«Віра не ізолює, а відкриває», – наголосив Лев XIV під час зустрічі з церковною спільнотою Алжиру. В історичній марійській базиліці Папа вислухав свідчення про досвід співпраці християн і мусульман та закликав вірян бути «живим насінням» єдності в умовах «духовної пустелі».
Про це пише Vatican News.
«На пустелі неможливо вижити самотужки – суворість природи руйнує ілюзію самодостатності та нагадує, що ми потрібні одне одному. Віра не ізолює, а відкриває; вона єднає, але не змішує; вона наближає, не стираючи відмінностей», – такими словами Папа Лев XIV звернувся до духовенства, богопосвячених осіб та мирян, які зібралися у базиліці Пресвятої Богородиці, Покровительки Африки. Саме тут на завершення першого дня його ІІІ Апостольської подорожі, 13 квітня 2026 р., відбувалась зустріч із церковною спільнотою Алжиру.
Базиліка, що розташована на крутому скелястому березі столиці, є не лише релігійним центром, а й символом стійкості Алжиру: відновлена після катастрофічного землетрусу 2003 року, вона продовжує зберігати свою головну реліквію – бронзову фігуру Діви Марії, подаровану місту ще в середині XIX століття.
Вітаючи Святішого Отця, архієпископ Алжира кардинал Жан-Поль Веско зазначив, що базиліка Пресвятої Богородиці, Покровительки Африки, – це спільний дім для всіх: 90% її відвідувачів становлять мусульмани. Напис на вході «Моліться за нас і за мусульман» став символом материнського прийняття Марією всього людства та знаком того, що ця святиня стала майданчиком християнсько-ісламського діалогу. Окрім того, спільнота Церкви на цих теренах – це мозаїка, яка єднає десятки національностей з усієї Африки та світу. Кардинал привітав Папу від імені тих, хто не зміг прибути до святині з огляду на перебування у в’язниці. Церковна спільнота опікується 70 в’язнями, які завдяки співпраці з пенітенціарною адміністрацією приходять до храму.
Під час зустрічі з церковною спільнотою Алжиру прозвучало чотири свідчення, які наблизили Святішому Отцеві реалії життя локальної Церкви.
Діти з інвалідністю – це не проблема, яку треба вирішити
Сестра Бернадет з африканського згромадження Sœurs de Notre-Dame du Lac Bam у своєму свідченні поділилася досвідом служіння дітям з інвалідністю. Вона розповіла про те, як звичайна підтримка окремих сімей переросла у створення великого центру допомоги. Важливо, що ініціаторами цього кроку стали самі алжирці: наприклад, матір дитини з інвалідністю заснувала профільну асоціацію, а сестри стали для неї великою підтримкою. На прикладі дівчинки Фатіми, яка пройшла шлях від постійного крику та повної нерухомості до самостійної ходьби та навчання у школі, сестра показала силу «малих кроків». Це свідчення того, що тривала реабілітація, яка вимагає неймовірної терпеливості, дає плоди лише за умови тісної співпраці з родиною. «Ці діти справді не є лише проблемою, яку треба вирішити, а братами та сестрами, яких слід приймати з любов’ю. Вони – наші, і ми розділяємо з ними ті самі радощі та ті самі страждання», – підкреслила сестра Бернадет.
Сопричастя, що об’єднує вірян поза конфесійними межами
Своїм досвідом навчання та духовного життя в Алжирі поділилася 26-річна Ракель Анзере з Кенії, яка нещодавно здобула ступінь магістра в галузі енергетичної політики. Її свідчення підкреслило нетипову для багатьох країн рису алжирської християнської спільноти – відсутність суворих конфесійних бар’єрів. Ракель, яка виховувалась у родині п’ятидесятників, зауважила: якщо в Кенії різні гілки християнства існують автономно, то в Алжирі вона зустріла зовсім іншу ситуацію. «У моїй рідній країні християнські конфесії часто діють незалежно. Однак в Алжирі я стала свідком прекрасного відчуття сопричастя, яке об’єднує вірян поза конфесійними межами», – підкреслила вона. Тут вона співає в хорі католицької парафії та бере участь у спільних молитвах. Дівчина розповіла про роботу «Спільноти Тлемсена» – групи з пів сотні іноземних студентів різних конфесій. Вони разом організовують молитви в дусі Тезе, реколекції та святкують Великдень, що допомагає їм підтримувати віру далеко від дому.
