої Бердичівської, яким опікується спільнота босих кармелітів, можна назвати серцем Римсько-Католицької Церкви в Україні. Центральні урочистості у липні збирають духовенство та вірян з усієї країни. Навіть попри колись запроваджені пандемійні обмеження та нинішню війну, до чудотворної ікони на святкування незмінно прибувають групи паломників.
На запрошення єпископату до Бердичева приїжджали й легати Святішого Отця: у 2020 році центральну святкову Євхаристію очолив тодішній Папський елемозинарій кардинал Конрад Краєвський, у 2024 році – Державний Секретар Святого Престолу кардинал П’єтро Паролін, а цього року – Секретар Святого Престолу у справах стосунків з державами та міжнародними організаціями архієпископ Пол Річард Ґаллаґер.
Згадуючи про ці візити, хранитель санктуарію наголошує, що такі моменти особливо яскраво свідчать про солідарність та близькість Папи до українського народу. За словами отця Рафала, цьогорічний приїзд архієпископа Ґаллаґера став візитом «посланця миру»: «Це був посланець миру, якого прагне як ціла Церква, так і Церква в Україні. Миру, якого прагне кожен паломник, що прибуває до нашого санктуарію. Для людей прибуття представника самого Святішого Отця було дуже промовистим знаком того, що вони не самі», – наголосив босий кармеліт.
Продовжуючи, священник зазначив, що віряни у своїх робочих колективах розповідали про приїзд посланця Папи Римського до України, і це викликало щире захоплення навіть у невіруючих людей. Адже Наступник святого Петра, попри безліч справ Вселенської Церкви, виявляє таку близькість до народу, що страждає від війни. Про це свідчать і численні інші жести та слова Папи Лева. За словами отця Мишковського, надзвичайно цінним є те, що завдяки праці українських католицьких медіа ці слова й жести «звучать» українською мовою.
Пошук «кармелітського» балансу
В умовах війни, постійних обстрілів та активного душпастирства у Всеукраїнському санктуарії постає питання: як босі кармеліти зберігають вірність своїй духовності, яка великою мірою базується на мовчанні, внутрішній тиші та споглядальній молитві? Наш співрозмовник пояснює, що в кармелітській духовності напруга між контемпляцією та діяльністю присутня постійно. Історія ордену сягає корінням пустельників і монахів, які жили виключно споглядальним життям. Проте реформаторка ордену свята Тереза від Ісуса внесла в саме ядро кармелітської харизми другий напрямок – апостольський. Якщо жіноча гілка (босі кармелітки) реалізує це через молитву в намірах апостольства, то чоловіча поєднує її з активним апостольством. Уся духовна боротьба і молитва залишаються основою існування, адже, як наголошує босий кармеліт, джерелом всілякої діяльності і присутності в даному місці є саме з’єднання з Господом.
Молитва не обмежується лише внутрішнім станом – з неї природно випливає увага до людей. Найперший намір такого апостольства полягає в тому, щоб, як говорила свята Тереза, в Ісуса було багато справжніх приятелів, які не тільки з назви є християнами, а знають Бога і перебувають із Ним у «внутрішньому замку», яким є людська душа.
Будь-яка присутність ордену у світі завжди позначена конкретною історією. В Україні брати повернулися на місце свого історичного служіння – до Бердичева, де розташований всеукраїнський санктуарій, споруда якого з самого початку була у власності босих кармелітів. З часом, через історичні обставини, монахи залишили це місце свого служіння. Коли у 1990-х роках після тривалих переслідувань і руйнувань представникам ордену вдалося сюди повернутися, на них чекали зруйнований храм, відсутність власності на монастир і придатних для життя будинків. Найперше довелося створювати зовнішні умови для існування спільноти, і цей процес відбудови та ремонтів, за словами хранителя санктуарію, триває і донині.
Попри побутові труднощі, брати одразу принесли із собою кармелітську харизму, передаючи її людям через катехизацію, євангелізацію та знайомство з духовністю ордену. Важливим елементом цього є наслідування Христа через приязнь до Матері Божої, знаком якої є скапулярій. Цей простий знак спонукає людину слухати Боже слово і носити його у своєму серці. Це безпосередньо пов’язано з кармелітською традицією – занурюватися всередину власного серця, слухаючи Господа. За словами отця Мишковського, хоча сучасний світ змушує людей постійно перебувати назовні своїми чуттями та емоціями, існують і позитивні тенденції, коли люди через світську медитацію намагаються зосередитися на собі. Проте християнська контемпляція пропонує дещо глибше: бути в собі не самотньо, а разом із Господом, Який є господарем цього внутрішнього життя та «внутрішнього замку». Тому від самого початку свого служіння в Бердичеві брати намагалися ділитися цією харизмою, навчаючи вірних про скапулярій, марійну духовність та духовну спадщину святих Кармелю.
Школа молитви та спільноти
Для тих, хто прагне глибше пізнати кармелітську духовність, у Всеукраїнському санктуарії діє низка конкретних душпастирських ініціатив, що набули особливого значення під час війни. Однією з таких традицій є щоденна спільна молитва о 20:00 перед чудотворною іконою Матері Божої Бердичівської – Розарій, що переплітається з марійними піснями. За словами хранителя санктуарію, хоча це і усна молитва, у теперішніх воєнних реаліях вона допомагає вірним зосередитися, побути з Господом, Марією та відчути підтримку молитовної спільноти.
