Розмова зі священником Львівської архідієцезії отцем Назарієм Зузаком. Він зараз служить у тернопільській парафїі Божого милосердя та вже протягом кількох місяців займається інтернет-проєктом, який покликаний допомогти в дозріванні до глибокої віри. Як зародився проєкт, скільки осіб залучені у нього та де у цьому всьому бачить священник Божий слід?
Цього року 1 лютого стартував проєкт In Altum. Отче, чому саме така назва і хто належить до Вашої команди?
Назва проєкту це латинський варіант слів Христа з V розділу Євангелія від Луки. Господь, звертаючись до Симона Петра, каже йому виплисти на глибінь і знову, незважаючи на безплідну цілонічну ловлю, на Його слово закинути сіті. Ці слова завжди мали для мене особливе значення. Повторив їх св. Йоан Павло ІІ який, відвідуючи нашу архідієцезію у 2001 році, звернувся до Львівської Церкви словами: виплинь на глибінь Львівська Латинська Церкво! Видається, що ці слова є відповіддю на потреби сучасної Церкви в Україні. Господь закликає залишити “мілину” традиційно-обрядового християнства і виплисти на глибину справжньої віри. Там Він зможе наші власні безплідні євангелізаційні зусилля перетворити в благословенний і плідний апостолят.
Мене особисто, як душпастиря, тішить той факт, що у медіапросторі з’являється дедалі більше україномовного християнського контенту. Це не може не радувати. Але водночас, спостерігаються певні тенденції до поверхового представлення науки Христа, нерідко бракує глибини віри. Є багато євангелізаторів, які добре проголошують фундаментальні правди віри, так звану керигму, але її не розвивають. Мабуть для багатьох цього достатньо, але напевне не для всіх. Мені здається, що у нас в Україні вже сформувалась завдяки праці багатьох душпастирів та динамічних євангелізаційних спільнот, категорія людей, які прагнуть глибшого християнства. Це люди, які вже зустрілися з Христом, прийняли Його за свого Господа і Спасителя, живуть регулярним сакраментальним життям і Божим Словом та, які шукають нової глибини духовного життя. Зробивши перший основоположний крок вони запитують: що далі? Як поглибити своє життя віри, як у цьому важкому часі війни бути вірним учнем Ісуса Христа? Ціль нашого каналу – спробувати, певною мірою, дати відповідь на такі чи подібні духовні запити.
На жаль, крім доброго християнського контенту, в інтернеті можна натрапити на поверхневий, несерйозний, низькоякісний. Про багато важливих духовних справ не говориться взагалі. Часто чую від деяких духовних осіб чи мирян, що деякі духовні речі для них не існують, бо ж цього прямо не написано в Письмі чи катехизмі. Боже Слово передане нам в Письмі і Апостольській Традиції є нормою і фундаментом науки Церкви. Але ані Біблія, ані Катехизм Католицької Церкви його не вичерпують, або виразно про багато речей не говорять. Католицька Церква має найбагатшу і найвірнішу Божому Слову традицію (твори Отців і Вчителів Церви, документи Учительського Уряду, твори видатних богословів, Святих, вікове багатство Літургії та практики віри) де, без перебільшення, містяться відповіді на всі запитання пов’язані з нашим освяченням і спасінням. Мета In Altum – ділитися, наскільки це в силах його творців, багатством багатовікової католицької Традиції в спосіб глибокий, серйозний і відповідальний.
Якщо говорити про команду, то мені допомагають 4 особи, які належать до катехитичної спільноти тернопільської парафії Божого Милосердя, в якій я служу. Всі вони практикуючі католики: троє з них – латинського обряду, одна особа – східного. Це зрілі, дорослі люди, які мають сім’ї та для яких віра відіграє важливу роль в їх житті. Так трапилося, що кожен з них майже два роки заохочував мене до чогось подібного. Прийшов момент, коли після молитви та розпізнання я вирішив, що було би добре щось таке розпочати, на славу Божу і користь людям. Я покликав цих людей до співпраці.
Глибина пов’язана з певним страхом. Якщо хтось вміє добре плавати все одно має страхи. Чи був у вас страх в реалізації цього проєкту?
Під час однієї зустрічі з духовенством, був присутній наш митрополит Мечислав Мокшицький. У короткій розмові я звірився йому і розповів про намір записувати відео-катехизи. Він уділив мені свого благословення. Спочатку намір був записати серію катехиз про Ангелів. Зараз цей проєкт розвинувся у більший, незапланований від початку формат. Мабуть, Божа поміч, яка проявилась через благословення архієпископа та підтримку та допомогу мирян, дали силу подолати страх чи невпевненість.
