Від 19 по 21 жовтня 2026 року, в Папському Патристичному інституті «Августиніанум» у Римі відбувається конференція на тему «Святість в історії», яку організувала Дикастерія у справах визнання святих. Ця зустріч стала продовженням конференцій на теми: «Святість сьогодні», «Спільнотний вимір святості», «Мучеництво та жертва життя», а також «Містика. Містичні явища та святість», що відбувалися упродовж попередніх років.
Про це повідомляє Vatican News.
Конференцію відкрив кардинал Марчелло Семераро, Префект Дикастерії у справах визнання святих. Ієрарх, насамперед, зазначив, що «святість не знищує людську сутність особи, а приймає її та перетворює. Вона не знищує історію, а проходить крізь неї, надаючи їй нового напрямку. Саме це робить необхідною працю історика», – сказав він. На думку кардинала, історик у своїх дослідженнях «не може задовольнятися лише відтворенням образу, вже закріпленого в побожності, а повинен реконструювати конкретні події, критично аналізувати джерела, відокремлювати події від їхніх пізніших інтерпретацій та розуміти контекст, у якому дозрівав той чи інший духовний досвід».
Святі говорили мовою своєї епохи
На думку кардинала Марчелло Семераро, історичне дослідження не применшує святості й не ставить під сумнів її духовного значення. Навпаки, воно допомагає побачити її в реальному людському вимірі та зрозуміти, як Божа благодать діє через свободу людини, в конкретних історичних обставинах і незважаючи на суперечності епохи в якій вона жила. Саме в цьому поєднанні конкретності історії та дії благодаті відкривається простір для роздумів учасників конференції. Ця тема має важливе значення як для історичних досліджень, так і для богословського осмислення. Префект наголосив, що святість «не є абстрактним ідеалом, відокремленим від людських подій, ані досконалістю, якої можна досягти поза конкретними умовами життя». Вона втілюється в житті чоловіків і жінок, які належали до певних епох, були частиною своїх спільнот, культур та інституцій. Усе це впливало на їхній вибір, сприяло їхньому свідченню, а часом і ускладнювало їхній шлях. За словами Марчелло Семераро, святі – це сини та доньки Церкви, які говорили мовою своєї епохи, які певною мірою поділяли характерні для своєї епохи тенденції, але нерідко й рішуче протистояли панівним суспільним настроям.
В цьому контексті кардинал навів приклад святого Луїджі Ґонзага, зазначивши, що це не лише юнак із лілією в руці, зображений у агіографії, а людина, яка не побоялася та взяла на себе тягар хворого на чуму й віднести його до лікарні, заразившись при цьому. Отож, на думку кардинала, він не був відірваним від реалій своєї епохи, а його духовна досконалість не звільняла його від тривог, внутрішньої напруги та складних виборів, що супроводжували його людське життя.
Святість – це не абстрактна історія
Після вступного слова префекта історик християнства Роберто Русконі виголосив доповідь на тему «Внесок історіографії у розуміння та поглиблення поняття святості». На початку він звернувся до слів Папи Лева XIV: «Святі творять історію», наголосивши, що святість неможливо розглядати абстрактно не беручи до уваги конкретних людей та обставин епохи, у якій вони жили. Ігнорування цього аспекту зводить святих до рівня образків на молитовних зображеннях. Далі Русконі висвітлив зміни у процедурах визнання святості: від папської резерви 1234 року за Григорія IX до декрету «de non cultu» Урбана VIII 1600 року аж до сьогоднішніх часів. Він вказав на важливості використання біографічних та історичних матеріалів. Крім того, за його словами, велике значення має норма, «згідно з якою мучеництво звільняє від необхідності підтвердження єдиного необхідного чуда».
Вкінці історик Русконі проаналізував еволюцію моделей святості, а також згадав про використання фотографії як джерела для написання історії, аж до сучасного застосування штучного інтелекту. Він також коротко сказав про феномен життєписів святих в добу інтернету, з «формами та темами цифрової побожності», зокрема таким «феноменом, що на очах у всіх», як святий Карло Акутіс.
