Папа поспілкувався з журналістами на борту літака про Апостольську подорож

Під час перельоту з Ліми до Риму Лев XIV відповів на запитання журналістів: він з радістю та вдячністю розповів про надзвичайні прояви прихильності, які отримав у Латинській Америці, зізнався, що відчув «спокій», коли дізнався, що доведеться робити операцію на легенях. Він ще раз наголосив, що не є політиком, хоча «у деяких країнах намагаються підштовхнути мене вправо чи вліво», а говорить про Євангеліє.

Про це повідомляє Vatican News.

Якби він міг вибрати назву для цієї подорожі до Латинської Америки, то назвав би її «Magnifica humanitas», як і свою енцикліку, настільки прекрасним був досвід «зустрічі з людьми, різними культурами, різними народами, різними містами та сільськими районами», що дозволив усвідомити «великий дар людства як Божого створіння». Так Лев XIV під час повернення з Ліми до Риму виявив своє захоплення щойно завершеною шостою Апостольською подорожжю, під час якої він відвідав Уругвай, Аргентину та Перу. «Дякую за вашу працю, сподіваюся, я вас надто не втомив», – сказав Святіший Отець 82 журналістам, які супроводжували його під час цього тривалого паломництва трьома країнами. «Це була, як мені здається, чудова подорож у багатьох аспектах», – зазначив Папа англійською мовою, а іспанською висловив особисту вдячність Богові, народам, громадам та країнам, які приймали його протягом цих днів: «У тому досвіді, який ми змогли розділити цими днями – у людському та релігійному досвіді, у цьому досвіді побожності та віри – є велика цінність».

У вівторок, 17 листопада 2026 р., приблизно о 8:50 місцевого часу в римському аеропорту Фюмічіно приземлився літак, яким Папа повернувся зі своєї чергової Апостольської подорожі. Як завжди, повертаючись з міжнародної подорожі, Лев XIV охоче відповів на запитання кількох журналістів, розділених за мовами. «Якщо хтось хоче поставити запитання, я готовий спробувати відповісти на кілька», – пожартував він. Йому було поставлено запитання щодо актуальних тем, таких як його здоров’я, операція з видалення пухлини та витривалість, яку він продемонстрував останніми днями, економічні та соціальні труднощі Аргентини та зустрічі з Мілеєм, можливі майбутні подорожі (серед яких – до його батьківщини, США) та принципові питання у світі та в Церкві, включаючи можливий перегляд Апостольського листа motu proprio «Traditionis Custodes».

Хуан Карлос Паульє (Zorrilla Media): Як Ви почуваєтеся? Чи здивувала Вас та витривалість, яку Ви продемонстрували під час цієї подорожі?

Інші вражаються мною. Я хочу подякувати Богові. Правда в тому, що з першого тижня – минуло трохи більше місяця, як відомо всьому світу, мені довелося пережити досить складну операцію, – але з самого початку ця подорож була запланована, і я хотів її здійснити. Тож, з Божою допомогою та силою молитов – я отримував повідомлення про них буквально з усього світу – і завдяки певній рішучості, яку маю, а також за підтримки лікарів, я побачив, що це насправді можливо. Я не в повній формі, але почуваюся досить добре. А витривалість – це один із дарів, які Господь мені дав.

Якщо говорити про Уругвай, який тепер здається віддаленим у часі, то одним із Ваших висловлювань було те, що не слід плутати малість із незначністю. Який конкретний приклад може подати Уругвайська Церква іншим спільнотам? Чому Ви вирішили відвідати таку країну, як Уругвай, і яких результатів Ви очікуєте від свого візиту для уругвайських католиків, а також для суспільства загалом, яке є настільки світським?

Зараз листопад, наближається період Адвенту та Різдва, і я думаю, наприклад, про вертеп, про ті маленькі селища, куди Ісус приходив зі своїм посланням, про те, як маленька громада може здійснити великі речі – не тому, що вони самі по собі величезні, а тому, що віра починається з гірчичного зерна. В Уругваї ми всі побачили – і, можливо, дехто був справді здивований – реакцію католицької спільноти, і не тільки, яка була дуже сильною. Крім того, завдяки щасливому збігу обставин під час планування, ми мали змогу взяти участь у святкуванні на честь Богоматері Тридцяти Трьох, дуже важливого свята в історії католицької громади в Уругваї. Отже, з огляду на ці обставини стає зрозуміло, що також у країні, яку вважають світською, де багато людей більше не практикують віру чи релігію, де участь у богослужіннях, можливо, обмежена або взагалі відсутня, Церква, вірні, християни мають багато чого сказати, і реакція в ці дні була чудовою, і я вірю, що вона залишила слід.

Елізабетта Піке (La Nación) Дякуємо, Святіший Отче, за цю чудову подорож, і ми висловлюємо Вам свої похвали, бо ми просто виснажені. Під час Вашого перебування в Аргентині Ви кілька разів зустрічалися з президентом Хав’єром Мілеєм. Чи можете Ви розповісти, як пройшли ці зустрічі і яке, на Вашу думку, було найважливіше послання для уряду Хав’єра Мілея? Ще одне важливе запитання, яке залишилося без відповіді: Ви добре знали Папу Франциска, чому ж він ніколи не відвідав Аргентину?

На друге запитання я не відповідатиму, бо не можу претендувати на те, щоб читати думки Франциска, хоч я й був його співробітником і знав його впродовж останніх кількох років і також трохи раніше. Але чому б не залишити простору для таємниці, ми можемо запитати про це у нього самого.

Я зустрічався з президентом Мілеєм ще в Римі, коли він приїжджав до Ватикану. Щодо Франциска, то вони, звичайно, політично представляли дуже різні позиції. Проте, судячи з усього, вони, здавалося, ладнали між собою. Я наголошую на тому, що послання, яке я хочу передати, яке я хочу донести, не є політичним, і хоча в деяких країнах є люди, які намагаються підштовхнути мене вправо чи вліво, які критикують мене чи не критикують, я говорю про Magnifica humanitas, і про це я говорив із президентом Мілеєм, говорячи про повагу до людської особи, закликаючи приділяти більше уваги насамперед найбіднішим у аргентинському суспільстві. Так, ми обговорювали економічні питання, деякі труднощі, з якими країна досі стикається, починаючи з моменту його приходу до влади тощо. Але насамперед між нами виникло, так би мовити, взаєморозуміння щодо визнання цінності життя, цінності людини на всіх етапах її існування, адже ми маємо прагнути співпрацювати саме в цьому напрямку. Наша розмова йшла саме в цьому напрямку, і він, як ви могли помітити як під час прибуття, так і під час прощання, виявив готовність почути це послання; тому я вважаю, що в цьому сенсі зустріч була дуже позитивною.

Памела Франческато (Canal 5 Noticias) Перед Вашим приїздом Аргентина переживала – і досі переживає – важкі, похмурі часи в багатьох аспектах. Після Вашого від’їзду, після того, як ми почули Ваші слова, сьогодні в Аргентині на телебаченні та радіо говорять лише про Вас, і Ви залишили після себе чудові та дуже сильні спогади. Суспільство потребувало Вашого голосу, Вашої величної людськості, (почути), що ми маємо й надалі залишатися людьми. Яку пораду Ви можете нам дати? Яке Ваше бачення?

