Брат Сергій Воронюк OFMCap поділився думками з нагоди проголошення 2026 року Роком святого Франциска з Ассізі. Він розповів про те, що його особисто захоплює в постаті св. Франциска, чи можливо сьогодні наслідувати спосіб життя святого, а також про значення цієї події та заплановані ініціативи.
Папа Лев XIV проголосив 2026 рік – Роком святого Франциска. Що для Вас, як для послідовника Бідняка з Ассізі означає ця подія?
Після Ювілейного 2025 року Папа Лев XIV оголосив період від 10 січня 2026 до 10 січня 2027 року Роком святого Франциска в усій Католицькій Церкві. Ця подія приурочена до 800-ї річниці від дня смерті святого з Ассізі. Духовний батько Францисканської родини помер у ніч з 3 на 4 жовтня 1226 року.
Для мене, як францисканця, адже я належу до Ордену Братів Менших Капуцинів, ця подія передусім свідчить про велику, я б навіть сказав – величезну вірність Бога. Святий Франциск, світське ім’я якого Джованні Франческо Бернардоне, був молодою людиною, сповненою амбіцій та великих мрій. Він був сином багатого купця. Через різні життєві обставини, в яких Господь до нього промовляв, він почав шукати сповнення найглибших прагнень свого серця у стосунках із Воскреслим Ісусом. У Ньому Франциск шукав відповіді на найважливіші питання, які носив у собі.
По-людськи може здаватися, що, наслідуючи Ісуса, він втратив усе – мрії про лицарство, про даму серця, про славу та багатство. Але насправді він не втратив цих мрій і прагнень, а віддав їх у руки Господа. А Христос, будучи вірним і щедрим Богом, перемінив серце Франциска і по Своєму, по Божому, віддав йому сторицею.
Святий з Ассізі, йдучи за Божою волею, став засновником Францисканської родини, яка сьогодні об’єднує десятки тисяч богопосвячених братів Першого Ордену, численні спільноти сестер Другого Ордену, сотні тисяч світських францисканців, а також Францисканську молодь. У цьому я бачу велику щедрість Бога.
Його вірність відкривається і в тому, що пам’ять про Його вірного слугу живе вже вісімсот років і відзначається на рівні Вселенської Церкви. Франциск удостоївся стати співучасником Христового Воскресіння, і недарма його смерть називають Transitus – з латинської «перехід». Це слово глибоко перегукується з Пасхою – «переходом», який звершив наш Господь, проходячи крізь смерть до нового життя у славі.
Чи заплановані особливі події у Вашому Ордені Братів Менших Капуцинів із нагоди цього року?
Ми, як капуцини в Україні, традиційно маємо два щорічні з’їзди всіх братів Кустодії. Один із них відбувається на початку душпастирського року, у вересні. У цей час ми переживаємо наші реколекції – період духовної віднови. Натомість весняний з’їзд має більш організаційно-тематичний характер. Цьогорічна весняна зустріч буде повністю присвячена францисканській формації та духовності. Припускаю, що й вересневі реколекції матимуть виразно «францисканський» характер.
На 17 вересня в Бердичеві запланована подія для всіх францисканців України – богопосвячених осіб і мирян. У цей день згадуємо отримання святим Франциском стигматів за два роки до його смерті.
Деякі події, які плануємо організувати разом із братами з інших гілок Першого Ордену та Францисканською молоддю, ще перебувають у процесі підготовки.
Що для Вас особисто означає бути францисканцем, і що захоплює в святому Францискові найбільше?
На дорозі розпізнавання мого покликання спочатку з’явився святий Антоній з Падуї, потім – святий отець Піо, а вже далі – святий Франциск. Із ним я почав ближче знайомитися вже в ордені. І тут, мабуть, бачу першу рису, яка мені в ньому подобається: попри те, що це він є духовним батьком і Антонія, і Піо, він не виходить наперед, а залишається в тіні. Попри вагу та значущість свого покликання, він залишається смиренним і, я б так сказав, прозорим. Він не заслоняє собою Господа Ісуса ані своїх братів. Для мене це, мабуть, найцінніша риса та прояв святості – не заслоняти собою Ісуса.
Те, з чим я зустрівся вже в самому ордені і що для мене є дуже францисканським, – це безпосередність стосунків між братами та відвага жити в правді. Наш засновник не міг терпіти лицемірства та вдавання. І бачу це в нашій братерській родині – намагання жити в правді перед Богом і в стосунках один з одним.
