У Браїлівському санктуарії Ісуса Назарянського 6-7 серпня 2026 року відбулося XXIV щорічне молитовне чування. Цьогоріч його темою стали перші слова молитви до Пресвятого Серця Ісуса — «О Ісусе наймиліший…». У чуванні взяли участь близько 200 вірян із різних міст України.
Про це пише CREDO.
Цього року, щоб узяти участь у чуванні, до Браїлова прибули близько 200 вірян із парафій як Кам’янець-Подільської дієцезії, так і з-поза її меж — із Києва, Білої Церкви та Львова. І хоча це значно менше, ніж у попередні роки, настоятель браїлівської парафії о. Юзеф Кшишиха MS був приємно здивований навіть такою кількістю: «Думав, що через таку погоду (а того дня стояла аномальна спека — температура сягала 40 градусів) мало хто прийде».
Найчисленніша група паломників — понад 40 осіб — прийшла з Мурафи. Отець-настоятель привітав їх біля входу до санктуарію. Десять осіб приїхали з Віньківців. Разом із ними прибула с. Галина Стерніцька PDDM, яка народилася й виросла у Віньківцях, а нині служить у парафії Непорочного Серця Пресвятої Діви Марії в Хмельницькому.
«Бог дає взамін багато благодатей»
«Я дуже радий бути з вами, з тими, хто приїхав до Браїлова молитися за мир в Україні. Нічне чування вимагає багато зречень, але Бог дає взамін багато благодатей», — сказав отець-настоятель, вітаючи прибулих у храмі.
Про отримані благодаті розповіла пані Раїса Худа — мешканка Жмеринки, яка разом із чоловіком Миколою Підгайцем приїздить на чування вже багато років. Цього року з нею приїхала її дочка Алла Кучерук, яка живе в Білій Церкві.
Пані Раїса вперше приїхала до Браїлова, коли в неї почалися проблеми з ногою. Згодом вони минули, але її дочці знадобилася операція. Того дня за неї молилися шестеро священників, а операція пройшла успішно.
«Ми віримо, що Ісус Назарянський — найкращий лікар. У випадку проблем зі здоров’ям ми відразу звертаємося до Нього, а потім — до лікарні».
Пані Раїса також розповіла, як 2014 року її дочка зателефонувала їй і попросила молитися за колегу по роботі, який був в АТО.
«Він уже подзвонив і попрощався. Я молилася за заступництвом Ісуса Назарянського. А через деякий час дочка подзвонила і сказала, що небезпека минула. Його група повинна була пройти через міст, але хтось в останній момент сказав, що треба йти іншим шляхом. І в той момент, коли вони повинні були бути на мосту, його накрили вогнем. Я вірю, що це Ісус послав ту людину, яка сказала не йти на міст».
«Неважливо, що ти не ходиш, важливо, що хочеш бути корисною»
Першим пунктом програми чування стала молитва Розарію, роздуми до якої підготував вікарій браїлівської парафії о. Ян Строґуш MS.
Після молитви парафіянка Валентина Терлова поділилася своїм досвідом того, як прийшла до Легіону Марії.
«Я тяжко захворіла, мені зробили складну операцію, і я пів року не вставала з ліжка. До цього я працювала вихователькою в дитячому садку, і мене знав майже весь Браїлів. А тепер я зрозуміла, що нікому не потрібна і тільки найрідніші піклуються про мене. Мене відвідував наш настоятель, підтримував і казав: “Всі одужують, і ти одужаєш”. Я молилася і з Божою допомогою поступово набиралася сил та одужувала. А коли я на милицях прийшла на Службу Божу, до нас завітали члени Легіону Марії і запропонували створити осередок у нашій парафії, а мені запропонували вступити до Легіону. На мої заперечення, що я не можу ходити, відповіли: “Неважливо, що ти не ходиш, важливо, що хочеш бути корисною”…»
Урочисту Службу Божу очолив єпископ Леон Дубравський OFM.
«Коли нам повернули цей храм, — сказав для CREDO Його Преосвященство, — ми за деякий час організували ці молитовні зустрічі в санктуарії Ісуса Христа Браїлівського, або Назарянського, як Його ще називають, і ця традиція продовжується. Люди приїжджають, розпочинаємо від Преображення Господнього, чуємо тут Слово Боже і хочемо навчитися слухати Бога. А як навчимося слухати, то навчимося виконувати Його волю. Як казав Христос: “Я прийшов виконати волю Отця, не свою”. І це дуже важливо — навчитися виконувати волю Божу.
І тому ми збираємося вночі, спільно молимося, а на завершення мажемо очі олією св. Каетана, бо зараз багато людей мають проблеми з очима. І для того, щоб ця олія могла нам допомогти, Бог вимагає від нас віри. Ісус Христос, коли оздоровлював людей, завжди казав: “Твоя віра тебе зцілила”. Тому ми спочатку просимо у Бога: “Дай нам віри”, а потім: “Зціли нас”. Зціли нас, щоб ми могли бачити не тільки матеріальний світ, а очима Святого Духа могли споглядати Небо.
І тому ми приходимо сюди, сповідаємося, причащаємося, передусім щоб наповнитися Духом Святим, щоб Святий Дух діяв у нас і через нас і щоб нам було легше дістатися до Неба».
Наскільки ми є свідками Христа поза храмом?
Проповідь під час Святої Меси проголосив настоятель санктуарію Летичівської Богородиці о. Адам Пшивускі. Він зазначив, що християнська віра не має готових речей, на відміну від цього світу, який висуває свої пропозиції.
