7 листопада 2026 року, кардинал Марчелло Семераро, Префект Дикастерії у справах визнання святих, представляючи Папу Леву XIV, проголосив блаженними Католицької Церкви 80 мучеників, убитих з ненависті до віри під час антирелігійних переслідувань 1936-1937 років. Серед них – 67 священників, 3 ченці, 3 семінаристи та 7 мирян. Церемонія відбулася в катедральному соборі Сантандера.
Про це повідомляє Vatican News.
«Найдорожча мамо, єдине, що мене турбує, – це Небо. І я хочу здобути його за будь-яку ціну». Так починався лист, який отець Франсіско Ґонсалес де Кордова, парох Сантоньї в Кантабрії, Іспанія, писав до своєї мами. Це було 27 грудня 1936 року. Лист так і не був завершений, бо того ж дня священника вбили бойовики на кораблі-в’язниці «Альфонсо Перес», що стояв на якорі в бухті Сантандера, на півночі Іспанії.
Фальшиві звинувачення
Отець Франсіско був призначений настоятелем парафії Санта-Марія-дель-Пуерто в Сантоньї 1 серпня 1922 року. У цій парафії він заснував братство Матері Божої з Порту, організацію «Католицька молодь» та парафіяльний бюлетень; організував катехизацію за участю 40 катехитів та 1 200 дітей. У вересні 1936 року бойовики Народного фронту під різними приводами намагалися заарештувати о. Франсіско, проводячи обшуки в церкві та в його будинку. Не знайшовши доказів, що виправдовували б затримання, вони змовилися сказати, що надійшла скарга з Барселони. Щоб з’ясувати деякі обставини, їм нібито потрібно було допитати пароха. Це був лише привід, щоб його ув’язнити. 16 вересня 1936 року один із членів «Нічної адорації» прийшов до отця Франсіско, щоб попередити його про змову проти нього. Незабаром після цього кілька моряків також попередили пароха про небезпеку і запропонували йому того ж вечора вирушити з ними до Франції. Отець Франсіско відповів їм, що вже знає, що коїться, але не хоче залишати країну, бо це означало б покинути парафію. Близько півночі його заарештували.
Дорога до неба
Мер виставив йому військовий податок у розмірі тисячі песет; отець Франсіско відповів, що не може заплатити, бо має лише борги. 19 вересня його перевели до Сантандера, а 4 листопада доправили на борт корабля-в’язниці «Альфонсо Перес», що стояв на якорі в затоці. Це був старий вантажний корабель, призначений для перевезення вугілля, переобладнаний під плавучу в’язницю. На борту судна парох далі провадив своє апостольське служіння серед в’язнів, уділяючи їм таїнства. 27 грудня 1936 року, усвідомивши, що ситуація стрімко погіршується, він підбадьорив своїх товаришів у трюмі, щоб вони зустріли смерть з вірою в Бога, і уділив усім загальне розгрішення. Коли до нього підійшов повстанець і сказав: «Ти – парох», отець Франсіско з великим спокоєм відповів: «Священник, так, парох Сантоньї». Почувши ці слова, бойовик наказав йому: «Гаразд, тоді йди нагору відправляти Месу». Однак отець Франсіско попросив, щоб його вивели останнім, аби він міг давати розгрішення своїм товаришам. Щойно він вийшов на палубу корабля, йому вистрілили в голову.
Останки священника, разом з останками інших одинадцяти мучеників, були поховані у братській могилі на кладовищі Сіріеґо, а згодом, після закінчення війни, ексгумовані, ідентифіковані та 28 грудня 1939 року перепоховані у парафії Сантісімо-Крісто, крипті кафедрального собору Сантандера. Ще 22 мучеників відвезли на човні до відкритого моря в затоці та кинули у воду з важким каменем на шиї. Решту мучеників з цієї групи були вбиті в різних місцевостях дієцезії Сантандер.
Великий привілей
Саме о. Франсіско у листі до своєї матері став виразником вірності цих свідків Христу. Священник зазначав: якщо для того, щоб здобути Небо, «треба померти насильницькою смертю, я приймаю смерть з великою радістю, як великий дар, який Бог мені уділяє… Радість, яку я відчуваю зараз, я завдячую, по-перше, Богові, який дарував мені цей надзвичайний привілей; а по-друге, моїй найдорожчій матері, яка ще з дитинства готувала мене до цієї щасливої миті».
