Документ Antiqua et Nova («Нове і старе») пояснює, чим відрізняється людський інтелект від штучного інтелекту і як християнам відповідально користуватися технологіями ШІ.
Увага! Цей текст – неофіційний переклад о. Олега Кривобочка ТІ для особистого вжитку
ДИКАСТЕРІЙ ВІРОВЧЕННЯ І ДИКАСТЕРІЙ З ПИТАНЬ КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ
ANTIQUA ET NOVA
(НОВЕ І СТАРЕ)
Nota про взаємозв’язок між штучним інтелектом та людським інтелектом
ЗМІСТ
I. Введення
ІІ. Що таке штучний інтелект?
ІІІ. Інтелект у філософській та богословській традиціях
Раціональність
Втілення
Реляційність
Зв’язок з Істиною
Захист світу
Цілісне розуміння людського інтелекту
Границі ШІ
IV. Роль етики в розробках і використанні ШІ
Допомога свободі й прийняттю рішень людини
V. Конкретні проблеми
ШІ і суспільство
ШІ і міжлюдські стосунки
ШІ, економіка і праця
ШІ та охорона здоров’я
ШІ та освіта
ШІ, дезінформація, діпфейки й зловживання
ШІ, приватність і контроль
ШІ та захист нашого спільного дому
ШІ та війни
ШІ і стосунки людства з Богом
VI. Заключні роздуми
Справжня мудрість
I. Введення
1. [Antiqua et nova] «Із свого скарбу нове і старе» (Мт. 13, 52). Ми покликані зі старою й новою мудрістю враховувати сучасні виклики і можливості, що виникають завдяки науково-технічному прогресу, зокрема нещодавньому розвитку штучного інтелекту (ШІ). Християнська традиція вважає дар інтелекту невід’ємним елементом людської істоти, створеної «на Божий образ» (Бут. 1, 27). Починаючи з цілісного бачення людини і з усвідомлення покликання «порати» і «доглядати» землю (див. Бут. 2, 15), Церква наголошує, що цей дар повинен знайти вираження через відповідальне використання розуму і технічних можливостей у служінні створеному світу.
2. Церква заохочує прогрес науки, техніки, мистецтва та всіх інших людських починань, розглядаючи їх як частину «співпраці чоловіка й жінки з Богом у вдосконаленні видимого створіння»[1]. Сирах стверджує, що Бог «людей обдарував знанням, щоб вони прославлялись його ділами дивними» (Сир. 37, 6). Людські здібності та творчість походять від Бога і, коли їх правильно використовувати, приносять Богові славу як відображення Його мудрості та доброти. Тому, коли ми запитуємо себе, що означає «бути людиною», то не можемо не враховувати наших наукових і технологічних можливостей.
3. Саме з цієї точки зору ця Nota розглядає антропологічні й етичні питання, що виникають у зв’язку зі ШІ, які особливо актуальні, бо однією з цілей цієї технології є імітація людського інтелекту, який його створив. До прикладу, на відміну від багатьох інших людських творінь, ШІ можна навчати на продуктах людської творчості й у такий спосіб створювати нові «артефакти» з швидкістю і майстерністю, які часто відповідають людським можливостям або перевищують їх, до прикладу, генерувати текст або зображення, які неможливо відрізнити від людських композицій, що викликає занепокоєння щодо його потенційного впливу на зростаючу кризу правди в публічному дискурсі. Крім того, оскільки ця технологія розроблена для навчання і автономного прийняття певних рішень, адаптуючись до нових ситуацій і пропонуючи рішення, не передбачені її програмістами, то це порушує суттєві питання етичної відповідальності та безпеки, що має ширші наслідки для суспільства в цілому. Ця нова ситуація спонукає людство замислитися над власною ідентичністю і своєю роллю у світі.
4. З огляду на сказане, існує загальна згода щодо того, що ШІ знаменує собою новий і значущий етап у стосунках людства з технологіями, що лежить в основі того, що Папа Франциск назвав «епохальною зміною»[2]. Вплив ШІ відчувається в усьому світі в широкому спектрі галузей, включаючи міжособові стосунки, освіту, працю, мистецтво, охорону здоров’я, право, війну і міжнародні відносини. Оскільки ШІ продовжує стрімко розвиватися, то критично важливо враховувати його антропологічні й етичні наслідки. Потрібно не лише зменшувати ризики і запобігати шкодам, але й забезпечити, щоб застосування ШІ спрямовували на сприяння розвитку людини та спільному благу.
5. Щоб позитивно внести свій вклад у розпізнавання ШІ, у відповідь на заклик Папи Франциска до оновленої «мудрості серця»[3], Церква пропонує цю Nota, яка зосереджена на антропологічній та етичній сферах. Беручи активну участь у загальних дебатах з цих питань, Церква закликає тих, хто відповідає за передачу віри (батьків, вчителів, душпастирів і єпископів), присвятити себе турботі та увазі цьому нагальному питанню. Хоча цей документ адресований саме цим людям, але він також має бути доступним для ширшої аудиторії, а саме для тих, хто поділяє потребу в науково-технічному розвитку, спрямованому на служіння людині та спільному благу[4].
6. З цією метою спочатку потрібно розрізнити поняття «інтелект» стосовно ШІ та людини. Спочатку розглядається християнське розуміння людського інтелекту, яке пропонує загальні рамки для роздумів, засновані на філософській і богословській традиції Церкви. Потім подаються деякі рекомендації щодо забезпечення того, щоб розробка і використання ШІ поважали людську гідність і сприяли цілісному розвитку окремих осіб і суспільства.
7. Концепція інтелекту в ШІ розвивалася з часом, включаючи різноманітні ідеї з різних дисциплін. Хоча його коріння сягає століть, важливим моментом у цьому розвитку стався 1956 рік, коли американський вчений-інформатик Джон Маккарті організував літню конференцію в Дартмутському університеті, щоб розглянути проблему «штучного інтелекту», який визначався як «створення машини, здатної демонструвати поведінку, яку можна було б назвати розумною, якби так поводилася людина»[5]. На конференції було започатковано дослідницьку програму, спрямовану на використання машин для виконання завдань, зазвичай пов’язаних з людським інтелектом та інтелектуальною поведінкою.
8. Відтоді дослідження в цій галузі швидко просунулися, що призвело до розробки комплексних систем, здатних виконувати дуже складні завдання[6]. Ці так звані системи «вузького ШІ» (narrow AI) зазвичай розробляють для виконання обмежених і специфічних завдань, таких як переклад з однієї мови на іншу, прогнозування розвитку шторму, класифікація зображень, надання відповідей на запитання або створення зображень на запит користувача. Хоча в галузі ШІ все ще існує безліч визначень «інтелекту», але більшість сучасних систем, особливо ті, що використовують машинне навчання, спираються на статистичні висновки, а не на логічні дедукції. Аналізуючи великі набори даних з метою виявлення закономірностей, ШІ може «передбачати»[7] їхній вплив і пропонувати нові способи вивчення, імітуючи у такий спосіб деякі когнітивні процеси, типові для вирішення проблем людиною. Ці досягнення стали можливими завдяки розвитку обчислювальних технологій (таких як нейронні мережі, машинне навчання без учителя і еволюційні алгоритми) у поєднанні з інноваціями в обладнанні (такими як спеціалізовані процесори). Ці технології дають можливість системам ШІ реагувати на різні види дій людини, адаптуватися до нових ситуацій і навіть пропонувати нові рішення, які початково не передбачали програмісти[8].
9. Через такий швидкий прогрес ШІ виконує велику частину людської праці. Такі системи можуть доповнювати або навіть замінювати людину в багатьох галузях, зокрема у спеціалізованих завданнях, таких як аналіз даних, розпізнавання зображень і медична діагностика. Хоча кожне застосування «вузького» ШІ адаптоване до конкретного завдання, але багато дослідників сподіваються досягти так званого «загального штучного інтелекту» (ЗШІ) (Artificial General Intelligence, AGI), тобто єдиної системи, яка, діючи в кожній когнітивній області, змогла б виконувати будь-яке завдання, властиве людському розуму. Дехто стверджує, що ШІ одного дня може досягти стадії «суперінтелекту», перевершуючи людські інтелектуальні можливості, або сприяти «супердовголіттю» завдяки досягненням у біотехнологіях. Інші бояться, що ці можливості, якими б гіпотетичними вони не були, одного дня затьмарять саму людину, тоді як інші вітають можливість такої трансформації[9].
10. В основі цих і багатьох інших поглядів на цю тему лежить неявне припущення, що термін «інтелект» слід використовувати однаково для позначення як людського інтелекту, так і ШІ. Але це, здається, не охоплює повного обсягу концепції. Що стосується людини, то інтелект – це здатність, що стосується людини в цілому, тоді як у контексті ШІ його розуміють у функціональному сенсі, часто припускаючи, що характерні дії людського розуму можна розбити на оцифровані кроки, щоб машини також могли їх відтворювати[10].
11. Ця функціональна перспектива ілюструється тестом Тюрінга, згідно з яким машина вважається «розумною», якщо людина не здатна відрізнити її поведінку від поведінки людини[11]. Зокрема, у цьому контексті термін «поведінка» стосується конкретних інтелектуальних завдань, не враховуючи всього обсягу людського досвіду, який включає здатність до абстракції та емоцій, творчість, естетичне, моральне, релігійне почуття; і також не охоплює всієї різноманітності проявів, на які здатний людський розум. Отже, у випадку ШІ «інтелект» системи оцінюється методологічно, а також по-редукціоністському, на основі її здатності продукувати відповідні реакції, тобто ті, що пов’язані з людським інтелектом, незалежно від способу, за допомогою якого такі реакції генеруються.
12. Розширені функції надають ШІ великі можливості для виконання завдань, але не для мислення[12]. Таке розмежування вирішальне, бо спосіб визначення «інтелекту» неминуче обмежує розуміння взаємозв’язку між людським мисленням і цією технологією[13]. Щоб усвідомити це, потрібно пам’ятати, що багатство філософської традиції та християнського богослов’я пропонує глибше і всебічне бачення інтелекту, який, своєю чергою, є центральним у вченні Церкви про природу, гідність і покликання людини[14].
ІІІ. Інтелект у філософській та богословській традиціях
Раціональність
13. З самого початку саморефлексії людства розум відігравав центральну роль у розумінні того, що означає бути «людиною». Аристотель зазначав, що «всі люди за своєю природою прагнуть пізнавати»[15]. Це людське пізнання, з його здатністю до абстракції, яка осягає природу і значення речей, відрізняє їх від тваринного світу[16]. Точна природа інтелекту була предметом досліджень філософів, богословів і психологів, які також досліджували, як люди розуміють світ і є його частиною, незважаючи на те, що займають у ньому унікальне місце. Завдяки цим дослідженням християнська традиція дійшла до розуміння людини як істоти, що складається з тіла й душі, глибоко пов’язаної з цим світом, і водночас виходить за його межі[17].
14. У класичній традиції поняття інтелекту часто розуміється через взаємодоповнюючі поняття «розум» (ratio) та «інтелект» (intellectus). Це не окремі здібності, а, як пояснює св. Фома Аквінський, два способи функціонування одного й того ж інтелекту: «Термін інтелект походить від глибокого проникнення в істину; тоді як розум походить від дослідження і дискурсивного процесу»[18]. Цей короткий опис висвітлює дві фундаментальні та взаємодоповнюючі прерогативи людського інтелекту: intellectus стосується інтуїції істини, тобто осягнення її «очима» розуму, що передує аргументації та обґрунтовує її, тоді як ratio стосується самого міркування, тобто дискурсивного та аналітичного процесу, який веде до судження. Інтелект і розум разом становлять два аспекти єдиного акту розуміння, «функціонування людини як людини»[19].
15. Представлення людини як «раціональної» істоти не означає зведення її до певного способу мислення; радше це означає визнання того, що здатність до інтелектуального розуміння дійсності формує і пронизує всю діяльність людини[20], і що вона також конституює, незалежно від того, чи використовується на краще чи на гірше, невід’ємний аспект людської природи. У цьому сенсі «термін “раціональний” фактично включає всі здатності людини: знання, розуміння, волю, любов, вибір, бажання. Термін “раціональний” також включає всі тілесні здібності, тісно пов’язані з вищезазначеними здатностями»[21]. Така широка перспектива підкреслює у людині, створеній на «образ Божий», раціональність, інтегровану у такий спосіб, щоб підносити, формувати і перемінювати як її волю, так і її дії[22].
16. Християнська думка розглядає інтелектуальні здатності в рамках цілісної антропології, яка вважає людину істотою, втіленою по суті. В людині дух і матерія «не є двома з’єднаними природами: з’єднання їх творить одну єдину природу»[23]. Іншими словами, душа – це не нематеріальна «частина» людини, що міститься в тілі, так само як тіло не є зовнішньою оболонкою тонкого і невідчутного «ядра», а вся людина є одночасно і матеріальною, і духовною. Такий спосіб мислення відображає вчення Святого Письма, яке розглядає людину як істоту, що переживає свої стосунки з Богом і з іншими, отже, свій суто духовний вимір, всередині та через тілесне існування[24]. Глибоке значення цього стану отримує подальше світло від таїни Втілення, завдяки якому Бог прийняв наше тіло, яке «також було піднесене в нас до великої гідності»[25].
17. Хоча людина глибоко вкорінена в тілесному існуванні, але вона перевершує матеріальний світ завдяки своїй душі, яка «ніби перебуває на горизонті вічності та часу»[26]. До душі належить здатність трансцендентності інтелекту і володіння вільною волею, завдяки яким людина «бере участь у світлі розуму Бога»[27]. Однак людський дух не пізнає у звичайний спосіб без тіла[28]. Отож інтелектуальні здібності людини є невід’ємною частиною антропології, яка визнає, що людина – це «єдність душі та тіла»[29]. Далі ми розглянемо наступні аспекти такого бачення.
Реляційність
18. Люди «по своїй природі спрямовані до міжособового спілкування»[30], мають здатність пізнавати одне одного, віддавати себе з любові та входити в спілкування з іншими. Отже, людський інтелект не є ізольованою здатністю, а проявляється у стосунках, знаходячи своє повне вираження в діалозі, співпраці й солідарності. Ми вчимося разом з іншими, вчимося завдяки іншим.
19. Орієнтація людини на стосунки зрештою ґрунтується на вічній самовіддачі Триєдиного Бога, любов якого об’являється як у творінні, так і у відкупленні[31]. Людина покликана «ділитися життям Бога в пізнанні та любові»[32].
20. Таке покликання до спілкування з Богом неминуче пов’язане з покликанням до спілкування з іншими. Любов до Бога не можна відокремити від любові до ближнього (див. 1 Йо. 4, 20; Мт. 22, 37-39). Завдяки благодаті участі в житті Бога, християни також успадковують щедрий дар Христа (див. 2 Кор. 9, 8-11; Еф. 5, 1-2), дотримуючись Його заповіді: «Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Йо. 13, 34)[33]. Любов і служіння, що відлунюють глибоке божественне життя самозречення, перевершують власні інтереси, щоб повніше відповідати людському покликанню (див. 1 Йо. 2, 9). Ще більше за знання стількох речей є зобов’язання піклуватися одне про одного, бо навіть якби «я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання […], але не мав любови, я був би – ніщо» (1 Кор. 13, 2).
21. Людський інтелект – це, зрештою, «Божий дар, створений для осягнення істини»[34]. У подвійному значенні intellectus-ratio дає людині змогу черпати з тих реалій, які виходять за межі простого чуттєвого досвіду і корисності, оскільки «прагнення до істини належить самій природі людини. Це вроджена властивість розуму – запитувати себе, чому відбуваються певні речі»[35]. Виходячи за межі емпіричних даних, людський інтелект «може з повною впевненістю підкорити зрозумілу дійсність»[36]. Навіть якщо дійсність лише частково відома, то «прагнення до істини штовхає […] розум йти далі; справді, він ніби приголомшений усвідомленням своєї постійно зростаючої здатності досягати того, чого він досягає»[37]. Хоча Істина сама по собі перевищує межі людського інтелекту, вона все ж таки нездоланно приваблює її[38], і ця привабливість спонукає людину шукати «глибшої істини»[39].