Далі проповідник, посилаючись на друге читання Меси Преображення, порівняв часи переслідування перших християн із теперішнім часом, коли «багато крові, болю, несправедливості», і нагадав, що 81 рік тому люди вперше використали ядерну зброю.
«Коли подивимося, що в головах усіх тих, хто керує долями народів і має у своїх руках ядерну кнопку, то немає іншого виходу, як благати Господа про милосердя і навернення для них. Так і Петро каже християнам, які не розуміють, що відбувається: “Не бійтеся, бо це дорога, якою пройшов наш Спаситель, вона веде до Воскресіння, вона веде до справжнього життя, і ми стали учнями, щоб навчитися цього нового життя”».
«Питання: а яке є наше Преображення? Це земне життя ми маємо для того, щоб зростали, щоб ставали щораз кращими дітьми Божими, щоб уподібнювалися до нашого Взірця — Ісуса Христа. […] І нам треба задуматися — наскільки ми є свідками Христа поза храмом, наскільки наша віра є стійкою серед різних щоденних випробувань, наскільки ми є справжніми учнями Ісуса й апостолами, місіонерами для тих, кого тут немає, які застрягли в цьому світі, в тому, що земне.
Вони забігають іноді до храму, щоб помолитися про здоров’я, і здоровими помирають без сповіді і причастя, бо Бог для них обмежений до справ цього світу. А тим часом і молодість, і старість, і хвороби мають сенс, мають мету, коли переживаємо все це з Ісусом. […] Такої віри ми потребуємо сьогодні. Бо ми бачимо, особливо в Європі, що агресивний комуністичний атеїзм не покалічив так людину, як те “добро”, що прийшло після нього», — сказав о. Адам, завершуючи проповідь.
Єпископ Леон очолив також другу Службу Божу, яка розпочалася вже після півночі. Отець Адам також проголосив на ній проповідь, яку можна назвати продовженням першої.
«Останні три століття, — сказав він, — люди можуть об’єднуватися тільки для одного — як викинути Бога зі свого життя».
Навівши слова Папи Франциска про те, що Європа — це «стара бабця, яка живе за рахунок надбань поколінь, що відійшли», о. Адам сказав, що нам потрібно «додати до своїх молитов прохання прозріти — прозріти від екранів телевізорів, комп’ютерів, телефонів, якими ми щодня входимо в помийку, якою є цей світ».
«Де по-людськи тільки смерть, вже приготовано воскресіння»
Між першою і другою Службами Божими, як завжди під час браїлівських нічних чувань, відбувся молебень Хресної Дороги. Його також очолив єпископ Леон, а роздуми над стояннями підготував і проголосив хранитель санктуарію Страстей Господніх у Шаргороді о. Рафал Маківський OFM.
«На цій Хресній Дорозі, — сказав він, — ми побачимо не тільки події двотисячолітньої давнини, а й зруйновані українські міста та села, сльози матерів, що оплакують своїх синів, людей, що страждають від війни. Нехай ця Хресна Дорога стане для нас зустріччю з Ісусом, котрий там, де по-людськи ми бачимо тільки смерть, вже приготував воскресіння».
На IV стоянні єпископ Дубравський навів такий приклад. Деякий час тому він брав участь у похороні загиблого воїна, який повернувся з-за кордону, щоб воювати. У нього було троє дітей, отже він мав право не йти. Коли йому про це сказали, він заперечив: «А хто моїх дітей захистить?»
Він зник безвісти, а його мама весь час молилася за нього. Минуло досить багато часу, і його тіло було передано в межах обміну. Бог не повернув його живим, але його мати тепер матиме його могилу.
На IX стоянні Людмила Бернацька поділилася свідченням про те, як на прохання сина вона три з половиною роки молилася за зниклого безвісти його друга. Вона ніколи його не бачила — лише фотографію, але одного разу впізнала його, коли по телебаченню дивилася обмін полоненими.
На XI стоянні Ірина Заяць розповіла, що медальйон Діви Марії, вшитий у бронежилет, урятував життя її брата Олега. В його машину влучив дрон, в Олега згоріло все, що могло горіти у бронежилеті, але сам він не постраждав.
Янина Терземан дала свідчення про свого сина Ярослава, який працював за кордоном, а 28 лютого повернувся, пішов воювати і загинув.
«Я довго не могла цього прийняти, — поділилася пані Янина. — Адже багато людей нелегально переходять кордон. Але завдяки тому, що перебуваю в Церкві, змогла це відпустити з вірою, що мій син перебуває в Божому Царстві».
Про свого брата, який загинув у Бахмуті, розповіла на XIII стоянні Оксана Коваль.
Сильним свідченням про дію молитви поділився на XIV стоянні пан Юзеф Гончар із Жмеринки. Коли його син Андрій пішов воювати — попри те, що мав бронь, — пан Юзеф дав йому розарій. Син спочатку поставився до цього як до чогось неважливого. Так було доти, доки КАБ не влучила у бліндаж, де він перебував. Із семи осіб неушкодженим залишився лише він один. Звільняючись з армії, він віддав розарій побратиму.
Програму чування продовжила коротка конференція на тему «О Ісусе наймиліший…», яку проголосив о. Ян Строґуш. Він також очолив адорацію Пресвятих Дарів.
Чування завершили обрядом благословення олії св. Каетана та помазання нею очей.
