Вже понад 40 років сестра Моніка живе у Вадстені, у Швеції, разом із сестрами бригідками – католицькою чернечою спільнотою з давньою історією та нордичними коренями. У розмові вона розповідає про своє покликання у другій половині життя, про незвичні шляхи, що привели її до монастиря, та про те, як шведський воротар змінив її долю.
Про це пише Vatican News.
«Мене звати сестра Моніка. І, як ви, мабуть, швидко зрозумієте, я німкеня», – так починається розповідь 70-річної черниці. Вже понад чотири десятиліття вона живе у Швеції, точніше – у монастирі бригідок у Вадстені, маленькому містечку над озером Веттерн. Там вона живе у спільноті з сімома іншими сестрами – зі Швеції, Німеччини, Фінляндії та Нідерландів.
Життя у монастирі бригідок
Склад спільноти багато говорить про зміни у чернечих покликаннях. «Наша новичка старша за мене», – зазначає с. Моніка. Сьогодні монастир уже не є місцем для молодих студенток; його часто шукають жінки у другій половині життя. «Це можна назвати другою кар’єрою жінки», – додає сестра.
Склад спільноти також відображає еволюцію: нині більшість становлять шведки. На початках, пояснює с. Моніка, було інакше. Орден, заснований св. Бригідою Шведською у XIV столітті, тривалий час не мав офіційного визнання у країні. «До 1957 року засновувати монастирі було заборонено», – каже вона. Лише після рішення шведського парламенту стало можливим життя у чернечих спільнотах. До того часу дім у Вадстені формально вважався «будинком для літніх людей».
Духовність ордену
Бригідки опирають своє життя на трьох елементах: устав св. Августина, Конституції св. Бригіди та сучасних адаптаціях, що виникають з них. Духовність ордену чітко сформована: «Для нас важливі страждання Христа», – підкреслює с. Моніка.
Щоденна молитва спирається на марійську перспективу: сестри споглядають життя Ісуса очима Марії. Кожен день тижня має свою тему – від ангелів до Пресвятої Трійці. Одним із головних намірів св. Бригіди було сприяння співпраці чоловіків і жінок. Хоча раніше ченці та черниці мешкали окремо, вони працювали разом духовно. У храмі у Вадстені це було видно навіть архітектурно: хори були окремі, але святиня спільна.
Молитва, тихе свідчення і радість
Ще одним важливим аспектом є служіння ближньому: слухання, молитва, розмова. «Ми отримуємо багато прохань про молитву, люди приходять також просто поговорити», – продовжує сестра. Іноді йдеться про практичні справи: «Сьогодні ми запакували майже 4000 банок варення у коробки, і я надзвичайно задоволена».
Радість – ще один важливий аспект духовності бригідок. Сестра Моніка розповідає про свою працю в гостьовому домі «Едем». Починала з прибирання ванних кімнат, але згодом навіть ця робота «перетворилася на радість». Саме спільнота робить важкі чи неприємні завдання осмисленими і терпимими.
Любов до шведського футболіста і зміна життя
Як жінка з Кесфельда у Вестфалії потрапила до монастиря у Швеції? Початок був несподівано світський: футбол. Під час чемпіонату світу 1974 року Моніка помітила воротаря збірної Швеції Ронні Гелльстрьома. «Я закохалася в нього», – розповідає з усмішкою.
Відтоді її інтерес до Швеції лише зростав. Вона продовжила навчання з історії, спеціалізуючись на північних країнах, а завдяки знайомому батьків, який був католицьким єпископом у Швеції, приїхала до Вадстени, щоб вивчити мову. Там вона зустріла молодих католиків, які передали їй віру глибоко і переконливо. «Це мене глибоко зворушило і привело до віри, – пригадує сестра.
Покликання сестри Моніки
Те, що вона сама згодом вступила до монастиря, стало наслідком внутрішньої зміни. Тоді коли інша жінка попросила прийняти її до монашої спільноти, Моніка відчула ревнощі й усвідомила: «Я теж цього хочу».
Багато років потому, на свій срібний ювілей, вона отримала особливий сюрприз: сестри запросили Ронні Гелльстрьома, який колись надихнув її своєю присутністю на екрані. Він приїхав. Під час богослужіння священник сказав: «Іноді покликання проходить через штрафний майданчик», – і усміхнувся.
Гелльстрьом залишився у постійному контакті зі спільнотою. Коли йому діагностували рак, він вирішив бути похованим у Вадстені. Сьогодні його могила знаходиться на цвинтарі поруч із монастирем.
Католицька Церква у Швеції сьогодні
Сестра Моніка відзначає, що сьогодні Католицька Церква у Швеції сприймається зовсім інакше, ніж раніше. Багато католиків, задіяних у культурі та науці, користуються повагою. Також душпастирська опіка католиків у тюрмах високо цінується. Уже тривалий час діє проєкт «Монастир у в’язниці» – духовна підтримка ув’язнених, що допомагає їхній реінтеграції у суспільство.
Коли дороги Господа ведуть «через штрафний майданчик»
З роками життя у монастирі стало для сестри Моніки глибоким щоденним служінням. «Незалежно від роботи, вона стає радістю», – каже сестра. Це переконання пронизує все її життя.
Між банками варення, хвилинами молитви та цвинтарем, де можна побачити картки з футболістами, стає зрозумілим: Божі дороги не завжди прості, інколи вони ведуть саме через штрафний майданчик.