Я вважаю, що ми всі усвідомлюємо, як нас затягують алгоритми та поляризація, яка не є випадковою, а в багатьох ситуаціях спровокована навмисно. І я вірю, що ви відіграєте дуже важливу роль у тому, щоб допомогти всім подолати цю форму поляризації та сказати: подивімося, що відбувалося в Аргентині останніми днями. Як це можливо, що праві, ліві, всі ми були там, на вулиці, святкували та тішилися чимось, що набагато важливіше за політичну дискусію? Особисто я твердо вірю, що в посланні Ісуса Христа – поважаючи при цьому тих, хто не є християнами і обирає інший шлях – міститься заклик будувати мости, шукати примирення; так ми зможемо знову відкрити для себе, що існують аспекти людства, набагато глибші за те, що спричиняє розбрат, ненависть і поляризацію. Мені хотілося б думати, що, принаймні, цей візит допоміг пробудити в серцях багатьох людей усвідомлення того, що ми можемо змінити спосіб мислення, можемо думати інакше. Розбіжності в думках залишатимуться й надалі, але не потрібно доходити до того, щоб вживати настільки агресивну лексику, створювати розколи навіть усередині сімей; у нас є здатність до діалогу, до любові, до єднання. Тож сподіваймося, що, знову сіючи насіння надії та послання єдності попри труднощі та відмінності, ми завжди шукатимемо рішення заради спільного блага, заради блага народу.

Серхіо Рубін (Clarín) В Аргентині існував великий середній клас, який зазнав неймовірного соціального занепаду, нібито відбулася війна, якої насправді не було, але яка мала всеосяжні наслідки. Зараз триває процес адаптації. Що можна сказати з огляду на соціальну доктрину Церкви? Адже є люди, які докладають величезних зусиль, які страждають, і чому існує ця аморальна ситуація, коли Аргентина, маючи стільки багатства й інтелігенції, не може піднятися з колін?

Не вдаючись до лекції з економіки, скажу, що сьогодні існують питання чи аспекти міжнародного рівня, які сприяли виникненню такої серйозної ситуації, що спричиняє стільки проблем середньому класу, не кажучи вже про бідних. Я вважаю, що й у цьому випадку ми повинні заохочувати всіх – народ, громадян, а також політичну еліту – зрозуміти, як працювати разом, щоб відбудувати та покращити умови життя всього народу. У деяких випадках це передбачає міжнародну співпрацю та пошук вирішень тих труднощів, які, скажімо, спричиняють серйозні конфлікти або мають економічні наслідки для населення. Ми всі маємо зосередитися на спільному благу. Часто малі підприємства, якщо отримують підтримку, можуть зробити більше для створення робочих місць і дещо зміцнити можливості середнього класу, але дуже важливо заохочувати не лише окремих людей шукати спосіб жити з надією, а й великих гравців – дотримуватися цінностей заради загального блага. Ми працюємо у світі, де дедалі менша кількість людей зосереджує дедалі більше багатства. Накопичення багатства – це також тема, яку розглядає соціальна доктрина: як розподілити його дещо ефективніше, а точніше – набагато ефективніше, щоб не відбувалося скорочення чи зникнення середнього класу, щоб зміцнювався робітничий клас, люди та рухи, а навпаки – щоб він зміцнювався, сприяючи співпраці між людьми та рухами, щоб вони могли жити більш гідно.

Фатіма Салдонід (Перуанське суспільне телебачення) Святіший Отче, Ви знаєте, що ми дуже сердечні, любимо розпростерті обійми та виразні жести, і ми трохи занепокоїлися, побачивши кадри, як у Вас кинули розарій. Але Ви ж знаєте, що все це було зроблено з любов’ю, бо всі прагнули бути поруч із Вами. Ви сказали, що під час свого служіння в Перу Ви навчилися бути єпископом, а потім під час цієї подорожі ще трохи більше навчилися бути Наступником святого Петра. Що Вас найбільше зворушило і що це дає Вам з огляду на майбутнє Вашого служіння в Церкві? Є одна річ, якої інші не розуміють: Ви – наш батько, але наш тато поїхав. Коли він повернеться?

Гаразд, останнє запитання ми пропустимо, бо я не знаю, куди поїду наступного року, не кажучи вже про майбутнє. І скористаюся нагодою, щоб сказати: організація місць для візиту Папи – це величезна робота, і я дякую всім громадам: Лімі, яка має більше ресурсів, але зробила велику роботу; Пукальпі, яка має менше ресурсів, але багато тепла в багатьох сенсах, – вона теж доклала зусиль, щоб провести вчорашні заходи. А ще Куско, Чіклайо… Я справді хочу подякувати всім, хто працював над цим проєктом. Повертатися занадто часто було б несправедливо щодо них, тож тепер трохи відпочинемо.