Любов до Богородиці будує мости
Своїм свідченням поділився Еммануель-Алі, який працює гідом у базиліці Богородиці, Покровительки Африки. Його щоденна праця – це не лише екскурсії, а й глибоке служіння примирення в самому серці Алжира. Він допомагає відвідувачам відкрити історію християнства в Алжирі через постаті святого Августина та святої Моніки. Для багатьох алжирців це стає відкриттям їхнього власного коріння. Еммануель-Алі підкреслює, що люди приходять до храму в стані стресу та життєвої напруги, а йдуть – заспокоєними. Базиліка стає місцем, де мусульмани та християни довіряють свої турботи Богові, ставлячи свічки та перебуваючи в тиші. Робота гіда в такому місці перетворюється на служіння близькості. Він зізнається, що навчився тут терпеливості та вміння відповідати на складні запитання з «простотою і любов’ю», часто стаючи тим, хто просто вислуховує людей зі складними долями. Головна надія та місія цього місця, за словами Еммануеля-Алі, – це щоденне будівництво «мостів» між релігіями. Базиліка, яку місцеві ніжно називають «Лалла Мер’єм» (Пані Марія), є простором, де любов до Божої Матері об’єднує алжирців незалежно від їхньої віри.
Служити пліч-о-пліч
Алжирка Монія Зерган розповіла про свій досвід роботи в католицьких соціальних службах. У більшості церковних проєктів мусульмани та християни працюють разом. Вони виконують однакові завдання: від догляду за дітьми та літніми людьми до фінансового менеджменту центрів. Монія зазначила, що спільна праця не заважає кожному залишатися у своїй вірі. Вона продовжує практикувати іслам, але надихається прикладом християнських колег у їхньому ставленні до праці та людей. Жінка поділилася особистим досвідом: під час хвороби саме християнська спільнота надала їй необхідну підтримку та солідарність. За словами Монії, добрі стосунки будуються на простих речах: спільному святкуванні завершення посту, обміні вітаннями та готовності допомогти в повсякденних справах. «Ми працюємо пліч-о-пліч, розділяючи ті самі турботи: прийняти, вислухати та подбати про найменш захищених», – підкреслила вона.
Підбиваючи підсумок почутим свідченням, Святіший Отець виділив три аспекти, які дозволяють християнській спільноті не просто бути присутньою, а бути «живим насінням» у центрі алжирського суспільства.
Молитва: діалог, що єднає людство
Звертаючись до присутніх, Папа підкреслив, що молитва – це не внутрішня справа Церкви, а фундаментальна потреба кожної людини. Спираючись на свідчення гіда Еммануеля-Алі, він зауважив, що навіть люди інших віросповідань інтуїтивно шукають базиліку як простір тиші. Лев XIV нагадав про приклад святого Шарля де Фуко, який бачив своє покликання у «молитовній присутності». Він підкреслив, що молитва допомагає людині віднайти внутрішню рівновагу. В країні, де життя часто сповнене труднощів, щирий діалог із Богом стає силою, що знімає напругу та повертає людям відчуття гідності й миру «Людина не може жити без молитви, так само як не може жити без дихання. Молитва єднає та олюднює, вона зміцнює і очищує серце, дозволяючи Церкві сягати тих місць і середовищ, які знає лише Господь», – зазначив Святіший Отець.
Милосердя: простір благодаті, що збагачує кожного
Коментуючи досвід сестри Бернадет, Папа звернув увагу на те, що милосердя – це не просто «гуманітарна допомога», а місце зустрічі з Божою благодаттю. Він наголосив, що в служінні вразливим людям кожен, хто допомагає, зростає та збагачується сам. Як найвищий прояв цієї любові Святіший Отець згадав 19 алжирських мучеників (зокрема брата Люка, літнього монаха-лікаря), які свідомо відмовилися від евакуації, щоб залишитися зі своїми пацієнтами та сусідами-мусульманами у важкі часи. «Перед обличчям ненависті та насильства вони залишилися вірними любові до самопожертви, разом із багатьма іншими чоловіками та жінками, християнами та мусульманами. Вони зробили це без вимог та гучних заяв, із спокоєм і рішучістю тих, хто не самовпевнений і не впадає у відчай, бо знає, Кому довірився», – підкреслив Лев XIV.
Єдність: сопричастя в умовах пустелі
Третій пункт своєї промови Папа присвятив єдності, про яку згадували Ракель та Монія. Він використав географічний образ: більшість території Алжиру займає пустеля, а в пустелі неможливо вижити самотужки. Для Святішого Отця суворість природи – це нагадування про людську крихкість, яка відкриває серце для взаємодопомоги. Він назвав базиліку символом «Церкви з живих каменів», де під покровом Діви Марії різні народи та релігії вчаться мріяти разом. «На пустелі неможливо вижити самотужки – суворість природи руйнує ілюзію самодостатності та нагадує, що ми потрібні одне одному. Віра не ізолює, а відкриває; вона єднає, але не змішує; вона наближає, не стираючи відмінностей», – підкреслив Папа.
