
В урочистість Внебовзяття Пресвятої Діви Марії Лев XIV очолив Святу Месу в папській парафії святого Томмазо з Вілланови в Кастель-Ґандольфо. У своїй проповіді він заохотив переглянути сучасні споживацькі канони краси, наголосивши, що справжня гідність і привабливість людини полягають у чистоті душі та здатності любити, а не в намаганні приховати сліди часу й життєвих випробувань.
Пише Vatican News.
«Прославлення Марії в душі та тілі вчить нас, що наша справжня краса полягає не в тому, щоб приховувати сліди плину часу, а в тому, щоб показувати викарбуваними також і в нашому тілі знаки любові, що не має кінця», – сказав Лев XIV, проповідуючи під час Святої Меси, яку він очолив у суботу, 15 серпня 2026 р., в храмі папської парафії святого Томмазо з Вілланови у Кастель-Ґандольфо з нагоди урочистості Внебовзяття Пречистої Діви Марії. Проводячи кілька днів відпочинку в літній резиденції, він удруге відсвяткував цю урочистість з місцевою громадою.
Чистота душі переображує людину
Проповідуючи, Святіший Отець звернув увагу на те, що Церква повчає, що Марія по завершенні свого життя була взята у небесну славу з душею та тілом, в чому є сповнення благодаті, дарованої в непорочному зачатті. Через це чимало витворів мистецтва зображають її наприкінці життя як прекрасну юначку, яка фізично підноситься із землі до неба. «Цей образ, на перший погляд, суперечить нашому досвіду того, що з нами відбувається з плином років. Адже з віком наше тіло не стає спритнішим, а важчим; шкіра не стає свіжішою, а виявляє ознаки старості; волосся не набуває кольору та блиску, а сивіє, а потім біліє. Тож що ж нас об’єднує з тією чудовою юною дівчиною, зображеною на наших вівтарях?» – запитував проповідник, вказуючи на два згадані знаки: нетлінність тіла Матері Божої та Її непорочне серце. «Саме чистота душі, насправді, у Марії – як і в нас – завдяки Божій благодаті осяює й перетворює всю особу, ведучи її до небесної слави», – додав Лев XIV.
Де шукати справжню красу?
Тож повчаючи нас про те, в чому полягає наша справжня краса, прославлення Марії також заохочує нас переглянути «канони естетики, переважно гедоністичного та споживацького характеру», які нам нав’язує світ і які несуть з собою важкі обумовлення. Вони також спонукають «розтрачати цінну енергію» на те, що не є справді вартісним. «У повсякденному житті можна зустріти людей, обличчя яких позначені роками та стражданнями, але які, попри це, здатні випромінювати навколо себе спокій, доброзичливість і мир; так само можна побачити й інших, можливо, зовні привабливих, але жорстких і холодних у душі. І тоді легко зрозуміти, де криється справжня краса, а де, навпаки, все ще потрібні навернення, прощення та зцілення», – мовив Папа.
В цьому контексті проповідник заохотив вчитися розпізнавати «Божественну красу, в яку ми зодягнені», як у ніжному обличчі дитини, так і в зморшках літньої людини, у жвавості молодої людини, так і в стриманості дорослого, як у святкових прикрасах, так і в робочому одязі та інструментах, прислухаючись до «унікальних історій любові, які розповідає кожна з цих дійсностей». «Любов є найгарнішою прикрасою людини: любов, яка преображає, перетворює, ушляхетнює, підносить угору, яка робить легкими, вільними, близькими з Богом, хоч і через життєві перипетії», – підкреслив Святіший Отець.
Велич Таїнства в щоденності
Зупинившись на Величальній пісні Пресвятої Богородиці «Magnificat», яка прозвучала в євангельському читанні, Наступник святого Петра зауважив, як Небесна Мати говорить нам простими словами про великі речі, про Бога, Який у Ній стає людиною, щоби спасти людей, про Вічного, Який у Ній являється у часі, щоб також і нам відкрити дорогу вічності. Й водночас показує в своєму стані «покірної слугині» той вимір малості, в якому, за словами святого Павла VI, «також і ми можемо зустріти Бога».
«Тож велич Таїнства, яке ми святкуємо, не треба шукати десь далеко. Ми можемо зустріти її там, де є справжня любов: в очах тата й мами, які повертаються додому після робочого дня, втомлені, але щасливі від того, що можуть бути зі своїми дітьми; на обличчях дідусів і бабусь, які, незважаючи на недуги віку, знову наповнюються несподіваною енергією, доглядаючи за онуками; або ж у завзятості тих молодих людей, які стараються вирости чистими й чесними, готовими навіть йти проти течії порівняно з “тим, що роблять усі”; врешті, у праці багатьох чоловіків і жінок, які щодня, з вірою та присвятою, сприяють тому, щоб принести трохи Неба на землю, а землю – до Неба», – сказав Лев XIV, підкресливши, що «прекрасне обличчя Внебовзятої» є унікальним і перевищує будь-яке можливе зображення, але водночас відоме нам. Ним є обличчя «тих, хто поруч з нами, також і тепер, братів і сестер, з якими поділяємо у вірі нашу щоденну пожертву життя».