Прихильність перуанців, зокрема тієї людини, яка з великою вірою просто хотіла подарувати мені розарій, – це те, що залишається в серці… Можливо, навіть у очах… і що залишає слід у житті людини та свідчить, що тут справді є ентузіазм, тут є глибока віра, є бажання отримати благословення Господа через Його слугу, Папу. Ця близькість сама по собі є посланням для обох сторін. Відтак, це можливість з радістю ділитися вірою, уділяти благословення. Це трохи нагадує епізод з Євангелії: жінка, яка хотіла лише доторкнутися до одягу Христа, щоб отримати Його благословення. Я проїжджав на автомобілі, і вони хотіли доторкнутися до вікна Папи, намагалися прорватися крізь кордони Національної поліції, але вони прагнули пережити, відчути й досвідчити цю віру. Я намагаюся – і дякую Богові за енергію, яку Він мені дає – бути поруч із ними, але я також отримую щось, бо цей ентузіазм, ця віра, ця відданість – це справді Божий дар, яким ділимося з усіма, з усім світом, який став свідком того, що ми пережили. Я дякую Богові, інших слів немає.

Карлос Вільяреаль (RPP Notícias) Одним із ключових аспектів цього візиту було те, що Ви прибули до Перу в дуже складних умовах, таких, як ті, що ми зараз переживаємо. У своїй промові Ви згадали про поточну ситуацію з насильством, феномен «Ель-Ніньо», дощі на півночі країни, яку Ви дуже добре знаєте. Як Ви вважаєте, Святіший Отче, чи зможуть перуанці – віруючі й невіруючі – зберегти в часі той дух єдності, віри та надії, який Ваш візит пробудив у нас? І дозвольте мені також запитати: я знаю, що в Перу Ви зустрілися з людьми, які заявили, що стали жертвами жахливих вчинків з боку членів Церкви. Які почуття викликала у Вас ця розмова, ця зустріч, яку Ви провели з ними?

У певному сенсі, принаймні частково, відповідь є єдиною. Папа, принаймні що стосується мене, був би радий відвідати всі країни світу, якби Господь дав мені достатньо часу, але Папа є один. Він є Вікарієм Христа, а Церква діє на місцевому рівні через єпископів, які є пастирями. І принаймні частина мого послання, яким я ділився з єпископами, полягає в тому, щоб саме вони розвивали досвід віри, який ми пережили в ті дні. Я сказав єпископам: тепер ваша черга продовжувати, не дозволяйте, щоб дари, якими ми ділилися в ці дні, загубилися, а щоб вони й надалі приносили плоди і щоб цей досвід радості, побожності та віри продовжував зростати.

Що стосується потерпілих, то це, звичайно, не вперше, коли я розмовляю з потерпілими в Перу, а також в інших країнах; проте Папа не може вислухати всіх в усьому світі. Тож і це є жестом, що виражає бажання бути поруч із потерпілими, допомогти їм знайти шлях, який, можливо, маленькими кроками, зможе привести їх до справжнього зцілення; водночас це зобов’язання й надалі працювати над запобіганням, щоб подібні речі більше ніколи не траплялися. І це заклик до єпископів та душпастирських працівників у своїх дієцезіях: ви, що найближчі до цих ситуацій, повинні виконувати свій обов’язок, повинні супроводжувати потерпілих; саме ви повинні по-справжньому взяти на себе відповідальність за те, щоб супроводжувати їх і допомагати їм, щоби встановилася справедливість.

