Отець В’ячеслав Гриневич: сила «Карітасу» – не кошти, а людські серця

Отець В’ячеслав Гриневич, SAC, у студії ватиканських медіа

Директор «Карітас-Спес Україна» отець В’ячеслав Гриневич взяв у Римі участь у засіданнях Міжнародної католицької комісії в справах міграції та в заходах, організованих конфедерацією «Caritas Internationalis», мавши також зустріч із Папою Левом XIV. У розмові з ватиканськими медіа він розповів про виклики, які стоять перед благодійною організацією, зокрема, з огляду на наближення зими, і наголосив, що головна сила служіння полягає у присутності поруч і вірності Євангелію.

Бути голосом України на міжнародних церковних майданчиках і водночас не втрачати головного – вірності своїй місії та живого слухання людини в потребі. Перебуваючи з робочим візитом у Римі, директор Релігійної місії «Карітас-Спес Україна» отець В’ячеслав Гриневич, SAC, узяв участь у засіданнях Міжнародної католицької комісії в справах міграції. та робочих груп Caritas Internationalis, а у четвер, 19 листопада 2026 р., разом з колегами з різних країн світу зустрівся з Папою Левом XIV. В інтерв’ю для ватиканських медіа священник розповів про те, як сьогодні нагадувати світові про Україну напередодні зими та у чому полягає справжня тотожність і серце «Карітасу».

Отче В’ячеславе, розкажіть, будь ласка, з якої нагоди Ви перебуваєте в Римі та які зустрічі вже вдалося провести?

Рим не дарма є центром, серцем усієї Церкви – тут найбільш зосереджена сила духовної влади. Я прибув сюди за дорученням Голови Конференції єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні єпископа Віталія Скомаровського. Перша важлива зустріч відбулася в межах Комісії у справах мігрантів при Святому Престолі, яка займається питаннями міграції в усьому світі. Я представляв там Україну: ми обговорювали актуальні виклики, а також обирали нове керівництво цієї комісії. Другий важливий етап – зустріч робочих комісій та комітетів Caritas Internationalis, де ми працювали над ревізією стратегічного плану діяльності мережі до 2030 року. Вчора, як такий підсумок нашої зустрічі, було скромне святкування ювілею 75-річчя Caritas Internationalis. Для мене особисто це була нагода висловити вдячність від імені України за всіляку допомогу для наших партнерів та людям, які є поруч із нашим народом у цей час. А гарним підсумком усього стала сьогоднішня зустріч із Папою Левом, який прийняв нас у Ватикані та звернувся до нас зі своїм словом. 

Чи вдалося під час зустрічі Комісії у справах мігрантів донести український досвід та порушити проблему наших біженців?

Насправді є відчуття, що світ поступово забуває про Україну. Звісно, у світі є й інші виклики, і вони так само дуже важливі, бо кожне життя є цінним і має свою духовну вартість та гідність. Але ми відчуваємо, що потрібно їхати, говорити, підкреслювати. Можливо, варто шукати трохи іншу форму комунікації, бо, на жаль, багато хто втомлюється слухати про війну в Україні. Проте наше завдання як українців – говорити, не боятися і бути свідченням.

Коли тобі ставлять традиційне запитання: «Як справи?», ти часом не знаєш, що відповісти. Я так і кажу: «Я не знаю, як відповісти на це запитання». І одразу виникає пауза. Але це і є першим свідченням того, що переживають мільйони українців. Нагадувати про це і свідчити для інших – у цьому, можливо, і полягає наша місія зараз. На зустрічах у малих групах – наша якраз стосувалася європейського регіону – я підкреслював важливу роль Європи для нас. Не варто забувати, що в Україні попереду зима, і багато наших людей, аби її пережити, можуть поїхати до різних європейських країн.

Під час свого візиту до України у жовтні 2026 року Апостольський елемозинарій арх. Луїс Марін де Сан-Мартін зустрівся з керівництвом “Карітас-Спес-Україна”

Від початку повномасштабного вторгнення родина «Карітас» активно підтримує Україну. Чи відчувається зараз, що обсяги цієї допомоги зменшилися?

Звичайно, вона зменшилася – як і в усіх благодійних організаціях, що несуть служіння. Але головна зміна полягає в тому, що гуманітарна допомога набула інших форм. На початках партнери зверталися до нас із запитанням: «Ви краще знаєте, що потрібно, скажіть нам». Зараз же це переважно дуже чітко й детально прописані плани: на який саме вид допомоги і в якому регіоні мають бути витрачені кошти. Раніше ми могли більше впливати на вибір регіонів, а тепер орієнтуємося на пріоритети партнерів і держав. Через це стало менше можливостей для так званої надзвичайної допомоги, де потрібна максимальна гнучкість. Адже сьогодні в першу чергу допомоги потребують Харків чи Херсон, а завтра стається ситуація в Києві, коли люди залишаються без опалення, і потрібно терміново розгортати намети обігріву. У таких умовах реагувати складніше, бо гнучкості стало менше.

