У Шаргороді 22 березня відбулася Всеукраїнська Хресна Дорога і була представлена копія Туринської плащаниці.
Про це пише CREDO.
«Не всі з нас були в Італії, а з тих, хто був – не всі були в Турині, де зберігається славнозвісна Туринська плащаниця. Але сьогодні, тут, в цьому храмі ми бачимо одну з сертифікованих копій Туринської плащаниці – їх в усьому світі небагато, десь близько десяти. Одна з них від сьогодні назавжди залишиться в цьому храмі. Ми з вами стаємо свідками Плащаниці, яка є свідком страждань Господа Ісуса Христа». Цими словами хранитель санктуарію Страстей Господніх в Шаргороді о. Рафал Маківський OFM розпочав Месу, яка передувала Хресній Дорозі, що традиційно відправляється в Шаргороді в п’ятницю перед Вербною Неділею. Службу Божу очолив єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович ОМІ, з ним співслужили міністр провінції св. Архангела Михаїла Ордену Братів Менших в Україні о. Бенедикт Свідерський OFM, о. Рафал Маківський OFM та група священників, що прибули до Шаргорода разом зі своїми вірянами.
«Передусім, – сказав для CREDO владика Радослав, – я хочу подякувати тим, хто подарував нам цю Плащаницю. А те, що вона залишиться тут – черговий знак того, що Бог хоче, щоб існував цей санктуарій і що цей санктуарій нам потрібен. Варто ще раз підкреслити, те, що сказав о. Рафал: Плащаниця є свідком смерті і Воскресіння Ісуса Христа. Але вона хоче бути свідком не події, яка відбулась колись, а події, яка постійно відбувається. Вона відбувається під час Євхаристії, де смерть і Воскресіння Ісуса Христа стають присутніми. І хочеться, щоб і ми стали такими ж свідками, як і Плащаниця: і ран Христових, коли ми єднаємось зі стражданнями Господа, і Його Воскресіння. Щоб ми повірили, що рани, які ми отримали в житті – це преславні рани, які приведуть нас до воскресіння, до любові, до життя, до милосердя, до доброти. Це також запрошення для всіх, котрі живуть в Україні, приїжджати сюди, молитися тут і віддавати свої рани Господу, щоб Він міг зціляти ці рани. Плащаниця – це також знак того, що повинна бути єдність. Де є рани, там хоче бути Воскреслий Христос. Тому мені хочеться побажати – і собі, і всім в Україні – щоб ми могли цього досвідчувати. Також і тут, в Шаргороді».
Проголошуючи проповідь Його Преосвященство сказав, що в цей нелегкий час, який ми переживаємо, нам потрібна віра, а віру нам дає Слово Боже. Посилаючись на перше читання Літургії владика сказав, що всі були налаштовані проти пророка Єремії, тому що Бог наказав йому говорити правду, а народ не хотів її чути. Це була правда про те, що не можна жити так, як жило тодішнє суспільство, і при цьому думати, що нічого не станеться. «Як існують закони фізики, – сказав проповідник, – так існують і закони моралі. І коли вони порушуються – настає руїна. Здавалось би, Бог покинув свій народ, але пророк Єремія вірить, що Бог продовжує діяти і просить у Нього побачити відплату. Сьогодні на цій плащаниці ми бачимо сліди відплати – відплати, яку Господь взяв на себе. Відплати за наші гріхи, за гріхи батьків, за гріхи наших ворогів, начальників, корупціонерів».
Посилаючись на Євангеліє, владика Радослав сказав: «Ми бачимо дві групи людей: ті, хто хотіли каменувати Ісуса і ті, хто в Нього повірили. Господь був однаковим і до одних, і до інших. І перші, й другі чули Його слова, бачили Його діла. Але одні повірили, а інші хотіли вбити. І це – тайна нашого сумління: прийняти чи не прийняти любов Господа. […] Господь постійно працює з кожним з нас, Він нікого не відкидає, але кожному залишає вільну волю. І це ти мусиш відповісти – чи хочеш ти цього спасіння, яке відбувається тут, на Євхаристійному столі. Отже, нехай кожен відповість собі, чого він хоче: виконати черговий ритуал чи отримати спасіння».