Фабіо Маркезе Раґона (Mediaset). Це була дуже гарна, дуже насичена подорож, сповнена зустрічей. Дехто з нас вцілів, але мало не сталося так, що…

Бачу, що там ззаду всі дуже втомилися, не знаю, що там відбувається! (Сміх)

Ми бачили, що Ви виголосили багато промов, здавалося, ніби Ви навіть не відчували втоми. І це спонукало нас замислитися над тим, що Ви пережили несподівану ситуацію з госпіталізацією. Ми хотіли б зрозуміти, як Ви пережили той момент як хворий і чи доведеться Вам і надалі проходити обстеження, лікування, чи щось зміниться у Вашому житті як Папи.

Перша звістка стала несподіванкою, жодних симптомів не було, я почувався добре, і раптом під час обстежень у рамках щорічних профілактичних оглядів, які я зазвичай проходжу вже багато років, було виявлено це, що спочатку виглядало як просто тінь. А потім, провівши додаткові обстеження, зробивши біопсію, лікарі побачили, що там щось є, що це пухлина. Як я вже говорив, я хотів здійснити цю подорож, тому сказав: «Зробімо це негайно». У Божій благодаті я був спокійний, відчував, що це треба зробити, тож ми це зробили; я довіряю нашим лікарям, медичному догляду, і ми рухалися далі. Дякувати Богу, як ви знаєте, все пройшло дуже добре. У тій частині легені, яку видалили, пухлина була повністю локалізована, вона не поширилася далі, тому додаткового лікування щодо неї не потрібно. Задля обережності, як і під час цих щорічних обстежень, потрібно бути уважними. Як я себе почував? У мене є брат, – це загальновідомо, – який зараз переживає набагато складнішу ситуацію, але ми переживаємо це з великою вірою в Господа, як, можливо, знак для людей, які страждають, які, можливо, дуже бояться, – це зрозуміло, чому, – щоб сказати: треба проходити обстеження, профілактика дуже важлива, треба дбати про своє здоров’я. Коли виникає необхідність пройти лікування, не слід надто боятися, а просто робити те, що потрібно. Дякувати Богу, у цьому випадку, також завдяки силі молитов багатьох людей, все пройшло чудово, і я тут як свідок.

Джеррі О’Коннелл (America Magazine) Це була чудова подорож. Побачивши Вас у Перу, я вважаю, що Ваше серце там, хоча Ви перебуваєте в Римі. Вчора в Пукальпі, звертаючись у порту до місіонерів та представників народів Амазонії, Ви сказали: «Ваш вікаріат більший за багато країн. У вас лише 25 священників». Святіший Отче, Ви поїхали до Перу в 1985 році як місіонер. Якщо я не помиляюся, августинці у Сполучених Штатах відгукнулися на заклик Папи Івана XXIII надіслати священників до Латинської Америки. Їх було недостатньо. Ви пробули там двадцять років, а тепер повернулися туди як Папа-місіонер. Ви бачите, що там і досі бракує священників і що навіть у Сполучених Штатах закриваються храми. На Синоді щодо Амазонії відбулася широка дискусія. Було ухвалено пропозицію щодо висвячення «viri probati» – одружених чоловіків зрілого віку. Ця тема також піднімалася під час консультацій в рамках Синоду про синодальність. Чи не говорить Святий Дух через усе це щось Церкві? По-друге, у «Querida Amazonia» Папа Франциск не сказав ні «так», ні «ні» щодо питання висвячення одружених чоловіків, піднятого Синодом про Амазонію. Чи залишається це питання відкритим під час Вашого понтифікату? Чи Ви все ще розглядаєте його? Ви були місіонером, бачили ту реальність.

Щоб трохи роз’яснити ситуацію, я хотів би почати з Чулуканаса, де я розпочав свою місіонерську діяльність. Коли я вперше поїхав до Перу, серед августинців було, мабуть, від 15 до 20 американців і двоє перуанців. Сьогодні серед августинців на півночі Перу, здається, немає американців. Можливо, один, але мені треба трохи подумати. Зате є 35 перуанців. Отже, Святий Дух діє різними шляхами, безперечно, також там, де сприяння покликанням та формація здійснюються, так би мовити, плідно. Залишається відкритою можливість, що в майбутньому з’явиться більше священників, у тому числі й перуанців, які опікуватимуться цими місіонерськими територіями.

