Директор «Карітас-Спес Україна» отець В’ячеслав Гриневич взяв у Римі участь у засіданнях Міжнародної католицької комісії в справах міграції та в заходах, організованих конфедерацією «Caritas Internationalis», мавши також зустріч із Папою Левом XIV. У розмові з ватиканськими медіа він розповів про виклики, які стоять перед благодійною організацією, зокрема, з огляду на наближення зими, і наголосив, що головна сила служіння полягає у присутності поруч і вірності Євангелію.
Бути голосом України на міжнародних церковних майданчиках і водночас не втрачати головного – вірності своїй місії та живого слухання людини в потребі. Перебуваючи з робочим візитом у Римі, директор Релігійної місії «Карітас-Спес Україна» отець В’ячеслав Гриневич, SAC, узяв участь у засіданнях Міжнародної католицької комісії в справах міграції. та робочих груп Caritas Internationalis, а у четвер, 19 листопада 2026 р., разом з колегами з різних країн світу зустрівся з Папою Левом XIV. В інтерв’ю для ватиканських медіа священник розповів про те, як сьогодні нагадувати світові про Україну напередодні зими та у чому полягає справжня тотожність і серце «Карітасу».
Отче В’ячеславе, розкажіть, будь ласка, з якої нагоди Ви перебуваєте в Римі та які зустрічі вже вдалося провести?
Рим не дарма є центром, серцем усієї Церкви – тут найбільш зосереджена сила духовної влади. Я прибув сюди за дорученням Голови Конференції єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні єпископа Віталія Скомаровського. Перша важлива зустріч відбулася в межах Комісії у справах мігрантів при Святому Престолі, яка займається питаннями міграції в усьому світі. Я представляв там Україну: ми обговорювали актуальні виклики, а також обирали нове керівництво цієї комісії. Другий важливий етап – зустріч робочих комісій та комітетів Caritas Internationalis, де ми працювали над ревізією стратегічного плану діяльності мережі до 2030 року. Вчора, як такий підсумок нашої зустрічі, було скромне святкування ювілею 75-річчя Caritas Internationalis. Для мене особисто це була нагода висловити вдячність від імені України за всіляку допомогу для наших партнерів та людям, які є поруч із нашим народом у цей час. А гарним підсумком усього стала сьогоднішня зустріч із Папою Левом, який прийняв нас у Ватикані та звернувся до нас зі своїм словом.
Чи вдалося під час зустрічі Комісії у справах мігрантів донести український досвід та порушити проблему наших біженців?
Насправді є відчуття, що світ поступово забуває про Україну. Звісно, у світі є й інші виклики, і вони так само дуже важливі, бо кожне життя є цінним і має свою духовну вартість та гідність. Але ми відчуваємо, що потрібно їхати, говорити, підкреслювати. Можливо, варто шукати трохи іншу форму комунікації, бо, на жаль, багато хто втомлюється слухати про війну в Україні. Проте наше завдання як українців – говорити, не боятися і бути свідченням.
Коли тобі ставлять традиційне запитання: «Як справи?», ти часом не знаєш, що відповісти. Я так і кажу: «Я не знаю, як відповісти на це запитання». І одразу виникає пауза. Але це і є першим свідченням того, що переживають мільйони українців. Нагадувати про це і свідчити для інших – у цьому, можливо, і полягає наша місія зараз. На зустрічах у малих групах – наша якраз стосувалася європейського регіону – я підкреслював важливу роль Європи для нас. Не варто забувати, що в Україні попереду зима, і багато наших людей, аби її пережити, можуть поїхати до різних європейських країн.

Від початку повномасштабного вторгнення родина «Карітас» активно підтримує Україну. Чи відчувається зараз, що обсяги цієї допомоги зменшилися?
Звичайно, вона зменшилася – як і в усіх благодійних організаціях, що несуть служіння. Але головна зміна полягає в тому, що гуманітарна допомога набула інших форм. На початках партнери зверталися до нас із запитанням: «Ви краще знаєте, що потрібно, скажіть нам». Зараз же це переважно дуже чітко й детально прописані плани: на який саме вид допомоги і в якому регіоні мають бути витрачені кошти. Раніше ми могли більше впливати на вибір регіонів, а тепер орієнтуємося на пріоритети партнерів і держав. Через це стало менше можливостей для так званої надзвичайної допомоги, де потрібна максимальна гнучкість. Адже сьогодні в першу чергу допомоги потребують Харків чи Херсон, а завтра стається ситуація в Києві, коли люди залишаються без опалення, і потрібно терміново розгортати намети обігріву. У таких умовах реагувати складніше, бо гнучкості стало менше.