Серед учасників Меси і молебню Хресної Дороги був ініціатор дарування Україні копії Туринської плащаниці італійський правник, культурний та громадський діяч з Венеції пан Маріо По’ – католик з активною громадською позицією, чиєю заслугою є відновлення історичного Scuola Grande di San Marco a Venezia (Братство св. Марка).
«Я переконаний, що це місце, ця Хресна Дорога, – сказав пан Маріо для CREDO, – надзвичайно важлива не тільки з точки зору духовної, але й як джерело культури. Воно нам показує, що Європа є християнською. Сюди мали б приїжджати усі: італійці, іспанці, французи, німці та всі інші, щоб зрозуміти, що означає бути справжнім європейцем. Адже ми в останні роки забули і вже навіть не знаємо, як пояснити, що таке бути європейцем. Тут ці речі стають явними, тому що тут живуть люди, які вірять – вірять в Бога, вірять в Хрест Ісуса Христа. Це місце можна порівняти з науковим інститутом, де пояснюється теперішнє, де можна зрозуміти минуле і навчитися майбутньому. Деякий час тому, я, завдяки о. Бенедикту (о. Бенедикт Свідерський OFM – Прим. авт.), зрозумів, що потрібно написати книгу про Римсько-Католицьку Церкву в Україні. Написати для італійців – адже не всі італійці, навіть католики, знають, що в Україні є Римсько-Католицька Церква. А Римсько-Католицька Церква у вас – це перлина, це діамант Вселенської Церкви».
«З даруванням копії Туринської плащаниці, – продовжив пан Маріо, – ми пов’язуємо також і надію на навернення Росії. Адже Плащаниця – це не тільки символ утішення для тих, хто несправедливо страждає. Це також і символ того, яким повинно бути справжнє навернення, яке неможливе без відвернення від гріха війни».
Пан Маріо також розповів CREDO про відновлене Братство св. Марка. Воно народилось у Венеції в далекому 1261 році і об’єднувало світських чоловіків, які свій шлях до зрілої віри, своє духовне натхнення знаходили у спогляданні страждань Господа Ісуса Христа. У 1806 році, під час наполеонівської окупації, Братство, як і всі інші релігійні об’єднання, було ліквідовано (розповідаючи про це, пан Маріо порівняв Наполеона з Путіним, «який все руйнує»). Кілька років тому Братство було відновлено. «Потрібно мати мужність, – сказав пан Маріо, – щоб заради правди йти проти течії».
Розпочинаючи Хресну Дорогу єпископ Радослав Змітрович сказав: «Ми отримуємо цей величезний дар, що можемо з’єднати наше життя, наші страждання з життям, стражданням, а перед усім – любов’ю нашого Спасителя. І не тільки наше життя, але також і життя наших рідних, знайомих, захисників, ворогів – в серці кожного є ті, кого він хоче з’єднати з любов’ю нашого Спасителя».
Владика закликав особливо просити про дар доброго сумління для себе і для кожної людини в Україні: «Як можна охарактеризувати християнина? Дехто говорить, що винятковим у християн є дар розпізнання, що християнин знає, що є добрим, а що поганим і вміє робити добре. Він не боїться почути голос сумління. І це, як говорить Святе Письмо, завдяки Воскресінню Ісуса Христа. […] Совість є у кожного, але людина боїться почути її голос. Воскресіння Ісуса Христа визволяє людину з цього страху, дає перемогу над цим страхом, який є десь там, всередині. І тоді людина має мужність почути голос сумління і знати, що добре, а що погане. В тій ситуації, в якій ми живемо, це неймовірно важливо …».
«Ісус засуджений на смерть, – сказав Його Преосвященство на І стоянні, – тому що йшов за голосом сумління. Чи є так в цьому світі, що коли людина слухає сумління, її будуть переслідувати? Дуже часто в цьому світі саме так і є. І кожний з нас стоїть перед вибором: чи слухати голос сумління, чи робити так, як хоче світ. Можемо уявити, що говорить сумління Господа – внутрішній голос, який є голосом Отця: “Не бійся, Я з Тобою. Так має бути, прийми це людство таким, яким воно є”. Що говорить сумління тих, котрі є свідками цього засудження. Говорить теж саме, може в іншій формі. Але вони не слухають свого сумління: “Ми нічого не можемо зробити. Влада так вирішила”. Кожен має вибір: слухати своє сумління чи ні. Господь не має претензій до нас. Він знає наші поневолення, але саме Він приходить, щоб визволити тебе, щоби ти не боявся почути голос свого сумління і жити згідно волі Божої. Просимо про цей дар для кожного з нас: про мужність почути голос сумління».
