29 вересня у Будапешті у «Домі діалогу» відбулася презентація автобіографічної книги Мукачівського єпископа Миколи Лучка OP, що була перекладена угорською мовою.
Про це пише Мукачівська дієцезія з посиланням на Magyar Kurír.
З вітальною промовою до присутніх на заході звернувся провінціал єзуїтів в Угорщині Аттіла Андраш, який підкреслив особистий характер видання. Тоді ж головний редактор газети «A Szív» с. Еріка Торня RSCJ взяла інтерв’ю у єпископа Миколи.
Книга угорською мовою має назву «Пригода мого життя» (Életem kalandja), відома українському читачеві під назвою «У пошуках Авторитету».
В угорському виданні «пригода» у назві – це насамперед духовна подорож: єпископ шукав своє місце та себе ще в молодому віці через спорт, музику та різні спільноти, а потім пошуки привели його до Христа та до Ордену Домініканців у 1994 році. Після навчання та пресвітерських свячень він служив у різних місцях. У 2019 році він був висвячений на єпископа-помічника у Мукачівській дієцезії, а в 2023 році очолив її як ординарій.
Відповідаючи на питання сестри Еріки Торні, єпископ коротко оповів свою біографію, підкресливши те, що у дитинстві для нього було природним, що угорці, українці, русини та шваби (етнічні німці, які оселилися на Закарпатті переважно у XVIII столітті за часів Австрійської імперії) жили пліч-о-пліч, а сім’ї часто змішувалися. Коли він переїхав на навчання до Словаччини, його запитали: «Ви угорець чи українець?». Тоді, будучи молодим юнаком, він зіткнувся з тим, що для інших визначення ідентичності є важливим питанням, але єпископ Микола Лучок вважає себе насамперед закарпатцем.
Знайти свою місію
Єпископ підкреслив, що велике мультикультурне походження є водночас і багатством, і складністю. Живучи на перехресті культур різних народів українського, угорського, словацького, польського та російського, водночас пам’яталося минуле, що до Тріанону римсько-католицькі парафії сучасного Закарпаття належали до Сатмарської дієцезії (Румунія). У цій складності він ставив собі питання: «Хто я?» і пов’язав його з іншим питанням: «Що чи Кого я шукаю? Яку ідентичність я хочу побудувати?»
Як сказав єпископ, він – улюблена дитина Божа й отримує всю любов, благодать, силу та свободу через Ісуса. «Завдяки духовному розвитку я став бачити себе людиною цього світу, чиє покликання – знайти свою місію в цьому світі як Божої людини».
За його словами, наше завдання – будувати мости. Як учні Ісуса, ми не можемо закриватися від інших людей; ми можемо будувати свою ідентичність, запрошуючи інших на шлях Ісуса. «Я живу шляхом Ісуса. Місія мого життя – пропонувати цей шлях іншим. Це пригода».
З Ісусом крізь кризи
Єпископ Микола Лучок поділився досвідом пережиття власних криз. «Криза допомагає людині відкритися життєвій пропозиції, яку дає їй Бог». Минулі травми не можна просто забути чи «замолити»: їх потрібно назвати, розпізнати, пережити та опрацювати з допомогою, покладаючись на Божу любов.
Він вивчав психотерапію та пройшов різними духовними та цілющими шляхами і переконаний, що ті, хто стає на шлях зцілення себе, можуть допомогти іншим. А зіткнення з власними ранами також зміцнює нашу здатність любити інших.
Життя з Ісусом
Микола Лучок повернувся у Мукачево у віці 45 років. «Я вступив до ордену у 20 років; побудував соціальний спосіб життя, братерські та дружні стосунки. Мені довелося залишити це позаду. Я думаю, що немає чернечого життя, немає єпископського життя, є життя з Ісусом». Зміцнюючи цей зв’язок щодня, все вирішується. Навіть війна чи криза, біль, смерть не страшні.
Не потрібно боятися жити
За словами єпископа, реальність війни неможливо по-справжньому передати ззовні. «Я б волів мовчати, і в цій тиші я переживаю війну». Живучи в країні, що охоплена війною, людина відчуває її присутність . Водночас війна очищує цінності. «Ви розумієте та цінуєте, що кожен день важливий. Що цей день найважливіший, можливо, що завтра не буде. Вирішіть прожити цей день, служити, допомагати. Кожні стосунки важливі».
Як сказав єпископ, війна трансформує все суспільство: втому, страх та агресію можна побачити навіть у дітей та молоді. У цей період Закарпаття також докорінно змінилося через велику кількість внутрішніх біженців. У цій ситуації нам потрібно говорити про те, щоб «не боятися жити навіть посеред війни». Страх не повинен контролювати вас. Коли ви це розумієте, ви відчуваєте свободу навіть посеред небезпек повсякденного життя.
«Ти маєш подумати про те, яка твоя місія, хто ти, – посилався він на початок розмови. – Якщо я відчуваю, що я улюблений син Божий, якщо я відчуваю Його присутність, якщо я там, де мені потрібно бути, і я там служу, тоді в цьому сенс мого життя. Бог дає кожній людині повноту благодаті в кожну мить, у кожному місці. Страх закриває наші серця від Божої благодаті. Живучи в довірі, я можу відчувати Божу присутність, любов, мудрість і благодать навіть у країні, що охоплена війною».
Фото: Merényi Zita