Тобто зараз пріоритетом для «Карітас-Спес Україна» є допомога людям у перезимуванні?
Так, справді. Звісно, тривають і наші постійні програми підтримки – відбудова житла, грошова допомога в різних регіонах. Але найбільшим викликом, масштаби якого ми не можемо до кінця прорахувати, є саме питання зимування. Як допомогти людям витримати, бути стійкими під час цієї зими – це сьогодні головне завдання.
Серед різноманітних проєктів, які реалізує «Карітас-Спес», який Ви вважаєте найцікавішим або найперспективнішим?
Поняття «цікавості» для кожного своє. Для мене зараз надзвичайно важливим і перспективним є проєкт активації парафіяльних осередків. Ми прагнемо розвивати саму концепцію «Карітасу», адже «Карітас» – це насамперед те, що ми маємо в серці, що народжується з наших відносин із Господом Богом. Наша сила – у парафіях, які відчувають у серці прагнення до служіння. І тут ідеться не завжди про гроші чи фінанси. Це про залученість, про бажання побути поруч з іншою людиною, повернути їй надію, якої ми всі сьогодні так потребуємо. Сила не в коштах, а в людських серцях і в тому служінні, яке ми звершуємо.
Загалом відокремити якийсь один проєкт складно. Коли ти приїжджаєш в осередок і зустрічаєш людину, ти не питаєш, за яким проєктом вона отримує допомогу. Ти питаєш: «Як ти? Чи все добре?», намагаєшся поговорити. Як пише Папа Лев у Апостольському напоумленні Dilexi te, бідність має різні вирази обличчя. Так само й війна породжує різні обличчя бідності. Людина може їхати на хорошому автомобілі, але залишитися без дому, без чоловіка чи дитини – хіба це не бідність? Це бідність із «окрасою» певного минулого статку. А для когось іншого бідність – це чекання чоловіка з полону або дитини, яка опинилася по той бік лінії фронту.
Звертаючись до учасників зустрічі «Caritas Internationalis», Папа говорив про необхідність «залишатися міцно вкоріненими у своїй християнській ідентичності». Що для Вас особисто означають ці слова?
Ідентичність «Карітасу» – це вірність Господу. На мою думку, тут важливо зосередитися на слові «слухати». По-перше, слухати Господа, Який промовляє в молитві й скеровує наше серце та сумління до дії. По-друге – слухати людину в потребі, а також того, хто має можливість допомогти. Ми часто не можемо допомогти всім фізично чи матеріально – це неможливо. Але найважливіше – дати людині відчуття присутності Господа. Ось це і є серцем «Карітасу»: ту любов, яку отримуєш від Бога, віддавати людям. Бачити таку кількість потреб навколо і розуміти, що можливостей щораз менше – це духовно й психологічно дуже складно, але саме присутність поруч є ключовою.
Що особисто для Вас означає служіння в «Карітас-Спес»?
Для мене як для українця це можливість бути долученим до чогось по-справжньому важливого. А як для священника – це місце, де реалізується моє покликання під час війни. Тут ти не просто керівник великої організації, а насамперед пастир, який дбає про духовний вимір і дивиться з перспективи Церкви на те, як організація може розвиватися та служити ближньому.

Ви щодня працюєте в центральному офісі в Києві. Чи вдається виїжджати на місця, щоб не втрачати живого контакту з регіональними осередками?
Так, такі виїзди є невід’ємною частиною служіння. Проте сьогодні й сам центральний офіс перебуває в епіцентрі викликів. Якщо раніше я присвячував багато часу поїздкам у найскладніші регіони, куди дозволяли дістатися, то зараз розумію, що не маю права занедбати відповідальність за власну команду. Люди, які працюють поруч зі мною, так само перебувають у потребі, переживають втрати й випробування. Коли починаєш дізнаватися їхні особисті історії, розумієш, що потребуючих не обов’язково шукати десь далеко – вони прямо перед тобою.
Водночас усі ці історії дають імпульс говорити й ділитися ними з тими, кого я зустрічаю, особливо з іноземними партнерами. Кожен із нас носить у собі цей образ війни – можливо, ще не до кінця осмислений і висловлений. Але це складний досвід, який має бути почутим – передусім Господом, чого ми прагнемо, а також небайдужими людьми, добродіями, які слухають, підтримують і залишаються поруч.







