27 червня 2026 року катедральний собор cвятих Апостолів Петра і Павла в Луцьку відзначав знакову історичну віху – 35-річчя з дня повернення храму римсько-католицькій громаді Луцька. Сакральна перлина Старого міста, що пережила радянську наругу, знову функціонує як серце Луцької дієцезії, збираючи вірян на подячні богослужіння.
Про це повідомляє Луцька дієцезія.
З нагоди 35-ліття цієї пам’ятної дати в катедральному соборі відбулося подячна Свята Меса. На початку Євхаристії усіх присутніх привітав настоятель парафії о. кан. д-р Павло Хом’як. У своєму слові він зазначив, що цей ювілей – це передусім свято вдячності Богу за можливість вільно молитися у своїй святині та свідчення незламності людського духу. Урочисту Літургію звершив почесний гість із Польщі – отець прелат Анджей Пузон. Разом із ним у молитві єдналися священники з Луцької дієцезії на чолі із Генеральним вікарієм прелатом Владиславом Чайкою, а також представники духовенства Української греко-католицької церкви – митрофорним протоіреєм Романом Бегеєм, що підкреслило міжконфесійну єдність та спільну радість волинської громади.
Відзнаки для будівничих спільноти та тепле спілкування
Після завершення Літургії відбувся момент визнання заслуг тих, хто присвятив своє життя та сили служінню Богу й людям у стінах цієї катедри. Настоятель собору о. кан. д-р Павло Хом’як вручив пам’ятні відзнаки усім священникам, які у різні роки несли душпастирське служіння в Луцьку, а також найбільш відданим парафіянам, чия праця та вірність допомогли відродити святиню.
Офіційні урочистості переросли у тепле парафіяльне свято. Після Євхаристії на подвір’ї парафіяльного будинку на всіх чекав традиційний спільний куліш, де віряни мали змогу поспілкуватися та поділитися спогадами. Особливою та емоційною частиною святкування став перегляд унікального документального фільму 1991 року про повернення храму. Кадри історичної хроніки дозволили присутнім знову пережити ті незабутні миті радості та піднесення, з яких 35 років тому розпочалася новітня історія Луцької катедри.
Від єзуїтського колегіуму до радянського складу
Зведення собору розпочалося ще у 1616 році як костелу при єзуїтському колегіумі, а у 1787 році храм офіційно набув статусу катедрального. Протягом століть велична споруда пережила понад десяток руйнівних пожеж, війни та численні зміни державних кордонів. Найважчий удар по храму наніс тоталітарний совєтський режим. У 1948 році радянська влада закрила собор для вірян. Протягом десятиліть занедбану пам’ятку архітектури використовували як склад, а згодом – як музей атеїзму та Волинський планетарій. Унікальний розкішний орган було безжально демонтовано, а його труби – викинуто. Проте стіни костелу зберегли молитовну пам’ять, чекаючи на повернення законних господарів.
Довгоочікуване повернення: червень 1991 року. Історична справедливість відновилася напередодні проголошення незалежності України. 25 червня 1991 року будівлю костелу офіційно повернули римсько-католицькій спільноті міста. Повернення святині стало символом духовного воскресіння Волині. Перші роки відродження вимагали від парафіян великих зусиль для реставрації спотвореного інтер’єру та ліквідації наслідків нецільового використання будівлі. Проте спільна праця та непохитна віра громади повернули собору його автентичний блиск, зробивши його одним із найкрасивіших і найбільших римсько-католицьких храмів України.