22. Ця вроджена спрямованість до пошуку істини проявляється в особливий спосіб у типово людських здібностях до семантичного розуміння і творчого виробництва[40], завдяки яким цей пошук відбувається «у спосіб, що відповідає гідності людської особи та її соціальній природі»[41]. Крім того, стабільна спрямованість до істини є важливою для того, щоб любов була справжньою і універсальною[42].
23. Пошук істини досягає свого найвищого вираження у відкритості до тих реальностей, які виходять за межі фізичного та створеного світу. У Бозі всі істини знаходять своє найвище і первісне значення[43]. Довіра до Бога – це «момент фундаментального вибору, який охоплює особу цілковито»[44]. У такий спосіб людина повністю стає тим, ким вона покликана бути: «Розум і воля найвищою мірою виявляють тут свою духовну природу, щоб дати змогу людині здійснити акт, в якому найповніше реалізується її особиста свобода»[45].
24. Християнська віра вважає творіння вільним актом Єдиного і Триєдиного Бога, який, як пояснює св. Бонавентура з Баньореджо, творить «не для того, щоб збільшити власну славу, а щоб виявити її та передати»[46]. Оскільки Бог творить згідно зі Своєю Мудрістю (пор. Мудр. 9, 9; Єр. 10, 12), то створений світ пронизаний внутрішнім порядком, що відображає Його задум (пор. Бут. 1; Дан. 2, 21-22; Іс. 45, 18; Пс. 74, 12-17; 104)[47], в рамках якого Він покликав людей взяти на себе особливу роль: обробляти землю і піклуватися про світ[48].
25. Людина, сформована божественним Творцем, живе своєю ідентичністю як істота на образ Божий, «пораючи» і «доглядаючи» (пор. Бут. 2, 15) творіння, використовуючи свій розум і свою майстерність, щоб допомагати йому й розвивати його згідно з задумом Отця[49]. У цьому людський інтелект відображає божественний Інтелект, який створив усе суще (пор. Бут. 1-2; Йо. 1)[50], постійно підтримує його і веде до його кінцевої мети в Ньому[51]. Крім того, люди покликані розвивати свої здібності в науці й техніці, бо в них прославляється Бог (див. Сир. 38, 6). Отже, у правильних стосунках із творінням, з одного боку, люди використовують свій інтелект і здатність співпрацювати з Богом, спрямовуючи творіння до мети, до якої Він їх покликав[52], тоді як, з іншого боку, сам світ, як зазначає св. Бонавентура, допомагає людському розуму «поступово підніматися, немов різними сходинками драбини, до найвищого начала, яким є Бог»[53].
Цілісне розуміння людського інтелекту
26. У цьому контексті людський інтелект ясніше проявляється як здатність, що є невід’ємною частиною способу взаємодії людини з дійсністю. Справжня участь вимагає прийняття всієї глибини свого буття: духовного, когнітивного, втіленого і реляційного.
27. Це зацікавлення дійсністю проявляється по-різному, бо кожна людина, у своїй багатогранній унікальності[54], намагається зрозуміти світ, взаємодіє з іншими, вирішує проблеми, виражає свою творчість і прагне цілісного благополуччя через синергію різних вимірів інтелекту[55]. Це вимагає логічних і лінгвістичних здібностей, але може також включати інші способи взаємодії з дійсністю. Подумаймо про працю ремісника, який «повинен вміти розпізнати в неживій матерії особливу форму, яку інші не можуть розпізнати»[56], і виявити її за допомогою своєї інтуїції та своєї майстерності. Корінні народи, які живуть поблизу землі, часто мають глибоке відчуття природи та її циклів[57]. Так само товариш, який знає, як знайти потрібне слово, або людина, яка вміє добре керувати людськими стосунками, є прикладом інтелекту, який є «плодом роздумів, діалогу і щедрих зустрічей між людьми»[58]. Папа Франциск зауважив, що «в епоху штучного інтелекту не слід забувати, що для порятунку людини потрібні поезія і любов»[59].
28. В основі християнського бачення інтелекту лежить інтеграція істини в моральне і духовне життя людини, орієнтування її дій у світлі Божої доброти й істини. Згідно з Божим задумом, інтелект у повному сенсі також включає здатність насолоджуватися тим, що є істинним, добрим і прекрасним, так що можна сказати, словами французького поета XX-го століття Поля Клоделя, що «інтелект – ніщо без насолоди»[60]. Навіть Данте Аліг’єрі, досягнувши найвищих небес у Раю, може засвідчити, що вершина цієї інтелектуальної насолоди знаходиться в «інтелектуальному Світлі, сповненому любові; / любові до справжнього добра, сповненому радості; / радості, що перевершує будь-яку насолоду»[61].
29. Тому правильне розуміння людського інтелекту не може зводитися до простого засвоєння фактів чи здатності виконувати певні конкретні завдання; натомість воно передбачає відкритість людини до найголовніших питань життя і відображає спрямованість на Істину та Добро[62]. Як вираження божественного образу в людині, інтелект здатний осягнути цілісність буття, тобто розглянути існування в його цілісності, яка не обмежується тим, що можна виміряти, у такий спосіб осягаючи значення того, що він зрозумів. Для віруючих ця здатність передбачає, зокрема, можливість зростання в пізнанні Божих таїн через раціональне розуміння об’явлених істин (intellectus fidei)[63]. Справжній інтелект формується божественною любов’ю, яка «влита в серця наші Святим Духом» (Рим. 5, 5). З цього випливає, що людський інтелект має суттєвий споглядальний вимір, тобто безкорисливу відкритість до того, що є Істиною, Добром і Красою, поза межами будь-якої конкретної корисності.
30. В світлі сказаного відмінності між людським інтелектом і сучасними системами ШІ виглядають очевидними. Хоча це надзвичайне технологічне досягнення, здатне імітувати деякі операції, пов’язані з раціональністю, але ШІ функціонує лише через виконання завдань, досягнення цілей або прийняття рішень на основі кількісних даних і обчислювальної логіки. До прикладу, завдяки своїм аналітичним здібностям ШІ чудово справляється з інтеграцією даних з різних галузей, моделюванням складних систем і сприянням міждисциплінарним зв’язкам. У такий спосіб це може сприяти співпраці між експертами для вирішення проблем, складність яких така, що «ці питання не можуть бути вирішені однобічно чи з урахуванням лише чиїхось інтересів»[64].
31. Однак, навіть якщо ШІ розробляє та імітує деякі прояви інтелекту, він залишається фундаментально обмеженим логіко-математичною сферою, що накладає на нього деякі внутрішні обмеження. Хоча людський інтелект постійно розвивається органічно упродовж фізичного і психологічного зростання людини та формується безліччю переживань, отриманих у тілі, то ШІ не має здатності еволюціонувати у такий спосіб. Хоча передові системи можуть «навчатися» за допомогою таких процесів, як машинне навчання, цей вид навчання суттєво відрізняється від розвитку і зростання людського інтелекту, який формується тілесним досвідом: сенсорними стимулами, емоційними реакціями, соціальною взаємодією і унікальним контекстом кожного моменту. Ці елементи моделюють і формують особу в її персональній історії. ШІ, навпаки, не має фізичного тіла, а спирається на обчислювальні методи мислення і навчання з величезних наборів даних, що включають досвід і знання, отримані від людей.
32. Хоча ШІ може імітувати деякі аспекти людського мислення і виконувати певні завдання з неймовірною швидкістю та ефективністю, але його обчислювальні можливості становлять лише частину ширших можливостей людського розуму. До прикладу, ШІ не може відтворити моральне розпізнавання і здатність формувати справжні стосунки. Крім того, інтелект людини вбудований в історію інтелектуального і морального формування, що переживається на особистісному рівні, що по суті формує світогляд індивіда, охоплюючи фізичні, емоційні, соціальні, моральні та духовні виміри життя. Оскільки ШІ не може запропонувати такої широти розуміння, то підходи, що базуються виключно на цій технології або вважають її основним способом інтерпретації світу, можуть призвести до «втрати розуміння цілісності, взаємозв’язків між речами, звуження світогляду»[65].
33. Людський інтелект не лише виконує функціональні завдання, але й розуміє дійсність і активно взаємодіє з нею в усіх її аспектах; він також здатний на дивовижні відкриття. Оскільки ШІ не володіє тілесністю, реляційністю і відкритістю людського серця до істини й добра, то його можливості, навіть якщо вони здаються безмежними, незрівнянні з людськими здатностями осягати дійсність. Багато чого можна навчитися від хвороби, від обіймів примирення і навіть від простого заходу сонця. Багато речей, які ми переживаємо як люди, відкривають для нас нові горизонти і дають можливість здобути нову мудрість. Жодний пристрій, який працює лише з даними, не може зрівнятися з цим і іншим досвідом в нашому житті.
34. Надмірне порівняння людського інтелекту з ШІ ризикує призвести до функціоналістської перспективи, де людей цінують на основі роботи, яку вони можуть виконувати. Однак цінність людини залежить не від окремих здатностей, не від когнітивних і технологічних досягнень чи індивідуальному успіху, а від її внутрішньої гідності, що ґрунтується на створенні на образ Божий[66]. Ця гідність залишається недоторканою поза будь-якими обставинами навіть у тих, хто не може реалізувати свої здатності (ненароджена дитина, людина в непритомному стані, страждаюча літня людина)[67]. Ця гідність лежить в основі традиції прав людини – і зокрема тих, які сьогодні називають «нейроправами» і «становлять важливу точку зближення для пошуку спільної основи»[68], і тому можуть бути фундаментальним етичним дороговказом у дискусіях про відповідальний розвиток і використання ШІ.
35. З огляду на це, як зазначає Папа Франциск, «саме використання слова “інтелект”» стосовно ШІ «є оманливим»[69] і ризикує не помітити найціннішого в людській особі. З цієї точки зору ШІ не слід розглядати як штучну форму інтелекту, а як один з його продуктів[70].
IV. Роль етики в розробках і використанні ШІ
36. Виходячи з цих міркувань, можна запитати, як ШІ можна розуміти в рамках Божого задуму. Науково-технічна діяльність не нейтральна за своєю природою, це людське зусилля, яке залучає гуманістичні й культурні виміри людської творчості[71].
37. Наукові дослідження і розвиток технічних навичок, як плід потенціалів, закладених у людському інтелекті[72], є «співпрацею чоловіка й жінки з Богом у вдосконаленні видимого створіння»[73]. Водночас усі науково-технічні досягнення – це, в остаточному розрахунку, Божі дари[74]. Тому люди повинні завжди використовувати свої дари з огляду на вищу мету, для якої Бог їх їм дав[75].
38. Ми можемо з вдячністю визнати, що технологія «виправила незліченні біди, які раніше шкодили людині й обмежували її»[76], і можемо лише радіти цьому. Але не всі технологічні інновації самі по собі є справжнім прогресом[77]. Тому Церква особливо виступає проти тих застосувань, які загрожують святості життя або гідності особи[78]. Як і будь-яка інша людська діяльність, технологічний розвиток потрібно спрямувати на служіння людині та сприяти зусиллям для досягнення «більшої справедливості, повнішого братерства і гуманнішого ладу в суспільних відносинах», які є «ціннішим від накопичення лише зовнішніх багатств»[79]. Занепокоєння етичними наслідками технологічного розвитку поділяють не лише в Церкві, а й науковці, дослідники технологій і професійні асоціації, які дедалі частіше закликають до етичних роздумів для відповідального керівництва таким прогресом.
39. Щоб відповісти на ці виклики, потрібно звернути увагу на важливість моральної відповідальності, що ґрунтується на гідності та покликанні людини. Цей принцип також стосується питань ШІ. У цьому контексті етичний вимір набуває першочергового значення, бо саме люди проєктують системи і визначають їхні цілі[80]. Між машиною і людиною лише остання є справді моральним агентом, тобто морально відповідальним суб’єктом, який реалізує свою свободу у своїх рішеннях і приймає наслідки[81]; лише люди перебувають у стосунках з істиною і добром, керуючись моральною совістю, яка закликає їх «любити, творити добро та уникати зла»[82], засвідчуючи «авторитет правди стосовно Найвищого Добра, до Якого людина відчуває себе належною»[83]; лише люди можуть бути достатньо самосвідомими, щоб слухати і слідувати голосу совісті, розсудливо розрізняти і шукати можливе добро в кожній ситуації[84]. Це також належить до прояву інтелекту людиною.
40. Як і будь-який продукт людської винахідливості, ШІ також можна спрямувати на позитивні або негативні цілі[85]. Якщо ШІ використовується належним чином, з повагою до людської гідності та сприянням добробуту окремих осіб і громад, то він може сприяти людському покликанню. Незважаючи на це, як і в усіх сферах, де люди покликані приймати рішення, тут також нависає тінь зла. Там, де людська свобода дає можливість вибирати зло, моральна оцінка цієї технології залежить від того, як її спрямовують і використовують.
41. Але етично значущими є не лише цілі, а й засоби, що використовуються для їх досягнення; крім того, важливими є також загальне бачення і розуміння людини, інтегрованої в таких системах. Технологічні продукти відображають світогляд їхніх розробників, власників, користувачів і регуляторів[86], і своєю силою «формують світ і впливають на свідомість на рівні цінностей»[87]. На соціальному рівні деякі технологічні розробки також можуть посилити відносини і динаміку влади, які не відповідають правильному баченню особистості й суспільства.
42. Тому як цілі, так і засоби, що використовуються в застосуванні ШІ, а також загальне бачення, яке вони втілюють, повинні оцінюватися, щоб переконатися, що вони поважають людську гідність і сприяють загальному благу[88]. Як сказав Папа Франциск, «внутрішня гідність кожного чоловіка і кожної жінки» має бути «ключовим критерієм в оцінці нових технологій, які виявляють свою етичну позитивність тією мірою, якою вони допомагають проявляти цю гідність і посилювати її вираження на всіх рівнях людського життя»[89], включаючи соціальну і економічну сферу. У цьому сенсі людський інтелект відіграє вирішальну роль не лише в проєктуванні та виробництві технологій, але й у спрямуванні їх використання відповідно до справжнього блага людини[90]. Відповідальність за мудре здійснення цього управління лежить на кожному рівні суспільства, керуючись принципом субсидіарності та іншими принципами соціальної доктрини Церкви.
Допомога свободі й прийняттю рішень людини
43. Зобов’язання гарантувати, щоб ШІ завжди підтримував і пропагував найвищу цінність гідності кожної людини і повноту її покликання є критерієм розпізнавання, який стосується розробників, власників, операторів, регуляторів, користувачів, і залишатися чинним для використання технології на всіх рівнях.
44. Аналіз наслідків цього принципу можна розпочати з розгляду важливості моральної відповідальності. Оскільки повна моральна причинність застосовується лише до персональних агентів, а не до штучних, то вкрай важливо мати можливість ідентифікувати і визначити, хто відповідає за процеси ШІ, особливо ті, що включають можливість навчання, корекції та перепрограмування. Хоча емпіричні (bottom-up) методи і дуже глибокі нейронні мережі дають можливість ШІ вирішувати складні проблеми, але вони також ускладнюють розуміння процесів, які призвели до цих рішень. Це ускладнює визначення відповідальності, бо якщо застосування ШІ призведе до небажаних результатів, то буде важко визначити, хто має нести відповідальність. Щоб вирішити цю проблему, потрібно звернути увагу на природу процесів підзвітності (accountability) у складних і високоавтоматизованих контекстах, де результати часто можна спостерігати лише у середньостроковій і довгостроковій перспективі. Тому важливо, щоб ті, хто приймає рішення на основі ШІ, несли за них відповідальність, і щоб було можливо врахувати використання ШІ на кожному етапі процесу прийняття рішень[91].