Також мене захоплює глибина францискових теологічних інтуїцій та відкриттів. Деякі його слова часом дуже влучно описують те, про що інші духовні автори писали цілі праці та томи. А деякі речі, про які він говорив і якими жив, Церква прийняла як свою науку та впровадила у своє життя через декілька століть. Прикладом може бути хоча б увага Другого Ватиканського Собору (1962–1965) до глибокої християнської формації мирян. Франциск писав Листи до вірних, і ця справа лежала йому на серці ще у XIII столітті.
Інший приклад: свого часу святий Франциск назвав Діву Марію «Дівою, яку Господь учинив Церквою». Вивчаючи теологію в семінарії, зокрема документи згаданого Собору, я бачив, як ця правда про Матір Божу була глибоко осмислена Церквою та великими теологами. Мати Божа є образом, постаттю Церкви, бо як Діва приймає до свого лона Другу Особу Пресвятої Трійці, і Син Божий у Ній стає людиною. А з іншого боку, Вона народжує Його для світу та несе людям. До цього також покликана Церква — приймати та нести Христа світові, як Діва Марія. Для святого Франциска це було якось очевидно, а великі християнські мислителі вже шукали різних біблійних та богословських обґрунтувань цієї правди.
Дуже глибоким для мене є францисковий ідеал християнської досконалості, який полягає в наверненні серця та вмінні будувати глибокі стосунки насамперед із Богом, а потім із людьми. Мабуть, вершиною християнської досконалості є для мене розповідь про досконалу радість. На перший погляд вона має трохи трагікомічний сюжет, але в своїй суті є дуже глибокою притчею про закорінення серця людини в Богові та осягнення такої цілісності, якої не можуть похитнути жодні зовнішні обставини, навіть найбільш несприятливі та ворожі.
Для мене особисто францисканське життя – це життя в родині Божих дітей, які йдуть дорогою навернення, дорогою глибшого пізнання та переживання правди про своє Боже дитинство, синівство та дочірство. Це життя у своєрідному «двокроці»: з однієї сторони – час тет-а-тет із Господом на молитві, у зустрічі з Божим словом, у тиші, а з іншої – будування Господньої Церкви через стосунки, проповідування Божого слова та служіння тим, хто цього потребує.
Наслідувати спосіб життя святого Франциска у наші дні – фантастика чи реальність?
Думаю, що наслідувати спосіб життя святого Франциска ані не потрібно, ані неможливо. Один із наших старших братів, який свого часу був місіонером у Гватемалі в Південній Америці, а потім деякий час служив в Україні, любив повторювати: «Захоплюватися, але не наслідувати». Думаю, ці слова, якщо правильно їх зрозуміти, можна віднести і до нашого святого.
В одному з фільмів про святого Франциска є такий момент, коли свята Клара йде слідами Франциска і виявляє бажання наслідувати його, але Франциск дає їй зрозуміти, що він не йде своєю власною дорогою, а наслідує Христа. У цьому ж дусі свого часу наш брат Раньєро Канталамесса говорив, що наша харизма полягає не в тому, щоб дивитися на Франциска, а в тому, щоб дивитися на Христа Францисковими очима.
Тому, на мою думку, нам важливо усвідомити, що Бог подарував Церкві певний стиль життя – францисканську харизму. Франциск є тим, через кого Господь це здійснив, але вона складається з більшого, ніж лише спосіб життя одного святого. Адже покоління святих, які жили за часів засновника і протягом століть після нього, додавали свого блиску й глибини цій харизмі.
Францисканська харизма, як на мене, є чимось дуже цінним у наші часи для Церкви та світу. «Спосіб життя згідно з Євангелієм» – так можна найкоротше її описати. З одного боку, це стиль життя, підтверджений століттями і багатьма святими, а з іншого – він завжди відкритий до новизни переживання, не сковує і в усіх деталях наперед не визначений. Він залишає багато свободи, але водночас є дуже христоцентричним: завжди ставить Особу Христа та стосунки з Ним у центрі. І разом з тим це стиль життя, який передбачає будування глибоких стосунків із братами та сестрами, творення родини Божих дітей, що для сучасної людини має велике значення.
Францисканське глибоке закорінення в послуху Церкві в сучасному світі також є великою цінністю. Адже після буремного ХХ століття, в якому внаслідок двох світових воєн значною мірою підірвалася довіра до авторитетів і розуміння їхньої необхідності, сьогодні людство знову звертається до Церкви, шукаючи в ній світла для свого життя.
Свого часу, здається, отець Піо говорив, що найбільшим чудом святого Франциска є те, що й досі є люди, які прагнуть жити Євангелієм у Францисканському Ордені. Я з цим погоджуюся.
Спілкувалася с. Уршуля Бистрицька SCM