Тобто зараз пріоритетом для «Карітас-Спес Україна» є допомога людям у перезимуванні?

Так, справді. Звісно, тривають і наші постійні програми підтримки – відбудова житла, грошова допомога в різних регіонах. Але найбільшим викликом, масштаби якого ми не можемо до кінця прорахувати, є саме питання зимування. Як допомогти людям витримати, бути стійкими під час цієї зими – це сьогодні головне завдання.

Серед різноманітних проєктів, які реалізує «Карітас-Спес», який Ви вважаєте найцікавішим або найперспективнішим?

Поняття «цікавості» для кожного своє. Для мене зараз надзвичайно важливим і перспективним є проєкт активації парафіяльних осередків. Ми прагнемо розвивати саму концепцію «Карітасу», адже «Карітас» – це насамперед те, що ми маємо в серці, що народжується з наших відносин із Господом Богом. Наша сила – у парафіях, які відчувають у серці прагнення до служіння. І тут ідеться не завжди про гроші чи фінанси. Це про залученість, про бажання побути поруч з іншою людиною, повернути їй надію, якої ми всі сьогодні так потребуємо. Сила не в коштах, а в людських серцях і в тому служінні, яке ми звершуємо.

Загалом відокремити якийсь один проєкт складно. Коли ти приїжджаєш в осередок і зустрічаєш людину, ти не питаєш, за яким проєктом вона отримує допомогу. Ти питаєш: «Як ти? Чи все добре?», намагаєшся поговорити. Як пише Папа Лев у Апостольському напоумленні Dilexi te, бідність має різні вирази обличчя. Так само й війна породжує різні обличчя бідності. Людина може їхати на хорошому автомобілі, але залишитися без дому, без чоловіка чи дитини – хіба це не бідність? Це бідність із «окрасою» певного минулого статку. А для когось іншого бідність – це чекання чоловіка з полону або дитини, яка опинилася по той бік лінії фронту.

Звертаючись до учасників зустрічі «Caritas Internationalis», Папа говорив про необхідність «залишатися міцно вкоріненими у своїй християнській ідентичності». Що для Вас особисто означають ці слова?

Ідентичність «Карітасу» – це вірність Господу. На мою думку, тут важливо зосередитися на слові «слухати». По-перше, слухати Господа, Який промовляє в молитві й скеровує наше серце та сумління до дії. По-друге – слухати людину в потребі, а також того, хто має можливість допомогти. Ми часто не можемо допомогти всім фізично чи матеріально – це неможливо. Але найважливіше – дати людині відчуття присутності Господа. Ось це і є серцем «Карітасу»: ту любов, яку отримуєш від Бога, віддавати людям. Бачити таку кількість потреб навколо і розуміти, що можливостей щораз менше – це духовно й психологічно дуже складно, але саме присутність поруч є ключовою.

Що особисто для Вас означає служіння в «Карітас-Спес»?

Для мене як для українця це можливість бути долученим до чогось по-справжньому важливого. А як для священника – це місце, де реалізується моє покликання під час війни. Тут ти не просто керівник великої організації, а насамперед пастир, який дбає про духовний вимір і дивиться з перспективи Церкви на те, як організація може розвиватися та служити ближньому.

Щомісяця у центральному офісі “Карітас” відбувається день зосередження. Нещодавно в ньому взяв участь Апостольський нунцій арх. Кульбокас (© Caritas-Spes)

Ви щодня працюєте в центральному офісі в Києві. Чи вдається виїжджати на місця, щоб не втрачати живого контакту з регіональними осередками?

Так, такі виїзди є невід’ємною частиною служіння. Проте сьогодні й сам центральний офіс перебуває в епіцентрі викликів. Якщо раніше я присвячував багато часу поїздкам у найскладніші регіони, куди дозволяли дістатися, то зараз розумію, що не маю права занедбати відповідальність за власну команду. Люди, які працюють поруч зі мною, так само перебувають у потребі, переживають втрати й випробування. Коли починаєш дізнаватися їхні особисті історії, розумієш, що потребуючих не обов’язково шукати десь далеко – вони прямо перед тобою.

Водночас усі ці історії дають імпульс говорити й ділитися ними з тими, кого я зустрічаю, особливо з іноземними партнерами. Кожен із нас носить у собі цей образ війни – можливо, ще не до кінця осмислений і висловлений. Але це складний досвід, який має бути почутим – передусім Господом, чого ми прагнемо, а також небайдужими людьми, добродіями, які слухають, підтримують і залишаються поруч.

Схожі новини:

Поширити новину: