«Сьогодні приходимо під Хрест, щоб він був для нас переможним знаком любові, зміцненням нашої віри та надії на те, що мир наступить, мир зі свободою і без страху».
Святий Йоан Павло ІІ колись сказав: „Церква вийшла з таємниці Відкуплення – і цією таємницею Церква живе щодня. В цій таємниці знаходиться найбільший сенс її буття. Цією таємницею вона звіщає і передає Євангеліє. Цю таємницю звершує в таїнствах, а перед усім в Євхаристії ”.
Всечесні Отці та Богопосвячені Особи!
Улюблені Брати і Сестри!
Спільнота Церкви, як чуємо, народилася в таємниці Відкуплення, яку тепер ми переживаємо і на яку звертаємо нашу увагу, перебуваючи у Великодній радості.
Як спільнота Церкви ми є свідками істини про те, що Господь Ісус Христос, який був засуджений за Понтія Пилата, який був розіп’ятий, помер і був похований в гробі, третього дня воскрес, як свідчить Писання, а в цьому Писанні ми бачимо багатьох свідків цієї події.
I так, як святий Йоан, який разом з апостолом Петром біг до гробу, так само і ми у цьому часі заглядаємо до гробу Ісуса. Чи можемо також як Йоан ствердити: „я побачив і увірував”? А якщо „побачив і увірував”, то чи є я справжнім свідком Воскреслого Христа?
Це питання про те, чи я дійсно є свідком Воскреслого, сьогодні набирає особливого значення. Причиною стала війна та пов’язана з нею складна ситуація, яку переживає увесь Український Народ. Війна покрила темною хмарою цьогорічний Великдень.
Адже в багатьох містах нашої країни сьогодні не було великодньої радості. Не всюди пройшли резурекційні процесії та урочисті святкування. Не всюди люди могли зустрітися при великодньому сніданку, бо їхні будинки були знищені. Для багатьох посвячене яйце, символ життя, прийняло особливе значення, коли треба було поділитися ним в руїнах та попелищах. Війна забрала в людей радість цього найважливішого свята. Складно говорити про це без жалю і смутку. Я ніколи не думав, що доживу до таких днів, коли злочин Каїна буде не лише в біблійному описі, а стане поміж нами, людьми, найбільш реальною дійсністю.
Однак без сумніву, не зважаючи на ці жахливі обставини, віра дає нам відвагу, щоб понад руїнами і обгорівши ми домами, понад цією величезною ненавистю, звіщати те, що з нами всюди є присутній Воскреслий Христос, а слова Великодньої секвенції:
„Дивовижно зустрілись смерть і життя в дуелі;
Вождь життя царює, скуштувавши смерті”
несуть надію на перемогу любові і миру.
І хоч на нашій землі смерть і життя зустрілись в дуелі, що ми бачимо в багатьох містах і селах, достатньо подивитись на Маріуполь та Ірпінь, на Харків i Бучу, на Херсон, а збомбардовані лікарні, школи, на знищені міста і села, то вато вірити і свідчити, як свідки Воскреслого Христа: смерть програє!
Вона може приносити страждання, вона єднатися з ненавистю, але в кінці кінців вона програє, бо переможе життя. Переможним життям є Воскреслий Ісус Христос!
Тому будучи тепер серед вас, несучи в серці біль і страждання дітей, матерів, батьків і рідних, а також відвагу тих, які так відважно захищають свою Батьківщину, осмілююся проголошувати посеред терпіння, болю і розпачу – Алілуя! Ісус живе! А разом з Ним живе наша віра, живе наша надія і не помирає любов. Так відбувається всюди там, де царює Христос, бо там царює любов, a не зло; бо там царює життя, а не смерть.
Тому посеред горя і страждань, вибираймо Христа, a разом із Ним перемогу, бо той, хто вірить в Бога, бачить Його присутність у своєму житті».
Дорогі Брати і Сестри!
Збираючись в Році Святого Хреста у цьому важливому на мапі України місці, де дороги Кальварії ведуть нас до Христа, який проходить поміж нами і позначає нашу землю Любов’ю Хреста, ми стаємо під цим знаком і благаємо: примнож нашу віру, i разом з нею дай нам мир!
Якщо сьогодні приходимо під Хрест, то це для того, щоб він був для нас переможним знаком любові, зміцненням нашої віри та надії на те, що мир наступить, мир зі свободою і без страху.
У цьому складному часі, прошу кожного з вас саме тут, на Кальварії: зведи свої очі на хрест Ісуса і полюби його всім серцем. Ставай під ним і притуляйся до дерева хреста.
Коли тобі буде важко жити – іди під хрест, бо на ньому ти побачиш Того, який сказав про себе, що прийшов нести наші слабкості.
I коли темрява буде у твоїй душі, ставай під хрестом, бо на хресті побачиш Того, який сказав: „Я – світло світу. Хто іде за мною не ходить у темряві”.
I якщо всі забудуть про тебе, стань під хрестом і подивись на Того, хто сказав: „Ось Я з вами по всі дні, аж до кінця світу”.
I якщо тобі буде важко пробачити, іди під хрест. Там почуєш слова, які лунають з хреста: „Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять”.
I коли не стане віри, іди під хрест. Там побачиш сотника, який ставши свідком знаків при смерті Христа, сказав: „Цей справді був Сином Божим”.
I коли відчуєш, що не має біля тебе рідних, що ти сам – іди під хрест. Tам знайдеш свою Матір, там побачиш Марію. Ту, яку Ісус залишив нам за Матір.
Не бійся хреста, іди до нього разом зі святим Йваном Золотоустим, який сказав: „Нехай ніхто не соромиться цього знаку нашого спасіння, знаку найбільшого добра, завдяки якому ми живемо і існуємо сьогодні. Бо з більшою радістю понесемо хрест Ісуса, ніж корону. Бо через хрест Ісуса приходить до нас спасіння”.
Не вагайся повторювати разом зі святим Павлом: „Мені ж не доведи, Боже, хвастатись чимось, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розіп’ятий, a я – світові”.
I за прикладом святого Йоана Павла ІІ, який багаторазово споглядаючи на хрест, заохочував: „Нести хрест за Ісусом означає бути готовим до всілякої жертви з любові до Нього і не ставити нікого і нічого перед Ним, навіть найближчих, навіть власного життя. Знаєте, що прихильність до Христа – це вимогливий вибір. Однак ми не несемо хрест самі. Перед нами йде Він”.
Мої дорогі!
Дозвольте ще одну думку на тему вашої відповіді на ситуацію війни, на людську біду і страждання. Господь говорив: „Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з цих моїх братів, ви зробили мені!”.
Дукую вам за все, що ви робите тим, які опинилися посеред війни на сході і півдні України і тим, які рятуючи своє життя, а особливо свій найцінніший скарб – дітей, були змушені залишити свої міста і села. Дякую за кожний жест солідарності і допомоги. Tак виглядає Євангелія. Так реалізується справжнє християнство.
Тому дякую за це справжнє християнство, про яке апостол Яків сказав: „Яка користь, брати мої, коли хтось говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Покажи мені віру свою без діл своїх, a я покажу тобі віру свою від діл моїх”.
Дякую вам за віру, яка зробила любов в ділах.
На кінець процитую слова єпископа Регенсбурга Йоганна Міхаеля Зайлера, який жив на межі 18-ого і 19-ого століть:
„Люди пишуть на папері – Бог пише в серцях;
Люди пишуть чорнилом – Бог пише благодаттю Святого Духа;
Люди пишуть літерами – Бог пише Любов’ю”.
Бажаю нам всім у цьому місці, щоб ми вміли писати як Бог – серцем, благодаттю i любов’ю. Щоб під хрестом вдивлялися в небо, звідки надходить наша допомога. Допомога від господа – Дороги, Істини і Життя. Амінь.
Джерело: Львівська архідієцезія
