Прямуючи до Ассізі для участі в дискусійних панелях форуму, ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Римсько-Католицької Церкви в Україні єпископ Віталій Кривицький SDB завітав до редакції Vatican News. В інтерв’ю для ватиканських медіа він розповів про послання, яке прагне донести до міжнародної спільноти, підготовку парафій дієцезії до чергової воєнної зими та їхню роль як осередків світла й надії для людей. Також єпископ поділився власним досвідом подолання інформаційної втоми й пошуку духовного фундаменту в часи випробувань.
Цього року Міжнародна міжрелігійна зустріч за мир, організована Спільнотою святого Егідія, відбувається 25-27 жовтня в італійському місті Ассізі та має особливе значення. Вона проходить під знаком двох значущих дат – Ювілейного року святого Франциска та 40-річчя історичної міжрелігійної молитви за мир, яку в 1986 році започаткував святий Йоан Павло ІІ. У час, коли світ охоплений новими конфліктами, захід знову збирає релігійних діячів з усього світу під гаслом «Мир беззбройний і обезброюючий».
Ваше Преосвященство, нещодавно Київсько-Житомирська дієцезія отримала нового єпископа-помічника Cергія Кіппу OFMCap. Які обов’язки Ви йому доручаєте?
Перш за все, я дуже вдячний Господу за обрання цього помічника. Ми вже кілька добрих років чекали на це призначення, і люди щиро про це молилися. Сьогодні єпископ Сергій уже входить у наші умови служіння. Його резиденція та постійне місце служіння знаходитимуться в Житомирі. Останніми роками я спостерігав, що саме Житомирщина з її великими та активними парафіями гостро потребує такої єпископської, батьківської присутності й близькості, адже мені фізично не вистачає часу бувати там настільки часто, як хотілося б. Цього ж потребують і наші священники. Отож, єпископ Сергій призначений моїм вікарієм для Житомирського регіону. Водночас він очолив комісію перманентної формації духовенства і відповідатиме за всі формаційні зустрічі в дієцезії. Нещодавно вже відбулася перша зустріч комісії, де ми обговорили плани подальшого служіння. Оскільки єпископ Сергій був очільником кустодії капуцинів в Україні та багато працював із питаннями духовної формації, я вірю, що його багатий досвід принесе великі плоди у новому служінні. Зараз він, як і багато хто з нас, єпископів, які прийшли до дієцезіального служіння з чернечого життя, звикається з новими обов’язками, і ми намагаємося всіляко йому допомагати.
Українські медіа повідомляють про постійні обстріли та пошкодження енергетичної інфраструктури в Києві, яка і так була пошкоджена минулої зими, зараз також зазнає пошкоджень Житомирщина. Як дієцезія готується до зими і яку допомогу пропонує людям?
Звичайно, час перед нами оповитий невідомістю, але за роки війни ми вже навчилися з цим жити. До багатьох речей підготувалися, а решту довіряємо Господу, знаючи, що Він щодня дає нам хліб насущний Своїми шляхами. Минулого року ми були найбільше сконцентровані на Києві, але зараз бачимо, що потерпає і Житомирщина – чимало районів Житомира та решта міст регіону періодично залишаються без світла. Світла й тепла потребують усі. Наші храми та парафіяльні осередки відкриті не лише для духовенства, а для кожного, хто цього потребує. Уже зараз під час блекаутів люди приходять до нас, щоб зарядити гаджети, приготувати їжу, випрати, помитися чи навіть залишитися на ніч. У Києві масштабних блекаутів поки не було, але через тривогу перед нічними обстрілами люди вже приходять із ночівлею. Як і в попередні роки, ми готуємо прихистки з альтернативними джерелами живлення: акумуляторами, сонячними панелями та генераторами із запасом пального. Проте найголовніше – це сама присутність священників на місцях. Ділитися не лише світлом і теплом, а насамперед надією, бути разом із людьми в цих випробуваннях і спільно прямувати до весни. Завдяки підтримці Катовіцької та Сосновецької дієцезій у Польщі ми змогли закупити генератори, акумулятори, пальне, матраци, термопоти та чай. Цю допомогу передали тим парафіям, чиї осередки служать ширшій спільноті мешканців. Ми не називаємо ці місця «пунктами незламності», бо вони мають специфічні державні нормативи, а називаємо їх центрами світла і надії. У нашому катедральному соборі взимку дуже холодно, але в катехитичних класах люди завжди можуть зігрітися і випити гарячого чаю – кожна парафія чітко узгоджує формат такої допомоги.
Чи зазнавали за останній час пошкоджень храми або каплиці на території дієцезії через обстріли?
Останніми тижнями та місяцями, дякувати Богу, серйозних руйнувань не було. Раніше постраждав дах нашої катедри в Києві, коли над нами збили «Іскандер» і дах засипало шрапнелю. Ці металеві частинки пробивають практично все. Також вибуховою хвилею вибило вікна в монастирі сестер кармеліток. Подібні дрібні пошкодження ми оперативно усуваємо. Щиро дякуємо Господу за Його опіку.
Окрім віри та молитви, чи знайшли Ви для себе якісь практичні інструменти на психологічному чи духовному рівні, які допомагають витримувати стрес війни?
Цього року я по-новому відкрив для себе необхідність інформаційного детоксу. Ми настільки занурені в потік новин та сповіщень про тривоги й небезпеки, що стаємо від них залежними. Проте вперше за п’ять років мені вдалося цілий тиждень прожити взагалі без телефона, це був крок, який мені запропонували зробити духовні керівники під час ігнатіанських реколекцій. Перші дні давалися дуже важко, адже першою думкою зранку завжди було: що з нашими людьми, що з Києвом? Це стало справжнім духовним іспитом: залишитися віч-на-віч із Богом і сказати: «Господи, я зараз нічого не можу змінити і навіть не знаю ситуації, але Ти знаєш – візьми це в Свої руки». Тепер я намагаюся щотижня виділяти принаймні кілька годин або півдня – наприклад, у неділю – для повного інформаційного детоксу. Це допомагає мозку й серцю впорядкувати нагромаджене, а молитва стає глибшою та чистішою, вільною від зайвого інформаційного шуму. Відмова від постійної гонитви за новинами дає набагато міцніший фундамент, ніж мінлива людська реальність.
Ви братимете участь у міжнародній зустрічі, організованій Спільнотою святого Егідія під назвою «Мир беззбройний і обеззброюючий» в Ассізі. З яким головним посланням Ви їдете туди?
Цього року ми маємо особливі приводи бути в Ассізі: це Ювілейний рік святого Франциска та сорокаріччя першої міжконфесійної молитви за мир, яку започаткував святий Йоан Павло ІІ. Моє слово на форумі присвячене темі «Молитва спасає світ». По-людськи дивлячись, часто виникає запитання: де ж вона спасає, якщо ми вже майже п’ять років повномасштабної війни щодня благаємо про припинення кровопролиття, а війна триває і конфліктів у світі стає тільки більше? Готуючи промову, я зосередився на тому, що попри все ми маємо об’єднувати наші голоси в єдиний молитовний хор до Бога. У Господа на все свій час. Можливо, це очікування необхідне для нас самих: за роки війни ми пройшли через глибоке навернення та величезну втому, і сьогодні потребуємо нових сил від Бога, щоб залишатися людьми віри. Прямуючи до Ассізі як паломник, я прошу сили для наших захисників і для себе. У своєму виступі я наголошуватиму на тому, що справжній мир нерозривно пов’язаний зі справедливістю – і цю справедливість ми маємо вчитися втілювати як на міжнародному рівні, так і у власних повсякденних стосунках із ближніми. І, звісно, моє головне особисте завдання – щиро подякувати людям з усього світу, які попри власну втому та виклики незмінно залишаються солідарними з нами, моляться і підтримують Україну на стороні правди й миру.
