6 червня 2026 року в Києві раптово помер 36-річний бразильський священник о. Хобсон Андре Гавіолі де Матос, який служив католикам в Україні, зокрема в Хмельницькому та Кам’янці-Подільському, і належав до Неокатехуменальної Дороги. Про те, яким він був священником і людиною, розповідають спогади тих, чиє життя він торкнувся своїм служінням, добротою та щирою вірою.
Раптова смерть отця принесла багато смутку людям, які його знали, чули про нього, а також тим, хто вперше побачив його світлину під повідомленням про смерть. У простих історіях, якими поділилася молодь, що під час служіння отця Хобсона проживала в Хмельницькому, відкривається образ священника, який умів бути поруч із людьми, дарувати радість, підтримувати та надихати власним прикладом.
«Найбільше мене захоплювали в отці Хобсоні його простота, радість і щирість. Його почуття гумору, те, як він запалював інших радістю та позитивом, – я вважаю, що це був його особливий дар. Переглядаючи фотографії з ним, я не знайшов жодної світлини, на якій би він не посміхався. Його дуже любили діти, так само як і він любив їх. Він завжди служив для них і був поруч із ними.
Отець Хобсон жив Воскресінням і залишався простою людиною. Для мене він є справжнім прикладом. Його життя та служіння залишили добрий слід у серцях багатьох людей. Він дуже любив Україну. І знаєте, тепер ми мусимо бути добрими!» – поділився Мирослав Кухарський.
Жанна Куртик пригадує: «Мені пощастило жити в Хмельницькому в той самий час, коли там служив отець Хобсон. Пам’ятаю, що через нього мені передали посилку, і він чекав до пізньої ночі, щоб я її забрала. Здається, дрібниця, але мало хто вчинив би так само. Він справді любив людей.
Усі мої знайомі сповідалися в отця Хобсона. Саме до нього завжди була найбільша черга охочих приступити до цього таїнства. «Відваги!» – такими словами отець часто підбадьорював. Думаю, що й сьогодні він підтримує нас ними з Божого дому.
У мене збереглися відео з ним, які я переглядала, коли дізналася про його раптову смерть. Його сміх і радість були особливими. Він був із Христом, ділився Христом і жив для Христа. Вірю, що тепер перебуває з Ним у вічності. Дякую, о. Хобсоне».
Про велике серце священника говорить і Павло Куровський: «Велика людина пізнається за своїми вчинками, навіть найменшими. Саме такою людиною був о. Хобсон. Пам’ятаю випадок, коли одного разу потрібно було на певний час залишити автомобіль на території храму. Отець щоранку робив фото та надсилав його власнику зі словами: «Авто під надійним наглядом!». Звичайно, це дрібний вчинок, але він показує серце отця та його вміння служити. Ніхто не просив його це робити, але він сам помічав потреби людей навколо та відповідав на них. Його життя справді було прикладом любові, яка діє, зігріває та огортає».
Антоніна Лешанич запам’ятала отця Хобсона насамперед як людину радості: «Отець Хобсон запам’ятається мені людиною з усмішкою на обличчі. Коли б я не заходила в гості на плебанію на каву – а ми були сусідами – чи на катехизи, я ніколи не бачила його сумним і не чула від нього нарікань. Він міг пожартувати зі своїх невдач, але точно не скаржився. Тому зустрічі з ним часто завершувалися усмішкою і на моєму обличчі».
Інформацію про дату та місце похорону буде повідомлено згодом.
Вічний відпочинок дай йому, Господи, а світло віковічне нехай йому світить. Амінь.
Фото: Антоніна Лешанич.
