22 жовтня 2026 року побачив світ документ Дикастерії віровчення «Прийдіть до Мене. Роздуми про передавання віри під час зміни епохи». У секуляризованому суспільстві, пронизаному новою культурою, передавання віри, як підкреслюється в тексті, вимагає євангелізації дорослих та відходу від душпастирської діяльності, зосередженої виключно на катехизації дітей та підлітків.
Про це повідомляє Vatican News.
У цей переломний період, позначений кризою передавання віри, «треба розпочати з нової великої пори» євангелізації, поставивши в центр перше звіщення, керигму: «Ісус Христос любить тебе, віддав своє життя, щоб спасти тебе, і тепер щодня живе поруч із тобою, щоб просвітити тебе, зміцнити тебе, визволити тебе» (Evangelli gaudium 164). В цьому полягає суть заклику, що міститься в документі «Прийдіть до Мене. Роздуми про передавання віри під час зміни епохи».
Наголошується також, що цей документ має статус Роздумів, а не Доктринальної зауваги. Таким чином, у тексті розглядається «різноманіття поглядів, однак без претензії на остаточне вирішення питання, яке залишається відкритим для подальшого аналізу та розвитку». Отже, конкретна мета полягає в тому, щоб запропонувати «конкретні шляхи звіщення керигми в умовах зміни епохи, яку ми переживаємо».
Документ 21 серпня 2026 року схвалив Папа; його підписали кардинал Віктор Мануель Фернандес, Префект Дикастерії віровчення, та архиєпископ Армандо Маттео, Секретар Дикастерії для Доктринального відділу. Цінним був внесок у цю роботу багатьох єпископських конференцій, а також свідчення – надіслані єпископами – тих, хто відкрив або знову відкрив для себе Господа Ісуса, наведені в останньому розділі цих Роздумів.
Свідчити про особистий досвід зустрічі з Христом
Відправною точкою є слова Ісуса з Євангелія від Матея: «Прийдіть до мене, всі втомлені й обтяжені, і я дам вам полегшення». Як зазначено у висновках, йдеться про «заклик до вірних повернутися до суті спадщини християнської віри: керигми», яка «освітлює весь зміст depositum fidei, приваблюючи до досвіду особистої та спільнотної зустрічі з живим Христом», враховуючи також, що в деяких регіонах світу передавання віри «практично припинилося».
Звіщати Божу любов до всіх
Перший розділ починається саме з того, що «Ісус справді є справжнім світлом, яке просвітлює кожну людину». «Це і є добра новина Євангелія Сина: Бог – це любов назавжди і для всіх». Віра, як підкреслюється, «не передається насамперед як сукупність доктринальних положень чи релігійної інформації», а як «форма церковного життя, в яку віруючий поступово вводиться».
Душпастирство не тільки для дітей та підлітків, а й для дорослих
Аналізуючи форми передавання віри, підкреслюється, що Церква розвивається «завдяки привабливості», що сім’я є «першим і найважливішим місцем передавання віри» та наголошується на важливості взаємодії в цьому сенсі між Церквою та сім’єю. Однак констатується, що передавання віри в родинному середовищі «у багатьох частинах світу припинилося» і «передача досвіду християнської віри новим поколінням більше не відбувається, так би мовити, автоматично».
«Лише на цьому етапі, і вже пізніше, церковна спільнота вступає в процес передавання віри», – стверджує документ, у якому зазначається, що «у країнах з давньою християнською традицією такий контекст передавання віри сьогодні видається під загрозою, оскільки дедалі більше позначений присутністю «охрещених осіб, які, однак, не живуть відповідно до вимог Хрещення», не відчувають щирої приналежності до Церкви та більше не відчувають втіхи віри». З огляду на цю реальність документ зазначає, що «передавання віри сьогодні особливо вимагає євангелізації дорослих та відходу від душпастирської діяльності, зосередженої виключно на катехизації дітей та підлітків».
Зміна епохи
Третій розділ присвячений контексту, а саме зміні епохи, яку ми переживаємо. Нагальність відповіді на питання про те, куди ми рухаємося і який напрямок обрати, Папа Лев XIV висловлює у енцикліці «Magnifica humanitas» саме стосовно цієї зміни епохи. Характерною рисою, особливо на Заході, є саме «криза міжпоколіньєвого передавання християнської віри». Дійсно, ми бачимо, що «дедалі менше батьків виконують завдання наблизити своїх дітей до живого світла євангельського послання» і що саме з таких сімейних середовищ походить та більшість людей, які, незважаючи на те, що відвідували католицькі парафіяльні спільноти, згодом переживають перехід у доросле життя в стані суттєвої релігійної байдужості».
«Криза сучасності, що є ознакою зміни епохи, таким чином сприяла виникненню нової культури, яка вступила в суперництво з традиційними структурами передавання віри» — зазначається в документі. Основна тенденція цієї культури, здається, полягає у звеличенні «суверенітету “я”», що є одним із найпомітніших аспектів процесу секуляризації, який прагне звести віру та Церкву до сфери приватного та внутрішнього.
Ще однією ознакою зміни епохи є поширення цифрових технологій. Штучний інтелект не лише впливає на інформаційні екосистеми, а й втручається у стосунки між людьми. «Отже, виклик є не технологічним, а антропологічним», – пише Лев XIV у Посланні з нагоди Дня соціальних комунікацій 2026 року.
Центральне значення керигми
Це правда, що в деяких сильно секуляризованих регіонах світу зростає кількість навернень і повернень до Церкви, але «паралельно з цим спостерігаються труднощі з витривалістю новонавернених, які часто, через короткий час після прийняття Хрещення, повертаються до стану практичної байдужості». Отже, описана ситуація «спонукає заново відкрити важливість спільноти у прийнятті та супроводі нових вірних».
Тому наголошується на необхідності «глибокого керигматичного оновлення катехизації», з особливою увагою до мови, яка має бути «зверненням до серця», та до міжособистісних стосунків, що повинні залучати інших. Звіщення керигми повинно «бути спроможним представити прекрасну новину про Божу любов і милосердя таким чином, щоб ті, хто її приймає, могли чітко усвідомити, що ця любов і це милосердя звернені саме до них».
Спільнота, Боже слово, літургія та свідчення
У центрі п’ятого розділу – важливість християнської спільноти у поєднанні з Божим словом, літургією та свідченням. «Вважається вкрай нагальним, особливо в країнах давньої євангелізації, – читаємо в документі, – наполягати на важливості розвитку в кожній церковній спільноті груп слухання, роздумів, обміну думками та молитви з Божим словом, для проведення яких слід виділяти конкретний і встановлений час, що доповнює недільне звершення Євхаристії».
Друге зауваження стосується літургії. «Якщо серцевиною християнського звіщення є зустріч із спасенною любов’ю Бога у Христі, то літургія є тим особливим місцем, де ця таємниця звершується та передається у таїнствах», – зазначено в тексті. Третій суттєвий аспект стосується свідчення віруючих, яке має три виміри: «свідчення святості, свідчення близькості та свідчення пріоритетного вибору на користь бідних». Четверте зауваження стосується мистецтва та краси, причому особлива увага приділяється музиці.
У тексті також йдеться про інкультурацію віри, яка «є необхідним етапом у її передаванні». Особливо значущим прикладом, на який варто рівнятися у формуванні такого розсудливого представлення віри, безперечно є соціальне вчення Церкви.
Деякі особливі зауваження
У документі також представлено деякі особливі зауваження. Перше з них стосується народної побожності, яка «і сьогодні залишається важливим засобом передавання віри», так само як важливими є паломництва, що мають як давню, так і нову традицію, а також прагнення належати до якогось братства. Далі підкреслюється роль проповіді. Згадуються волонтерські ініціативи як нагоди для наближення до церковної реальності. Також наголошується на «необхідності розширити простір для участі жінок у керівництві церковними процесами».
Висновки
Ці роздуми, узагальнюючи, мають на меті наполегливо нагадати, що Христос є істинним світлом. «Тепер наша черга, — наголошується, — передати цей самий дар чоловікам і жінкам нашого часу», які також чекають на те, щоб «мати змогу осяяти своє життя тим самим джерелом кожної благодаті, світлом, що сяє у світі».
