Домініканець отець Михайло Романів, який здійснив понад 200 поїздок у райони України, де особливо гостро відчувається війна, розповів виданню Press Crux про життя на прифронтових територіях, зокрема в Херсоні, а також про те, як його спільнота доправляє продукти, підтримує розділені війною родини, допомагає дітям, які навчаються в укриттях, і людям, які втратили свої домівки.
Говорячи про тих, хто підтримує гуманітарну допомогу в Херсоні, місті поблизу лінії фронту, отець Михайло Романів називає «героями» волонтерів, які залишаються там. Це 18 людей, які продовжують допомагати своїм землякам, хоча навіть вихід на вулицю може коштувати їм життя.
«Щоразу, коли мені вдається виїхати з Херсона живим і неушкодженим, я дякую Богові за те, що Він зберіг моє життя», – розповідає священник в інтерв’ю Press Crux. Згадуючи одну з нещодавніх поїздок, він зазначає, що через небезпеку вони спочатку не могли залишити парафію, а згодом – соціальну їдальню. За його словами, російські війська перебувають на протилежному березі Дніпра, приблизно за чотири кілометри, а пересування містом стало надзвичайно небезпечним.
Свідчення священника пролунало на тлі нових атак на мирне населення. Associated Press повідомило, що 8 жовтня російська керована авіабомба вибухнула біля автобусів із пасажирами в Краматорську Донецької області. За першими даними, загинули 30 людей. Згодом Reuters повідомило, що після іншої атаки безпілотників, яка сталася того ж вечора, загальна кількість загиблих у місті за цей день зросла до 35.
Повномасштабне російське вторгнення, розпочате 24 лютого 2022 року, і далі визначає повсякденне життя країни. У Херсоні, який Україна звільнила в листопаді того року, загроза атак безпілотників не зникла навіть після відступу російських військ із міста. У репортажі Associated Press, опублікованому в листопаді 2025 року, описано використання дронів із камерами, які дають змогу операторам у реальному часі спостерігати за людьми та обирати цілі.
Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування порушень в Україні, створена Радою ООН з прав людини, у травні 2025 року дійшла висновку, що російські атаки безпілотників проти цивільного населення Херсонської області становили злочини проти людяності у формі вбивства та воєнний злочин у вигляді умисного спрямування нападів проти цивільних осіб. Комісія задокументувала напади на людей, які займалися повсякденними справами, а також на автомобілі швидкої допомоги.
Понад 560 тисяч порцій їжі в умовах небезпеки
У цих умовах спільнота отця Михайла Романова утримує соціальну їдальню, де, за словами священника, від часу відкриття у квітні 2023 року видали понад 560 тисяч гарячих обідів. Її діяльність підтримували Папа Франциск і кардинал Конрад Краєвський. Крім того, у Херсоні спільнота забезпечує роботу пекарні та соціальної пральні. Ці служіння допомагають задовольняти базові потреби людей, які живуть під постійними обстрілами.
Постійним місцем служіння священника є Фастів на Київщині. Він уточнює, що розповідає про діяльність власної спільноти, хоча також співпрацює з домініканками із західної України та мирянами Домініканського ордену. Нині в цій місії працюють 110 працівників і волонтерів, які опікуються їдальнями, школою та розподілом гуманітарної допомоги.
Серед нещодавніх поїздок священник згадує відвідини Дніпра та Харкова, де допомагали людям, які виїхали з Покровська на Донеччині. Їм доправляють засоби гігієни й побутову хімію, одяг, ліки та інші необхідні речі. «Вони були змушені тікати лише для того, щоб урятувати своє життя», – пояснює отець Михайло.
Розділені родини та рани, які потребують зцілення
Розповідаючи про труднощі, з якими стикаються родини, отець Михайло називає тривалу розлуку одним із найбільших страждань. Чимало жінок і дітей знайшли прихисток за кордоном, тоді як їхні чоловіки та батьки залишилися в Україні. Після років розлуки родинні зв’язки слабшають, застерігає священник, а деякі сім’ї зрештою розпадаються. До цього додаються страждання дітей, які втратили батьків, і тих, хто постійно переживає за рідних, які служать у війську.
До спільноти також звертаються ветерани з ампутаціями, пораненнями внаслідок вибухів і психологічними травмами, які впливають на всю родину. Для них організовують зустрічі й особисті розмови, забезпечують доступ до психологів і психіатрів, а також пропонують молитву та духовний супровід. «Іноді найважливіше – просто допомогти людині знайти сили, щоб пережити ще один день», – говорить священник.
У Фастові він також готує п’ятиденну програму для матерів і дружин зниклих безвісти військовослужбовців. Вона поєднуватиме психологічну, фізичну та духовну підтримку. За словами отця Михайла, це буде вже п’ятнадцята реабілітаційна програма для дружин і матерів загиблих або зниклих безвісти військових.
«Для мене ця праця полягає в тому, щоб дбати про відкриті рани, які залишає війна. Ці рани потребують зцілення, але також постійної та сповненої любові турботи. Дбати про них – це і наша відповідальність, і наша місія», – наголошує священник. У світлі своєї віри він бачить у цьому служінні конкретний духовний зміст: «Коли ми наближаємося до ран інших людей, коли дбаємо про них зі співчуттям і любов’ю, то зустрічаємо самого воскреслого Христа».