Отже, є виклики, які потрібно долати, наприклад, в регіоні Амазонії, де питання покликань було складнішим з багатьох причин. У Перу є сім Апостольських вікаріатів. Вчора ми були в Пукальпі. Пукальпа, Пуерто-Мальдонадо та Ікітос – це три вікаріати, які сьогодні мають найбільше покликань. Інші вікаріати мають їх набагато менше. Попереду багато роботи.

Одне із запропонованих рішень – те, про яке Ви згадуєте. Воно не єдине, і в деяких частинах Церкви може спричинити розколи, оскільки цю ідею не всі сприймають. Як я неодноразово наголошував протягом цього короткого, півторарічного періоду, відколи я став Папою, одним із моїх пріоритетів є насамперед сприяння єдності та сопричастю між нами як членами Церкви. Щоб реалізувати ідею, яку Святий Дух може й надалі підказувати, і яку Він може підказувати не лише мені, а й іншим, ми всі маємо бути готові слухати. Папа не змінює доктрину Церкви. Єпископи повинні слухати. Можливо, у майбутньому деякі речі зміняться. Але наразі я вважаю, що важливою частиною мого служіння в Церкві є зцілення та об’єднання людей. Це трохи нагадує те, що ми говорили про поляризацію навколо політичних питань всередині Церкви в деяких країнах. Перш за все, об’єднаймося. Поміркуймо над тим, якими, на нашу думку, мають бути пріоритети. Потім подивимося, як рухатися далі.

Я добре знаю, що багато людей не погоджуються з таким підходом. Це нормально. Але я тут, і саме це я пропоную в рамках свого служіння. Гадаю, наразі цього достатньо, адже питання щодо одружених чоловіків у духовенстві є складним. Як ми знаємо, є й ті, хто висуває інші пропозиції. Але все це потребуватиме часу, і ми будемо діяти так, як нас поведе Господь.

Сильвія Висоцька (PAP) Під час подорожі Ви дуже часто згадували про свою операцію. Ваші попередники підписували лист про зречення від влади «sub conditione» на випадок можливої коми. Я хотіла запитати, чи Ви також підписали такий лист.

Ні. Наразі я не бачу в цьому потреби, дякувати Богу. Канонічне право вже містить низку положень, що стосуються цієї теми. Це в руках Божих, як я казав ще до того, як мене обрали Папою. Я покладаюся на Нього. Можливо, я це зроблю, гадаю. Але наразі я не бачу в цьому потреби. Дякую.

Валентина Аласракі (N+ Televisa) Останніми днями Ви неодноразово повторювали, що Перу – це Ваш дім, і розповіли нам про все, що дав Вам цей народ і як він Вас змінив. Ви певною мірою є результатом того, що пережили в Перу. Але у Вас є й інша батьківщина – Сполучені Штати, адже саме там Ви народилися. Тому ми хотіли б дізнатися, що саме у Сполучених Штатах сформувало вас, що вам дали Сполучені Штати? Крім того, я знаю, що Ви, можливо, скажете, що не маєте точних дат, але чи можна уявити собі подорож «від Чіклайо до Чикаго» – подорож у США?

Кілька хвилин тому я сказав, що наступні поїздки на 2027 рік ще перебувають на стадії планування. Єдине, що було підтверджено, це поїздка до Кореї на Світовий день молоді. Щодо цього, ну, є кілька варіантів, і ми їх розглядаємо, але наразі стільки, не можу сказати щось більше.

