Попри відстань у понад 500 кілометрів, яка розділяє Фастів і Херсон, отець Михайло Романів, OP, що належить до спільноти домініканців у Фастові, регулярно долає цей шлях, щоб допомагати тим, хто залишається на Херсонщині. Він розповідає про соціальну кухню та інші гуманітарні проекти, які провадять домініканці. Цими днями з діяльністю цих благодійних ініціатив зміг ознайомитися кардинал Тімоті Редкліфф в рамках свого візиту до співбратів домініканців в Україні.
Про це пише Vatican News.
«У Херсоні основою виживання є можливість розраховувати на інших. Без взаємної підтримки тут дуже важко вижити», – розповідає в інтерв’ю для ватиканських медіа отець Михайло Романів OP, директор Центру Святого Мартіна де Порреса у Фастові, що на Київщини. Цей центр провадить у Херсоні соціальну кухню та різні гуманітарні проекти, які також підтримує Святіший Отець через Апостольського Елемозінарія кардинала Конрада Краєвського. Цими днями ці гуманітарні ініціативи мав змогу побачити кардинал Тімоті Редкліфф OP, який перебуває з візитом в Україні. «Його присутність стала для мене знаком надії, – розповідає отець Михайло. – Він зустрівся з людьми і зі сльозами на очах сказав, що і він сам багато вчиться від них».
Для Херсону та Херсонщини такі вияви солідарності є надзвичайно важливими, оскільки це один із регіонів, які найбільше зазнають російських обстрілів. На початку повномасштабного вторгнення саме місто і частина області була окупована російськими військами. У листопаді 2022 року українські війська звільнили правий берег ріки Дніпра, включно з обласним центром. Лівобережжя досі залишається під окупацією. Отже, лінія фронту на Херсонщині проходить по руслу річки Дніпро, ширина якої в цьому місці становить 4-6 км. Російські війська щоденно обстрілюють Херсон та прибережні села використовуючи артилерію, РСЗВ, дрони та авіабомби. За даними міської адміністрації, за січень 2026 року по Херсонській громаді було зафіксовано понад 2500 атак з боку російських військ. У лютому інтенсивність російських атак зросла приблизно втричі. Небезпека для людського життя повʼязана не лише з інтенсивністю обстрілів, але і з наближенням до фронту: наприклад, випущений з лівого берега артилерійський снаряд прилітає сюди від трьох до сорока секунд, і повітряна тривога не здатна зреагувати. Тому жити як у місті, так і в області є надзвичайно ризиковано. До початку повномасштабного вторгнення в Херсонській громаді проживали 323 тисячі людей. З них тепер залишилося лише між 10% і 20%. Точну кількість важко вcтановити, бо постійно відбувається евакуація і люди мігрують.
Про служіння в таких складних умовах, про діяльність соціальної кухні та інших гуманітарних проектів в інтерв’ю для ватиканських медіа розповідає о. Михайло Романів, ОР.
Отче Михайле, якими були початки соціальної кухні у Херсоні? Адже Ви належите до спільноти домініканців у Фастові під Києвом, а Херсон – це зовсім інша частина України. Відстань між цими містами понад 500 км…Тим більше, що Херсонщина – одна з найбільш небезпечних територій, що межує з фронтом.
Початок нашого служіння пов’язаний із першими днями повномасштабної війни. На початку березня 2022 року наша спільнота у Фастові допомагала в евакуації людей з найнебезпечніших місць (з Херсонщини). Через наше місто пролягала так звана «дорога життя»: тоді Херсонщина ще не була окупована, і люди масово виїжджали звідти, рятуючись від небезпеки. Від самого початку ми діяли разом із польськими партнерами – за підтримки Посла Польщі в Україні Бартоша Ціхоцького та його дружини Моніки Капи-Ціхоцької. Ми шукали можливості не просто вивезти людей, а забезпечити їм повний супровід: знайти місця, де вони могли б одразу оселитися і отримати необхідну підтримку. Це була евакуація з подальшим утриманням і супроводом. Згодом, коли про нашу діяльність стало відомо ширше, до нас звернулися знайомі з терміновим проханням допомогти евакуювати дитячий будинок із Херсона. Я досі пам’ятаю слова директора: «Під моїми вікнами зараз їдуть танки й БТРи». Зрештою, виїхати їм допомогла німецька організація, але директор наголосив: «Херсон дуже потребує допомоги». Він дав мені контакти двох місцевих волонтерів – Ігоря Чорного та Сергія Тарасенка. Так розпочалася наша історія з цим містом. На той час у місті гостро бракувало ліків, засобів гігієни, зокрема підгузків, та інших найнеобхідніших речей. Херсон уже був під окупацією, тому ми передавали допомогу різними шляхами: через Запоріжжя, через Миколаїв. Далі волонтери доставляли її до міста. Часто доводилося діяти в дуже складних умовах – інколи навіть давати хабарі, щоб допомогу пропустили. Бували випадки, коли її переправляли човнами. Але постачання не припинялося. Водночас ми постійно повторювали: щойно Херсон буде звільнений, ми одразу туди поїдемо. І так сталося. 18 листопада 2022 року ми вперше приїхали до Херсона – за тиждень після його визволення, яке відбулося 11 листопада. Відтоді ми почали бути тут уже безпосередньо, поруч із людьми.