45. Окрім визначення обов’язків, потрібно встановити цілі, покладені на системи ШІ. Хоча ці системи можуть використовувати механізми навчання без нагляду й іноді йти шляхами, які неможливо повторити, але вони переслідують цілі, поставлені їм людьми, і керуються процесами, встановленими тими, хто їх розробив і запрограмував. Це створює проблему, оскільки моделі ШІ стають дедалі здатнішими до самостійного навчання, а здатність контролювати їх, щоб такі програми служили людським цілям, може фактично зменшитися. Це піднімає критичне питання про те, як забезпечити, щоб системи ШІ розроблялися на благо людей, а не проти них.
46. Хоча етичне використання систем ШІ стосується передовсім тих, хто їх розробляє, виробляє, керує і контролює, але цю відповідальність також несуть користувачі. Як зазначив Папа Франциск, «те, що робить машина, є технічним вибором між кількома можливостями і ґрунтується або на чітко визначених критеріях, або на статистичних висновках. А людина не лише вибирає, а в своєму серці здатна вирішувати»[92]. Будь-хто, хто використовує ШІ для виконання роботи і відстежує результати, створює контекст, у якому він несе відповідальність за делеговані ним повноваження. Тією мірою, якою ШІ може допомагати людям у прийнятті рішень, алгоритми, які ним керують, повинні бути надійними, безпечними, достатньо стійкими для обробки невідповідностей і прозорими у своїй роботі, щоб зменшити упередженість (bias) і небажані побічні ефекти[93]. Нормативно-правові рамки повинні забезпечувати, щоб усі юридичні особи несли відповідальність за використання ШІ та всі наслідки, з відповідними заходами для забезпечення прозорості, конфіденційності та відповідальності (accountability)[94]. Крім того, користувачам слід бути обережними, щоб не стати надмірно залежними від ШІ у своїх рішеннях, що посилює і без того високий ступінь підпорядкування технологіям, який характеризує сучасне суспільство.
47. Моральне та соціальне вчення Церкви допомагає підготувати використання ШІ, яке зберігає людську здатність діяти. До прикладу, міркування щодо справедливості повинні стосуватися таких питань, як заохочення справедливої соціальної динаміки, підтримка міжнародної безпеки і сприяння миру. Виявляючи розсудливість, окремі особи і громади можуть розібратися, як використовувати ШІ на благо людства, уникаючи застосувань, які можуть принизити людську гідність або завдати шкоди планеті. У цьому контексті поняття «відповідальність» слід розуміти не лише у найвужчому сенсі, а й як «турботу про інших, а не лише […] беручи до уваги результати»[95].
48. Тому ШІ, як і будь-яка технологія, може бути частиною свідомої та відповідальної відповіді на покликання людства до добра. Як говорилося вище, людський інтелект має спрямовувати ШІ відповідно до цього покликання і забезпечувати повагу до гідності людини. Визнаючи цю «величну гідність», ІІ Ватиканський Собор стверджує, що «суспільний лад […] і його прогрес повинні завжди дозволяти перемагати благу людей»[96]. З огляду на це, використання ШІ, як сказав Папа Франциск, має супроводжуватися «етикою, заснованою на баченні спільного блага, етикою свободи, відповідальності й братерства, і здатною сприяти повному розвитку людей у стосунках з іншими і з творінням»[97].
V. Конкретні проблеми
49. У рамках цієї загальної перспективи деякі спостереження нижче проілюструють, як наведені вище аргументи можуть допомогти зорієнтуватися в конкретних ситуаціях, відповідно до «мудрості серця», запропонованої Папою Франциском[98]. Хоча ця пропозиція не вичерпна, а пропонується для сприяння діалогу, спрямованого на визначення шляхів, за допомогою яких ШІ може підтримувати людську гідність і сприяти спільному благу[99].
50. Як сказав Папа Франциск, «внутрішня гідність кожної людини і братерство, яке об’єднує нас як членів єдиної людської родини, повинні лежати в основі розвитку нових технологій і служити незаперечними критеріями їх оцінки перед використанням»[100].
51. З цієї точки зору ШІ може «запропонувати важливі інновації в сільському господарстві, освіті й культурі, покращити рівень життя цілих націй і народів, розширити людське братерство і соціальну дружбу», і тому може «використовуватися для сприяння цілісному розвитку людини»[101]. Це також може допомогти організаціям виявляти людей, які цього потребують, і боротися з дискримінацією і маргіналізацією. Такими й подібними способами ШІ може сприяти розвитку людства і загальному благу[102].
52. ШІ має багато потенціалу для добра, але він також може перешкоджати розвитку людства і спільному благу. Папа Франциск зазначив, що «зібрані дані свідчать про те, що цифрові технології сприяли збільшенню нерівності у світі. Не лише відмінностям у матеріальному добробуті, які також важливі, але й відмінностям в доступі до політичного і соціального впливу»[103]. У цьому сенсі ШІ можна використовувати для маргіналізації та дискримінації, створення нових форм бідності, розширення «цифрового розриву» і посилення соціальної нерівності[104].
53. Крім того, той факт, що більша частина контролю над основними програмами ШІ наразі зосереджена в руках кількох потужних компаній, викликає значні етичні занепокоєння. Цю проблему ускладнює внутрішня природа систем ШІ, в яких жодна окрема людина не може мати повний контроль над величезними і складними наборами даних, які використовують для обчислень. Така відсутність чітко визначеної підзвітності (accountability)створює ризик маніпулювання ШІ для особистої чи корпоративної вигоди, або для впливу громадської думки на користь інтересів даної галузі. Ці утворення, мотивовані власними інтересами, мають здатність здійснювати «форми контролю, які є такими ж витонченими, як і нав’язливими, створюючи механізми для маніпуляції совістю і демократичним процесом»[105].
54. Також існує ризик того, що ШІ використовуватимуть для просування того, що Папа Франциск назвав «технократичною парадигмою», яка має на меті вирішити всі всесвітні проблеми виключно за допомогою технологічних засобів[106]. Слідуючи цій парадигмі, людська гідність і братерство часто відкладаються на другий план в ім’я ефективності, «нібито реальність, добро та правда автоматично випливають з технологічної та економічної влади як такої»[107]. Натомість людською гідністю і спільним благом ніколи не можна нехтувати в ім’я ефективності[108], щоб «технологічний розвиток, який не призводить до покращення якості життя всього людства, а навпаки, посилює нерівність і конфлікти, ніколи не міг вважатися справжнім прогресом»[109]. ШІ потрібно поставити на службу «прогресу, який є більш здоровим, більш гуманним, більш соціальним, більш цілісним»[110].
55. Для досягнення цієї мети потрібно глибше осмислити взаємозв’язок між автономією і відповідальністю, оскільки більша автономія тягне за собою більшу відповідальність для кожної людини в різних аспектах спільного життя. Для християн основою цієї відповідальності є усвідомлення того, що кожна людська здатність, включаючи особисту автономію, походить від Бога і призначена служити іншим[111]. Отже, замість простого досягнення економічних чи технологічних цілей, ШІ слід використовувати на благо «спільного блага всієї людської родини», тобто всіх «тих умов суспільного життя, які дозволяють як групам, так і окремим членам повніше та легше досягати своєї досконалості»[112].
56. ІІ Ватиканський Собор стверджує, що людина «в глибині своєї природи є суспільною істотою і без стосунків з іншими людьми не може ні жити, ні розвивати своїх обдарувань»[113]. Це переконання підкреслює, що життя в суспільстві належить до природи і покликання людини[114]. Люди, як соціальні істоти, прагнуть стосунків, що передбачають взаємний обмін і пошук істини, «щоб таким чином допомогти одне одному в пошукові правди; а пізнану правду треба твердо прийняти особистою згодою»[115].
57. Такі дослідження, разом з іншими аспектами людського спілкування, передбачають зустріч і взаємний обмін між людьми, які несуть у собі відбиток власної історії, думок, переконань і стосунків. Також не можна забувати, що людський інтелект – це різноманітна, багатогранна і складна реальність: індивідуальна і соціальна; раціональна і афективна; концептуальна і символічна. Папа Франциск підкреслює цю динаміку і зазначає, як «можемо разом шукати правду в діалогу, в спокійній розмові, в гарячій дискусії. Це вимагає наполегливості, моментів тиші й страждання, але у такий спосіб можна терпляче збирати великий досвід осіб і народів. […] Проблема полягає в тому, що лише вільні душі, відкриті до справжніх зустрічей, можуть йти шляхом локального і вселенського братерства»[116].
58. Саме в цьому контексті можна розглянути виклики, які ШІ ставить перед людськими стосунками. Як і інші технології, ШІ має здатність сприяти зв’язкам усередині людської родини. Але ШІ може також перешкоджати справжній зустрічі з дійсністю і «може з’явитися також глибоке й меланхолійне невдоволення міжособистісними взаєминами або згубне почуття ізоляції»[117]. Однак справжні людські стосунки вимагають людського багатства – вміння бути з іншими, ділитися їхнім болем, їхніми проханнями та їхньою радістю[118]. Оскільки людський інтелект виражається та збагачується також через міжособові й втілені способи, то справжні й спонтанні зустрічі з іншими є незамінними для взаємодії з дійсністю в її цілісності.
59. Саме тому, що «справжня мудрість передбачає зустріч з дійсністю»[119], розвиток ШІ ставить перед нами ще один виклик: оскільки він здатний ефективно імітувати роботу людського інтелекту, то здатність зрозуміти, чи взаємодіє людина з людиною чи з машиною більше не може вважатися само собою зрозумілою. Хоча «генеративний» ШІ може створювати текст, мову, зображення й інші розширені output, які зазвичай є роботою людей, але його слід розглядати таким, яким він є: інструментом, а не людиною[120]. Цю відмінність часто затьмарює мова, яку використовують фахівці цієї галузі, яка має тенденцію антропоморфізувати ШІ й таким чином розмиває межу між людським і штучним.
60. Антропоморфізація ШІ створює особливі труднощі для розвитку дітей, оскільки може заохочувати їх до розвитку моделей взаємодії, які сприймають людські стосунки в утилітарному ключі, як це відбувається з чат-ботами. Такі підходи ризикують призвести до того, що молодь почне сприймати вчителів як розповсюджувачів інформації, а не як наставників, які направляють їх і підтримують їхній інтелектуальний і моральний розвиток. Справжні стосунки, що ґрунтуються на емпатії та вірній відданості благу інших, є важливими та незамінними для сприяння повноцінному особистісному розвитку.
61. У цьому контексті важливо уточнити – навіть якщо часто використовується антропоморфна термінологія, – що жоден додаток ШІ не здатний по-справжньому відчувати емпатію. Емоції не можна звести до міміки чи фраз, що генеруються у відповідь на запити користувача; натомість, емоції розуміються як спосіб, у який людина в цілому ставиться до світу та власного життя, де тіло відіграє центральну роль. Емпатія вимагає здатності слухати, визнавати не редуковану унікальність іншого, приймати його інакшість, а також розуміти значення його мовчання[121]. На відміну від сфери аналітичних суджень, де ШІ перевершує інших, справжня емпатія існує у сфері стосунків. Це включає інтуїтивне сприйняття та осмислення життєвого досвіду іншої людини, водночас зберігаючи відмінність кожної особистості[122]. Хоча ШІ може імітувати емпатичні реакції, але виразно особистісний та реляційний характер справжньої емпатії штучні системи не можуть відтворити[123].
62. Тому не можна помилково представляти ШІ як особистість; а робити це з шахрайською метою є серйозним порушенням етики, яке може підірвати соціальну довіру. Так само використання ШІ для шахрайства в інших контекстах, таких як освіта чи людські стосунки, включаючи сферу сексуальності, вважається аморальним і вимагає уважної чуйності, щоб запобігти можливій шкоді, зберегти прозорість і гарантувати гідність усіх людей[124].
63. У світі, що стає дедалі більш індивідуалістичним, деякі люди звертаються до ШІ в пошуках глибоких людських стосунків, простого спілкування чи навіть емоційних зв’язків. Якщо людина створена для переживання справжніх стосунків, то слід ще раз наголосити, що ШІ може їх лише імітувати. Такі стосунки з іншими людьми – це невід’ємна частина того, як людина зростає і стає тим, ким має бути. Якщо ШІ використовується для сприяння справжньому контакту між людьми, то це може позитивно сприяти повній реалізації особи; і навпаки, якщо такі стосунки з Богом й іншими людьми стосунки замінюються технологічними засобами, то ми ризикуємо замінити справжню реляційність безжиттєвим симулякром (див. Пс. 160, 20; Рим. 1, 22-23). Замість того, щоб занурюватися у штучні світи, ми покликані серйозно та ревно взаємодіяти зі світом, аж до ототожнення себе з бідними і стражденними, втішати тих, хто страждає, і створювати зв’язки єдності з усіма.
64. ШІ, враховуючи його трансверсальний характер, також знаходить дедалі більше застосування в економічних і фінансових системах. Наразі найбільші інвестиції йдуть не лише в технологічний сектор, а й в енергетичний, фінансовий і медійний, зокрема у сфери маркетингу і продажу, логістики, технологічних інновацій, compliance (відповідність будь-яким внутрішнім або зовнішнім вимогам чи нормам) і управління ризиками. Застосування в цих галузях розкриває амбівалентну природу ШІ як джерела величезних можливостей, але також і серйозних ризиків. Перша справжня критична проблема виникає з того, що через концентрацію пропозицій в кількох компаніях саме вони отримають вигоду від цінності, створеної ШІ, а не компаній, в яких він використовується.
65. Крім того, в економічній і фінансовій сферах існують більш загальні аспекти, на які ШІ може впливати, що вимагає ретельної оцінки, особливо того, що стосується взаємодії між конкретною дійсністю і цифровим світом. Перше, що слід врахувати, стосується співіснування економічних і фінансових інститутів, які в даному контексті представлені в різних і альтернативних формах. Це фактор, який варто просувати, оскільки він може принести переваги з точки зору підтримки реального сектору економіки, сприяти його розвитку і стабільності, особливо в часи кризи. Однак слід наголосити, що цифрові дійсності, будучи вільними від просторових обмежень, є більш однорідними і безособовими, ніж спільнота, пов’язана з певним місцем і конкретною історією, зі спільним шляхом, що характеризується спільними цінностями і надіями, але також неуникненними розбіжностями і незгодою. Ця різноманітність є незаперечним ресурсом для економічного життя спільноти. Повна передача економіки й фінансів цифровим технологіям означатиме зменшення цього різноманіття і багатства, а це означає, що багато рішень економічних проблем, доступних через природний діалог між залученими сторонами, можуть бути непрактичними у світі, де домінують процедури та лише видима подібність.
66. Ще один сектор, де вплив ШІ вже сильно відчувається, – це сфера праці. Як і в багатьох інших галузях, це спричиняє суттєві трансформації в багатьох професіях з різноманітними наслідками. З одного боку, ШІ має потенціал для підвищення кваліфікації та продуктивності, даючи можливість створювати робочі місця, даючи змогу працівникам зосередитися на більш інноваційних завданнях і відкриваючи нові горизонти для творчості та винахідливості.
67. Хоча ШІ обіцяє підвищити продуктивність, беручи на себе рутинні завдання, працівники часто змушені адаптуватися до швидкості та вимог машин, а не до того, щоб машини були розроблені для допомоги працівникам. Тому всупереч рекламованим перевагам ШІ сучасні підходи до цієї технології можуть парадоксально декваліфікувати працівників, піддаючи їх автоматизованому спостереженню та зводячи їхню працю до рутинних та повторюваних завдань. Необхідність йти в ногу з темпами розвитку технологій може підірвати почуття власної автономії працівників і придушити інноваційні навички, які вони покликані привносити у свою працю[125].
68. ШІ усуває потребу у деяких завданнях, які раніше виконували люди. Якщо ШІ використовувати для заміни людських працівників, а не для їхнього супроводу, то існує «суттєвий ризик непропорційної переваги для небагатьох за рахунок зубожіння багатьох»[126]. Крім того, оскільки ШІ стає потужнішим, існує також пов’язана з цим небезпека втрати цінності робочої сили в економічній системі. Це логічний наслідок технократичної парадигми: людського світу, поневоленого ефективністю, в якому вартість людини зменшується. Натомість людське життя цінне само по собі, незалежно від його економічної ефективності. Папа Франциск зазначає, що внаслідок цієї парадигми сьогодні «нема сенсу інвестувати в тих, хто позаду, хто слабкий або менш обдарований, щоб вони могли стати на ноги і знайти свій життєвий шлях»[127]. Ми повинні зробити висновок разом з ним: «Ми не можемо дозволити такому потужному і незамінному інструменту, як ШІ, підкріплювати таку парадигму, а радше повинні зробити ШІ бастіоном проти його розширення»[128].
