21 червня, перед початком урочистої Святої Меси з нагоди 25-ї річниці візиту Папи Римського святого Йоана Павла ІІ до України, у київському катедральному храмі святого Олександра ординарій Одесько-Сімферопольської дієцезії єпископ Станіслав Широкорадюк OFM поділився спогадами про підготовку до папського візиту, в організації якого він брав безпосередню участь, а також розповів про перебіг цієї історичної події та слід, який святий Йоан Павло ІІ залишив в історії українського народу.
Знаю багато, але розказати все просто неможливо. Сьогодні, коли пройшло вже 25 років, я постійно наново усвідомлюю собі, що це було і яка це була подія. Особисто я пережив цю подію, правду сказати, вже після того, як Папа виїхав. Папа поїхав до Ватикану, і аж тоді я почав роздумувати, що так насправді це було, і по-своєму переживати все це.
І зрозуміло, що це була не проста історична подія. Вона, без сумніву, історична подія, яка вийшла на сторінки України, на сторінку історії нашої держави. Подібно як апостоли розпочинали свою діяльність від чого? Вони подорожували. Святий Павло апостол подорожував, відвідував вірних, святий Петро подорожував, інші апостоли. Тобто Церква мала з самого початку свою ціль — приходити до вірних, робити цю подорож, зустрічатися з вірними. І таким паломником миру, паломником апостольської візитації без сумніву був — і можна сказати, що найбільше зробив таких подорожей — це Святий Йоан Павло II.
І ми до цієї подорожі готувалися перш за все молитовно. І знаєте, до останнього боялися: чи це вдасться нам, чи буде ця подорож? Перешкод було багато, різних перешкод було. Але це була благословенна подорож, бо Папа приніс благословення на нашу землю: Він молився за наш народ, молився за нашу країну. Він чітко тоді сказав, що Україна має мати достойне місце в Європейській спільноті. Це було дуже міцно сказано, і це додало нам надії. І тому я хотів, щоб ми усвідомили собі цю апостольську діяльність Папи — з чим він прийшов до нас.
І тут неможливо не згадати Його звернення під час проповіді: «Земле України, зрошена кров’ю мучеників, завдяки прикладу вірності Євангелію, що ти дала християнам кожної частини світу, скільки ж то твоїх синів і дочок прямувало шляхом цілковитої вірності Христові, а чимало з них довели свою послідовність аж до найвищої жертви. Нехай їхнє свідчення буде для християн третього тисячоліття прикладом і заохоченням».
Ви розумієте сенс? Папа ставить за приклад наших людей, наших мучеників за віру, а їх було багато. Знаємо, які були репресії, які були гоніння, які були переслідування. І Папа цю історію дуже добре знав, тому що він не просто приходив з Ватикану — він пішов у Ватикан, але пішов з Польщі, де дуже добре знав ці історії. І тому для нас ця наука і якраз пригадування нам: не забудьте, що ви мали людей, які стали святими, стали мучениками.
І ще що мене дуже зворушило — це те, що Папа пригадав нам про обовʼязок думати про майбутнє. Не просто Папа приїхав, благословив нас, ми так потішилися, отримали папське благословення і все. Папа думає про майбутнє. І до кого він звертається щодо майбутнього? До молоді. Це теж дуже міцно: «Ти, дорога молоде, будь сильною і вільною. Не дозволь, щоб тебе захопили облудними миражами дешевого щастя. Іди хресним шляхом. Це правда, що він вимогливий, але тільки завдяки Йому зможете втішатися повнотою сенсу життя і душевним спокоєм».
Звертаючись до батьків, він каже: «Ви, батьки, готуйте вашим дітям шлях Господній, виховуйте їх з любов’ю і давайте їм приклад вірності принципам, що їх ви навчаєте. Також ви, що несете виховну і суспільну відповідальність, старайтесь завжди сприяти цілковитому розвитку людської особи, розвиваючи в молоді глибоке відчуття справедливості і солідарності з найслабшими. Будьте всі, кожен зокрема, світлом для народів».
Дуже міцні слова. І знаєте, коли сьогодні ми переживаємо цю війну, коли сьогодні нові жертви засмучують наші серця, засмучують наше життя, і коли читаєш ці слова — вони переповнені надії. Так, ніби Папа відчував, що ще наша Хресна дорога дуже велика, довга, і ще не закінчується. Але, знаєте: будьте вільними, будьте світлом для народів. І сьогодні Україна, борючись за свою незалежність, платить дуже велику ціну. І я думаю, що ті проповіді Папи, якщо їх сьогодні читати, то вони були дуже потрібні для майбутнього. Сьогодні ми це оцінюємо — як це важливо, що ми мали Папу на нашій землі. І тут не можна сказати по-іншому: це дійсно була апостольська подорож. Папа приїхав як апостол, Папа приїхав як той благовісник миру, як той правдивий брат. Як він сказав: приходить до нас для того, що він хоче бути з нами і хоче для нас бути як брат і як вчитель. А з іншого боку — як священник, який приносить своє благословення.
