22 вересня 2024 р., львівський храм Христа Царя Всесвіту отримав реліквії блаженної Бернардини Яблонської.
Про це повідомляє сторінка Львівської архідієцезії.
Подія, яку очолив єпископ-помічник Львівської архідієцезії Едвард Кава OFMConv, відбулася в день літургійного спомину бл. Бернардини Яблонської та у першу річницю освячення і відкриття Екуменічного центру милосердя, який носить ім’я блаженної і частиною якого є храм Христа Царя.
На спільну молитву прибули сестри альбертинки з Варшавської провінції Згромадження, а також брати і сестри св. Брата Альберта, які служать у Львові.
Під час проповіді єпископ зосередився на труднощах служіння убогим, на тому яким непростим рішенням є допомогти людині у важкій потребі, але й наголосив на тому, яка це благодать – відповісти на Божий заклик бути милосердним і чуйним на потреби тих, які не можуть віддячити.
«Те, що було довірене бл. Бернардині Богом не було простим. Він покликав її не лише годувати убогих та роздавати їжу голодним, але й зцілювати рани їхніх душ. Бог покликав її допомагати людям навертатися. Блаженна Бернардина мала вибір жити іншим життям, але обрала похилитися над тими, хто страждає. Це непростий вибір, але вона підтверджувала його усе своє життя.
Якось проїжджаючи повз зупинку громадського транспорту, я помітив що на землі щось лежить. Я проїхав повз, переконуючи себе, що це мішок зі сміттям. Я поспішав на Месу, але на вулиці був лютий місяць і був сильний мороз, тож сумління змусило мене пригальмувати і повернутися назад. Виявилося, що на землі лежав п’яний чоловік. Він впав, вдарився і втратив свідомість. Я не був щасливий, що знайшов його. Я був злий на себе, на нього. Але сумління гризло і я подзвонив у «швидку», побіг до сусіднього кафе, щоби мені хтось допоміг. Бажаючих не було багато, але хтось все ж зголосився. Допомагаючи цій людині я не відчував радості, я був обурений і мав претензії до всіх. До Бога теж. Чому це я маю допомагати, я що медик? Хіба я знаю, що треба робити, я навіть не вмію надавати першу допомогу! Але Бог нас запрошує всіх, без винятку, служити нашим ближнім, як це робила бл. Бернардина. Навіть якщо це вимагає від нас якогось зречення і навіть якщо ми не відразу відчуваємо радість від того, що комусь допомогли. Але можливо саме цього ми найбільше сьогодні потребуємо: бути чуйними до чийогось нещастя, біди і страждань?
Бл. Бернардина у своєму житті керувалася милосердям. Я читав у її біографії, що вона не раз приходила до бр. Альберта втомлена, знеохочена і казала, що більше не хоче бути відповідальною за всіх цих людей та побачивши сльози в його очах, розуміла, що буде продовжувати служити убогим і надалі. Милосердя завжди перемагало. (…) Це прекрасно, коли в людині є бажання служити іншим, допомагати і робити це не за подяки чи відзнаки, а заради того, щоби цей світ ставав кращим. Тому що служіння убогим – це служіння самому Господу.
Тож просімо сьогодні за заступництвом бл. Бернардини про харизму самарянина, щоби ми ніколи не відверталися від бідних, потребуючи людей і ніколи не знеохочувалися помагати іншим, щоби ми не були байдужими до страждань іншої людини і Бог нам усе це винагородить сторицею».
На завершення урочистості настоятель парафії о. Андрій Пеканець подякував усім, завдяки кому парафіяльна спільнота та підопічні Екуменічного центру для жінок у кризі отримали реліквії бл. Бернардини Яблонської та оголосив, що відтепер щомісяця, кожного 22 числа, спільнота буде молитися за її заступництвом, а кожного 17 дня місяця за заступництвом св. Брата Альберта.
І завершуючи, додав: «Сьогодні духовні скарби нашої парафії поповнилися ще одними реліквіями. У нас вже є реліквії св. Брата Альберта Хмельовського. Тож ми маємо мощі тих, зі святості яких ми хочемо черпати, за посередництвом яких ми хочемо звертатися до Бога. І ми дуже вдячні за цей дар і за цю можливість».
Віта Якубовська