При парафії також діють окремі групи, де людей безпосередньо вчать кармелітській медитації. Зокрема, це Світський Кармель (Третій Орден Кармелітський), а також спільноти, які самі звертаються до босих кармелітів із проханням наблизити їм спадщину святої Терези та святого Йоана від Хреста. Душпастирі активно діляться цією харизмою і під час роботи з молоддю.
Окремим напрямком є нічні чування з Марією, які відбуваються в санктуарії вже третій рік поспіль. Організатори прагнуть, щоб ці зустрічі ставали справжньою школою марійної духовності. Кожне чування, підкреслює отець Мишковський, має свою конкретну тему, яка розкриває певні аспекти духовного життя: «Марія вчить нас віри, Марія вчить нас надії, Марія вчить нас радіти, Марія вчить нас також страждати, Марія навчає нас пробачати». Саме такі дороговкази допомагають учасникам заглибитися у зустріч із Богородицею та пізнавати окремі аспекти кармелітської духовності.
«Темна ніч душі» та війна в Україні
Нинішній рік для Ордену Босих Кармелітів у всьому світі є особливим, адже пов’язаний одразу з двома визначними ювілеями святого Йоана від Хреста: 300-річчям його канонізації та 100-річчям від дня проголошення Вчителем Церкви. У контексті цих дат постає питання, чи можна провести аналогію між найвідомішим поняттям цього святого – «темною ніччю душі» – та трагічним досвідом війни, який переживає Україна.
Отець Мишковський пояснює, що термін «темна ніч» описує глибоке духовне явище – непростий період труднощів на шляху людини до з’єднання з Господом. Оскільки це поняття легко асоціюється з будь-якою кризою чи випробуванням, у суспільстві виникає спокуса застосовувати його до масштабних трагедій цілих народів. Проте кармелітські богослови та науковці застерігають від такого узагальнення: вчення святого Йоана від Хреста стосується насамперед внутрішнього досвіду конкретної особи, а не соціологічних чи масових явищ.
Водночас, зауважує священник, у цьому індивідуальному вимірі війна безпосередньо торкається душ багатьох українців. Віруючі люди, які переживають біль і тривалі страждання через бойові дії, нерідко стикаються з болісним відчуттям віддаленості Бога – саме тим процесом духовного очищення, який і описував святий Йоан.
Проте тут криється важливий парадокс, який і становить головний внесок святого Йоана від Хреста у скарбницю Церкви, за що його й визнали Вчителем Церкви. Попри те, що «темна ніч» сповнена страждань і може підводити людину на край прірви, святий не просто аналізує її, а буквально оспівує. Він свідчить із власного досвіду, що «це, що є болючим, не означає, що воно є негативним», адже ця ніч насправді не віддаляє від Бога. Навпаки – саме в цій темряві Господь у таємничий і незбагненний для людини спосіб перебуває неймовірно близько.
Спираючись на свій досвід служіння, босий кармеліт підсумовує: «Коли я слухаю людей чи стаю свідком їхнього постійного страждання, це дуже швидко відкриває мені глибоку правду: вони неймовірно близько до Господа. Адже ми знаємо, що Господь є близько до тих, хто страждає».
«Дім» для тих, хто втратив усе
Кожен, хто бодай раз бував у бердичівському санктуарії, одразу згадує особливу атмосферу самого храму. Отець Мишковський, який приїхав сюди у 2011 році – напередодні поновного освячення святині, – завжди підкреслює величезну працю своїх співбратів-попередників. Саме вони відбудували цю споруду і наповнили її тим духом, який сьогодні відчуває кожен відвідувач. За спостереженнями самих босих кармелітів, присутність Господа тут відчувають не лише віряни, які приходять на молитву, а й звичайні туристи, які піддаються особливому натхненню цього місця.
Продовжуючи, наш співрозмовник зазначив що, у часи повномасштабної війни ця особлива сила святині стала для багатьох справжнім порятунком: «Особливо зараз, під час війни, люди, які втомлені від постійних тривог, від постійної загрози, або ті, які переселилися зі сходу України до нашого міста, знаходять у нашому храмі цей спокій. Не тільки на тих декілька секунд чи хвилин, під час яких вони там перебувають – багато хто свідчить, що цей мир і спокій залишається в їхніх серцях також, коли вони виходять із цього храму».
Підтвердженням цих слів є зворушлива історія жінки, яка разом із донькою приїхала до Бердичева з околиць Маріуполя, втративши вдома абсолютно все. Її чоловік зник безвісти, а молода донька досі носить у собі важку психологічну травму, пережитий страх і жах від вибухів. Коли ця жінка у стані глибокого відчаю зайшла до санктуарію, один із босих кармелітів – отець Максиміліан Подвіка – підійшов до неї, просто поцікавився її станом і дав зрозуміти, що готовий вислухати. За словами хранителя санктуарію, ця звичайна людська увага змінила все: «Вона відчула цю відкритість як Божий знак, що вона знайшла дім. Після того, що втратила, що в неї нічого немає, зараз Господь приймає її тут, у цьому місці».
