Єпископ Сосновецької дієцезії Артур Важний опублікував на своїй сторінці у Facebook проповідь отця Адріана, який постраждав під час нападу 24 вересня в монастирі сестер-бенедиктинок у Ярославі на Підкарпатті. У проповіді священник закликав молитися за свого кривдника, просячи для нього ласки навернення, а також не переносити відповідальність за скоєний злочин на весь український народ.
Публікуємо повний текст проповіді отця Адріана.
«Дорогі брати, дорогі сестри. Не буду приховувати, що для мене ця проповідь є важкою. Не буду приховувати, що цей час, який ми останнім часом переживаємо, є особливо важким для мене. Але я знаю одне: я є учнем Ісуса Христа. Я – учень мого Вчителя, я – учень мого Господа. А Христос вчить мене любові. Любові, яка дозволила розп’яти себе. Любові, яка віддала життя за своїх ворогів. Таким є мій Господь і Вчитель. А я – Його слуга.
І ви добре знаєте, що в багатьох ситуаціях ми, священники, тут, в абатстві, завжди намагалися служити з усіх сил. Як уміли, аби тільки ті, хто до нас приходить, могли піти звідси втішеними, могли отримати допомогу, могли отримати людську доброзичливість, могли отримати підтримку. І з цього місця, як учень Ісуса Христа, прагну від свого імені, від імені отця Марка та від імені отця Станіслава сказати дуже чітко й рішуче: ми прощаємо! І просимо про молитву за нас. Про молитву за отця Станіслава – про спокій його душі; про здоров’я для отця Марка, який досі бореться за життя в лікарні, а також за мене – щоб я якнайшвидше повернувся до повноти своїх обов’язків і міг далі служити вам тут.
Але в особливий спосіб прошу вас про молитву за нашого кривдника та про ласку навернення для нього. Ці слова я вимовляю з глибини свого серця. Йому ця молитва потрібна найбільше. Бо неважливо, що сталося. Зло, яке відбулося тут, у нашому абатстві, ми мусимо перемогти добром, любов’ю та прощенням. Тому прошу вас, щоб і ви простили, бо це також торкнулося вас усіх.
І з цього місця я також хочу попросити вас не звинувачувати народ, з якого походить кривдник, адже зло вчинила конкретна людина, конкретна особа, яка має своє ім’я, своє життя і яка відповідає за свої вчинки. Цього не чинили інші люди. Це була одна-єдина особа. Тому прошу вас не відповідати злом на зло, а любов’ю, підтримкою, розумінням і турботою. Прошу вас про повагу до людей, які живуть у нашому абатстві, у нашому місті, у нашому воєводстві та в нашій країні. Прошу вас, щоб ви взаємно поважали та підтримували одне одного як два братні народи.
Коли вибухнула війна в Україні, ви добре пам’ятаєте, що відбувалося в нашому абатстві. Ми були відкриті для людей, які сюди приходили. Для людей, які потребували допомоги, підтримки, турботи, любові, а часом – просто звичайної людської доброзичливості. І ви добре знаєте, що тут ніхто не залишився без допомоги. Ми працювали з усіх сил, часто навіть ночами, не сплячи по багато годин. Тому прошу вас, щоб ця наша праця, наші зусилля та наш труд не пішли нанівець. Бо, думаю, саме цього ми вас тут і вчимо – бути учнем Ісуса Христа. Учнем, який любить, який підтримує, який турбується про інших.
Тож, брати, дорогі сестри і всі ви, хто це чує, будьмо учнями Христа – учнями, які любов’ю, турботою, повагою, допомогою та доброзичливістю допомагають іншим. Неважливо, хто вони, з якого народу походять, якої вони релігії, якого кольору шкіри, – вони є людьми. Вони мають свою гідність, і ми нікого не повинні позбавляти цієї гідності.
Тому прошу вас: молімося один за одного. Турбуймося один про одного й любімо всіх тих, кого зустрінемо на дорозі нашого життя. А коли побачимо несправедливість, коли побачимо, що хтось когось переслідує, не мовчімо, а зробімо зауваження, бо кожен має почуватися у нас як удома. Не лише в нашому абатстві, а й у всьому нашому народі. Амінь».