69. Тому важливо завжди пам’ятати, що «порядок речей повинен підкорятися порядкові осіб, а не навпаки»[129]. Отже, людська праця повинна служити не лише прибутку, а й «людині, причому у всій її повноті. При цьому необхідно брати до уваги як її матеріяльні потреби, так і вимоги її інтелектуального, морального, духовного та релігійного життя»[130]. У цьому контексті Церква визнає, що праця – це «не тільки спосіб заробляти на життя, але також дорога особистого розвитку, будування здорових стосунків, самовираження, обмін дарами, співвідповідальність за вдосконалення світу і, остаточно, можливість жити як народ»[131].
70. Оскільки праця – це «частина сенсу життя на цій землі, шлях до зростання, розвитку й особистої самореалізації», «мета не повинна полягати в тому, щоб технологічний прогрес поступово витіснив людську працю, оскільки це буде на шкоду людству»[132], то ми повинні підтримувати людську працю. З цієї точки зору ШІ має не замінювати людське судження, а допомагати йому, так само як він ніколи не повинен пригнічувати креативність чи зводити працівників до простих «гвинтиків у машині». Тому «повага до гідності працівників і важливість зайнятості для економічного добробуту окремих осіб, сімей і суспільств, гарантії зайнятості та справедливої заробітної плати повинні бути пріоритетом для міжнародної спільноти, оскільки ці форми технологій дедалі глибше проникають на робочі місця»[133].
ШІ та охорона здоров’я
71. Медичні працівники, як учасники Божої цілющої праці, мають покликання і відповідальність «оберігати людське життя і слугувати йому»[134]. Тому професія охорони здоров’я має «внутрішній та суттєвий етичний вимір», як це визнано клятвою Гіппократа, яка вимагає від лікарів і медичних працівників виявляти «найвищу повагу до людського життя та його святості»[135]. Таке зобов’язання, за прикладом доброго самарянина, повинні виконувати чоловіки та жінки, «які ототожнюють себе зі слабкістю інших людей і не дозволяють будувати суспільство з маргіналізованими людьми, а підходять до знедолених, піднімають лежачих і повертають їх у суспільство – щоб добро було спільним»[136].
72. З цієї точки зору ШІ, здається, має величезний потенціал у різноманітних медичних застосуваннях, до прикладу, у допомозі медичним працівникам у діагностиці, сприянні взаємодії між пацієнтами і медичним персоналом, пропонуванні нових методів лікування і розширенні доступу до якісної медичної допомоги навіть для тих, хто страждає від ізоляції чи дискримінації. У такий спосіб технології могли б покращити «співчутливу й ніжну близькість»[137] медичних працівників до хворих і стражденних.
73. Якби ШІ використовували не для покращення, а для повної заміни стосунків між пацієнтами і медичними працівниками, залишаючи першим взаємодіяти з машиною, а не з людиною, то дуже важлива структура людських відносин зменшилася б у централізованій, безособовій і несправедливій системі. Замість того, щоб заохочувати солідарність з хворими і стражденними, застосування ШІ ризикує посилити самотність, яка часто супроводжує хворобу, особливо в контексті культури, де «люди більше не сприймаються як головна цінність, яку слід поважати і захищати»[138]. Таке використання цих систем не відповідало б повазі до гідності людини і солідарності з тими, хто страждає.
74. Відповідальність за здоров’я пацієнта і пов’язані з цим рішення, що впливають на його життя, – це основа професії охорони здоров’я. Ця відповідальність вимагає від медичного персоналу використовувати всі свої навички та інтелект для обдуманих і етично мотивованих рішень щодо людей, довірених їхній опіці, завжди поважаючи недоторканну гідність пацієнта і принцип інформованої згоди. Отже, рішення щодо лікування пацієнтів і тягар відповідальності, пов’язаний з цим, завжди повинен залишатися за людьми і ніколи не делегуватися ШІ[139].
75. Крім того, використання ШІ для визначення того, хто повинен отримувати медичну допомогу, переважно на основі економічних критеріїв або критеріїв ефективності, є особливо проблематичним випадком «технократичної парадигми», яку слід відкинути[140]. Насправді «оптимізація ресурсів означає їх використання етичним і відповідним чином, а не покарання найуразливіших»[141]; не кажучи вже про те, що в цьому середовищі такі інструменти піддаються впливу упереджень і дискримінації: системні помилки можуть легко множитися, породжуючи не лише несправедливість в окремих випадках, але й, через ефект доміно, реальні форми соціальної нерівності»[142].
76. Крім того, інтеграція ШІ в охорону здоров’я також створює ризик посилення інших існуючих нерівностей у доступі до медичної допомоги. Оскільки охорона здоров’я все більше зосереджується на профілактиці та підходах, базованих на способі життя, то рішення на основі ШІ можуть мимовільно приносити користь більш заможним верствам населення, які вже мають кращий доступ до медичних ресурсів і якісного харчування. Ця тенденція ризикує посилити модель «медицини для багатих», за якою люди з фінансовими можливостями користуються передовими засобами профілактики і персоналізованою медичною інформацією, тоді як інші мають труднощі з доступом навіть до базових послуг. Тому потрібні справедливі системи управління, щоб гарантувати, що використання ШІ в охороні здоров’я не посилює існуючу нерівність, а служить спільному благу.
77. Залишаються актуальними слова ІІ Ватиканського Собору: «Справжнє виховання має на меті формування людської особи відповідно до остаточної мети її життя, а також на благо суспільства, членом якого є людина і в якому вона, дозрівши, буде виконувати певні функції»[143]. З цього випливає, що освіта «ніколи не є простим процесом передачі знань та інтелектуальних навичок; вона радше має на меті сприяти цілісному розвитку людини в її різних вимірах (інтелектуальному, культурному, духовному…), включаючи, до прикладу, життя в спільноті та стосунки в академічній спільноті»[144], поважаючи природу і гідність людської особи.
78. Такий підхід передбачає тренування розуму, але завжди як частину цілісного розвитку особи: «Нам потрібно зруйнувати концепцію освіти, згідно з якою навчання означає наповнювати свою голову ідеями. Ось так ми навчаємо роботів, макроцефалів, а не осіб. Виховання – це ризик у напрузі між головою, серцем і руками»[145].
79. В центрі цієї праці з формування цілісної людської особи лежать незамінні стосунки між учителем і учнем. Вчителі не обмежуються передачею знань, а є взірцями ключових людських якостей і натхненниками радості відкриттів[146]. Їхня присутність мотивує учнів як через зміст, який вони викладають, так і через увагу, яку вони їм приділяють. Цей зв’язок сприяє довірі, взаєморозумінню і здатності розглядати унікальну гідність і потенціал кожної людини. В учня це може викликати справжнє бажання розвиватися. Фізична присутність вчителя створює динаміку стосунків, яку ШІ не може відтворити, динаміку, яка поглиблює залученість і сприяє цілісному розвитку учня.
80. У цьому контексті ШІ створює як можливості, так і виклики. Якщо використовувати його розсудливо, в рамках справжніх стосунків між учителем та учнем і узгоджувати з автентичними цілями освіти, то ШІ може стати цінним освітнім ресурсом, покращуючи доступ до освіти і пропонуючи персоналізовану підтримку й швидкий зворотний зв’язок для учнів. Ці переваги можуть покращити навчальний процес, особливо у випадках, коли потрібна індивідуальна увага або коли освітніх ресурсів мало.
81. З іншого боку, важливе завдання освіти – навчити «розум добре міркувати в усіх питаннях, тягнутися до істини і осягати її»[147], допомагати «мові голови» зростати в гармонії з «мовою серця» і «мовою рук»[148]. Все це ще важливіше в епоху технологій, в якій «йдеться не тільки про “використання” засобів комунікації, але й про життя в цифровій культурі, яка сильно впливає на поняття часу й простору, на сприйняття себе самого, інших і світу, на спосіб спілкування, навчання, отримання інформації, входження в стосунки з іншими людьми»[149]. Однак, замість того, щоб сприяти «розвитку інтелекту», який «приносить силу і витонченість у кожну роботу і заняття, за які він береться»[150], широке використання ШІ в освіті може призвести до посилення залежності учнів від технологій, підриваючи їхню здатність виконувати деякі дії самостійно і посилюючи їхню залежність від екранів[151].
82. Крім того, хоча деякі системи ШІ були спеціально розроблені, щоб допомогти людям розвивати критичне мислення і навички вирішення проблем, багато інших програм просто надають відповіді, а не заохочують учнів знаходити їх самостійно або писати тексти[152]. Замість того, щоб навчати молодь накопичувати інформацію і швидко відповідати, освіта повинна «відповідально сприяти свободі, яку на роздоріжжі вміють вибирати зі здоровим глуздом та інтелектом»[153]. Виходячи з цього, «освіта у сфері використання форм ШІ повинна спрямовуватися передовсім на сприяння критичному мисленню. Користувачам будь-якого віку, але особливо молоді, потрібно розвивати розбірливість під час використання даних і контенту, зібраних онлайн або створених системами ШІ. Школи, університети і наукові товариства покликані допомогти студентам і фахівцям зрозуміти соціальні й етичні аспекти розвитку і використання технологій»[154].
83. Як наголошував св. Йоан Павло ІІ, «у сучасному світі, що характеризується таким швидким розвитком науки і техніки, завдання Католицького університету набувають все більшого значення та актуальності»[155]. Зокрема католицькі університети закликають виступати як великі лабораторії надії на цьому перехресті історії. У міждисциплінарній і трансдисциплінарній перспективі вони повинні проводити «з мудрістю та креативністю»[156] точні дослідження цього явища, сприяти потенціалу охорони здоров’я в різних галузях науки і дійсності, завжди спрямовувати цей потенціал до етичних застосувань, які виразно служать єдності наших суспільств і спільному благу, досягаючи нових рубежів діалогу між Вірою та Розумом.
84. Також відомо, що сучасні програми ШІ можуть надавати спотворену або штучну інформацію, що змушує учнів покладатися на неточний контент. «У такий спосіб ми не лише ризикуємо легітимізувати фейкові новини і посилити перевагу домінуючої культури, але й підриваємо освітній процес у його зародковому стані»[157]. З часом розмежування між належним і неналежним використанням цієї технології в освіті і в дослідженнях може стати чіткішим. Водночас важливим керівним принципом є те, що використання ШІ завжди має бути прозорим і однозначним.
ШІ, дезінформація, діпфейки й зловживання
85. ШІ підтримуватиме гідність людської особи, якщо його використовувати як допоміжний засіб у розумінні складних фактів або як путівник до достовірних ресурсів для пошуку істини[158].
86. Але існує також серйозний ризик того, що ШІ генеруватиме маніпульований контент і неправдиву інформацію, яку дуже важко відрізнити від реальних даних – що може легко вводити в оману. Це може статися випадково, як у випадку з «галюцинаціями» ШІ, які виникають, коли генеративна система створює контент, який, здається, відображає дійсність, але не є правдивим. Це явище важко контролювати, оскільки створення інформації, яка імітує інформацію, створену людьми, є однією з ключових характеристик ШІ, і контроль таких ризиків є складним завданням. Наслідки таких відхилень та неправдивої інформації можуть бути дуже серйозними. Тому всі, хто створює і використовує ШІ, повинні забезпечувати правдивість і точність інформації, що обробляється такими системами і поширюється в суспільстві.
87. Хоча ШІ має прихований потенціал для створення фальшивого контенту, існує ще більш тривожна проблема його навмисного використання для маніпулятивних цілей. Це може статися, до прикладу, коли оператор-людина або організація навмисно генерує і поширює інформацію, таку як зображення, відео та аудіо, що використовують технології діпфейків, щоб обдурити або завдати шкоди. Діпфейк – це хибне представлення особи, яке було змінено або згенеровано алгоритмом ШІ. Небезпека діпфейків особливо очевидна, коли вони використовуються для нападу на когось або завдання шкоди комусь: хоча зображення чи відео можуть бути штучними самі по собі, шкода, яку вони завдають, є реальною і залишає «глибокі рубці на серцях жертв, людська гідність яких справді зранена»[159].
88. У більш загальному сенсі, спотворюючи «стосунки з іншими і з дійсністю»[160], підроблені аудіовізуальні продукти, створені ШІ, можуть поступово підривати основи суспільства. Це вимагає уважного регулювання, оскільки дезінформація, особливо через контрольовані медіа або ті, які перебувають під впливом ШІ, може поширюватися ненавмисно, підживлюючи політичну поляризацію і соціальне невдоволення. Коли суспільство стає байдужим до правди, то різні групи конструюють власні версії «фактів», так що послаблюються «зв’язки і взаємозалежності»[161], які є основою суспільного життя. Оскільки діпфейки викликають сумніви, а фейковий контент, створений ШІ, підриває довіру до того, що ми бачимо і чуємо, то поляризація і конфлікти лише зростатимуть. Такий поширений обман – це не другорядна проблема: він вражає в саме серце людства і руйнує ту фундаментальну довіру, на якій базуються суспільства[162].
89. Протидія фальсифікаціям на основі ШІ – це не лише робота галузевих експертів, вона також вимагає зусиль усіх людей доброї волі. «Якщо технологія має служити, а не шкодити людській гідності, і якщо вона має сприяти миру, а не насильству, тоді людство повинно активно вирішувати ці тенденції щодо людської гідності та просування добра»[163]. Ті, хто створює і поширює матеріали, створені ШІ, повинні завжди перевіряти правдивість того, що вони поширюють, і «уникати поширення слів і зображень, що принижують людську гідність, а отже, виключати все, що розпалює ненависть і нетерпимість, принижує красу та інтимність людської сексуальності, експлуатує слабких і беззахисних»[164]. Це вимагає постійної розторопності та уважного розпізнавання з боку кожного користувача в онлайн-сфері[165].
90. Люди за своєю природою реляційні, тому дані, які кожна людина створює в цифровому світі, можна розглядати як об’єктивоване вираження цієї реляційної природи. Дані не просто передають інформацію, а й передають особисті та реляційні знання, які в умовах зростаючого цифрового контексту можуть стати джерелом влади над людиною. Крім того, хоча деякі дані можуть стосуватися публічних аспектів життя людини, інші дані можуть торкатися її конфіденційності, можливо, навіть її совісті. Конфіденційність відіграє центральну роль у захисті меж внутрішнього життя людей і забезпеченні їхньої свободи спілкуватися, висловлюватися та приймати рішення без надмірного контролю. Цей захист також пов’язаний із захистом релігійної свободи, оскільки цифрове спостереження також можна використовувати для контролю над життям віруючих і вираженням їхньої віри.
91. Питання конфіденційності слід розглядати, виходячи з турботи про законну свободу і невід’ємну гідність особи поза будь-якими обставинами[166]. У цьому сенсі ІІ Ватиканський Собор включив право «на захист приватного життя» до числа основних прав, потрібних «для справді людського життя», які мають поширюватися на всіх людей в силу їхньої «виняткової гідності»[167]. Церква також підтвердила право на законну пошану до приватного життя в контексті права особи на добру репутацію, на захист своєї фізичної та психічної цілісності й на те, щоб не зазнавати порушень і неправомірних втручань[168]: усі елементи, що стосуються належної пошани до внутрішньої гідності людської особи[169].
92. Досягнення в обробці та аналізі даних, що стали можливими завдяки ШІ, дають можливість виявляти закономірності в поведінці та мисленні людини навіть з мінімальної кількості інформації, що робить конфіденційність даних ще більш необхідною для захисту гідності та реляційної природи людської особи. Як зауважив Папа Франциск, «поширюються постави замкнутості й нетерпимості, які нас віддаляють від інших, відстань між людьми так зменшується чи взагалі зникає, що право на приватність уже не діє»[170].
93. Хоча можуть існувати законні та правильні способи використання ШІ відповідно до людської гідності та спільного блага, його використання з метою контролю, експлуатації, обмеження свободи людей або на благо небагатьох за рахунок багатьох не може бути виправданим. Ризик надмірного стеження має контролюватися відповідними регуляторними органами для забезпечення прозорості та публічної підзвітності. Відповідальні за цей контроль не повинні перевищувати своїх повноважень і служити гідності й свободі кожної людини як суттєвої основи справедливого і гуманного суспільства.
94. Крім того, «фундаментальна повага до людської гідності вимагає відмови від ідеї про те, що унікальність людини ототожнюється з набором даних»[171]. Це стосується, зокрема, випадків використання ШІ, пов’язаних з оцінкою окремих осіб або груп на основі їхньої поведінки, характеристик чи історії, практики, відомої як «соціальний кредит» (social scoring): «У процесі прийняття соціальних і економічних рішень ми повинні бути обережними, довіряючи рішення алгоритмам, які обробляють дані, зібрані, часто таємно, про людей, їхні характеристики і минулу поведінку. Тим більше, що минула поведінка людини не повинна використовуватися для того, щоб позбавити її можливості змінюватися, розвиватися і робити внесок у суспільство. Ми не можемо дозволити алгоритмам обмежувати чи обумовлювати повагу до людської гідності, а також виключати співчуття, милосердя, прощення та, понад усе, надію на те, що людина може змінитися»[172].
ШІ та захист нашого спільного дому
95. ШІ має численні і багатообіцяючі застосування для покращення наших стосунків зі спільним домом, який нас приймає, такі як створення моделей для прогнозування екстремальних кліматичних явищ, пропонування інженерних рішень для зменшення їхнього впливу, управління операціями з надання допомоги і прогнозування міграції населення[173]. Крім того, ШІ може підтримувати стале сільське господарство, оптимізувати споживання енергії та забезпечувати системи раннього попередження про надзвичайні ситуації в галузі охорони здоров’я. Усі ці досягнення можуть посилити стійкість до викликів, пов’язаних зі зміною клімату, та сприяти більш сталому розвитку.
96. Водночас сучасні моделі ШІ та апаратне забезпечення, яке їх підтримує, потребують величезної кількості енергії та води, значною мірою сприяють викидам CO2, а також є ресурсоємними. Така дійсність часто приховується тим, як ця технологія представлена в масовій уяві, де такі слова, як cloud (буквально: «хмара»)[174], можуть створювати враження, що дані зберігаються і обробляються в нематеріальній сфері, відмінній від фізичного світу. Натомість cloud – це не ефірний домен, відокремлений від фізичного світу, але, як і будь-який обчислювальний пристрій, потребує машин, кабелів і живлення. Це саме стосується технології, що лежить в основі ШІ. Зі зростанням складності таких систем, особливо моделей великих мов (Large Language Models, LLM), вони вимагають дедалі більших наборів даних, збільшення обчислювальної потужності та масивних інфраструктур зберігання даних. З огляду на великий шкідливий вплив цих технологій на навколишнє середовище розробка сталих рішень життєво важлива для зменшення їхнього впливу на наш «спільний дім».
97. Тож, як навчає Папа Франциск, важливо шукати «можливі рішення не лише в царині технології, а й через зміни в людині»[175]. Більше того, правильне розуміння творіння визнає, що цінність усіх створених речей не можна звести до простої корисності. Тому повноцінне людське управління землею відкидає спотворений антропоцентризм технократичної парадигми, яка прагне «витягти все можливе» з природи[176], і «міф про прогрес», згідно з яким «екологічні проблеми вирішаться самі, лише за допомогою нових технологій і без будь-яких етичних міркувань та глибоких змін»[177]. Такий менталітет має поступитися місцем більш цілісному баченню, яке поважає порядок творіння і сприяє цілісному благу людської особи, не нехтуючи захистом «нашого спільного дому»[178].
98. ІІ Ватиканський Собор і наступне папське Магістеріум переконливо стверджували, що мир – це не просто відсутність війни, він не обмежується підтримкою балансу сил між супротивниками. Натомість, за словами св. Августина, мир – це «спокій порядку»[179]. Миру не можна досягти без захисту власності людей, вільного спілкування, поваги до гідності окремих осіб і народів, а також старанного практикування братерства. Мир – це діло справедливості та наслідок любові, і його не можна досягти лише силою чи простою відсутністю війни; його потрібно будувати передовсім через терплячу дипломатію, активне просування справедливості, солідарності, цілісного людського розвитку і поваги до гідності всіх людей[180]. Тому інструменти, призначені для підтримки миру, ніколи не повинні використовуватися для несправедливих цілей, насильства чи гноблення, а завжди повинні підпорядковуватися, щоб було «тверде рішення поважати інших людей, інші народи та їхню гідність, а також братерська поведінка»[181].
99. Хоча аналітичні можливості ШІ можна було б використовувати для допомоги країнам у прагненні миру і забезпеченні безпеки, але «війна за допомогою ШІ» може бути дуже проблематичною. Папа Франциск зазначив, що «можливість проведення військових операцій за допомогою систем дистанційного керування призвела до зменшення сприйняття руйнувань, які вони спричиняють, і відповідальності за їх використання, що сприяє ще холоднішому та більш відстороненому підходу до величезної трагедії війни»[182]. Крім того, легкість, з якою автономна зброя робить війну більш практичною, суперечить самому принципу війни як крайнього засобу у випадках законної оборони[183], збільшує військові ресурси, що виходять далеко за межі людського контролю, і прискорює дестабілізуючу гонку озброєнь з руйнівними наслідками для прав людини[184].
100. Автономні та смертоносні системи зброї, здатні ідентифікувати і вражати цілі без прямого втручання людини, є «серйозною причиною для етичного занепокоєння», оскільки їм бракує «унікальної людської здатності до морального судження і прийняття етичних рішень»[185]. Тому Папа Франциск настійно закликав переосмислити розробки такої зброї, щоб заборонити її використання, «починаючи з активного і конкретного зобов’язання щодо запровадження дедалі більшого та значнішого людського контролю. Жодна машина ніколи не повинна вирішувати про позбавлення життя людини»[186].
101. Оскільки розрив між машинами, здатними автономно і точно нищити, та тими, що здатні до масового знищення, настільки малий, то деякі дослідники ШІ висловили стурбованість тим, що така технологія становить «екзистенційний ризик», здатний діяти так, що це може загрожувати виживанню людства або цілих регіонів. Цю можливість слід серйозно врахувати, узгоджуючи з постійною стурбованістю щодо технологій, які надають війні «неконтрольовану нищівну силу, від якої страждає багато невинних цивільних людей»[187], не шкодуючи навіть дітей. У цьому контексті заклик Gaudium et Spes «розглядати війну в цілком новому світлі»[188] є більш нагальним, ніж будь-коли.
102. Водночас, хоча теоретичні ризики ШІ заслуговують на увагу, існують також більш нагальні та безпосередні небезпеки щодо того, як його можуть використовувати особи зі злими намірами[189]. ШІ, як і будь-який інший інструмент, є продовженням людських можливостей, і хоча ми не можемо передбачити все, чого він зможе досягти, але, на жаль, знаємо, на що здатні люди. Злочинів, скоєних упродовж історії, достатньо, щоб викликати глибоке занепокоєння щодо потенційних зловживань ШІ.
103. Як зазначав св. Йоан Павло II, «людство сьогодні володіє інструментами безпрецедентної сили, воно може перетворити цей світ на сад або на руїни»[190]. З цієї точки зору Церква нагадує, разом з Папою Франциском, що «завдяки своїй свободі люди можуть використовувати власний розум для позитивного розвитку» або ж вести «у шлях занепаду та взаємного руйнування»[191]. Щоб людство не потрапило у спіраль самознищення[192], потрібно зайняти чітку позицію проти будь-якого застосування технологій, які загрожують життю і гідності людської особи. Це вимагає уважного розпізнавання ставлення до використання ШІ, особливо у військово-оборонній сфері, щоб забезпечити постійну пошану до людської гідності та служіння спільному благу. Розвиток і використання ШІ у воєнній техніці повинні підлягати найвищому рівню етичної перевірки, що гарантує пошану до людської гідності та святості життя[193].
104. Технології пропонують ефективні засоби для виявлення і розробки ресурсів планети, хоча в деяких випадках людство все частіше поступається контролем над цими ресурсами машинам. У деяких колах науковців і футурологів існує певний оптимізм щодо потенціалу загального штучного інтелекту (ЗШІ) – гіпотетичної форми ШІ, яка може зрівнятися з людським інтелектом або перевершити його і призвести до досягнень, що виходять за межі уяви. Деякі навіть висувають гіпотезу, що ЗШІ здатний досягти надлюдських здібностей. В міру того, як суспільство віддаляється від свого зв’язку з трансцендентним, деякі люди спокушаються звернутися до ШІ в пошуках сенсу чи здійснення бажань, які можуть знайти своє справжнє задоволення лише у спілкуванні з Богом[194].
105. Однак презумпція заміни Бога творінням власних рук є ідолопоклонством, від якого застерігає Святе Письмо (до прикладу, Вих. 20, 4; 32, 1-5; 34, 17). Більше того, ШІ може навіть спокушати більше, ніж традиційні ідоли, бо, на відміну від тих, що «мають уста, але не говорять, мають очі, але не бачать, мають вуха, але не чують» (Пс. 115, 5-6), ШІ може «говорити» або принаймні створювати ілюзію цього (пор. Одк. 13, 15). Натомість слід пам’ятати, що ШІ – це лише бліде відображення людства, створене людським розумом, навчене на матеріалах, створених людиною, схильне до людських подразників і підтримуване людською працею. ШІ не може мати багатьох здатностей, характерних для людського життя, і також може помилятися. Тому в пошуках собі більшого «Іншого», з яким можна було б розділити своє життя і відповідальність, людство ризикує створити заміну Бога. В остаточному розрахунку обожнюють і поклоняються не ШІ, а людині, яка таким чином стає рабом власної праці[195].
106. Хоча ШІ можна поставити на службу людству і сприяти спільному благу, він все ще є продуктом людських рук, що носить печать «твору мистецтва і людської вигадки» (Ді. 17, 29), якому ніколи не слід надавати непропорційної цінності. Як стверджує Книга Мудрості: «Бо це людина їх зробила, той, у кого дух позичений, зліпив їх; нема бо чоловіка, що міг би зробити подібного собі бога. А бувши смертним, він тільки мертве робить злочинними руками. Він же вартісніший за своїх божків, бо він сам жив, вони ж – ніколи» (Муд. 15, 16-17).
107. Навпаки, «своїм внутрішнім світом людина перевершує всесвіт речей, а досягає вона цих внутрішніх глибин, коли входить у своє серце, де очікує на неї Бог, який “вивідує серце”, і де вона під оком Божим вирішує власну долю»[196]. Саме в серці – нагадує Папа Франциск – кожна людина відкриває «парадоксальний зв’язок між самоповагою і відчиненням на іншу особу, між дуже інтимною зустріччю з самим собою і даруванням себе іншим»[197]. Тому «тільки серце здатне всі сили і пристрасті душі, як і всю особу, привести до постави пошани люблячого послуху Господові»[198], який «ставиться до нас як до “ти” завжди»[199].
VI. Заключні роздуми
108. З огляду на різноманітні виклики, що виникають внаслідок технологічного прогресу, Папа Франциск наголосив на необхідності розвитку «з точки зору відповідальності, цінностей та совісті» у такий спосіб, щоб він був пропорційним зростанню можливостей, що пропонуються цією технологією[200], визнаючи, що «чим більше зростає влада людей, тим більше розширюється їхня відповідальність»[201].
109. З іншого боку, «суттєвим і фундаментальним питанням» завжди залишається те, чи «людина, як людина, в суттєвому змісті того ж поступу стає ліпшою, духовно дозрілою, свідомішою гідносте своєї людської природи, відповідальнішою, відкритішою для інших, головно для потребуючих, для слабших, чи в неї більше готовости свідчити й давати допомогу?»[202]
110. Тому вкрай важливо вміти критично оцінювати окремі застосування ШІ в конкретних контекстах, щоб визначити, чи сприяють вони людській гідності та покликанню, а також спільному благу. Як і у випадку з багатьма технологіями, вплив різних застосувань ШІ не завжди можна передбачити на початку їхнього застосування. У міру того, як такі застосування та їхній соціальний вплив стають зрозумілішими, відповідний зворотний зв’язок потрібно надати на всіх рівнях суспільства відповідно до принципу субсидіарності. Важливо, щоб окремі користувачі, сім’ї, громадянське суспільство, підприємства, установи, уряди і міжнародні організації, кожен на своєму рівні експертизи, зобов’язалися забезпечити використання ШІ на благо всіх людей.
111. Сьогодні значний виклик і можливість для спільного блага полягає в розгляді цієї технології в рамках реляційного інтелекту, який підкреслює взаємозв’язок окремих осіб і спільнот і стверджує спільну відповідальність за сприяння цілісному благополуччю інших. Філософ XX століття Микола Бєрдяєв зазначав, що люди часто звинувачують машини в індивідуальних і соціальних проблемах; але «це лише принижує людину і не відповідає її гідності», бо «перекладати відповідальність з людини на машину – негідна справа»[203]. Лише людську особу можна назвати морально відповідальною, а виклики технологічного суспільства мають духовний характер. Тому для долання цих викликів, «потрібне відродження духовної чутливості»[204].
112. Ще один момент, який слід врахувати, – це заклик, викликаний появою ШІ на світовій арені, відновити цінність усього людського. Як багато років тому зауважив французький католицький письменник Жорж Бернанос, «небезпека полягає не в множенні машин, а в постійно зростаючій кількості людей, які з дитинства звикли бажати лише того, що можуть дати машини»[205]. Цей виклик актуальний сьогодні, як і тоді, бо швидкий розвиток цифровізації несе ризик «цифрового редукціонізму», коли невимірний досвід відкладається, забувається або вважається неактуальним, оскільки його неможливо формально поміряти. ШІ слід використовувати лише як допоміжний інструмент до людського інтелекту, а не замінювати його багатство[206]. Культивування тих аспектів людського життя, які виходять за рамки розрахунків, дуже важливе, щоб «справжня людяність, яка закликає до нового синтезу, здається, існує у нашій технологічній культурі майже непомітно, як туман, який м’яко просочується крізь зачинені двері»[207].
Справжня мудрість
113. Сьогодні величезний простір знань доступний способами, які викликали б захоплення у минулих поколінь; але для того, щоб досягнення науки не були по-людському і духовно стерильними, потрібно вийти за рамки простого накопичення даних і прагнути досягти справжньої мудрості[208].
114. Ця мудрість – це дар, якого людство найбільше потребує для вирішення важливих питань і етичних викликів, що виникають унаслідок дії ШІ: «Лише озброївшись духовним поглядом, лише знайшовши мудрість серця, ми можемо читати та тлумачити новизну нашого часу»[209]. «Мудрість серця» – це «та чеснота, яка уможливлює поєднувати ціле і частини, рішення та їхні наслідки». Людство не може «очікувати цієї мудрості від машин», оскільки вона «дозволяє знайти себе тим, хто її шукає, і дозволяє себе побачити тим, хто її любить; вона передбачає тих, хто її прагне, і шукає тих, хто її гідний (див. Муд. 6, 12-16)»[210].
115. У світі, позначеному ШІ, нам потрібна благодать Святого Духа, який «дозволяє нам бачити речі очима Бога, розуміти зв’язки, ситуації, події та відкривати їхній сенс»[211].
116. Бо «мірою досконалості особи є рівень її любові, а не кількість накопиченої інформації та знань»[212], а спосіб, у який ШІ застосовується, «щоб включити останніх, тобто найслабших і найбільш нужденних братів і сестер, є виявом нашої людяності»[213]. Ця мудрість може освітити і спрямовувати використання такої технології, зосередженої на людині, яка як така може сприяти спільному благу, піклуватися про «спільний дім», просуватися в пошуках істини, підтримувати цілісний людський розвиток, сприяти солідарності та людському братерству, а потім вести людство до його кінцевої мети: щасливого і повного спілкування з Богом[214].
