26 серпня 2026 року під час загальної аудієнції, в останній катехизі, присвяченій Конституції Другого Ватиканського Собору про Святу Літургію «Sacrosanctum Concilium», Папа Лев XIV говорив про причини, через які Отці Собору розпочали реформу літургії.
Про це повідомляє Vatican News.
Цього року під час середових зустрічей з паломниками Святіший Отець представляє документи цього Собору. Завершуючи в останню середу серпня ознайомлення з документом про літургію, він присвятив кілька слів причинам, які спонукали Отців Собору до здійснення літургійної реформи.
Не залишатися німими та пасивними
Як вступ до цих роздумів Лев XIV навів третій «Лист з Собору», який кардинал Джованні Баттіста Монтіні, Архієпископ Мілана та майбутній Папа Павло VI, написав до вірних своєї дієцезії в жовтні 1962 року. Він підкреслював, що літургія є «щирим вираженням як божественного, так і людського. Вона є мовою. Вона, з одного боку, засіб передавання божественного вчення, голос розмови з Богом. Зрозуміло, що вона не може відмовитися від своєї навчальної функції та не може не надавати вірі та побожності можливості виражатися у спосіб, зрозумілий для всіх». Зокрема, як підкреслював майбутній Папа, «вірні не можуть і не повинні залишатися німими та пасивними». І ці слова, як зазначив Лев XIV, співзвучні з тим, що читаємо в 48 пункті «Sacrosanctum Concilium».
Зі словами Святішого Отця, реформа, яку ініціював Собор, мала на меті причинитися до того, щоб літургія знову засяла як першочергове джерело божественного обміну, через який нам передається Боже життя. «З цього переконання, – сказав він, – виникла потреба зробити багатство біблійних текстів і молитов більш доступним для всіх вірних, а також спростити порядок богослужіння порівняно з тим, що передбачався в літургійних книгах, які були чинними на той час».
Постійний розвиток
Папа пояснив, що літургія, як жива дійсність завжди протягом століть зазнавала змін і розвивалася. І церковне вчення пристосовувало форми до вимог різних епох. Тому й Другий Ватиканський Собор, «з максимальною пошаною до спадку традиції», саме з метою зробити його більш доступним, «вважав за необхідне переглянути літургійні книги». Сформулювавши мету цього в 21 пункті «Sacrosanctum Concilium», в якому йдеться про розрізнення незмінних форм та тих, які піддаються змінам, Отці Собору покликалися на те, що писав Пій XII в енцикліці «Mediator Dei». «Зрештою, прагнення до “загальної реформи” не виникло раптово, а проявилося в діяльності Пап, що змінювали один одного з початку XX століття, у співзвучності з закликами Літургійного руху», – нагадав Лев XIV, вказуючи на ствердження ще Пія XI про те, що вірні не повинні брати участь у богослужіннях як «чужинці чи німі глядачі».
«Отже, літургійна реформа, започаткована Другим Ватиканським Собором, вписується в контекст живої традиції Церкви. Правильне її розуміння також дозволяє відкинути зловживання, що мали місце в деяких середовищах Церкви в післясоборний період і які, на жаль, інколи трапляються й досі, коли деякі принципи, що лежали в основі самої реформи, абсолютизуються або неправильно тлумачаться», – наголосив Папа.
Засіб євангелізації та сопричастя
Як нагадав Святіший Отець, соборова конституція наголошує на тому, що літургійні чинності не є приватними діями, вони – богослужіння Церкви, «таїнства єдності», тобто, зібраного й впорядкованого народу під проводом єпископів. «Тому головним обов’язком пастирів, єпископів, а також кожного окремого священника є збереження та сприяння літургії, яка, дотримуючись літургійних норм, сяє шляхетною простотою та таким чином виявляє єдину, святу, католицьку й апостольську Церкву. Така літургія стане також основоположним засобом євангелізації, знаряддям благодаті, завдяки якому, як навчає Собор, ми зможемо навчитися приносити себе в жертву і, через посередництво Христа, будемо вдосконалені в єдності з Богом та між собою», – підсумував Лев XIV.
