Єпископи Римсько-Католицької Церкви в Україні звернулися до українського та польського народів, а також до всіх людей доброї волі із закликом берегти правду про спільну історію, не допускати нової ворожнечі та будувати відносини між народами на основі взаємної поваги, справедливості, прощення і християнської любові.
Публікуємо повний текст звернення.
ЗВЕРНЕННЯ
ЄПИСКОПІВ РИМСЬКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ
ДО УКРАЇНСЬКОГО І ПОЛЬСЬКОГО НАРОДІВ
ТА ВСІХ ЛЮДЕЙ ДОБРОЇ ВОЛІ
Дорогі Брати і Сестри!
Улюблені Український і Польський Народи!
Шановні люди доброї волі!
Ми, римо-католицькі єпископи України, звертаємося до Вас у час, коли з болем спостерігаємо за зростанням напруження у польсько-українських відносинах. Знову оживають старі рани, у публічному просторі звучать гострі слова, окремі випадки насилля чи негідної поведінки переносяться на цілі народи, а історична пам’ять, яка б мала навчати мудрості, використовується як інструмент для нової ворожнечі.
Особливо боляче бачити це сьогодні, коли Україна продовжує переживати жорстоку війну, а польський народ упродовж останніх років явив надзвичайний приклад солідарності з мільйонами українців. Тому нагадуємо слова апостола Павла: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим 12, 21).
Наша спільна історія має сторінки великого добра, співпраці та взаємодопомоги, але має також сторінки насильства, несправедливості й невинно пролитої крові. Їх не можна замовчувати чи прикрашати. Жертви мають право на пам’ять та гідне поховання, їхні родини – на пошану до свого болю, а історична правда – на чесне і сумлінне дослідження.
Ми схиляємо голову перед усіма невинними жертвами. Їхня пам’ять закликає нас зробити все можливе, щоб подібне зло більше ніколи не повторилося.
Христос говорить: «Пізнаєте правду, і правда визволить вас» (Йо 8, 32). Але правда визволяє лише тоді, коли не стає зброєю проти іншої людини. Святе Писання повчає нас, що любов і правда мають ходити разом. Пригадаймо слова псалмопівця: «Милосердя і вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувались» (пор. Пс 85 (84), 11). Чим є правда без любові або любов без правди? Відповідь на це запитання дає св. Тереза Бенедикта від Хреста (Едита Штайн): «Не приймай за істину нічого, що позбавлене любові, і не приймай за любов нічого, що позбавлене істини. Одне без іншого стає руйнівною брехнею». Християнське примирення не означає забуття. Воно означає таку пам’ять, яка служить справедливості, але не породжує нової ненависті.
Моральна вина не передається у спадок разом із національністю, мовою чи прізвищем. Ті, хто чинив злочини у минулому і вже відійшов із цього світу, постали перед Справедливим Суддею, Який знає всю правду людських учинків і сердець. Але одного дня перед Ним станемо також ми.
І Господь запитає нас уже не про те, що зробили наші предки, а про те, що ми зробили з історією, яку успадкували.
Чи стала вона для нас учителькою мудрості? Чи навчила співчувати чужому болю? Чи, навпаки, ми дозволяємо старому злу породити нове зло?
Тому ми відповідальні за кожне слово і кожен вчинок, щоб самим не стати причиною нової кривди, нової ненависті, а згодом – і нових злочинів між нашими народами. Чи це може повторитися? На превеликий жаль, ми знаємо, що так, або й на щастя, бо можемо цьому запобігти.
Господь Ісус говорить: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5, 9). Сам Бог навчає нас бути миротворцями – у словах, коментарях, публікаціях і вчинках.
Сьогодні особливо потребуємо роззброєння мови, що дуже добре узгоджується і зі словами св. Йоана Павла ІІ про «очищення пам’яті». Правда може бути сильною, залишаючись гідною. Пам’ять може бути вірною, не стаючи помстою. Любов до свого народу не вимагає зневаги до іншого, а справжній патріотизм не будується на приниженні сусіда.
Дорогі польські Брати і Сестри!
Українці пам’ятають величезне добро, яке польський народ виявив після початку повномасштабної російської агресії. І ми, як пастирі Церкви, з цілою відповідальністю хочемо засвідчити про це знову. Ви відкривали свої домівки для українських матерів і дітей. Польські родини, парафії, монастирі, волонтери, лікарі, місцеві громади і мільйони звичайних людей простягнули руку тим, хто втратив дім і безпеку.
За це добро ми не втомлюємося висловлювати Вам нашу глибоку вдячність та огортати своїми молитвами.
Ми усвідомлюємо також, що поведінка окремих українців у Польщі може справедливо викликати розчарування чи обурення. Невдячність, неповага до законів і звичаїв країни перебування чи безвідповідальність потребують чесної моральної оцінки, справедливого покарання, а в деяких випадках і депортації. Просимо водночас пам’ятати, що вчинок конкретної людини є її особистою відповідальністю і не може ставати характеристикою цілого народу.
