У понеділок, 15 червня 2026 р., у Ватикані оприлюднено Послання Папи Лева XIV на VI Всесвітній день дідусів, бабусь і людей похилого віку, який відзначатиметься 26 липня. Цьогорічна тема – це слова, взяті з Книги Ісаї, які є посланням втіхи для дідусів і бабусь, особливо тих, хто почувається самотнім. Ці слова нагадують, що як би не мінялося становище людини, Божа любов не зменшується. «Я ж тебе не забуду», – говорить Всевишній через пророка.
Про це повідомляє Vatican News.
«Я ж тебе не забуду» (Іс 49,15)
Дорогі браття й сестри, через уста пророка Ісаї Господь обіцяє, що ніколи не забуде жодного з нас. Він запевняє нас, що наші обличчя викарбувані на Його долонях (пор. Іс 49,16) і що Його любов більша за любов матері до своєї дитини (пор. Іс 49,15). Пророк дає нам змогу побачити близький і відвертий діалог, у якому Бог звертається до кожного і до самого ж народу, звертаючись до нього на «ти». І сьогодні ми можемо прочитати ці слова, що стосуються кожного з нас, і кожен може почути те «Я ніколи тебе не забуду», звернене до нього.
Це слова, що наповнюють втіхою та надією. Вони є відповіддю на тривожне почуття, яке хвилює серце: «Господь мене покинув, забув мене Владика мій!» (Іс 49,14). Скільки разів у Святому Письмі, особливо в Псалмах, молитва народжується з розгубленості тих, хто має враження, що їхнє життя нікому не цікаве і що ним нехтують! Болісне відчуття, що тебе забули, на жаль, є спільним для багатьох людей, і серед них чимало літніх людей.
Божа любов, яка нікого не забуває, пропонує себе як акт справедливості та відповідь на безіменність, у якій надто часто губиться людське життя. Зокрема, схоже, що над життям багатьох людей похилого віку опустилася завіса, що розмиває риси облич і огортає забуттям. Саме це відбувається в домівках, де панує самотність, а також у тих закладах, де унікальність кожної особи ризикує бути зведеною до номера її ліжка або до її хвороби.
Відзначення Всесвітнього дня дідусів і бабусь та людей похилого віку – це нагода заново відкрити, що Церква покликана бути матір’ю для всіх і що в будь-якому віці завжди можна відкрити, що ми є Божими синами і доньками. Нехай же цей День стане для всіх, а особливо для наймолодших, заохоченням відродити чудовий звичай відвідувати своїх дідусів і бабусь, літніх членів родини, а також тих, хто не отримує жодних візитів. Принесіть їм, разом із цим посланням та своєю присутністю, близькість і любов Папи. Зробіть так, щоб пророчі слова «Я ж ніколи тебе не забуду» втілилися у ніжній і люб’язній зустрічі. «У час, що схильний до прискорення та фрагментації, людське тіло постійно потребує турботи та визнання від рук, здатних до ніжності, уважних умів та добрих слів. Цифрова культура примножує сполучення та пропонує нові можливості зустрічі; проте людське серце зберігає невід’ємну потребу в близькості» (Енцикліка Magnifica humanitas, 239).
Церква знає про страждання своїх найстарших дітей, вона добре усвідомлює, що надто часто на них дивляться з упередженням і вважають їх тягарем; вона розуміє, що економіка, зосереджена на прибутку, послаблює родинні зв’язки; вона знає, що багатьох літніх людей покидають діти, змушені емігрувати або, в деяких випадках, йти на війну. Для кожної з цих обставин вона має радість звістити обіцянку Господа: «А я ніколи тебе не забуду!».
Приємно в будь-якому віці, але особливо коли ми вже не молоді, відкривати для себе, як сказав блаженний Іван Павло I, що ми є адресатами, «з боку Бога, вічної любові. Ми знаємо: Він завжди має очі, звернені на нас, навіть коли здається, що настала ніч. Він – тато; ще більше – мама» (Ангел Господній, 10 вересня 1978 р.). Хоча це не спадає на думку відразу, правда полягає в тому, що навіть у старості ми не перестаємо бути синами та доньками, і тому щодня залишається актуальним заклик повертатися в обійми Бога, любов Якого є водночас батьківською та материнською.
Для багатьох відкриття Божої ніжності відбувається протягом життя, іноді саме на його останньому етапі. Адже на відміну від минулого, дедалі частіше люди досягають похилого віку, не маючи реального досвіду віри. В такому випадку похилий вік, через питання, які в цей період життя постають найнагальніше, може стати слушним часом, щоб розпочати або відновити духовне життя. На цьому новому шляху можна визнати, що Бог, як каже святий Августин, «є матір’ю, бо зігріває, бо живить, бо вигодовує, бо опікується» (Коментар на Псалом 26, II, 18). Таке усвідомлення допомагає не соромитися слабкості, що проявляється, а також зрозуміти, що всі ми завжди потребуємо одне одного і є жебраками уваги та піклування. До Бога, Який стає близьким і Якого ми вчимося розпізнавати в Його ніжності, ми можемо тепер звертатися з дитинною довірою в молитві. Ніколи не пізно розпочати звертатися до Нього. Це може стати великим даром для всіх.
Дорогі літні люди, Папа Франциск говорив про вас як про «новий народ» (Загальна аудієнція, 23 лютого 2022 року), адже кількість людей похилого віку ніколи в історії людства не була такою великою. Тому зараз як ніколи важливо разом з вами, «новим народом», замислитися над тим, яким може бути наше покликання, коли слабкість, що супроводжує людину від народження, здається, бере гору. Я відчуваю необхідність сказати вам: не бійтеся немічності! Саме ця слабкість приховує в собі новий потенціал, який проливає світло й інші вікові періоди життя. Адже коли її прийнято й визнано, немічність «відкриває серце для взаємної підтримки та для звернення до Того, Хто може дарувати те, чого жодна людська сила не здатна забезпечити: глибоке примирення сердець, а з ним і справжній мир» (Зустріч з алжирською громадою, Базиліка Матері Божої, Покровительки Африки, Алжир, 13 квітня 2026 р.).
Саме так ми можемо переживати старість як християни: «кволі», але водночас «покликані». Адже чоловік і жінка можуть заново народитися в старості (пор. Ів 3,4–6) і вигукнути разом із пророком: «У наверненні й у спокої – наше спасіння, у довірливій відданості – наша сила» (Іс 30,15). Сила, яка може стати спонукою не вдаватися до шляхів зарозумілості та могутності, щоб забезпечити людське співіснування, а до шляхів примирення та справжнього миру. У цей час, настільки серйозно позначений військовим та соціальним насильством, багато хто запитує себе, яким буде світ, у якому зростатимуть їхні онуки. Я закликаю вас, дорогі, долучитися до мене в наполегливій молитві, щоб якнайшвидше настав мир у всьому світі.
Дорогі сестри та брати похилого віку, дякую вам за те, що щодня підтримуєте мене своїми молитвами, особливо коли ви молитесь святий Розарій. Від щирого серця відповідаю вам тим самим і залишаю вам наступне побажання: нехай Господь, Який ніколи про нас не забуває, завжди оновлює нас у вірі, надії та любові!
Дано у Ватикані, 15 червня 2026 року
ЛЕВ P.P. XIV
