14–16 вересня 2026 року в австрійському Вельсі відбувся Європейський форум про синодальність, який об’єднав майже дві сотні учасників із 31 країни. Центральними темами триденних дискусій стали реформа церковного лідерства та душпастирство в умовах сучасних криз. Під час зустрічі також прозвучав голос України.
Про це повідомляє Vatican News.
Цей триденний захід зібрав 187 учасників із 31 країни, серед яких і Україна, у навчальному осередку «Шлосс Пухберг». Учасники, розділені на 21 робочу групу, застосували метод «бесід у Дусі», вже відомий завдяки XVI Загальній звичайній асамблеї Синоду, що була присвячена темі синодальності, приділяючи особливу увагу слуханню, особистому досвіду та духовному розрізненню. Зустріч була одним із етапів приготування до континентальної асамблеї, яка відбудеться на початку 2028 року, присвяченої втіленню в життя напрацювань Синоду про синодальність.
Богословські аспекти
Основні богословські доповіді висвітлили різні аспекти синодальної Церкви. Празький богослов Томаш Галік розцінив секуляризацію Європи як амбівалентний процес: з одного боку, вона послабила вплив Церкви та передавання віри, а з іншого – сприяла свободі совісті та розірвала зв’язок між релігією та політичною владою. Отже, для християнства втрата соціальних привілеїв може також стати процесом очищення, що веде Церкву до більшої відкритості до діалогу в рамках плюралістичного суспільства. Ґабріеле Едер-Цакл на прикладах душпастирської діяльності з різних країн проілюструвала, як європейські Церкви реагують на виклики міграції, екуменізму, цифрового середовища та зростання кількості молодих катехуменів. На третій день роботи єзуїт Крістоф Теобальд наголосив на рівній гідності всіх охрещених як теологічній основі синодальної співвідповідальності, тоді як експертка з канонічного права Міріам Війленс розглянула конкретні наслідки цієї гідності для лідерства та процесів прийняття рішень. Крім того, вона нагадала про можливості, які чинне канонічне право надає для ширшої участі мирян та жінок в управлінні Церквою.
Дорожня мапа
Учасники конференції визначили хрещення, вміння слухати, міжособистісні стосунки та нову культуру лідерства як ключові напрямки майбутнього шляху Церкви. На завершення форуму, що закінчився у четвер зустріччю з оцінки результатів, яку проводила Дослідницька група спільно з Європейською цільовою групою, організаторка заходу Клара Чізар, проректорка Приватного католицького університету в Лінці, запропонувала створити «Європейський форум Церков для тлумачення знаків часу». Такий духовний і богословський простір мав би об’єднати Церкви Сходу й Заходу, а також Півночі й Півдня, щоб інтерпретувати соціальні зміни у світлі Євангелія. За словами теологині, такий форум Церков міг би об’єднати досвід місцевих Церков у мережу та випробувати нові форми синодальної співпраці.
Клара Чізар, яка очолює в університеті кафедру синодальності, виокремила з доповідей дискусійних груп кілька орієнтирів для європейського плану дій. Під час обговорень викристалізувалася мережа з досвіду, напружень, сподівань, суперечностей та відкритих питань. «Це простір духовного резонансу», – пояснила теологиня, маючи на увазі те, що стало очевидним у Вельсі. Одним із центральних питань було хрещення як спільна основа гідності та відповідальності. У цьому контексті дослідниця запитує: «Якщо справді немає нічого більшого за хрещення, чому воно так мало помітно впливає на наше церковне життя?».
Роль слухання та український досвід
Також слухання зайняло центральне місце в обговореннях. Церква повинна уважніше прислухатися до того, які питання насправді хвилюють людей і як їхній досвід може вплинути на діяльність Церкви. «Слухати означає дозволити себе зупинити», – зазначила Клара Чізар. Крім того, учасники дискусійних груп підкреслили важливість гостинності, близькості та супроводу.
Про важливість слухання в коментарі для ватиканських медіа говорила Оксана Фурман, лікарка, викладачка та представниця Комісії душпастирства родин при римо-католицькому єпископаті в Україні. Її доповідь була центральною під час тематичної дискусії на тему війни, що відбулася в першій половині другого дня форуму. Ділячись у інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News думками про те, що означає синодальність у країні, де триває війна, пані Оксана підкреслила, що в «контексті України синодальність означає не просто спільні обговорення і здатність Церкви бути поруч із народом у час болю та втрат», а «слухати не абстрактно, а дуже конкретно: військових, їхні родини, переселенців, дітей, молодь, волонтерів і людей, які втратили дім або надію».
«В Україні справді є кого слухати. Для мене це досвід, який ми можемо проживати в Церкві, куди люди приходять і збираються в малих групах. Саме там можна не просто слухати, а справді чути. Церква слухає по-справжньому тоді, коли не поспішає давати готові відповіді, а насамперед приймає біль людини. Другий Ватиканський собор у конституції Gaudium et spes зазначає, що радості й надії, смуток і тривога людей є також радощами, надіями, смутком і тривогою учнів Христа, тобто Церкви. Тому слухання для Церкви – це не техніка, а духовна позиція», – підкреслила представниця України.
За словами п. Оксани, досвід Церкви в Україні може нагадати Європі, що мир не є автоматичним, а безпека не гарантована назавжди, адже війна демонструє, «наскільки крихкими є демократія, свобода, людська гідність і саме життя». «Водночас, – додає вона, – Церква в Україні свідчить, що віра – це не лише приватна справа чи традиція. Вона стає основою витривалості, солідарності, прощення, служіння та надії для всього суспільства».
Єпископ Максим: синодальність як конкретний стиль життя
Що в контексті розмов про великі теми реформ Церкви може сказати єпископ, який служить у місцевій Церкві, на території якої тривають бойові дії? Думками про це поділився ще один учасник форуму – єпископ Максим Рябуха, Екзарх Донецький УГКЦ. Він зізнався, що слухаючи доповіді та обмін думками, він усвідомив, «наскільки синодальність є глибокою реальністю життя Церкви в Україні».
«Як молодий єпископ, я опинився в епіцентрі бойових дій. Донецький екзархат охоплює Донецьку, Луганську, Запорізьку та Дніпропетровську області, тому ми знаємо про війну не з новин, а з вікон власних будинків. Духовенство, чернецтво, семінаристи – ми всі відчуваємо себе єдиною родиною. Дух братерства, взаємовідповідальності та підтримки у нас надзвичайно сильний. У цій динаміці глибокого духовного спілкування миряни на парафіях також відчувають себе важливою частиною єдиного Христового Тіла. Взаємодопомога стала живим вираженням нашого щоденного життя», – сказав владика Максим.
На запитання про те, що може Церква, яка переживає такі страждання, запропонувати як дар іншим Церквам, наприклад, у Західній Європі, де виклики зовсім інші Донецький екзарх вказав на «відвагу дивитися на реальність і ставити собі глибокі запитання», адже в умовах війни життя часто зводиться до прагнення дожити від ранку до вечора, пережити ніч обстрілів і «прокинутися знову тут, а не вже в небі». І такий «короткий часовий горизонт» порушує найважливіші питання сенсу, мотивів, причин. «У цьому пошуку Церква відчуває себе цілісною та єдиною. Потреба в духовному супроводі сьогодні як ніколи є важливою складовою нашого життя і зростання. Думаю, саме з цими дарами ми йдемо до інших дієцезій та Церкви в Європі», – підкреслив він.