Хочу пригадати також, що це був непростий час. Всього 10 років, як Україна отримала незалежність. Що робилося тоді в Україні? Що робилось в парламенті? Що робилось у Верховній Раді? Я це дуже добре памʼятаю. Коли дуже величезну частину парламенту займали комуністи, іншу — соціалісти, я вже не буду рахувати, яких там фракцій і скільки їх було. Яка була боротьба! І коли повстала така ідея, щоб запросити Папу, то це був такий спротив, такі висловлювання і в парламенті, і в Верховній Раді, і на різних рівнях.
І найбільше, що мене завжди бентежило, що наші брати-православні разом з комуністами й соціалістами воювали проти візиту Папи. Така цікава співпраця, чомусь вона завжди була такою. Розумієте, так це було явно видно. Комуністи, соціалісти і православні робили демонстрації і кричали: «Не допустимо, щоб тут власне ступала нога ватиканського Папи!» і так далі.
Це був дійсно, я би сказав, зі сторони держави сміливий крок: все-таки зважитись на це. Бо була небезпека попасти не тільки в критику, але також в незадоволення і так далі, бо православʼя в Україні все ж таки сильне, тут не можна применшити цієї важливості. І ось тоді це використовували. Використовували цих бідних православних людей, щоб так їх настроїти, щоб вони сміливіше бунтували, сміливіше виходили на ці протести. Завжди ці пікети стояли біля нашого собору, біля апостольської нунціатури: різні були лозунги, плакати. Це було не просто — наважитись запросити Папу Римського в таку державу, коли в парламенті комуністи і соціалісти.
Сьогодні вже можна говорити по-іншому. Бачимо, яка співпраця є Церкви з державою, а тоді цього не було. І ось тоді вирішили, щоб трішки підстрахувати себе, то зі сторони держави говорили: «Ми не запрошуємо Папу в Україну, ми запрошуємо Голову Держави Ватикан». Тобто це державний візит, це ніякий там не священник, для нас це не грає ролі, хто він, ми запрошуємо його як президента Ватикану. Отак власне ставили питання. А ми, священники в Римсько-Католицькій Церкві та в Греко-Католицькій, ми говорили ясно — це апостольська подорож. Папа не приходить як державний чиновник, не приходить як президент. Він приїжджає як наступник апостолів, як Вікарій Ісуса Христа на землі. Він приходить з такою місією. Це пояснення для людей наших було дуже просто робити, але з державою трохи було складніше.
І найтрудніше було, коли ми вирішували, як це має бути. Папа приїжджає — головна мета яка? Має служити Службу за нас, має проповідувати, має говорити. Де це має бути, як це має бути? А Папа по-іншому не вміє: якщо він приїжджає, то приїжджає зі своєю місією. Він має мати Службу Божу, а не просто так приїхати, привітатися з президентом, ще може в парламенті зустрітись і поїхати назад, ні! Це має бути богослужіння, і не тільки в Києві. З великими труднощами, але влала погодилися на те, що: добре, ми будемо співпрацювати, ви готуєте зі сторони Церкви все що треба, а ми зі сторони держави, бо ми приймаємо голову Ватикану, Папу Римського і так далі. І що цікаво, сьогодні вже можна говорити, київська міська влада дуже швидко від цього відмежувалася. Не хотіла брати в цьому участі, показувала цим, що нам все одно, хто там приїжджає, ми робимо свою роботу.
І навіть тоді, коли в неділю ми збираємося їхати на Службу, а тут вся Костьольна вулиця була заповнена МАЗами, які стояли. Бо копали там, де «Глобус», і в неділю мали копати, мали возити будівельний матеріал якраз тоді, коли Папа мав відвідати храм, а мер міста розпорядився роботу на повний хід робити. Це так було видно, як хотіли Папу зустріти. Ну звичайно, ми почали дзвонити в міністерство і так далі, робити шум, ну і тоді це подіяло, бо дуже швидко ці МАЗи прибрали, ті роботи трошки зупинили в неділю. Бо в нас це страшна катастрофа — в нас неділя завжди робочий день, якраз не вистачає завжди інших днів, бо так багато ми заробляємо в неділю. А тоді якраз теж хотіли зробити нам перешкоду, і це було не просто.
Коли створили комісію, хто в цю комісію має входити — підкреслюю, міська влада не хотіла брати в цьому участь абсолютно, бо боялась своїх наставників православних, напевне. Але комісія була створена з обласною адміністрацією, і ось там люди були трохи сміливіші і показали рівень праці. І тут я дуже вдячний їм, що тоді ми збирались тією комісією, збирались часто, і вони дуже сміливо приймали рішення, де має бути Служба, як це має бути. Бо це вже наче на території обласної ради — «Чайка». І тоді ми вже почали працювати.
Я хочу сказати, що ми не вміли тоді працювати з державними чиновниками. Чому? Бо завжди було таке протистояння проти Церкви, а тим більше — Католицька Церква. Треба було домовлятись, треба було вміти зустрічатись, говорити і так далі. І ось я дуже вдячний обласній адміністрації, вони тоді взяли на себе головну таку роботу: забезпечити матеріалом, зробити сектори, а це дуже величезна робота була. Працювали заводи на це, щоби забезпечити всім, що треба. А ми вже працювали над тим, щоби збудувати вівтар і забезпечити всю Літургію для Папи Римського. І ця співпраця вийшла! Вона була успішною.
Мало того, після завершення візиту я запросив усе керівництво, щоб подякувати за співпрацю. Ми зустрілися у Ворзелі й після цього залишилися друзями. Ви розумієте? Папа Римський своїм візитом нас поєднав, навчив нас співпрацювати з державною владою. Ми відчули, що можна працювати з державою і ми спільну ціль маємо. Але я думаю, це все зробило ще те, що Папа дуже гарно промовляв. Його проповіді — вони просто зворушували людей, і в тому числі всіх тих, які брали участь в цих богослужіннях: вони сиділи, слухали, і звичайно, свою думку про Ватикан і Католицьку Церкву вони змінили в кращу сторону.
Що ще було дуже цікаво: як зробити зустріч Папи з головами Церков — це було теж не просто. Не знаю, чия це була ідея, але сказали, що неможливо зустрітися разом, тому що така була тоді політика. Якщо ви запрошуєте Київський патріархат на зустріч з Папою, ну то представник Московського патріархату на цій зустрічі не буде. Так, це такі були умови, але ми хотіли, щоб зустрілись з усіма. В якому статусі був тоді ще Філарет, ми теж памʼятаємо, то теж не було так просто. Київський патріархат тоді не мав такої великої сили. І прийшла така ідея, що Папа не буде зустрічатися окремо з головами Церков, але він зустрінеться з міжконфесійною Радою Церков, до якої входять всі церкви: православні, греко-католики, римо-католики, протестанти. І ця зустріч відбулася дуже чудово в філармонії. Теж була історична зустріч — Папа зустрівся з усіма, і власне такий був компроміс, як це все зробити.
Все ми усвідомлювали собі вже після всього. Було дуже багато прихильників, дуже багато людей, які допомагали нам: вирішували за транспорт, різні справи, щоб допомогти нам. Я дуже вдячний, що така польська фірма «Rduch» приїхала сюди, щоб нам зробити озвучення. Це дуже велика робота була: через кордон перевезти, тут зробити. Ну і звичайно ми оглядалися, я питав, яка ціна цього буде. Я так говорю, що все було важливим, але озвучення, знаєте — це важливо, як без доброго озвучення? Оця фірма прийшла, почали рахувати що та як, але запевнили мене, кажуть: «Екселенціє, ми на Папі не заробляємо, ми виставимо тільки чисту роботу, що буде коштувати тільки ця плата, жодного заробітку, ні копійки не візьмемо». Ви розумієте, який рівень людей? Рівень тих віруючих людей, які приїжджали, щоб допомогти нам. Дуже багато було тих, які помогли в різний спосіб. І от своїм візитом Папа дуже багато чого нас навчив, ми навчилися допомагати один одному, навчилися жити по-іншому.
На початку було важко добитися того, щоби люди могли зустрічати Папу, виходити на вулиці. Служба безпеки спочатку взагалі розвішувала такі оголошення: «Не можна виходити на балкони, не можна виглядати з вікон, бо можуть бути снайпери» і так далі в такому значенні. Спеціально хотіли зробити все, щоб Папу можна було якомога більше ізолювати. Ми з цим боролися, і нам вдалося, що все-таки відбулося дуже добре.
І як результат такого, коли Папа помер в 2005 році, всі канали хотіли транслювати його похорон. Здається, візит Папи — це була дуже весела подія, це всі могли транслювати, знали чому. Але чому саме похорон хотіли транслювати? Оце якраз той знак, що Папа мав дуже великий авторитет уже серед мас-медіа, серед нашого народу, що навіть похорони Папи були дуже важливими. І от всі телебачення зверталися до мене, я тоді був в Києві, щоби дати когось, хто прокоментує. Я кого знав — відсилав: на таке телебачення, на таке… хто тільки міг, і багато священників коментували похорон Папи.
Коли в кінці забракло коментаторів, до мене звернувся канал «Інтер», а це був чисто проросійський канал на той час. Не було кого послати, і я сам пішов на цю трансляцію і там виясняв усе. І коли я виходив з цього телеканалу, я побачив, що один з хлопців, який був оператором, витирав сльози — так пережив глибоко похорон Папи. Для мене це був знак: Папа продовжує діяти. Він — апостол миру, апостол добра. Коли він відвідав нашу землю, він продовжує чинити це своїм похороном і після похорону. Святі діють якраз більше після смерті, ніж за життя.
Тому я хочу сказати, що 25 років пройшло, але Папа залишається між нами і продовжує нас навчати, продовжує випрошувати благословення. І ми молимось до нього, щоб нам випросив той благословенний, справедливий мир і ту правдиву перемогу добра над злом.