117. У перспективі мудрості віруючі зможуть діяти як відповідальні агенти, здатні використовувати ці технології для просування автентичного бачення людської особи і суспільства[215], починаючи з розуміння технологічного прогресу як частини Божого задуму творіння: діяльності, яку людство покликане спрямовувати до Пасхальної Таїни Ісуса Христа, у постійному пошуку Істини та Добра.
Верховний Понтифік Франциск на аудієнції, наданій 14 січня 2025 нижчепідписаним префектам і секретарям Дикастерія Віровчення і Дикастерія з питань культури і освіти, схвалив цю Notaта наказав її опублікувати.
Рим, Дикастерій віровчення і Дикастерій з питань культури і освіти, 28 січня 2025, Літургійний спомин св. Фоми Аквінського, Учителя Церкви.
| Віктор Емануель Кардинал Фернандес Префект | Хосе Кардинал Толентіно де Мендонса Префект |
| Монсеньйор Армандо Маттео Секретар Доктринального Відділу | Високопреподобний Монсеньйор Пол Тай Секретар Відділу Культури |
На Аудієнції 14.01.2025
Франциск
[1] Катехизм Католицької Церкви, n. 378. Див. також ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 34: AAS 58 (1966), 1052-1053.
[2] Франциск, Звернення до учасників Пленарної асамблеї Папської академії «За життя» (28 лютого 2020): AAS 112 (2020), 307. Див. Франциск, Різдвяне поздоровлення Римської Курії (21 грудня 2019): AAS 112 (2020), 43.
[3] Див. Франциск, Послання на 53-й Всесвітній день комунікацій (24 січня 2024): L’Osservatore Romano, 24 січня 2024, 8.
[4] Див. Катехизм Католицької Церкви, n. 2293; ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 35: AAS 58 (1966), 1053.
[5] J. McCarthy et al., A Proposal for the Dartmouth Summer Research Project on Artificial Intelligence (31 серпня 1955), http://www-formal.stanford.edu/jmc/history/dartmouth/dartmouth.html (доступ отримано 21 серпня 2024).
[6] Див. Франциск, Послання на 52-й Всесвітній день комунікацій (1 січня 2024), nn. 2-3: L’Osservatore Romano, 14 грудня 2023, 2.
[7] Терміни в цьому документі для опису результатів або процесів ШІ використовуються в переносному значенні для ілюстрації його операцій і не мають на меті приписувати йому людські характеристики.
[8] Див. Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (Апулія) (14 черпня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 3; Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 2: L’Osservatore Romano,14 грудня 2023, 2.
[9] У цих рядках можна розрізнити основні позиції «трансгуманістів» і «постгуманістів». Трансгуманісти стверджують, що технологічний прогрес допоможе людям подолати свої біологічні обмеження і покращити як фізичні, так і когнітивні здібності. Натомість постгуманісти стверджують, що такі досягнення змінять людську ідентичність настільки, що людей більше не можна буде вважати справді «людьми». Обидві позиції ґрунтуються на принципово негативному сприйнятті тілесності, яку вважають перешкодою, а не невід’ємною частиною людської ідентичності, яка також покликана брати участь у повній реалізації особи. Такий негативний погляд суперечить правильному розумінню людської гідності. Підтримуючи справжній науковий прогрес, Церква стверджує, що гідність людини ґрунтується на «особі як нероздільній єдності» тіла і душі, так що вона «також притаманна її тілу, яке по-своєму бере участь у тому, щоб людина була образом Бога» (Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita [8 квітня 2024], n. 18).
[10] Цей підхід відображає функціоналістську перспективу, яка зводить людський розум до його функцій і припускає, що їх можна повністю кількісно виміряти у фізичних ы математичних термінах. Але навіть якби майбутній ЗШІ виглядав справді розумним, він все одно залишався б функціональним за своєю природою.
[11] Див. A.M. Turing, «Computing Machinery and Intelligence», Mind 59 (1950) 443-460.
[12] Якщо ми приписуємо «мислення» машинам, то слід уточнити, що маємо на увазі процедури обчислення, а не критичне мислення. І якщо хтось вважає, що такі пристрої можуть працювати, дотримуючись логічного мислення, то слід уточнити, що це обмежується обчислювальною логікою. Натомість людське мислення за своєю природою характеризується як творчий процес, здатний вийти за межі наявних у його розпорядженні початкових даних.
[13] Про фундаментальну роль мови у формуванні розуміння, див. M. Heidegger, Über den Humanismus, Klostermann, Frankfurt am Main 1949 (tr. it. Lettera sull’«umanismo», Milano 1995).
[14] Для поглиблення розуміння цих антропологічних і богословських основ див. Дослідницьку групу з питань ШІ Центру цифрової культури Дикастерій у справах культури і освіти, Encountering Artificial Intelligence: Ethical and Anthropological Investigations (Theological Investigations of Artificial Intelligence, 1), a cura di M.J. Gaudet, N. Herzfeld, P. Scherz, J.J. Wales, Pickwick, Eugene 2024, 43-144.
[15] Аристотель, Metafisica, I.1, 980a21.
[16] Див. Августин з Гіппона, De Genesi ad litteram libri duodecim, III, 20, 30: PL 34, 292: «Людина створена на образ Божий стосовно здатності, завдяки якій вона перевершує нерозумних тварин. Ця здатність – це розум, ум чи інтелект – як би це не називали»; Августин з Гіппона, Enarrationes in Psalmos,54, 3: PL 36, 629: «Розглянувши все, чим вона володіє, людина доходить висновку, що вона відрізняється від тварин тим, що має інтелект». Це також підтверджує св. Фома, який стверджує, що «людина є найдосконалішою з усіх земних істот, наділених рухом. А її власне природне функціонування – це інтелект», за допомогою якого людина абстрагується від речей і «сприймає в розумі зрозумілі речі в дії» (Фома Аквінський, Summa contra Gentiles, II, 76).
[17] Див. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 15: AAS 58 (1966), 1036.
[18] Фома Аквінський, Summa Theologiae, II-II, q. 49, a. 5, ad 3. Див. там само, I, q. 79; II-II, q. 47, a. 3; II-II, q. 49, a. 2. Для сучасної перспективи, яка віддзеркалює деякі елементи класичного та середньовічного розмежування між цими двома способами мислення, див. D. Kahneman, Thinking, Fast and Slow, Farrar, Straus and Giroux, New York 2011 (tr. it. Pensieri lenti e veloci, Milano 2012).
[19] Фома Аквінський, Summa Theologiae, I, q. 76, a. 1, resp.
[20] Див. Іриней Ліонський, Adversus haereses,V, 6, 1: PG 7/2, 1136-1138.
[21] Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), n. 9. Див. Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 213: AAS 112 (2020), 1045: «Розум може досліджувати дійсність речей за посередництвом рефлексії, досвіду й діалогу, аби розпізнати в цій дійсності, яка його перевищує, основу певних універсальних моральних вимог».
[22] Див. Конгрегація Віровчення, Доктринальна Nota щодо деяких аспектів євангелізації (3 грудня 2007), n. 4: AAS 100 (2008), 491-492.
[23] Катехизм Католицької Церкви, n. 365. Див. Фома Аквінський, Summa Theologiae, I, q. 75, a. 4, resp.
[24] Біблія «загалом розглядає людину як істоту, що існує в тілі, і немислиму поза ним». (Папська біблійна комісія, «То що той чоловік?» (Пс. 8, 5). Нарис біблійної антропології [30 вересня 2019], n. 19). Див. там само, nn. 20-21, 43-44, 48.
[25] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 22: AAS 58 (1966), 1042. Див. Конгрегація Віровчення, Інструкція Dignitas personae (8 вересня 2008), n. 7: AAS 100 (2008), 863: «Христос не зневажав людську тілесність, а повноцінно показав її значення і цінність».
[26] Фома Аквінський, Summa contra Gentiles, II, 81.
[27] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 15: AAS 58 (1966), 1036.
[28] Див. Фома Аквінський, Summa Theologiae, I, q. 89, a. 1, resp.: «Існування, відокремлене від тіла, не відповідає його природі […]. Тому душа об’єднана з тілом, щоб мати існування та діяти відповідно до своєї природи».
[29] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 14: AAS 58 (1966), 1035. Див. Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), n. 18.
[30] Міжнародна богословська комісія, Сопричастя та служіння. Людська особа, створена на Божий образ. (2004), n. 56. Див. Катехизм Католицької Церкви, n. 357.
[31] Див. Конгрегація Віровчення, Інструкція Dignitas personae (8 вересня 2008), nn. 5, 8: AAS 100 (2008), 862.863-864; Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), nn. 15, 24, 53-54.
[32] Катехизм Католицької Церкви, n. 356. Див. там само, n. 221.
[33] Див. Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), nn. 13, 26-27.
[34] [34] Конгрегація Віровчення, Інструкція Donum veritatis (24 травня 1990), n. 6: AAS 82 (1990), 1552. Див. Йоан Павло II, Енцикліка Veritatis splendor (6 серпня 1993), n. 109: AAS 85 (1993), 1219; Псевдо-Діонісій Ареопагіт, De divinis nominibus,VII, 2: PG 3, 868B-C: «Людські душі також мають розум, і разом з ним вони обертаються в дискурсі навколо істини речей. […] Але, після зведення множинності до Одного, їх можна вважати гідними інтелектів, подібних до ангельських, наскільки це можливо і досяжно людським душам».
[35] Йоан Павло II, Енцикліка Fides et ratio (14 вересня 1998), n. 3: AAS 91 (1999), 7.
[36] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 15: AAS 58 (1966), 1036.
[37] Йоан Павло II, Енцикліка Fides et ratio (14 вересня 1998), n. 42: AAS 91 (1999), 38. Див. Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 208: AAS 112 (2020), 1043: «Людський інтелект може вийти за межі зручностей моменту і осягнути деякі істини, які не змінюються, які були істинами до нас і завжди будуть. Досліджуючи людську природу, розум відкриває цінності, які універсальні, оскільки вони походять з нього»; там само, n. 184: AAS 112 (2020), 1034.
[38] Див. B. Pascal, Pensées, n. 267 (ed. Brunschvicg; tr. it. Pensieri, Città Nuova, Roma 2003): «Останній крок розуму – усвідомити, що існує нескінченна кількість речей, які його перевершують».
[39] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 15: AAS 58 (1966), 1036. Див. Конгрегація Віровчення, Доктринальна Nota щодо деяких аспектів євангелізації (3 грудня 2007), n. 4: AAS 100 (2008), 491-492.
[40] Семантична здатність дозволяє людині сприймати зміст повідомлення, вираженого в будь-якій формі комунікації так, що це обмежується його матеріальною чи емпіричною структурою (як цифровий код), і одночасно виходить за її межі. У цьому випадку інтелект стає мудрістю, яка «дає можливість бачити речі очима Бога, розуміти зв’язки, ситуації, події та відкривати їхнє значення» (Франциск, Послання на 53-й Всесвітній день комунікацій [24 січня 2024]: L’Osservatore Romano, 24 січня 2024, 8). Креативність дозволяє створювати новий контент чи ідеї, пропонуючи, перш за все, оригінальне бачення дійсності.
[41] ІІ Ватиканський Собор, Декларація Dignitatis humanae (7 грудня 1965), n. 3: AAS 58 (1966), 931.
[42] Любов, «поєднана зі служінням правді, то це не суб’єктивна сентиментальність […]. Саме зв’язок любові із правдою уможливлює її універсальність й у такий спосіб допомагає їй уникнути “спихання в зачинене середовище, позбавлене зв’язків”. […] відкритість правди захищає любов від фальшивої віри, позбавленої “людського й універсального виміру”» (Франциск, Енцикліка Fratelli tutti [3 жовтня 2020], n. 184: AAS 112 [2020], 1034). Внутрішні цитати взяті з Бенедикт XVI, Енцикліка Caritas in veritate (29 червня 2009), nn. 3-4: AAS 101 (2009), 642-643.
[43] Див. Міжнародна богословська комісія, Сопричастя і служіння. Людина, створена на образ Божий (2004), n. 7.
[44] Йоан Павло II, Енцикліка Fides et ratio (14 вересня 1998), n. 13: AAS 91 (1999), 15. Див. Конгрегація Віровчення, Доктринальна Nota щодо деяких аспектів євангелізації (3 грудня 2007), n. 4: AAS 100 (2008), 491-492.
[45] Йоан Павло II, Енцикліка Fides et ratio (14 вересня 1998), n. 13: AAS 91 (1999), 15.
[46] Бонавентура з Баньореджо, In II Librum Sententiarum, d. I, p. 2, a. 2, q. 1, цитовано в Катехизмі Католицької Церкви, n. 293. Див. там само, n. 294.
[47] Див. Катехизм Католицької Церкви, nn. 295, 299, 302. Бонавентура порівнює всесвіт із «книгою, в якій сяє, зображається і читається творча Трійця» (Бонавентура з Баньореджо, Breviloquium, II, 12, 1), та сама Тройця, яка дає існування всьому сущому. «Кожне створіння у світі для нас як книга, образ і дзеркало» (Алан Лільський, De incarnatione Christi: PL 210, 579a).
[48] Див. Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 67: AAS 107 (2015), 874; Йоан Павло II, Енцикліка Laborem exercens (14 вересня 1981), n. 6: AAS 73 (1981), 589-592; ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), nn. 33-34: AAS 58 (1966), 1052-1053; Міжнародна богословська комісія, Сопричастя і служіння. Людина, створена на образ Божий. (2004), n. 57: «Люди займають унікальне місце у світі відповідно до божественного задуму: вони користуються привілеєм участі в божественному управлінні видимим творінням. […] Оскільки становище людини як правителя насправді є участю в божественному управлінні творінням, то ми говоримо про це тут як про форму служіння».
[49] Див. Йоан Павло II, Енцикліка Veritatis splendor (6 серпня 1993), nn. 38-39: AAS 85 (1993), 1164-1165.
[50] Див. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), nn. 33-34: AAS 58 (1966), 1052-1053. Ця ідея також зустрічається в оповідях про створення світу, де Бог приводить до Адама тварин, щоб «побачити, як він назве їх; як саме чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалось» (Бут. 2, 19), дія, яка демонструє активну участь людського розуму в управлінні Божим творінням. Див. Іван Золотоустий, Homiliae in Genesim, XIV, 17-21: PG 53, 116-117.
[51] Див. Катехизм Католицької Церкви, n. 301.
[52] Див. там само, n. 302.
[53] Бонавентура з Баньореджо, Breviloquium II, 12, 1. Див. там само, II, 11, 2.
[54] Див. Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), n. 236: AAS 105 (2013), 1115; Франциск, Звернення до учасників зустрічі капеланів і керівників університетської душпастирської опіки, організованої Дикастерієм з питань культури і освіти (24 листопада 2023): L’Osservatore Romano, 24 листопада 2023, 7.
[55] Див. J.H. Newman, The Idea of a University Defined and Illustrated, Discourse 5.1, Basil Montagu Pickering, London 18733, 99-100 (tr. it. L’idea di un’università, Roma 2005); Франциск, Звернення до ректорів, професорів, студентів і співробітників римських університетів і папських інституції (25 лютого 2023): AAS 115 (2023), 316.
[56] Франциск, Промова до представників Національної конфедерації ремесел та малих і середніх підприємств (CNA) (15 листопада 2024): L’Osservatore Romano, 15 листопада 2024, 8.
[57] Див. Франциск, Апостольська Адгортація Querida Amazonia (2 лютого 2020), n. 41: AAS 112 (2020), 246; Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 146: AAS 107 (2015), 906.
[58] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 47: AAS 107 (2015), 864. Див. Франциск, Енцикліка Dilexit nos (24 ottobre 2024), nn. 17-24: L’Osservatore Romano,24 жовтня 2024, 5; Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), nn. 47-50: AAS 112 (2020), 985-987.
[59] Франциск, Енцикліка Dilexit nos (24 жовтня 2024), n. 20: L’Osservatore Romano,24 жовтня 2024, 5.