На ІІ стоянні учасники Хресної Дороги молились про дар «мужності бути тими, хто несе хрест»; на ІІІ стоянні – за молодь, щоб молоді люди завжди мали силу підніматися після падінь; на ІV стоянні – за матерів і батьків, щоб вони «мали мужність любити справжньою любов’ю», яка б допомагала їхнім дітям брати на себе відповідальність за Батьківщину, за свою працю, за своїх знайомих, друзів, сусідів, за свою сім’ю, дітей, і не втікати від неї; на V стоянні – за розуміння того, що допомагати іншим – це дар для того, хто допомагає; на VІ стоянні – за захисників України і за тих, хто перебуває в скруті, щоб вони не боялись робити «маленьке добро, яке має велику цінність».
У роздумах VІІІ стояння владика Радослав говорив про те, що любити людину по справжньому означає допомагати їй жити згідно сумління.
На наступних стояннях учасники молебня звертались до Господа за заступництвом Пресвятої Діви Марії з проханнями про дар навернення для усіх людей, а особливо – для тих, хто не прислухається до голосу сумління, і тих, хто через вчинені ними гріхи втратив надію на спасіння.
«Смерть. Здається, що кінець, що вже не варто нічого робити. Нічого не поміняєш, сталося. Але добро можна робити завжди. Бачимо Никодима, Йосифа з Ариматеї, інших. Ці фарисеї намагались рятувати Ісуса в синедріоні, але це було не можливе – адже Він говорив такі речі, що, здавалось, сам хоче цієї смерті. Так, Він не відмовився від своєї ідентичності, від того, що Він є Сином Божим, що Він є Спасителем. Як Його захистити? Ким був цей Чоловік? Був великою людиною, був пророком. І сумління їм говорить: потрібно поховати Його тіло, потрібно попіклуватися про останнє, що потрібно людині на цій землі. Але знаємо, що це не кінець. Це тільки початок історії. Ми досвідчимо цього, якщо слухатиме голос сумління. І тоді відкриється новий початок – і для нас, і для інших», – такими роздумами єпископ Радослав поділився на ХІV стоянні.
«Прославляємо Тебе, Господи, прославляємо Твоє Воскресіння. Завдяки Твоєму Воскресінню ми можемо бути людьми в кожній ситуації, можемо бути щасливі навіть в час війни», – сказав Його Преосвященство, завершуючи Хресну Дорогу, і на підтвердження цих слів навів спогади відомої парамедикині Тайри, котра пройшла оборону Маріуполя, полон, приниження, а після звільнення продовжує рятувати бійців і стверджує, що самі щасливі моменти в її житті – це тоді, коли вдавалось врятувати іншу людину.
Перед тим, як учасники молебня отримали благословення, до слова було запрошено пана Маріо По’. «Для мене, – сказав він, – це великий дар і велика честь бути тут, між вами. Я вважаю, що ми – католики Італії, Іспанії, Франції, Німеччини, – у великому боргу перед вами, римо-католиками України. І сьогодні я ще раз переконався в цьому, як і в тому, що ми вас потребуємо. Ви – найпрекрасніша, найгарніша частина Римсько-Католицької Церкви в Європі. Ви – справжні католики, і ви – справжня Європа. Європа не може називатися Європою, якщо вона не християнська, і ви це нам показуєте. Ви маєте велике духовне багатство, яке ми в більшій частині втрачаємо. І коли ми з друзями думали про те, щоб ми могли зробити для України, ми вирішили, що найкраще – подарувати копію Плащаниці, тому що, на нашу думку, українці – це народ, який найбільше відображає Плащаницю в собі, адже ви страждаєте за інших». Молебень Хресної дороги завершився, як вже стало традицією в Шаргороді, співом гімну «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни».