Ви слушно сказали, що він є. Я не належу до тих людей, які швидко чи спонтанно беруться за щось. Я стараюсь радитись, зважувати. Останнім поштовхом стали заохочуючі голоси окремих людей, що треба щось таке робити. Коли минуло 2 роки розпізнавання, ці «пазли» почали складатися в єдину картину, яку я відчитав як Боже запрошення до співпраці.
Цей проєкт не був якоюсь примхою. Мені здається, що зараз є така потреба. Я тішуся за тих, хто робить паралельно різні проєкти, особливо у нашій Римсько-Католицькій Церкві. Це і окремі священники та миряни, канал Veritas Мукачівської дієцезії, EWTN в Києві. Хотілося би, щоб наша архідієцезія також почала рухатись у цьому напрямку. У нас є багато побожних і мудрих священників, яким є що сказати, надіюсь з часом на цьому каналі хтось із них появиться.
На сьогодні на каналі 17 відео, що об’єднані у 3 групи: Віра та Душа, Віра та Сенси, Катехиза. Чому саме так?
Я не люблю хайпу, особливо в духовних речах. Ми живемо в такий час, коли прийнято використовувати певні маркетингові моделі, щоби зібрати аудиторію. Я до таких стратегій ставлюся дуже скептично. Ті назви означають те, що вони означають. Там немає якихось провокаційно-сенсаційних зачіпок. Серія Віра та Сенси, з ведучою п. Іриною Дригуш є призначена для віруючих, мислячих і шукаючих. Зараз є велика кількість людей, які загубилися у цьому житті та шукають його сенсу. Мій шлях покликання до священства – це був також шлях пошуку сенсу життя. Я також надіюсь, що хтось з тих людей, які шукають і глибше мислять, навіть якщо вони не глибоко воцерковлені, але інтуїтивно шукають чогось сенсовного і Божого, знайдуть щось для себе в цих розмовах. Розмови з цієї серії дають відповіді на глибші питання, екзистенційні, людські, інколи трохи філософські. Це діалоги з пограниччя віри, розуму, та викликів породжених нашою щоденністю. Я свідомий, що це питання не найпростіші, глибші. Більшість аудиторії люблять просте і коротке послання. Ми свідомо запланували ці розмови довшими – 45-60 хв, розуміючи, що це не буде для всіх, а лише для тих, хто має час і відвагу зупинитися і взяти участь у цій розмові. Ці відео не є якимись повчаннями, а радше розмовами чи роздумами вголос. Це розмови, які хочуть втягнути слухача, змусити його задуматись і розбудити прагнення спільно шукати відповідей на ці важливі питання. Шукати опираючись на Божому Слові і на вірі в Ісуса Христа.
Серія Віра та Душа – це розмова з п. Юлією Тереєвою, магістром психології та практикуючою католичкою. Вона зауважила, що багато людей цікавлять питання з пограниччя віри та психології. Психологія зараз є популярна і значною мірою це слушно, бо вона є спробую давати відповіді користаючи з людського розуму і досвіду. Є люди, які будучи християнами хочуть дізнатися як можна погодити ці дві сфери. У міру наших знань, та компетенції ми з п. Юлією пробуємо роздумувати і давати відповіді (вона більше зі сторони психології, я – з духовної сторони) на ті питання, які доходять до мене від вірних і які загалом стосуються “душевних справ”. Я вважаю, що добра автентична віра і мудра психологія допомагають одне одному і не мусять суперечити один одному. Натомість, є недобра психологія і є фанатична, спотворена чи поверхнева віра. Ось тут вони можуть між собою суперечити. Ми намагаємось шукати, де автентична віра зустрічається з мудрою психологією та давати відповіді на конкретні проблеми породжені людським досвідом страху, тривоги, інших душевних переживань.
