Генеральний секретаріат Синоду опублікував документ, у якому визначено етапи, критерії та інструменти підготовки до Асамблей 2027–2028 років. У тексті наведено терміни, методологію та критерії, за якими місцеві Церкви в усьому світі, а також їхні національні та континентальні об’єднання покликані ділитися плодами шляху, розпочатого після опублікування Кінцевого документа.
Про це пише Vatican News.
Пригадати, тлумачити, орієнтувати, святкувати. Це чотири ключові етапи супроводу для місцевих Церков, єпископських конференцій та континентальних об’єднань у рамках підготовки до Церковної Асамблеї, яка відбудеться у жовтні 2028 року у Ватикані. Їх для підтримки етапу втілення напрацювань Синоду про синодальність подає Генеральний секретаріат у документі «На шляху до Асамблей 2027–2028 років: етапи, критерії, інструменти», опублікованому в середу, 20 травня 2026 року. Йдеться про етап, присвячений імплементації в Церкві Кінцевого документа XVI Звичайної загальної асамблеї Синоду єпископів на тему «Задля синодальної Церкви: сопричастя, участь і місія».
На дорозі до всецерковної асамблеї
Цей шлях, який на кожному етапі завершуватиметься проведенням асамблеї, складається з чотирьох послідовних етапів, позначених ключовими дієсловами, що підкреслюють його церковну та духовну мету. Перше півріччя 2027 року присвячене «Пригадуванню»: оцінювальні асамблеї в дієцезіях та єпархіях покликані переглянути досвід втілення Кінцевого документа через наративний звіт та лист до інших Церков. У другому півріччі 2027 року настане час «Тлумачення»: асамблеї єпископських конференцій (національних або регіональних) підготують богословсько-душпастирський звіт та лист, адресований іншим місцевим Церквам.
«Орієнтування» буде етапом першого кварталу 2028 року, коли на континентальних асамблеях буде підготовлено звіт про перспективи, в якому будуть визначені спільні пріоритети та напрямки. Жовтень 2028 року стане часом для «Святкування»: всецерковна асамблея збереться у Ватикані разом зі Святішим Отцем; таким чином, пройдений шлях буде приведений до єдності та переданий на розгляд усій Церкві. На кожному рівні асамблея не є завершальним етапом процесу, а скоріше моментом святкування, оцінки, узагальнення і, насамперед, нового поштовху до синодального навернення Церкви.
Обличчя синодальної і місіонерської Церкви
Зберегти єдність цього процесу покликане спільне запитання, яке постає на кожному етапі: з огляду на шлях, пройдений після завершення Синоду 2021–2024 років, та з метою поділитися його плодами з іншими Церквами та із Святішим Отцем, як саме у вашій спільноті проявляється конкретне обличчя місійної синодальної Церкви та які нові шляхи синодальності там вимальовуються? У документі уточнюється, що йдеться не про повторення консультацій Синоду, ані про додавання додаткових завдань до життя спільнот, а про переосмислення того, що вже пережито, визнання його плодів і труднощів, та надання набутого досвіду в логіці обміну дарами між Церквами.
Перші дві асамблеї (місцева та національна) підготують два взаємодоповнювальні документи: документ переосмислення – наративний звіт для дієцезій та єпархій, а також душпастирсько-богословський звіт для Єпископських конференцій, – та лист до інших місцевих Церков, складений безпосередньо під час Асамблеї. Саме останній є конкретним інструментом обміну дарами: кожна спільнота пропонує те, що в неї дозріло, і готова прийняти те, що пропонують інші Церкви. Континентальні Асамблеї, натомість, підготують звіт про перспективи, який послужить для розробки Instrumentum laboris Церковної Асамблеї 2028 року. Усі матеріали передаватимуться до Генерального секретаріату Синоду згідно з графіком: до 30 червня 2027 року – підсумки дієцезіального та єпархіального етапу, до 31 грудня 2027 року – етапу єпископських конференцій, до 30 квітня 2028 року – континентального етапу, у рамках підготовки до Церковної Асамблеї у жовтні 2028 року.
Склад і методологія
В документі наголошується, що склад асамблей має відповідати їхньому призначенню, а під час відбору учасників слід приділяти належну увагу співвідношенню чоловіків і жінок та різних поколінь, а також культурному та церковному розмаїттю, включаючи священників, дияконів, богопосвячених осіб, членів асоціацій, рухів та нових спільнот, вірних, які не входять до організованих структур, – а також присутності людей, які перебувають у скрутному становищі або на узбіччі суспільства. Особлива увага приділяється залученню парафіяльних священників. У разі потреби можуть брати участь також представники інших Церков та християнських спільнот або інших релігій. Водночас важливо, щоб обрані особи були готові підтримувати процес і після 2028 року, сприяючи тим самим його безперервності.
Відповідальність за процес покладається на дієцезіального чи єпархіального єпископа для місцевих асамблей, на голову єпископської конференції – для національних чи регіональних, а також на відповідальних за континентальні структури на цьому рівні. Синодальні групи, створені на всіх рівнях, подбають про організацію та координацію.
Щодо методології, документ закликає зберегти як привілейований методологічний орієнтир «розмову в Дусі», яка вже широко поширилася та застосовується.
