6 червня 2026 року, у виставковому центрі міста Брно у Чеській Республіці, відбулася беатифікація Слуг Божих Яна Були та Вацлава Дрболи, священників Брненської дієцезії – перших мучеників в сучасній чеській історії.
Про це повідомляє Vatican News.
Блаженні були ув’язнені та вбиті під час переслідувань Католицької Церкви з боку комуністичного режиму, що прийшов до влади в країні після Другої світової війни. Урочисту Святу Месу з цієї нагоди очолив кардинал Майкл Черні, Префект Дикастерії служіння цілісному людському розвитку, уродженець Брно, за участі кількох сотень священників з усієї країни та з-за кордону і численних вірних.
Ян Була народився 24 червня 1920 року в селі Луков (у тодішній Чехословаччині) і з дитинства був дуже активним у парафіяльному житті. Закінчивши середню школу, у 1938 році вступив до дієцезіальної семінарії в Брно. Через війну та німецьку окупацію був змушений провести рік на примусових роботах на керамічному заводі. Закінчивши курси теології, 29 липня 1945 року він прийняв священниче рукоположення. Призначений до парафії Рокитнице-над-Рокитною, Ян Була був дуже шанований за свою роботу з молоддю, яку об’єднав у товариство «Орел». 30 квітня 1951 року священник був заарештований, ставши жертвою змови таємної поліції. Незважаючи на перебування у в’язниці, його звинуватили в організації замаху, в результаті якого 2 липня 1951 року в Бабіце було вбито кількох комуністичних чиновників. Після судового розгляду та засудження до смерті його повісили 20 травня 1952 року у в’язниці в Їґлаві.
Вацлав Дрбола, народжений 16 жовтня 1912 року в Старовічках (у тодішній Австро-Угорській імперії). В сімʼї дозріло його духовне покликання, тож у 1933 році він вступив до семінарії в Брно і 5 липня 1938 року прийняв пресвітерські свячення. Він здійснював душпастирське служіння в парафіях Славков-у-Брно, Чучіце та Бучовіце, активно займаючись молодіжним душпастирством і соціальним служінням, допомагаючи насамперед тим, хто страждав від війни та її наслідків. У березні 1950 року його призначили адміністратором парафії Бабіце. Священниче служіння припало на період жорстоких релігійних переслідувань з боку тоталітарного режиму, який намагався підпорядкувати Церкву в тодішній Чехословаччині державній владі. Отця Вацлава Дрболу підступно заарештували 17 червня 1951 року і також звинуватили у теракті в Бабіце, який стався, коли він перебував під вартою. Засуджений до смерті, він був страчений 3 серпня 1951 року в Їґлаві.
Обидвох священників, через їхню душпастирську ревність, вважали небезпечними для комуністичного режиму, що встановився в країні з 1948 року.
Страчені з ненависті до віри
Факти мучеництва підтверджуються документами, знайденими, зокрема, в останні роки. Матеріали, пов’язані з арештом двох священників, чітко свідчать про фальшивість доказів, спеціально сфабрикованих поліцією з метою їх усунення. Ошукані та ув’язнені внаслідок потрапляння у пастку, підлаштовану фальшивими свідками, вони зазнали насильства та тортур, що призвело до перекручення подій та підписання під примусом фальшивих зізнань. Таким чином, ставши жертвами фіктивних процесів, священники були засуджені до смерті та страчені.
Мучеництво з боку переслідувачів було доведено, з огляду на те, що комуністи відчували сильну неприязнь до релігії та священників, які стали об’єктом жорстокої ненависті. Ворожість до Церкви в комуністичних режимах перетворилася на відкрите переслідування, як це сталося в тодішній Чехословаччині, де розгорталася їхня трагічна історія: вони були ув’язнені та вбиті через свою віру, своє священниче служіння та душпастирську діяльність. Як їхнє затримання, так і вбивствою, були мотивовані ненавистю до віри.
Блаженні мученики усвідомлювали небезпеку, на яку наражалися в драматичному контексті ворожості до Церкви, і, незважаючи на суворість ув’язнення та перенесені тортури, прийняли свою долю з непохитною вірою та довірливою покірністю Божій волі, про що свідчать листи, написані перед стратою та свідчення священника, якого було покликано, щоб уділити таїнство сповіді Янові Булі.
Залишатися вірними у часах темряви
У проповіді під час беатифікаційної Святої Меси кардинал Майкл Черні зазначив, що блаженні мученики «були душпастирями, які прагнули служити своєму народові, уділяти таїнства, проповідувати Євангеліє та супроводжувати людей як у їхньому приватному, так і в суспільному житті – і саме це виявилося неприйнятним для режиму, який вимагав не лише зовнішньої покірності, а й внутрішньої згоди, духовного знищення внутрішньої людини». Проповідник зазначив, що «вони не хотіли ставати знаряддями ідеології та репресій. Вони не були готові повторювати слова, які їх змушували говорити, або мовчати там, де мовчання означало брехню. І понад усе: вони відмовилися відокремлювати віру від життя, Бога від конкретного служіння іншим». Кардинал наголосив на тому, що ця беатифікація показує, що навіть у часах темряви людина може залишатися вільною; що совість – це не розкіш, а основа людської гідності та запорука невід’ємних прав людини; і що Церква не є переконливою тоді, коли вона поступлива та невимоглива, а тоді, коли залишається вірною Христові». Життя та свідчення новопроголошених мучеників заохочує нас «не продавати правду заради зручності чи щоб уникнути конфлікту; не обмінювати віру на схвалення інших; не обирати мовчання там, де необхідно свідчити; не жертвувати совістю заради зручності, кар’єри чи конформізму. Все це, насправді, є безглуздою зрадою людської гідності, свободи та цілісності», – вів далі кардинал Черні. Отож, блаженні мученики «закликають нас до мужності залишатися правдивими навіть тоді, коли це непопулярно, до вірності навіть тоді, коли це не приносить негайного успіху, і до віри, яка не прагне оплесків, а бажає залишатися в гармонії з Євангелієм», – підсумував він.
Обидва священники-мученики стали символами опору гнобленню, непохитної сили християнських цінностей, внутрішньої цілісності та глибокої віри. Завдяки своїй непохитності, мужності та вірності правді, два звичайні сільські священники заслужили особливого вшанування як перші блаженні в сучасній чеській історії.