[60] P. Claudel, Conversation sur Jean Racine, Gallimard, Paris 1956, 32. Див. Франциск, Енцикліка Dilexit nos (24 жовтня 2024), n. 13: L’Osservatore Romano, 24 жовтня 2024, 5: «Розум і воля також були піддані серцю, відчуваючи і смакуючи правди, а не прагнучи їх опанувати, як це зазвичай роблять деякі наукові дисципліни».
[61] Данте Аліг’єрі, Рай, Canto XXX.
[62] Див. ІІ Ватиканський Собор, Декларація Dignitatis humanae (7 грудня 1965), n. 3: AAS 58 (1966), 931: «Найвищою нормою людського життя є сам закон Божий – вічний, об’єктивний та універсальний закон, за яким Бог упорядковує всесвіт, спрямовує його й керує ним та шляхами людської спільноти промислом своєї мудрості й любові. Бог зробив людину учасником цього свого закону, так що людина – за ласкавим укладом Божого провидіння – може щораз краще пізнавати незмінну правду»; ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 16: AAS 58 (1966), 1037.
[63] Див. І Ватиканський Собор, Догматична Конституція Dei Filius (24 квітня 1870), cap. 4: DH 3016.
[64] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 110: AAS 107 (2015), 892.
[65] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 110: AAS 107 (2015), 891. Див. Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 204: AAS 112 (2020), 1042.
[66] В людині Бог «увічнив Свій образ і подобу (див. Бт. 1, 26), обдарувавши її незрівнянною гідністю […]. І справді, окрім тих прав, які людина набуває власною працею, існують права, що не відповідають жодній виконаній нею роботі, але які походять з її істотної гідності людської особистості» (Йоан Павло II, Енцикліка Centesimus annus [1 травня 1991], n. 11: AAS 83 [1991], 807). Див. Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 3-4.
[67] Див. Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), nn. 8-9; Конгрегація Віровчення, Інструкція Dignitas personae (8 вересня 2008), n. 22.
[68] Франциск, Звернення до учасників Пленарної асамблеї Папської академії «За життя» (28 лютого 2020): AAS 112 (2020), 310.
[69] Франциск, Послання на 53-й Всесвітній день комунікацій (24 січня 2024): L’Osservatore Romano,24 січня 2024, 8.
[70] У цьому сенсі вираз «штучний інтелект» слід розуміти як технічний термін для позначення відповідної технології, пам’ятаючи, що цей вираз також використовується для позначення галузі дослідження, а не лише її застосувань.
[71] Див. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), nn. 34-35: AAS 58 (1966), 1052-1053; Йоан Павло II, Енцикліка Centesimus annus (1 травня 1991), n. 51: AAS 83 (1991), 856-857.
[72] Для прикладу, див. заохочення наукових досліджень у Альберта Великого, De Mineralibus, II, 2, 1, та оцінку механічних мистецтв у Гуго Сен-Вікторського, Didascalicon, I, 9. Ці автори, що належать до довгого списку чоловіків і жінок Церкви, зайнятих науковими дослідженнями і технічними інноваціями, показали, що «віра і наука можуть об’єднатися в любові, якщо наука буде служити чоловікам і жінкам нашого часу, а не спотворюватися їм на шкоду чи навіть на їхнє знищення» (Франциск, Звернення до учасників ІІ конференції Ватиканської обсерваторії, присвяченої пам’яті Жоржа Леметра [20 червня 2024]: L’Osservatore Romano,20 червня 2024, 8). Див. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 36: AAS 58 (1966), 1053-1054; Йоан Павло II, Енцикліка Fides et ratio (14 вересня 1998), nn. 2, 106: AAS 91 (1999), 6-7.86-87.
[73] Катехизм Католицької Церкви, n. 378.
[74] Див. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 34: AAS 58 (1966), 1053.
[75] Див. там само, n. 35: AAS 58 (1966), 1053.
[76] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 102: AAS 107 (2015), 888.
[77] Див. Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 105: AAS 107 (2015), 889; Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 27: AAS 112 (2020), 978; Бенедикт XVI, Енцикліка Caritas in veritate (29 червня 2009), n. 23: AAS 101 (2009), 657-658.
[78] Див. Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), nn. 38-39, 47; Конгрегація Віровчення, Інструкція Dignitas personae (8 вересня 2008), passim.
[79] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 35: AAS 58 (1966), 1053. Див. Катехизм Католицької Церкви, n. 2293.
[80] Див. Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (Апулія) (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 2-4.
[81] Див. Катехизм Католицької Церкви, n. 1749: «Свобода робить людину суб’єктом моралі. Коли людина діє свідомо, то вона е, так би мовити, отцем своїх вчинків».
[82] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 16: AAS 58 (1966), 1037. Див. Катехизм Католицької Церкви, n. 1776.
[83] Катехизм Католицької Церкви, n. 1777.
[84] Див. там само, nn. 1779-1781. Папа Франциск також закликає всіх додати зусиль, щоб «зосередити на людині технології, засновані на етичних засадах у своєму проєктуванні та спрямовані на добро» (Франциск, Промова до учасників зустрічі «Діалоги Мінерви» [27 березня 2023]: AAS 115 [2023], 463).
[85] Див. Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 166: AAS 112 (2020), 1026-1027; Франциск, Звернення до учасників пленарної асамблеї Папської академії «За життя» (23 вересня 2024): AAS 112 (2020), 308. Щодо ролі людської здатності діяти у визначенні конкретної мети (Zweck), яку виконує кожне технологічне застосування з урахуванням попередньої мети (Ziel), див. F. Dessauer, Streit um die Technik, Freiburg i. Br., 1956, 144.
[86] Див. Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 4: «Технології створюють з певною метою, і, впливаючи на людське суспільство, вони завжди формують порядок у соціальних відносинах і розподілі влади, який дає можливість одним виконувати дії та перешкоджає іншим виконувати інші. Цей конститутивний вимір влади технології завжди включає, більш-менш явно, світогляд тих, хто її створює і розвиває».
[87] Франциск, Звернення до учасників пленарної асамблеї Папської академії «За життя» (28 лютого 2020): AAS 112 (2020), 309.
[88] Див. Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 3-4.
[89] Франциск, Промова до учасників зустрічі «Діалоги Мінерви» (27 березня 2023): AAS 115 (2023), 464. Див. Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), nn. 212-213: AAS 112 (2020), 1044-1045.
[90] Див. Йоан Павло II, Енцикліка Laborem exercens (14 вересня 1981), n. 5: AAS 73 (1981), 589; Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 3-4.
[91] Див. Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 2: «Зіткнувшись із дивами машин, які, здається, здатні вибирати самостійно, ми повинні чітко усвідомлювати, що рішення завжди має залишатися за людьми, навіть у драматичних і нагальних тонах, з якими ці рішення іноді проявляються в нашому житті. Ми б прирекли людство на безнадійне майбутнє, якби позбавили людей здатності приймати рішення щодо себе та свого життя, прирікаючи їх на залежність від вибору машин».
[92] Там само.
[93] У цьому документі термін «bias» (систематичні помилки, упередженість) стосується алгоритмічної упередженості (algorithmic bias, яка виникає, коли комп’ютерна система створює систематичні та послідовні помилки, які можуть ненавмисно дискримінувати певні групи людей), а не «вектор упередженості» (bias vector) в нейронних мережах (який збирає параметри, що використовуються для коригування виходів «нейронів» мережі під час процесу навчання, щоб краще відповідати даним).
[94] Див. Франциск, Промова до учасників зустрічі «Діалоги Мінерви» (27 березня 2023): AAS 115 (2023), 464, де Святіший Отець зазначив зростаючий консенсус щодо того, що «процеси розвитку повинні поважати такі цінності, як інклюзивність, прозорість, безпека, рівність, конфіденційність і надійність», і привітав «зусилля міжнародних організацій щодо регулювання цих технологій, щоб вони сприяли справжньому прогресу, тобто робили свій внесок у створення кращого світу і всебічно вищої якості життя».
[95] Франциск, Промова до делегації Товариства Макса Планка (23 лютого 2023): L’Osservatore Romano,23 лютого 2023, 8.
[96] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 26: AAS 58 (1966), 1046-1047.
[97] Франциск, Промова до учасників семінару «Спільне благо в цифрову епоху» (27 вересня 2019): AAS 111 (2019), 1571.
[98] Див. Франциск, Послання на 53-й Всесвітній день комунікацій (24 січня 2024): L’Osservatore Romano,24 січня 2024, 8. Для подальшого обговорення етичних питань в контексті ШІ з точки зору католицького християнства, див. Дослідницьку групу зі ШІ Центру цифрової культури Дикастерія у справах культури і освіти, Encountering Artificial Intelligence: Ethical and Anthropological Investigations (Theological Investigations of Artificial Intelligence, 1), відредаговано M.J. Gaudet, N. Herzfeld, P. Scherz, J.J. Wales, Pickwick, Eugene 2024, 147-253.
[99] Про важливість діалогу в плюралістичному суспільстві, орієнтованому на «міцну та стабільну соціальну етику», див. Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), nn. 211-214: AAS 112 (2020), 1044-1045.
[100] Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 2: L’Osservatore Romano,14 грудня 2023, 2.
[101] Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 6: L’Osservatore Romano,14 грудня 2023, 3. Див. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 26: AAS 58 (1966), 1046-1047.
[102] Див. Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 112: AAS 107 (2015), 892-893.
[103] Франциск, Промова до учасників зустрічі «Діалоги Мінерви» (27 березня 2023): AAS 115 (2023), 464.
[104] Див. Папська рада з питань соціальних комунікацій, Етика в Інтернеті (22 лютого 2002), n. 10.
[105] Франциск, Апостольська Адгортація Christus vivit (25 березня 2019), n. 89: AAS 111 (2019), 413-414, де цитують Підсумковий документ XV Звичайної Генеральної Асамблеї Синоду Єпископів (27 жовтня 2018), n. 24: AAS 110 (2018), 1593. Див. Бенедикт XVI, Звернення до учасників міжнародного конгресу з питань природного морального права, організованого Папським Латеранським університетом (12 лютого 2007): AAS 99 (2007), 245.
[106] Див. Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), nn. 105-114: AAS 107 (2015), 889-893; Франциск, Апостольська Адгортація Laudate Deum (4 жовтня 2023), nn. 20-33: AAS 115 (2023), 1047-1050.
[107] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 105: AAS 107 (2015), 889. Див. Франциск, Апостольська Адгортація. Laudate Deum (4 жовтня 2023), nn. 20-21: AAS 115(2023), 1047.
[108] Див. Франциск, Звернення до учасників Пленарної асамблеї Папської академії «За життя» (28 лютого 2020): AAS 112 (2020), 308-309.
[109] Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 2: L’Osservatore Romano,14 грудня 2023, 2.
[110] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 maggio 2015), n. 112: AAS 107 (2015), 892.
[111] Див. Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), nn. 101, 103, 111, 115, 167: AAS 112 (2020), 1004-1005.1007-1009.1027.
[112] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 26: AAS 58 (1966), 1046-1047. Див. Лев XIII, Енцикліка Rerum novarum(15 травня 1891), n. 28: Acta Leonis XIII,11 (1892), 123.
[113] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 12: AAS 58 (1966), 1034.
[114] Див. Папська рада «Справедливість і мир», Компендіум соціальної доктрини Церкви (2004), n. 149.
[115] ІІ Ватиканський Собор, Декларація Dignitatis humanae (7 грудня 1965), n. 3: AAS 58 (1966), 931. Див. Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 50: AAS 112 (2020), 986-987.
[116] Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 50: AAS 112 (2020), 986-987.
[117] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 47: AAS 107 (2015), 865. Див. Франциск, Апостольська Адгортація. Christus vivit (25 березня 2019), nn. 88-89: AAS 111 (2019), 413-414.
[118] Див. Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), n. 88: AAS 105 (2013), 1057.
[119] Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 47: AAS 112 (2020), 985.
[120] Див. Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 2.
[121] Див. Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 50: AAS 112 (2020), 986-987.
[122] Див. E. Stein, Zum Problem der Einfühlung, Buchdruckerei des Waisenhauses, Halle 1917 (tr. it. Il problema dell’empatia, Milano 1985).
[123] Див. Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), n. 88: AAS 105 (2013), 1057: «Бо як деякі люди хочуть чисто духовного Христа, без тіла і хреста, так само хочуть міжлюдських взаємин тільки за посередництвом штучних засобів, екранів і систем, які можуть включати й виключати, коли захочуть. Тим часом Євангеліє завжди запрошує нас ризикнути зустріти людину лицем в лице, що нас до чогось зобовʼязує, присутню фізично зі своїм болем і потребами, зі своєю радістю, яка передається нам через дотик. Справжня віра в Божого Сина, який став людиною, невіддільна від дару себе самого»; ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 24: AAS 58 (1966), 1044-1045.
[124] Див. Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), n. 1.
[125] Див. Франциск, Звернення до учасників семінару «Спільне благо в цифрову епоху» (27 вересня 2019): AAS 111 (2019), 1570; Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), nn. 18, 124-129: AAS 107 (2015), 854.897-899.
[126] Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 5: L’Osservatore Romano,14 грудня 2023, 3.
[127] Франциск, Апостольська Адгортація Evangelii gaudium (24 листопада 2013), n. 209: AAS 105 (2013), 1107.
[128] Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 4. Щодо вчення Папи Франциска про ШІ стосовно «технократичної парадигми», див. Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), nn. 106-114: AAS 107 (2015), 889-893.
[129] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 26: AAS 58 (1966), 1046-1047, цитата в Катехизмі Католицької Церкви, n. 1912. Див. Йоан XXIII, Енцикліка Mater et magistra (15 травня 1961), n. 219: AAS 53 (1961), 453.
[130] ІІ Ватиканський Собор, Апостольська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 64: AAS 58 (1966), 1086.
[131] Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 162: AAS 112 (2020), 1025. Див. Йоан Павло II, Енцикліка Laborem exercens (14 вересня 1981), n. 6: AAS 73 (1981), 591: «Праця “для людини”, а не людина “для праці”. Цей висновок справедливо призводить до визнання першості суб’єктивного значення праці над її об’єктивним значенням».
[132] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 128: AAS 107 (2015), 898. Див. Франциск, Апостольська Адгортація. Amoris laetitia (19 березня 2016), n. 24: AAS 108 (2016), 319-320.
[133] Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 5: L’Osservatore Romano,14 грудня 2023, 3.
[134] Йоан Павло II, Енцикліка Evangelium vitae (25 березня 1995), n. 89: AAS 87 (1995), 502.
[135] Там само.
[136] Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 67: AAS 112 (2020), 993, цитата у Франциск, Послання на 31-ий Всесвітній день хворого (11 лютого 2023): L’Osservatore Romano,10 січня 2023, 8.
[137] Франциск, Послання на 32-ий Всесвітній день хворого (11 лютого 2024): L’Osservatore Romano,13 січня 2024, 12.
[138] Франциск, Звернення до дипломатичного корпусу, акредитованого при Святому Престолі (11 січня 2016): AAS 108 (2016), 120. Див. Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 18: AAS 112 (2020), 975; Франциск, Послання на 32-ий Всесвітній день хворого (11 лютого 2024): L’Osservatore Romano,13 січня 2024, 12.
[139] Див. Франциск, Промова до учасників зустрічі «Діалоги Мінерви» (27 березня 2023): AAS 115 (2023), 465; Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 2.
[140] Див. Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), nn. 105, 107: AAS 107 (2015), 889-890; Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), nn. 18-21: AAS 112 (2020), 975-976; Франциск, Промова до учасників зустрічі «Діалоги Мінерви» (27 березня 2023): AAS 115 (2023), 465.
[141] Франциск, Промова до учасників зустрічі, організованої Комісією з питань благодійності та охорони здоров’я конференції єпископів Італії (10 лютого 2017): AAS 109 (2017), 243. Див. там само, 242-243: «Якщо й існує один сектор, у якому культура дискримінації чітко демонструє свої болісні наслідки, то це сектор охорони здоров’я. Коли хвору людину не ставлять у центр уваги і не враховують її гідність, то формуються установки, які можуть навіть призвести до наживи на нещастях інших. І це дуже серйозно! […] Бізнес-модель у секторі охорони здоров’я, якщо її застосовувати без розбору […], ризикує призвести до втрати людських ресурсів».