Яка допомога була найбільш нагальною на той момент?
Спершу ми підтримували місцеві фонди, з якими ми вже були знайомі. Згодом до нас почали звертатися старости навколишніх сіл: Львового, Понятівки, Інгульця та багатьох інших. Ми почали регулярно виїжджати туди з допомогою. Дивлячись на це з сьогоднішньої перспективи, я сприймаю наше тодішнє служіння як диво, адже війна настільки трансформувалася, що від багатьох тих сіл зараз мало що залишилося. Хоча, наприклад, із селищем Інгулець та його старостою я досі постійно підтримую зв’язок. З часом, коли поїздки в села стали рідшими, ми зрозуміли, що потрібно створити в самому Херсоні щось стаціонарне – місце, куди люди могли б постійно приходити й отримувати допомогу. На Різдво 2022 року наш центр Св. Мартина де Поррес у Фастові відвідав кардинал Конрад Краєвський, Апостольський Елемозинарій. Тоді він сказав мені: «Якщо буде потреба – дзвоніть і кажіть, що треба».
Ви йому зателефонували?
Так, я написав йому. Власне, у нас зовсім не було коштів на запуск соціальної кухні: облаштування приміщення та закупівля обладнання – це величезні витрати. Хоча ми вже мали подібний досвід, без зовнішньої підтримки це було б неможливо. Відповідь прийшла того ж вечора. Кардинал написав, що Святіший Отець Франциск хоче особисто підтримати нашу кухню і перераховує кошти для її відкриття. Він додав, що у Євангелії бачимо, як на поклик Христа люди відповідають одразу, без зволікання. Так було в історії з Закхеєм, із митарем Матеєм. Ми звернулися з проханням сьогодні – і Господь відповідає сьогодні, не зволікаючи. Ці слова мене надзвичайно зворушили, і ми зрозуміли, що маємо на це благословення. Кухня успішно працює вже майже три роки. Згодом ми відкрили при ній пекарню, де випікаємо хліб та здобу для міста й навколишніх сіл. А вже у 2024 році запустили в Херсоні ще й соціальну пральню для мешканців міста.
А яка зараз ситуація у Херсоні?
Ситуація в місті значно погіршилася. Від 2022 року, коли я почав регулярно приїжджати до Херсона, бачу, наскільки зросла небезпека. Особливо серйозною загрозою стали дрони, які постійно атакують місто. Обстріли мають хаотичний характер. Місяць тому, 6 лютого, на нашу соціальну кухню впав снаряд «Граду» – він пробив товстий бетонний дах. За кілька місяців до того був мінометний обстріл, тоді вилетіли всі вікна. Це постійна реальність, у якій живуть люди. Водночас навіть у цих обставинах надзвичайно важливо зберігати простір надії. У нас діє також пункт обігріву. Нещодавно під час відвідин цього місця я зустрів там літніх жінок, які пили чай, їли нашу здобу, чекали на обід, дивилися телевізор. У цьому є певна домашність, відчуття, що про них пам’ятають і що хтось поруч. У цих умовах це має велике значення. За три роки роботи наша кухня видала приблизно 450 тисяч обідів – точної статистики ще немає, але ці дані ретельно підраховуються. Ми діємо також у співпраці з місцевою військовою адміністрацією Херсона. Допомагали під час подолання наслідків підриву Каховської ГЕС (6 червня 2023 року), а також під час складних осінніх обстрілів мосту, що веде до району Острів (місто Херсон). Міст двічі обстрілювали авіабомбами. Тоді відбулася масштабна евакуація: тисячі людей мусили залишити свої домівки. Їх розселяли в інші частини міста, і ми забезпечували гарячими обідами тих, хто залишився без нічого. Щодо соціальної пральні – ситуація також непроста. Нещодавно я зустрічав жінок із району Острів, які вже близько восьми місяців живуть без світла, води й газу, у холодних квартирах. Ми можемо принаймні дати їм можливість випрати одяг. При пральні є кімната відпочинку, де люди можуть прийти, зігрітися, помитися. Це прості речі, але в них проявляється звичайна людяність.
