В останній тиждень липня відбулося паломництво спільнот міжнародного християнського руху «Віра і Світло» до Меджугор’я. П’ятдесят один паломник із Закарпаття, Львова та Києва вирушив у дорогу, щоб разом пережити особливий час молитви, єдності та зустрічі з Богом через Пресвяту Богородицю.
Про це пише Мукачівська дієцезія.
«Це був не просто тиждень подорожі, – діляться учасники. – Це був час і місце, які Господь приготував саме для нас. Час, коли земні турботи ніби зупинилися. Про нас дбали, нам готували їжу, нас возили до місць молитви. Ми могли просто бути, надихатись Божою присутністю, відкривати свої серця для Його любові та наповнюватися благодаттю. У ці дні ми по-особливому переживали любов і прийняття. Ми раділи простим зустрічам, підтримували одне одного, ділилися усмішками, обіймами, молитвою та вірою. Кожен відчував себе частиною великої родини «Віри і Світла», де всі є цінними й любленими».
Особливе місце в паломництві займала молитва Розарію. Щодня вона повертала наші серця до Марії, звертала наш погляд на Її безмежну любов до Свого Сина – Ісуса. Вервиця майже не сходила з рук. Вона об’єднувала у спільній молитві, допомагала довіряти Богові свої радощі, болі та наміри через заступництво Пресвятої Богородиці.
Хресна дорога, що триває все життя
Глибоким духовним пережиттям став підйом на гору Кріжевац, де паломники молилися Хресну дорогу. Її провадив о. Євген Фізер, капелан мукачівської спільноти «Посланці радості».
У своїх роздумах він говорив про особливе покликання друзів і батьків у спільнотах «Віри і Світла», про їхню щоденну любов, жертовність і служіння. Отець Євген наголосив, що 14 стацій Хресної дороги є «образом усього життя людини, а для спільнот «Віра і Світло» ще й дорогою, яку вони проходять разом. Упродовж життя ми переживаємо різні етапи: осуд, необхідність взяти свій хрест, падіння, зустрічі з людьми, які підтримують нас і допомагають нести цей хрест. Такими людьми для багатьох стають приятелі зі спільноти. Бувають і моменти, коли, здається, втрачаємо все, але навіть тоді Господь веде нас до найголовнішої мети – Воскресіння. Саме до нього ми крокуємо разом».
Бог діє навіть тоді, коли ми цього не розуміємо
Не менш особливим став підйом на гору Об’явлень – Подбордо. Паломники молилися радісні таїнства Розарію, довіряючи Богові свої наміри, родини та Україну. Крок за кроком кожен переживав власну духовну дорогу, на якій Господь торкався серця по-особливому. Як нагадує нам Святе Письмо: «Праведник хоч сім разів упаде – та знову встане» (Прип. 24, 16). Господь завжди піднімає тих, хто довіряє Йому.
Саме на горі Подбордо Мар’яна Путраш з міста Хуст пережила подію, яка стала для неї особливим знаком Божої присутності:
«Під час паломництва до Меджуґор’я Господь особливо торкнувся мого серця. З наміром я піднялася на гору Подбордо. Під час спуску, впала на каміння та отримала травму голови та ноги. Попри падіння, біль був незначним, і я змогла самостійно спуститися до підніжжя гори. Отримавши першу медичну допомогу, я продовжувала брати участь у паломництві. Лише після повернення додому нога почала боліти сильніше, і з’ясувалося, що це був перелом. Лікар був здивований, адже кістка правильно зрослася без гіпсу. Для мене це стало знаком Божої опіки та заступництва Пресвятої Богородиці. Це паломництво ще більше зміцнило мою довіру до Господа, за що щиро Йому дякую».
Відкрили тишу, яка лікує
Щовечора паломники брали участь у спільній молитовній програмі: молитва Розарію, Свята Меса, молитва за зцілення душі і тіла та адорація Пресвятих Дарів.
Вікторія Двуйла, віцепровінційна координаторка віцепровінції «Захід», ділиться своїми роздумами про паломництво:
«Меджуґор’є – це місце, де серце знаходить мир, а душа наповнюється Божою присутністю та благодаттю. Тут ніби зупиняється час, стихає моя щоденна метушня, і з’являється можливість просто побути в тиші з Богом. Кожен день був наповнений Святою Літургією, Розарієм, адорацією та молитвою. Саме цього так часто бракує мені в буденному житті, коли не завжди знаходиться час на вервицю, адорацію чи тиху особисту розмову з Господом.
Особливо закарбувався в серці спуск із гори Кріжевац. У цій миті було стільки миру, світла й Божої присутності, що вона назавжди залишиться в пам’яті.
Меджуґор’є – це місце, де Богородиця ніжно провадить до Свого Сина, а душа знаходить спокій, сили та відповіді. Звідси хочеться забрати із собою не лише спогади, а й той внутрішній мир, щоб нести його у своє повсякденне життя».
Справжнє паломництво починається після повернення
Дорога додому не стала завершенням паломництва. Меджуґор’є залишилося в наших серцях. Ми повернулися іншими – спокійнішими, вдячнішими, відкритішими до Бога і людей. Усі труднощі дороги, спеку, втому та маленькі щоденні жертви ми приносили Господу в намірі миру в Україні, миру в наших родинах і людських серцях.
Щирими словами вдячності завершує цю історію мама Надія Федаш зі спільноти «Виноградна лоза»: «Щиро дякуємо за це неймовірне паломництво, до якого покликала нас Мати Божа. Дякуємо організаторам: о. Євгену, Оленці, Вікторії та Еріці. З вдячністю – Інна та Надія».
«Щиро дякую за поїздку! Надзвичайно духовно, спокійно і професійно було організоване паломництво. Незважаючи на переїзд, який тривав 25 годин (звичайно, із зупинками), усе було чудово. Божа присутність і опіка відчувалися в людях і в дорозі!» – ділиться своїми враженнями мама Оксана Граб зі львівської спільноти «Криниця Якова».
Меджуґор’є важко описати словами. Його потрібно пережити. Це місце, де Марія лагідно веде своїх дітей до Ісуса. А найбільше відкриття цього паломництва полягає в тому, що Бог продовжує діяти в серці кожного, хто дозволяє Йому увійти.
Текст: Олена Перец, віцеміжнародна координаторка
Фото: Еріка Кіш, приятелька спільноти «Посланці радості» м. Мукачево
