Недостатньо лише організовувати послуги, потрібно будувати стосунки, наголошує в інтерв’ю для ватиканських медіа Вітторіо Шельцо, відповідальний у Дикастерії в справах мирян, сім’ї та захисту життя за душпастирську опіку над літніми людьми. Розмова відбулася в контексті Всесвітнього дня дідусів і бабусь та літніх людей, який цього року відзначається у неділю, 26 липня.
Про це повідомляє Vatican News.
Відповідаючи на запитання про розвиток ініціативи Папи Франциска, яка цього року досягла свого шостого випуску, Вітторіо Шельцо нагадав, що заснування цього дня в церковному календарі пов’язане з бажанням дати відповідь на виклики, пов’язані з періодом ізоляції під час пандемії. Згодом це вилилося в структуровані роздуми про третій вік. «Мета ніколи не обмежувалася лише відзначенням особливого дня, а була спрямована на розвиток справжньої душпастирської опіки над літніми людьми, здатної подолати уявлення про старість, що зводиться лише до догляду: людина похилого віку вже не сприймається лише як адресат соціальних послуг, а стає активним учасником душпастирської діяльності. Літні люди становлять значну частину Божого люду, і необхідно надавати їм ту душпастирську увагу, на яку вони заслуговують», – підкреслив він.
Самотність – основна форма бідності третього віку
Ділячись думками про цьогорічне послання Папи, який обрав тему «Я ж тебе не покину», почерпнуту з книги пророка Ісаї, представник дикастерії зауважив, що ці слова відкривають кілька цікавих моментів, першим з яких є подолання того, що Папа Франциск називав «культурою відкинення мов непотребу». Лев XIV нагадує, що «любов Бога, Який нікого не забуває, є відповіддю на анонімність, в якій людське життя приречене загубитися».
Церква, як наголосив Вітторіо Шельцо, покликана «робити видимим і дотичним» оте Боже «не забувати». «Не вистачить лише на словах стверджувати гідність похилих віком. Потрібно виходити їм назустріч, ставати ближніми за посередництвом відвідин, обіймів. На практиці Папа говорить про те, що потрібно відвідувати літніх людей: це запрошення особливо нагальне в цей період, позначений літньою спекою та часто загостренішою самотністю, ніж у інші періоди року», – сказав він, підкреслюючи, що не йдеться про виключно соціальну проблему. Щоб це перестало бути «окремими жестами», потрібно справді поставити літніх людей у центрі уваги церковного життя, цінуючи їхню присутність «не як тягар, який потрібно подолати, а як дар, який потрібно берегти». «З оперативної точки зору це означає, що громада повинна взяти на себе відповідальність за подолання самотності – справжньої бідності людей похилого віку: недостатньо лише організовувати послуги, потрібно налагоджувати стосунки», – підкреслив Вітторіо Шельцо, вказуючи на те, впевненість у тому, що Бог не забуває про нас, повинна виливатися у щоденний досвід того, що ми не забуті власною парафією чи сім’єю.