Чи пекарня, кухня та пральня розташовані в одному місці?
З міркувань безпеки ми в жодному разі не локуємося в одному місці. Маємо три орендовані приміщення в різних районах міста – це окремі локації. Продукти також зберігаємо в іншому місці, адже через постійні обстріли було б небезпечно концентрувати все в одній будівлі. Зараз ми готуємо 2000 пакетів гуманітарної допомоги для мешканців трьох районів міста – Корабельного, Шуменського та Таврійського. Йдеться насамперед про найстарших і самотніх людей. Працюємо разом із місцевими волонтерами. Потреба в цій допомозі залишається дуже великою.
Останнім часом через сильні обстріли енергетичної інфраструктури українські міста живуть за графіками відключень світла. Як ситуація з електропостачанням виглядає у Херсоні?
На кухні ми маємо генератор, тому можемо працювати навіть у разі перебоїв. Водночас потрібно розуміти специфіку нинішнього Херсона. До повномасштабної війни це було обласне місто з населенням близько 350 тисяч людей. Зараз тут залишилося заледве 10 відсотків – приблизно 35 тисяч мешканців. Ці цифри озвучувалися під час зустрічі з міським головою, хоча статистика може різнитися. Крім того, Верховна Рада України прийняла рішення про обов’язкову евакуацію дітей із найнебезпечніших “червоних зон” через постійну загрозу дронів. Через суттєве зменшення населення місто споживає приблизно 10 відсотків електроенергії від довоєнного рівня. Тому в Херсоні практично не застосовують планових відключень світла, бо навантаження значно менше, ніж в інших містах України. Близько двох тижнів тому в Корабельному районі світла не було три доби, але це сталося через обстріл. Після усунення пошкоджень електропостачання відновили. У місті надзвичайно напружено працюють аварійні служби, рятувальники та енергетики. Зараз, зокрема минулого тижня, відключень не було. Пункт обігріву ми відкрили після масованого обстрілу Шуменського району. Тоді в багатьох багатоповерхівках люди залишилися без тепла на кілька днів. У таких ситуаціях місце, де можна зігрітися, поїсти гарячу страву й просто трохи відволіктися, є вкрай необхідним.
Скільки людей залучені до ваших проєктів як працівники чи волонтери?
Сьогодні безпосередньо в кухні та пральні працює 18 осіб, плюс ще 10 волонтерів, які допомагають формувати гуманітарні пакети в екстрених випадках. Ми підписали угоду з містом, відповідно до якої більшість наших працівників офіційно оформлені як виконавці так званих суспільно корисних робіт (СКР). Формально вони є працівниками нашого фонду, але виконують соціально важливу роботу для громади. Заробітну плату для них місто нараховує через спеціальний соціальний рахунок. Це форма підтримки місцевого населення, яка дозволяє людям мати офіційний дохід, а також сплачені соціальні та пенсійні внески.
Ви казали, що на початках реалізації ідеї соціальної кухні Вам допоміг Папа Франциск через кардинала Краєвського. Чи ця допомога триває?
Так, підтримка триває постійно. Кардинал Конрад Краєвський пам’ятає про нас і регулярно допомагає. Можна сказати, що близько 50% утримання наших проєктів забезпечується завдяки його підтримці. Ми щиро вдячні йому та Святішому Отцю Леву. Крім цього, нас підтримують інші фонди – польські організації, а також деякі партнери зі Сполучених Штатів. Ми намагаємося розподіляти допомогу рівномірно між усіма нашими ініціативами. Окрім кухні в Херсоні, маємо соціальну кухню у Фастові, відкрили пункт обігріву в Бородянці на Київщині. Допомогу також передаємо в інші міста – Харків, Дніпро, Одесу, Чернігів та інші. Потреби є всюди, тому намагаємося підтримувати різні регіони.
Нещодавно Папа Лев надсилав гуманітарні вантажі в Україну. Чи ви щось із цього отримали?
Так, ми отримали гуманітарні вантажі від Святішого Отця за посередництвом кардинала Краєвського. До їх підготовки також долучилося Товариство Святої Софії в Римі, яке допомагало з доукомплектуванням. Ми отримали два великі вантажі – дві фури допомоги. Перший містив необхідні препарати – не стільки ліки, скільки вітаміни, противірусні засоби та інші потрібні засоби. Другий вантаж включав 40 генераторів. Їх розподілили між багатодітними родинами, які особливо потребують підтримки. Практично все вже передано людям – ми намагалися зробити це оперативно. Кардиналові було важливо, щоб гарячі супи потрапили туди, де люди мерзнуть. Тому всі пункти обігріву в Києві, які провадить «Карітас-Спес», отримали гарячі супи, передані завдяки допомозі Папи.
Які ще потреби є у місцевих мешканців з огляду на постійні обстріли?
Разом з отцем Максимом Падлевським з херсонської парафії Пресвятого Серця Ісуса ми реалізуємо проєкт доставки хліба та питної води до двох сіл – Сонячного та Богданівки. Через постійну загрозу дронів люди там практично не можуть виїжджати, громадський транспорт не курсує. Тому забезпечення хлібом і водою є базовою необхідністю. У самому Херсоні діє також проєкт соціальних перевезень спільно з фондом «Сильні, бо вільні». Мешканці можуть замовити безкоштовне перевезення людей – наприклад, до лікарні й назад або для переміщення в межах міста, зокрема в разі потреби виїхати з небезпечнішої частини. Разом із волонтерами та соціальними службами дбаємо й про те, щоб обіди отримували лежачі та маломобільні люди. Часто допомагають самі мешканці: ті, хто приходить по обід, беруть додаткову порцію для своїх сусідів. Це важлива форма взаємної підтримки й самоорганізації громади.
Слухаю Вас і бачу дуже добрий приклад того, як об’єднання зусиль різних сторін та організацій дозволяє допомагати більше та ефективніше…
Мені здається, що в Херсоні це основа виживання – можливість розраховувати на інших. Не раз після обстрілів у нас вилітали вікна, і ми могли звернутися по допомогу до інших волонтерів. Підтримують і місцеві комунальні служби, зокрема підприємство «Парки Херсона». Ми також годуємо працівників ДСНС, і водночас можемо просити їх про допомогу. Без взаємопідтримки тут дуже важко жити.
Звідки Ви черпаєте сили для щоденного служіння в таких умовах? Адже навіть те, щоби доїхати з Фастова до Херсона, Запоріжжя чи Дніпра потрібно подолати понад 500 км тільки в одну сторону. А такі поїздки Ви здійснюєте регулярно. Окрім того, центр у Фастові продовжує далі активно діяти.
З вірності простим і постійним речам. Я дуже пильную, щоб у моєму житті щодня були присутні прості, але фундаментальні речі: Євхаристія, Святе Письмо, Розарій. Це те духовне, що просто “годує” душу. Без цього все могло б звестися лише до ентузіазму, який рано чи пізно вичерпується. Хочу поділитися одним свідченням. 22 серпня 2024 року я зупинився на ночліг у монастирі сестер оріоністок біля Харкова. Після того, як я звершив Месу, я відчув, що Богородиця – поруч. Того дня ми виїжджали з Костянтинівки та Дружківки, де допомагали мобільному шелтеру, який евакуйовував людей із селища Нью-Йорк та інших небезпечних місць. Ми виїхали, і буквально за хвилину мені зателефонувала відповідальна за цей напрямок пані Світлана Грекова – надзвичайно сильна і відважна жінка. Вона запитала: «Ви живі?» Я відповів: «Живі». Вона сказала, що за хвилину після того, як ми проїхали, стався приліт саме в те місце. Я тоді подумав, що Богородиця, Цариця Неба – а це було через тиждень після Внебовзяття – якось по-особливому нам товаришує. Подібних моментів було багато. Коли здається, що вже немає сил, Господь завжди посилає когось, хто приходить на допомогу.
Хто для Вас є знаком надії сьогодні?
Для мене особливим знаком надії став кардинал Тімоті Редкліфф. Цими днями він перебував тут із нами, відвідав кухню, пральню, місця, де волонтери пакують гуманітарні набори. Він зустрічався з людьми і зі сльозами на очах говорив, що сам багато в них вчиться. Мене до сліз зворушило те, що він сам просив людей благословити його. Він казав, що бачить у них Христа, бо те, що вони роблять – вони роблять для Бога. Не всі наші працівники є глибоко віруючими, але коли вони обіймали кардинала, якому за кілька місяців виповниться 81 рік, всі плакали. Для мене це дуже виразні знаки Божої присутності. Слухати його слова про надію, про мир і – що важливо – про перемогу України, саме перемогу… Це дає неймовірну силу триматися далі.