У багатьох речах я – ґрінґо, північноамериканець. Перед Конклавом в одній із газет з’явилася стаття, в якій йшлося про те, що «найменш американським з американців» є Превост. Гадаю, що, до речі, коли я щось кажу, то роблю це відверто й прямо, кажу речі такими, як вони є. Питання мого здоров’я, те, що я говорю про це або навіть кажу: «Ну, я з цим справляюся», не було б типовим у багатьох країнах і в багатьох культурах. У Сполучених Штатах це трапляється дещо частіше. Я не хочу провокувати тут інших запитань, але моя глибока віра в демократію та демократичну участь також є частиною того, що означає бути американцем. Мій спосіб переживання віри, звісно, зазнав глибокого впливу, скажімо, «перетворився» в Перу, але я виріс у сім’ї в США – мультикультурній, але такій, де також живуть вірою. Тож я вважаю, що тут грає роль багато чинників, у тому числі й те, що я сформувався в цій культурі.

Ви знаєте, що Мексика з великим піднесенням чекає на вас…

Дуже дякую!!!

Ви відвідали Ґвадалупську Богородицю в Уругваї, чи можемо ми мріяти, що Ви приїдете й до Мексики?

Звичайно, так. Я був у Ґвадалупі кілька разів. Можете мріяти,але це не буде так швидко… Я приїду, приїду…

Жан-Марі Ґенуа (Le Figaro): Чи переглянете Ви пріоритети на найближчі місяці після цієї справді вражаючої подорожі, яка була для Вас виснажливою і відбулася після вашої операції з 13 жовтня? Крім того, я хотів би поставити Вам три конкретні запитання: чи можете Ви підтвердити, що Святий Престол готує документ про духовне насилля, який передбачатиме канонічні санкції? Чи розглядаєте Ви можливість зробити motu proprio «Traditionis Custodes» більш гнучким? Чи скоро Ви призначите своїх перших нових кардиналів?

Жодних коментарів щодо майбутніх кардиналів. Їх і так ще достатньо, гадаю, зараз їхня кількість становить близько 116 [виборців]; зрештою ми до цього дійдемо.

Духовне зловживання – це дуже серйозна тема в Церкві, і вона вивчається у Ватикані. Документа, готового до оприлюднення, ще немає, але сама концепція – необхідність вирішувати деякі з цих питань на канонічному рівні (а це є однією з проблем, оскільки для здійснення правосуддя потрібно мати, так би мовити, кодифікацію або юридичне формулювання щодо того, як його застосовувати) – залишається досі дуже розмитою, хоча, ймовірно, кожен із нас міг би описати конкретні випадки чи типи ситуацій, у яких це трапляється. Тож ми вивчаємо це питання і працюємо над ним.

«Traditionis Custodes» – це рішення Папи Франциска, і ми й надалі будемо його дотримуватися. «Traditionis Custodes» передбачає можливість надання звільнення або дозволу на відправлення Святої Меси згідно з Vetus Ordo. Отже, ще раз: заради єдності Церкви переважна більшість католиків у світі відправляє літургію за обрядом Другого Ватиканського Собору, який схвалив Павло VI, і ми й надалі це робитимемо. Існує механізм для тих, хто бажає подати прохання про звільнення від цього обов’язку.

[Щодо пріоритетів] Наразі я не відчуваю потреби змінювати темп роботи, дякую, але все й надалі відбуватиметься так, як ми це робили досі.

Джакомо Ґалеацці (La Stampa) Ви проголосували на проміжних виборах. Чого Ви очікуєте зараз, як для своєї країни, так і за її межами, у час, коли в світі поширюються гібридна війна та когнітивна війна? І в Італії ми також відчуваємо наслідки цього. Більше стриманості чи більша поляризація після проміжних виборів?

Я можу лише повторити те, що сказав кілька хвилин тому: я хотів би бачити більше здатності до діалогу, налагодження зв’язків, примирення, менше полеміки, менше війни, менше розбрату. Я знаю, що також і це – мрія, але я знаю, що це можливо. Тож подивимося… Я не роблю політичних коментарів, я пропагую соціальну доктрину Церкви, сподіваючись, що хтось дослухається. Намагаймося завжди сприяти діалогу та здатності слухати.

Схожі новини:

Поширити новину: