«Хто приймає дитину в моє ім’я, той мене приймає» – ці Ісусові слова, записані у 18-й главі Євангелії від Матея, стали натхненням для теми, яку Папа Лев XIV обрав для 112-го Всесвітнього дня мігранта і біженця, що звучить: «Навіть одного з цих дітей». Він відзначатиметься в останню неділю вересня, а 14 серпня 2026 р. у Ватикані оприлюднено відповідне послання Святішого Отця.
Пише Vatican News.
«Навіть одного з цих дітей». (пор. Мт 18,10)
Дорогі браття й сестри!
З року в рік Всесвітній день мігранта і біженця закликає нас звернути увагу на різні аспекти складного явища міграції. У цей 112-й День тема «Навіть одного з цих дітей» звертає нашу увагу на дітей, які безпосередньо залучені до досвіду міграції та втечі, на піклування про них та на обітницю Господа, що «хто прийме хоча б одного з цих дітей в моє ім’я, той приймає Мене» (Мк 9,37).
Неповнолітні переміщені особи: складне явище уразливості
Діти є найбільш уразливою групою світових міграційних потоків. Це конкретні обличчя, унікальні історії, які звертаються до нашого сумління. Щороку мільйони дітей та підлітків змушені залишати свою батьківщину через війни, бідність, насильство, екологічні катастрофи та інші трагедії; і, на жаль, їхня кількість постійно зростає. Економічна, політична та військова відповідальність за цю катастрофу є величезною. Страждання не обмежуються лише переміщенням: є дуже юні особи, які втратили батьків, братів, сестер та друзів і стали свідками невимовного насильства. Інші, розлучені на тривалий час зі своїми рідними, намагаються возз’єднатися з ними, переживаючи тим часом біль розлуки. Є також неповнолітні, які долають шлях разом із батьками, наражаючись при цьому на екстремальні та травматичні умови. Врешті, не можемо забувати про трагічне становище тих, кого відокремлено від батьків унаслідок репатріації.
До цієї вже й так драматичної ситуації додаються інші трагедії: смерть упродовж міграційних маршрутів, торгівля людьми та експлуатація, вербування неповнолітніх для участі у збройних конфліктах, сексуальне насильство, примусові шлюби та звірства, яких вони зазнали або стали свідками під час подорожі. Їхню гідність зневажають надто багатьма способами.
Папа Франциск у Посланні з нагоди Всесвітнього дня мігранта та біженця 2017 року, присвяченому темі «Неповнолітні мігранти: уразливі та позбавлені голосу», наголошував, що вони «є тричі беззахисними, бо є неповнолітніми, бо є чужинцями і бо є беззахисними, коли з різних причин змушені жити далеко від своєї батьківщини та відокремлені від рідних».
Проте серед такої великої темряви не бракує світла солідарності: люди, сім’ї, громадські інституції та церковні громади вирішують не відвертати погляд (пор. Лк 10,29-37). Згадаймо про сім’ї, які відкривають двері своїх домівок, щоб подарувати цим дітям тепло сімейного вогнища; про вихователів у громадах прийняття; про волонтерів та працівників, які щодня на маршрутах і в наших містах присвячують себе зціленню невидимих ран цих дітей. Своїм завзяттям вони свідчать, що любов може перемогти байдужість.
Навіть одного з цих дітей
Перед обличчям цієї драматичної дійсності мої думки повертаються до слів Ісуса, які глибоко звертаються до сумління кожного: «Хто приймає дитину в моє ім’я, той мене приймає» (Мт 18,5). Це не питання цифр чи статистики. Євангеліє спонукає нас не рахувати: навіть одного. Кожна дитина, кожна людина має безмежну гідність. Вона є образом і подобою Бога (пор. Бут 1,26), вона є присутністю Господа. Перед кожним неповнолітнім мігрантом ми покликані здійснити акт людяності та віри: адже в дитині ми можемо прийняти й зустріти Господа. Цей заклик стає ще нагальнішим у світлі іншого твердження Господа з Євангелії від Матея: «Я був чужинцем, і ви мене прийняли» (Мт 25,35).
На жаль, неповнолітні мігранти набагато легше стають невидимими, оскільки не мають дорослих, які б їх захищали та підтримували. Необхідно вживати заходів у країнах походження, щоб усувати можливі причини, що змушують їх тікати, а також надавати захист і приймати їх у країнах транзиту та прибуття. Голос переміщених неповнолітніх сьогодні підноситься до Бога, так само як той, що звучить у Книзі Виходу: «Бачу я, бачу бідування народу мого, що в Єгипті, і чую голосіння, що його спричинюють доглядачі. О, я знаю біль його! Тому я й зійшов рятувати» (Вих 3, 7-8). Бог вислуховує і, щоб визволити, наполегливо звертається до совісті та дій кожного з нас, як це зробив із Мойсеєм. Ми не можемо залишатися байдужими, ані звикати до стількох страждань.
Заклик до відповідальності усіх
Навіть одна-єдина з цих дітей закликає нас у нашому особистому житті розплющити очі та відкрити серце, щоб глибоко вслухатися в її історію, страхи та мрії, подолавши ту байдужість, яка зводить людську істоту до статистичного показника, що не залучає нас безпосередньо. Це запрошення визнати дитину в її гідності, ще до того, як розглядати її як «мігранта», та захищати її фундаментальні права: на життя, на освіту, на такий рівень життя, який дозволить їй повноцінно зростати та розвиватися з фізичної, розумової, духовної, моральної та соціальної точок зору.
Навіть одна-єдина з цих дітей закликає нас у церковному житті перетворити гостинність з абстрактного поняття на сталу душпастирську практику. Ми не можемо обмежуватися тим, щоб делегувати це завдання установам чи асоціаціям, наділеним особливою харизмою: перед конкретними обличчями, які звертаються до нас у щоденному житті, вся християнська спільнота покликана сприймати їх як своїх дітей і наближатися до конкретної історії кожного з них. Необхідно заохочувати християнські громади до інтеграції та визнання біженців і мігрантів повноправними членами церковної родини, впроваджуючи нові освітні та духовні програми, зокрема й індивідуальні, які б виходили за межі логіки суто соціальної допомоги. Зокрема, надзвичайно важливо запобігати самотності, ізоляції та відторгненню, яких також нерідко зазнають діти мігрантів, та сприяти динаміці зустрічей та інтеграції, в якій місцеві підлітки та молоді мігранти зможуть разом укріпитися на шляху взаємної поваги, солідарності та дружби.
Навіть одна-єдина дитина з-поміж них, у контексті різних релігій, нагадує нам, що вразливість дітей не знає віросповідальних кордонів і об’єднує нас у спільній гуманітарній та духовній відповідальності. Це стає плідним ґрунтом для конкретного міжрелігійного діалогу, де віруючі, черпаючи з власного відчуття трансцендентності, співпрацюють у формуванні мереж захисту. Релігійні спільноти покликані створити простір, де кожну дівчинку та кожного хлопчика поважатимуть і цінуватимуть у їхній культурній ідентичності, запобігаючи ризику радикалізації з боку екстремістських угруповань. Захищати неповнолітнього означає, в кінцевому підсумку, берегти Божий відбиток, закарбований у ньому.
Навіть одна-єдина дитина в контексті цивільних інституцій закликає нас ще раз ствердити принцип пріоритету інтересів дитини. Державні та приватні інституції зобов’язані ставити в центр уваги захист і гідність кожної окремої дитини та підлітка. Це передбачає запровадження ефективних правових інструментів захисту, сприяння возз’єднанню сімей та запобігання травмам, пов’язаним із розлукою. Необхідна термінова зміна підходу: слід перенести акцент дискусії з простого управління міграційними потоками на повний і невідкладний захист прав людини, застосовуючи «скоординовану, солідарну та ефективну відповідь, здатну гарантувати захист, прийняття та реальні можливості інтеграції тим, хто емігрує» (Промова в іспанському парламенті, Мадрид, 8 червня 2026 року).
Ввіряймо неповнолітніх мігрантів та біженців материнському заступництву Пресвятої Марії, Яка разом зі святим Йосифом та Ісусом, ще дитиною, пізнала жорстокість насильства Ірода та трагедію вигнання в Єгипет (пор. Мт 2, 13-15); нехай же Вона супроводжує їхні кроки та допомагає нашим громадам ставати живими й вірогідними знаками Євангелія.
Дано у Ватикані, 11 серпня 2026, спомин святої Клари Ассізької.
ЛЕВ PP. XIV