Дорогі українці!
Особливо звертаємося сьогодні до Вас. Коли чуємо сумні повідомлення про прояви ненависті до українців, про образи, приниження чи несправедливе ставлення, природно відчувати біль і обурення. Але саме тоді випробовується наша християнська зрілість.
Не відповідаймо агресією на агресію і ненавистю на ненависть.
Пам’ятаймо, що один ворожий коментар чи негідний вчинок не є голосом усього польського народу. Поруч із болючими повідомленнями зберігаймо в серці пам’ять про поляків, які відкривали перед нами свої домівки, приймали наших дітей, допомагали біженцям, лікували поранених, збирали допомогу, молилися за Україну і головне – продовжують сьогодні чинити нам добро.
Нехай зло однієї людини не змусить нас забути добро тисяч інших.
Українці, які живуть у Польщі, покликані виявляти вдячність також способом свого життя: шанувати закони країни, яка їх прийняла, її культуру і традиції, бути чесними у праці, відповідальними у словах і доброзичливими у відносинах з людьми. Пам’ятайте, що ваші можливі переступи будуть суворо розцінені не лише доброзичливими Господарями краю, але й вашими співгромадянами – як в Польщі, так і в Україні.
За останні десятиліття тисячі поляків і українців будували нову історію відносин наших народів. Її творили священнослужителі й миряни, історики й учителі, громадські діячі, бізнесмени і політики, волонтери, родини та молодь. Не змарнуймо цього великого духовного і людського надбання. Докладімо власну частку до побудови справедливих, чесних і добросусідських відносин між нашими народами. Історія також нас вчить, що це цілком можливо.
Особливо звертаємося до батьків, учителів, священників, катехитів і вихователів. Передаваймо дітям правду і пам’ять, але не успадковану ненависть. Навчаймо їх відрізняти пам’ять від помсти, патріотизм від погорди, а особисту відповідальність – від колективного звинувачення.
Нехай молоде покоління успадкує від нас не обов’язок продовжувати давні конфлікти, а мудрість, необхідну для того, щоб їх завершити.
Звертаємося також до політиків, журналістів і публічних діячів. Історичний біль не повинен ставати інструментом політичної боротьби, а національні почуття – засобом мобілізації проти іншого, а відтак і власного народу.
Нехай священнослужителі разом із вірянами благають Господа про світло для будування миру між нами та шукають відповідей на складні запитання у Бога, який є джерелом любові; нехай історики досліджують минуле, щоб нам і нашим нащадкам не довелося повторювати помилок попередніх поколінь; а політики нехай сприяють цьому процесу, не шукаючи власної вигоди у гірких непорозуміннях між нашими народами.
Святий Йоан Павло ІІ наполегливо закликав поляків і українців до очищення історичної пам’яті та взаємного прощення. Цим шляхом ішли також пастирі наших Церков, повторюючи великі слова християнського примирення: «Прощаємо і просимо прощення».
Це не означає забуття. Це означає: пам’ятаймо так, щоб пам’ять більше не вбивала. Ці слова відносяться не тільки до болючої історії, вони повинні стати нашим девізом на щодень.
Прощення не скасовує справедливості – воно очищає її від помсти. Примирення не стирає історії – воно не дозволяє історії знову перетворитися на майбутнє кровопролиття. Що не в стані буде людям зробити самостійно, допоможе Всемогутній Бог, якщо будемо ходити Його шляхами.
Тому закликаємо наші парафії та церковні спільноти молитися за всіх невинних жертв, підтримувати зустрічі українців і поляків, молоді й родин, сприяти чесному історичному діалогу та допомагати тим, хто стає жертвою ворожості через своє походження. Нехай кожна спільнота і кожен із нас зробить хоча б один конкретний крок, який будує повагу та сприяє довірі.
Минуле вже сталося. Але майбутнє ще не написане. За нього відповідальні ми.
Тому запитаймо себе перед Богом не лише: «Що вони колись зробили нам?»
Запитаймо також: «Що я сьогодні роблю, щоб зло не повторилося?» Бо саме за це відповідатимемо ми.
Нехай наші слова лікують, а не ранять. Нехай наша пам’ять служить правді, а не ненависті. Нехай справедливість веде до примирення, а любов до власної Батьківщини навчає пошани до Батьківщини іншого.
Нехай Пресвята Діва Марія, яку з синівською любов’ю вшановують наші народи, випросить для України й Польщі справжню добросусідську приязнь, взаємну повагу і мудрість.
Перед Богом, Суддею живих і мертвих, перед пам’яттю померлих і перед поколіннями, які прийдуть після нас, будьмо відповідальними за мир і довіру між нашими народами.