І розділ «Катехизи» – це записи катехиз, які я вже третій рік веду при парафії. Ми починали з простіших катехиз – йшли по заповідях, молитві «Отче наш», Символі віри як навчає Катехизм. Пройшовши ці основні моменти, на третьому році я вирішив взяти книгу Діянь Апостолів як певний фундамент для роздумів про життя перших християн. Через їхню ревність, любов, віру показати, чого ми, християни ХХІ ст., можемо і повинні навчитися для себе. При нагоді роздумів над книгою Діянь торкаємось катехитичних питань зі сфери моралі чи догматики, молитви та автентично християнського життя в контексті нашої епохи. Ці катехизи мабуть не зовсім класичні, де просто розбираємо катехизмові правди. Стараюсь їх подавати в контексті Традиції, життя Святих, але також досвіду і практики Церкви і звичайно теж мого досвіду віри та душпастирства. Бо не вдасться добре про Господа говорити, не даючи власного свідчення, не пропускаючи науку через себе, своє життя.
Минуло трохи більше, ніж два місяці. Які бачите за цей короткий час плоди?
Це добре питання, але складне, бо плоди може оцінити лише Господь Бог. Напевно якщо мати трохи покори, то сильно говорити про добрі плоди не випадає. Я тільки скажу, що я надіюся, що цей канал принесе добрі плоди. Вже є певні позитивні відгуки, вони мене звичайно тішать, хоча я, як душпастир, свідомий, що вони не є і не можуть бути мірилом вартості тої чи іншої праці. Мені дуже подобаються слова апостола Павла, котрий виражає свою байдужість до людських оцінок його служіння. Врешті, апостол відмовляється сам оцінювати плоди своєї праці. Єдиний, хто має право судити і суд якого має значення – це Господь. Це дуже правильний принцип.
Є багато добрих відгуків, я вдячний також багатьом священникам, які підтримали, бо кожен такий голос надихає. Особливо, якщо йдеться про людину не дуже відважну, як я. Тому я вдячний братам у священстві та людям доброї волі, які підтримали та сказали, що хочуть щось таке бачити і чути.
Чи можете назвати ситуації, коли у цьому новому служінні Ви досвідчили, що Бог діє тут і тепер?
Періодично є такі знаки. Я людина дуже логічна і трохи критична. Вважаю, що кожен тверезо мислячий душпастир, окрім глибокої віри, має володіти прикметами розсудливості та здорового критицизму, тобто не бути легковірним. Намагаючись не піддаватись духовній ейфорії чи сентиментальним поривам, все ж можу ствердити, що були такі моменти, які насправді дуже сильно торкалися. Бувало так, що готував якусь катехизу. Я сам її оцінював дуже скромно, а для якоїсь людини вона дала відповідь на серйозну дилему в житті. І це безумовно дія Божої благодаті. Мене дуже тішить, що цю скромну справу, яку я розпочав зі своїми помічниками, Бог використовує в своїх планах спасіння. Коли бачиш, що Бог діє в твоєму житті і використовує як своє знаряддя, незважаючи на твою грішність, слабкість, помилки – це не може не зворушувати. Не зважаючи ні на що, Бог в нас вірить і не розчаровується.
До катехиз завжди готуюсь, маю чітку тему і план. Я проводжу катехизу вживу перед кількома десятками людей. І вони на мене та хід катехизи також впливають, слухачі можуть ставити питання. Бувало, що я в силу поставлених запитань чи в силу певного натхнення відходив від теми і цей відхід когось торкнувся. Були такі моменти, коли я відійшов від теми і потім собі дорікав за це, бо не сказав всього запланованого. Але згодом з’являється людина, яка дякує за цей власне “відступ”. Тоді починаєш розуміти, що Бог є Тим, хто керує, не ти. Ми лише знаряддя, які мають бути чуйні, слухняні і вірні.
Інша категорія таких знаків, це коли різні люди починають одночасно, не домовляючись, незалежно одне від одного плекати в серці якусь одну і ту ж Божу справу. Потім при “випадковій” зустрічі відкриваються ці наміри сердець.
Наприклад, так було в нас з отцем Маріушем з Видавництва Св. Павла у Львові. Я йому зателефонував і ми почали розмовляти про молебні перших субот до Непорочного Серця Марії. Виявилося, що він сам давно думає про те, щоби зробити такі буклетики українською мовою. Я мав таку саму думку. В цьому самому часі мій добрий друг розповідає, що з дружиною служать в Фатімському апостоляті і він готовий пожертвувати гроші на цей проєкт. Я переклав, о. Маріуш видав, а друг це профінансував. Ти не можеш не дивуватися, бо це трохи більше, ніж просто випадковий збіг обставин. Такі моменти надихають та є проявом дії Духа Святого і важливості тривати і розпізнавати в спільноті Церкви.
Розмовляла Аліна Петраускайте
