Отець Артур Стрончевський OMI, настоятель парафії Святої Марії Магдалини розповів про важку ситуацію повернення храму парафії. Також поділився історичними фактами, які не є авторитетом для людей, які мають владу повернути храм парафії.
Скажіть будь ласка, на якому етапі зараз перебуває справа повернення храму Марії Магдалини парафіяльній спільноті? Чи є якісь зрушення в цій справі?
Немає ніякого рішення ані з одного, ані з іншого боку. Ми кожного року підписуємо договір, так звану суборенду, з Домом органної музики, тому що вони виявляються головними орендаторами, а ми лише суборендатори. Храм перебуває на балансі міста, тобто потрібне лише добре бажання з боку влади, щоб віддати храм, але поки цього бажання не проявляється абсолютно.
Насправді вони були б щасливі, якби ми звідси пішли як парафія, хоча ми не маленька спільнота, і кількість вірних чимала. Та Органний зал не має навіть наміру залишити святиню і піти в інше місце, хоча храм побудований за кошти парафіян. Ці парафіяни, які з покоління в покоління молилися в цьому храмі, приймали Перше Причастя, вінчалися їхні батьки, дідусі, прадідусі і так далі. Є парафіяни, які мають свідоцтва своїх прапрапрадідусів і прабабусь, які хрестилися в цьому храмі, тому навіть думки про те, щоб піти звідси і мати спокій, не виникає. Це наш храм. І передусім – це храм для того, щоб віддавати хвалу Богу, а не Дім органної музики, як вони включно з мером міста його називають. Ніколи від нього не прозвучало, що це храм, чи хоча б колишній храм – завжди кажуть про нього, що це Дім органної музики.
Так було і вчора після атаки: були коментарі міського голови, який також висловився, що постраждав наш улюблений органний зал. Не храм, не колишній храм, а органний зал, саме це найважливіше. Видно, що для людей важливіше не Бог, а мистецтво.
Чи вдалося вам знайти якусь інформацію про храм і парафію в архівах?
Є багато інформації про храм, бо він досить знаменитий. Але владі не вистачає доказів, що це є храм. Вони шукають документи, які б підтверджували, що парафія чи храм були закриті. Такого документа нема, бо його може видати тільки курія. Але жоден із єпископів, ні теперішніх, ні колишніх, не видав такого документа, що храм або парафія закривається. Такого документа просто не існує. Вони посилаються на те, що парафіяльна спільнота, яка є сьогодні, не має жодного зв’язку зі спільнотою, яка існувала колись. Це і правда, бо ніхто не живе 300 чи 400 років, щоб мати безперервну спільноту. Але вони цього не розуміють.
Є багато фотографій, які показують, що це діючий храм сьогодні і колись, і так буде в майбутньому. Бачимо, що війна не допомогла схаменутися і зрозуміти. Навпаки, здається, війна спричинилася до того, щоб ще більше утиснути цю спільноту вірних, щоб вони звідси пішли. Такі мої враження. І не тільки мої.
Чи є зараз якісь перешкоди для повноцінного життя парафії, пов’язані з використанням храму як органного залу?
Зараз ми переживаємо Великий Піст, а отже і молебень Хресної Дороги. У храмі вона є на стінах, але до чотирьох стоянь маємо дуже обмежений доступ, бо біля одного стояння – склад стільців, біля другого і третього – будується друга частина органу.
Цей орган є нашим, парафіяльним органом. Вони, звичайно, цього не визнають. Вони, можна сказати, «вкрали» його, бо треба так назвати. Вони змінили номер цього органу, щоб зробити його «своїм», але у нас на руках є рахунок за цей орган. У них такого рахунку немає і ніколи не буде. Це був дуже великий концертний орган. Він і досі такий. У нього була друга частина проспекту, яка стояла внизу. Вони її віднайшли і хочуть поставити на місці, де вона була. Тому будується друга частина проспекту в храмі. Це заважає, бо там є Хресна дорога і сповідальниця.
Я часто бачу львів’ян, які проходять біля храму, їздять міським транспортом, на трамваях, і багато хто робить знак хреста, тобто усвідомлює, що це храм. Але влада не має цієї свідомості або вона закрита — не знаю, що з нею сталося, чи не хочуть її мати. Це такий неокомунізм, як на мою думку.
Бо так було за часів комунізму: Бога викинути, храми знищити. Ось Бога викинули, назвали фортецею. У місті є таблички, які показують, де катедра, де інші храми, але на храм святої Марії Магдалини нічого не вказано. Там написано «органний зал».
Хоча на храмі є табличка, що це пам’ятка архітектури, на номері 913, якщо не помиляюся, і на ній написано: «Костел Св. Марії Магдалини». Не «колишній» костел. У документах немає слова «колишній храм».
Вони роблять усе так, що ніколи не з’являється слово «храм» чи «парафія», а є лише Дім органної музики. Тобто неокомунізм, який прекрасно діє, хоча мер міста говорить, що Львів — найбільш декомунізоване місто. Я з цим не погоджуюся. Дивлячись на ставлення до нас — абсолютно ні.
На мою думку, храм окупований через міську раду і Дім органної музики, а всі приміщення і те, що в них знаходиться, — просто вкрадене. Це вкрадене. Ніяк інакше не можна назвати. На жаль, так.
Спілкувалася с. Уршуля Бистрицька SCM
Фото: Facebook сторінка Парафії св. Марії Магдалини