Дитинство між повітряними тривогами та укриттями
У католицькій школі у Фастові нині навчаються 60 дітей. Повітряні тривоги можуть змушувати їх спускатися до укриття чотири або п’ять разів протягом одного дня, тому частина навчання відбувається в підвальних приміщеннях. Священник зауважує, що переривання навчального процесу, втрати в родинах і страх впливають як на успішність дітей, так і на їхній емоційний стан.
Багато дітей живуть із тривогою, мають порушення сну та бояться за безпеку своїх близьких. Інші навчаються дистанційно й бачать однокласників лише через екран. Отець Михайло наголошує, що дітям необхідно гратися, спілкуватися та будувати дружні стосунки. Він також застерігає, що наслідки війни вимагатимуть професійного супроводу ще протягом багатьох років. «Війна руйнує не лише будівлі, школи та домівки. Вона також глибоко впливає на дитинство, емоційну безпеку та майбутнє цілого покоління», – стверджує священник.
«Будь ласка, залишіться з нами»
Домініканець пригадує, як у жовтні 2022 року, невдовзі після звільнення Харківщини, привіз гуманітарну допомогу до села, яке перебувало під російською окупацією. Побачивши його в білому домініканському габіті, місцеві жителі підійшли й запитали: «Де був Бог, коли все це відбувалося? І де Він тепер?» Священник відповів просто: «Я священник, а священник – це людина, яку посилає Бог. Якщо я прийшов сюди, щоб зустрітися з вами, це означає, що Бог послав мене». На думку отця Михайла, ця зустріч дала йому змогу засвідчити, що Бог не залишив цих людей і що Його близькість стає видимою через тих, хто приходить їм на допомогу.
Під час іншої поїздки до Краматорська після інтенсивних обстрілів священник пережив хвилину тиші. Місцеві жителі сказали йому: «Подивіться, отче, ви приїхали, і бомби більше не падають. Будь ласка, залишіться з нами, щоб ми могли почуватися в безпеці». Він пам’ятає ці слова як свідчення того, наскільки постраждалі потребують людської присутності та підтримки.
Здійснивши понад 200 поїздок у прифронтові райони та на території, що постраждали від бойових дій, отець Михайло, за його словами, глибше зрозумів своє священницьке покликання. «Бути священником – це не завжди означає знаходити відповіді на найскладніші запитання. Іноді це просто означає бути поруч, наближатися до тих, хто страждає, і допомагати їм відкрити, що вони не покинуті», – говорить він.
Дім і шматок хліба
У прихистку своєї спільноти священник також бачив, як люди, які втратили домівки, починали життя заново. Віра, літня жінка із Сумщини, приїхала без житла та рідних, до яких могла б звернутися по допомогу. Отець Михайло порівнює становище літніх людей, змушених залишити свої домівки, зі старими деревами, які пересаджують надто пізно: їм особливо важко пустити коріння на новому місці. Однак Віра знайшла друзів і відчула, що стала частиною нової спільноти. Перебуваючи в прихистку, вона підготувалася до першого прийняття Таїнства Покаяння, а на Різдво приступила до Першого Святого Причастя. У її історії священник бачить можливість знайти новий дім і розпочати нове життя з Богом навіть після втрати майже всього.
Він також розповідає про Олега, який у 2022 році втік із Покровська разом із бабусею. Нині йому 21 рік, він має інтелектуальну інвалідність. У прихистку Олег знайшов друзів і став упевненішим у собі, а спільнота супроводжує його на шляху до дорослого життя. Для домініканця обидві історії свідчать про те, що втрата дому не знищує здатності любити та будувати нові стосунки.
У Херсоні ця сама надія виявляється в простому щоденному жесті. Один чоловік щодня приходить, щоб отримати хліб від спільноти. Коли волонтер запропонував йому дві буханки, він відмовився від другої. «Якщо Бог дозволить мені прожити цей день, я повернуся завтра й візьму ще один хліб. Не хочу, щоб цей хліб пропав. Краще нехай його отримає хтось інший, хто його потребує», – пояснив чоловік. «Звичайні люди навчають нас надзвичайних уроків щедрості, доброти та турботи про інших», – говорить отець Михайло Романів. Саме такі зустрічі підтримують його серед небезпеки й нагадують, що «навіть війна не може знищити доброту людського серця».
Священник дякує всім, хто молиться за Україну, і закликає не забувати про український народ та й надалі виявляти солідарність із ним. Ті, хто хоче більше дізнатися про цю місію та підтримати її діяльність, можуть відвідати сторінку Фундації святого Мартина де Порреса, де розміщено інформацію про її служіння та можливість зробити пожертву.
Отець Михайло також запрошує всіх відвідати Україну, коли настане мир, і особисто познайомитися з її людьми. «Ми віримо, що ця війна закінчиться і в Україну зрештою прийде справедливий і тривалий мир», – підсумовує священник.
Фото: надане отцем Михайлом Романовим виданню Press Crux.