[142] Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 5: L’Osservatore Romano,14 грудня 2023, 3.
[143] ІІ Ватиканський Собор, Декларація Gravissimum educationis (28 жовтня 1965), n. 1: AAS 58 (1966), 729.
[144] Конгрегація у справах католицької освіти, Інструкції щодо застосування дистанційного навчання в церковних університетах/факультетах (2021), 2. Див. ІІ Ватиканський Собор, Декларація Gravissimum educationis (28 жовтня 1965), n. 1: AAS 58 (1966), 729; Франциск, Послання на 69-ий Всесвітній день миру (1 січня 2016), n. 6: AAS 108 (2016), 57-58.
[145] Франциск, Промова до делегації «Проєкту Глобальні дослідники сприяють католицькій освіті» (20 квітня 2022): AAS 114 (2022), 580.
[146] Див. Павло VI, Апостольська Адгортація Evangelii nuntiandi (8 грудня 1975), n. 41: AAS 68 (1976), 31: «Якщо [сучасна людина] слухає учителів, то вона робить це тому, що вони є свідками», який цитує Павла VI, Промова до членів «Ради мирян» (2 жовтня 1974): AAS 66 (1974), 568.
[147] J.H. Newman, The Idea of a University Defined and Illustrated, Discourse 6.1, Basil Montagu Pickering, London 18733, 125-126.
[148] Див. Франциск, Зустріч зі студентами коледжу Барбаріго в Падуї з нагоди 100-річчя його заснування (23 березня 2019): L’Osservatore Romano,24 березня 2019, 8; Франциск, Промова до ректорів, професорів, студентів і співробітників римських університетів і папських інституцій (25 лютого 2023): AAS 115 (2023), 316.
[149] Франциск, Апостольська Адгортація Christus vivit (25 березня 2019), n. 86: AAS 111 (2019), 413, який цитує XV Звичайну Генеральну Асамблею Синоду Єпископів, Підсумковий документ (27 жовтня 2018), n. 21: AAS 110 (2018), 1592.
[150] J.H. Newman, The Idea of a University Defined and Illustrated, Discourse 7.6, Basil Montagu Pickering, London 18733, 167.
[151] Див. Франциск, Апостольська Адгортація Christus vivit (25 березня 2019), n. 88: AAS 111 (2019), 413.
[152] У стратегічному документі 2023 щодо використання генеративного ШІ в освіті й дослідженнях ЮНЕСКО зазначає: «Одне з ключових питань [у використанні генеративного ШІ (GenAI) в освіті й дослідженнях] полягає в тому, чи зможуть люди зрештою поступитися елементарними рівнями мислення і набуття навичок ШІ, а натомість зосередитися на когнітивних навичках вищого порядку на основі відповідей, що надаються такими системами. До прикладу, письменність часто асоціюється зі структуруванням думки. Завдяки GenAI […] автори тепер можуть починати з добре організованого плану, наданого алгоритмом. Деякі експерти описують використання GenAI для генерації тексту як “писання без роздумів”». (ЮНЕСКО, Guidance for Generative AI in Education and Research [2023], 37-38). Німецько-американська філософиня Анна Арендт передбачала таку можливість ще у своїй книзі за 1959, The Human Condition, і попереджала: «Якщо виявиться, що знання (у сенсі ноу-хау) і думка назавжди розійшлися, тоді ми справді станемо безпорадними рабами не стільки наших машин, скільки наших ноу-хау» (H. Arendt, The Human Condition, The University of Chicago Press, Chicago 20182, 3; tr. it. Vita activa. La condizione umana, Milano 2017).
[153] Франциск, Апостольська Адгортація Amoris laetitia (19 березня 2016), n. 262: AAS 108 (2016), 417.
[154] Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 7: L’Osservatore Romano,14 грудня 2023, 3. Див. Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 167: AAS 107 (2015), 914.
[155] Йоан Павло II, Апостольська Конституція Ex corde Ecclesiae (15 серпня 1990), n. 7: AAS 82 (1990), 1479.
[156] Франциск, Апостольська Конституція. Veritatis gaudium (29 січня 2018), 4c: AAS 110 (2018), 9-10.
[157] Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (Апулія) (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 3.
[158] До прикладу, це може допомогти людям отримати доступ до «численних […] ресурсів, якими володіє людина для сприяння прогресу в пізнанні істини», зібраних у філософських працях (Йоан Павло II, Енцикліка Fides et ratio [14 вересня 1998], n. 3: AAS 91 [1999], 7). Див. там само, n. 4: AAS 91 (1999), 7-8.
[159] Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), n. 43. Див. там само, nn. 61-62.
[160] Франциск, Послання на 53-й Всесвітній день комунікацій (24 січня 2024): L’Osservatore Romano,24 січня 2024, 8.
[161] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 25: AAS 58 (1966), 1053. Див. Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), passim: AAS 112 (2020), 969-1074.
[162] Див. Франциск, Апостольська Адгортація Christus vivit (25 березня 2019), n. 89: AAS 111 (2019), 414; Йоан Павло II, Енцикліка Fides et ratio (14 вересня 1998), n. 25: AAS 91 (1999), 25-26: «Ніхто не може бути байдужим до істини своїх знань. […] Це урок св. Августина, коли він пише: “Я зустрічав багатьох, хто хотів обдурити, але нікого, хто хотів би бути обдуреним”», який цитує Августина Гіппонського, Confessionum libri tredecim, X, 23, 33: PL 32, 793.
[163] Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), n. 62.
[164] Бенедикт XVI, Послання на 53-ій Всесвітній день засобів масової інформації (24 травня 2009): L’Osservatore Romano,24 січня 2009, 8.
[165] Див. Дикастерій у справах комунікації, До повної присутності. Пастирські роздуми про взаємодію з соціальними мережами (28 травня 2023), n. 41; ІІ Ватиканський Собор, Декрет Inter mirifica (4 грудня 1963), nn. 4, 8-12: AAS 56 (1964), 146.148-149.
[166] Див. Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), nn. 1, 6, 16, 24.
[167] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 26: AAS 58 (1966), 1046. Див. Лев XIII, Енцикліка Rerum novarum (15 травня 1891), n. 32: Acta Leonis XIII,11 (1892), 127: «Жодна людина не може безкарно ображати людську гідність, до якої Сам Бог ставиться з повагою», цитата з Йоан Павло II, Енцикліка Centesimus annus (1 травня 1991), n. 9: AAS 83 (1991), 804.
[168] Див. Катехизм Католицької Церкви, nn. 2477, 2489; can. 220 CIC; can. 23 CCEO; Йоан Павло II, Промова з нагоди ІІІ Генеральної конференції єпископів Латинської Америки (28 січня 1979), III, 1-2: Insegnamenti, II/1 (1979), 202-203.
[169] Див. Постійна місія спостерігачів Святого Престолу при ООН, Заява Святого Престолу під час тематичної дискусії щодо інших заходів роззброєння та міжнародної безпеки (24 жовтня 2022): «Повага до людської гідності в цифровому просторі зобов’язує держави також поважати право на приватність, захищаючи громадян від нав’язливого стеження і надаючи їм можливість захищати свої персональні дані від несанкціонованого доступу».
[170] Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 42: AAS 112 (2020), 984.
[171] Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 5: L’Osservatore Romano,14 грудня 2023, 3.
[172] Франциск, Промова до учасників зустрічі «Діалоги Мінерви» (27 березня 2023): AAS 115 (2023), 465.
[173] У проміжному звіті Консультативного органу ООН з питань ШІ за 2023 було визначено перелік «початкових очікувань щодо допомоги ШІ у вирішенні проблеми зміни клімату» (Консультативний орган ООН з питань ШІ, Interim Report: Governing AI for Humanity [грудня 2023], 3). У документі зазначається, що «разом із системами прогнозування, які можуть перетворювати дані на розуміння, а розуміння – на дії, інструменти на базі ШІ можуть допомогти розробити нові стратегії та інвестиції для скорочення викидів, вплинути на нові інвестиції приватного сектору в нульовий рівень викидів, захистити біорізноманіття і розвинути широку соціальну стійкість» (там само).
[174] Це мережа фізичних серверів по всьому світу, яка дає можливість користувачам зберігати, обробляти і керувати своїми даними віддалено, без потреби в просторі для зберігання чи обчислювальній потужності на локальних пристроях.
[175] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 9: AAS 107 (2015), 850.
[176] Там само, n. 106: AAS 107 (2015), 890.
[177] Там само, n. 60: AAS 107 (2015), 870.
[178] Там само, nn. 3, 13: AAS 107 (2015), 848.852.
[179] Августин Гіппонський, De Civitate Dei, XIX, 13, 1: PL 41, 460.
[180] Див. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), nn. 77-82: AAS 58 (1966), 1100-1107; Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), nn. 256-262: AAS 112 (2020), 1060-1063; Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), nn. 38-39; Катехизм Католицької Церкви, nn. 2302-2317.
[181] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 78: AAS 58 (1966), 1101.
[182] Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 6: L’Osservatore Romano,14 грудня 2023, 3.
[183] Див. Катехизм Католицької Церкви, nn. 2308-2310.
[184] Див. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), nn. 80-81: AAS 58 (1966), 1013-1105.
[185] Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 6: L’Osservatore Romano,14 грудня 2023, 3. Див. Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 2: «Нам потрібно гарантувати і захищати простір людського контролю над процесом вибору програм ШІ: на кону стоїть сама людська гідність».
[186] Франциск, Виступ на сесії G7 з питань ШІ в Борго Егнація (Апулія) (14 червня 2024): L’Osservatore Romano,14 червня 2024, 2. Див. Постійна місія спостерігачів Святого Престолу при ООН, Заява Святого Престолу перед Робочою групою II з нових технологій у Комісії ООН з роззброєння (3 квітня 2024): «Розвиток і використання смертельних автономних систем зброї без відповідного людського контролю викликають фундаментальні етичні проблеми, враховуючи, що такі системи ніколи не можуть бути морально відповідальними суб’єктами, здатними дотримуватися міжнародного гуманітарного права».
[187] Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 258: AAS 112 (2020), 1061. Див. ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 80: AAS 58 (1966), 1103-1104.
[188] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 80: AAS 58 (1966), 1103-1104.
[189] Див. Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 6: L’Osservatore Romano, 14 грудня 2023, 3: «Ми також не можемо ігнорувати можливість того, що складна зброя може потрапити не в ті руки, що сприятиме, до прикладу, терористичним атакам або втручанням, спрямованим на дестабілізацію законних урядових інституцій. Підсумовуючи: світу не потрібні нові технології, які сприятимуть несправедливому розвитку ринку та торгівлі зброєю, пропагуючи безумство війни».
[190] Йоан Павло II, Акт присвячення Пресвятій Діві Марії з нагоди Ювілею єпископів (8 жовтня 2000), n. 3: Insegnamenti, XXIII/2 (2000), 565.
[191] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 79: AAS 107 (2015), 878.
[192] Див. Бенедикт XVI, Енцикліка Caritas in veritate (29 червня 2009), n. 51: AAS 101 (2009), 687.
[193] Див. Дикастерій Віровчення, Декларація Dignitas infinita (8 квітня 2024), nn. 38-39.
[194] Див. Августин Гіппонський, Confessionum libri tredecim, I, 1, 1: PL 32, 661.
[195] Див. Йоан Павло II, Енцикліка Sollicitudo rei socialis (30 грудня 1987), n. 28: AAS 80 (1988), 548: «Нині люди краще розуміють, що просте нагромадження товарів і послуг […] є недостатнім для досягнення людського щастя. Отже, і наявність великої реальної користи від нещодавніх досягнень науки і техніки, разом з інформатикою, не звільнає від жодної форми рабства. Навпаки, […] якщо за всієї величезної сукупності ресурсів і потенціалу, доступних людині, не керуватися моральним розумінням та орієнтацією на справжнє добро людства, це легко обертається супроти людини і починає її пригнічувати». Див. там само, nn. 29, 37: AAS80 (1988), 550-551. 563-564.
[196] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 14: AAS 58 (1966), 1036.
[197] Франциск, Енцикліка Dilexit nos (24 жовтня 2024), n. 18: L’Osservatore Romano, 24 жовтня 2024, 6.
[198] Там само, n. 27: L’Osservatore Romano, 24 жовтня 2024, 5.
[199] Там само, n. 25: L’Osservatore Romano, 24 жовтня 2024, 5-6.
[200] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 105: AAS107 (2015), 889. Див. R. Guardini, Das Ende der Neuzeit, Werkbund Verlag, Würzburg 19659, 87ss. (tr. it. La fine dell’epoca moderna, Brescia 1984).
[201] ІІ Ватиканський Собор, Душпастирська Конституція Gaudium et spes (7 грудня 1965), n. 34: AAS58 (1966), 1053.
[202][202] Йоан Павло II, Енцикліка Redemptor hominis (4 травня 1979), n. 15: AAS71 (1979), 287-288.
[203] N. Berdjaev, «Man and Machine», in C. Mitcham – R. Mackey (edd.), Philosophy and Technology: Readings in the Philosophical Problems of Technology, The Free Press, New York 19832, 212-213.
[204] Там само, 210.
[205] G. Bernanos, «La révolution de la liberté» (1944), in Id., Le Chemin de la Croix-des-Âmes, Rocher, Monaco 1987, 829.
[206] Див. Франциск, Зустріч зі студентами коледжу Барбаріго в Падуї з нагоди 100-річчя його заснування (23 березня 2019): L’Osservatore Romano, 24 березня 2019, 8; Франциск, Звернення до ректорів, професорів, студентів і співробітників римських університетів і папських інституцій (25 лютого 2023): AAS115 (2023), 316.
[207] Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 112: AAS107 (2015), 892-893.
[208] Див. Бонавентура з Баньореджо, Collationes in Hexaemeron, XIX, 3; Франциск, Енцикліка Fratelli tutti (3 жовтня 2020), n. 50: AAS 112 (2020), 986: «Нездоланне накопичення інформації, яка на нас напливає, ще не означає більшої мудрості. Мудрість не осягають нетерплячими пошуками в Інтернеті, вона не є сумою даних, вірогідність яких дуже сумнівна. Так ми не дозріватимемо при зустрічі з правдою».
[209] Франциск, Послання на 53-й Всесвітній день комунікацій (24 січня 2024): L’Osservatore Romano, 24 січня 2024, 8.
[210] Там само.
[211] Там само.
[212] Франциск, Апостольська Адгортація Gaudete et exsultate (19 березня 2018), n. 37: AAS110 (2018), 1121.
[213] Франциск, Послання на 57-й Всесвітній день миру (1 січня 2024), n. 6: L’Osservatore Romano, 14 грудня 2023, 3. Див. там само, Енцикліка Laudato si (24 травня 2015), n. 112: AAS 107 (2015), 892-893; там само, Апостольська Адгортація Gaudete et exsultate (19 березня 2018), n. 46: AAS 110 (2018), 1123-1124.
[214] Див. Франциск, Енцикліка Laudato si’ (24 травня 2015), n. 112: AAS 107 (2015), 892-893.
215 Див. Франциск, Звернення до учасників семінару «Спільне благо в цифрову епоху»
(27 вересня 2019): AAS 111 (2019), 1570-1571.
Верховний Понтифік Франциск на аудієнції, наданій 14 січня 2025 нижчепідписаним
префектам і секретарям Дикастерія Віровчення і Дикастерія з питань культури і
освіти, схвалив цю Nota та наказав її опублікувати.
Рим, Дикастерій віровчення і Дикастерій з питань культури і освіти, 28 січня 2025,
Літургійний спомин св. Фоми Аквінського, Учителя Церкви.
Віктор Емануель Кардинал
Фернандес
Префект
Хосе Кардинал Толентіно де
Мендонса
Префект
Монсеньйор Армандо Маттео
Секретар Доктринального
Відділу
Високопреподобний
Монсеньйор Пол Тай
Секретар Відділу Культури
На Аудієнції 14.01.2025
Франциск
